Як переформатовують рятівне коло ексрегіоналів — “Опоблок”

На минулорічних парламентських виборах “Опоблок” набрав лише 3% голосів виборців і не потрапив до Верховної Ради, а на квітень 2020 року, згідно із соцопитуваннями, має рейтинг 1%.

Наразі в регіонах опоблок переформатовується в кілька різних регіональний проєктів. Сама ж партія не має надхожень від донорів.

Історія партії

Юридично партію “Опозиційний блок” створили шляхом перейменування у вересні 2014-го маловідомої партії “Закон і порядок”, зареєстрованої у квітні 2010 року. Від дня заснування до травня 2017-го партія була зареєстрована у квартирі в Голосіївському районі міста Києва. За цією самою адресою зареєстрована ФОП Вікторія Денисова, яка здійснює роздрібну торгівлю. 2017 року відбулася перереєстрація адреси “Опоблоку” на офіс у чотирьохповерховому будинку на столичному Подолі.

“Опозиційний блок” виник після того, як під час Революції Гідності фракція Партії регіонів розпалася та стала “політичним трупом”. По суті ті політики-регіонали, які не втекли з України, створили окремий бренд для парламентських виборів-2014, аби повернутися до парламенту. З першої десятки кандидатів у партійному списку тільки двоє в лютому 2014-го не були в Партії регіонів. 

Основні акценти у своїй програмі “Опоблок” завжди робив на мирному врегулюванні війни на Донбасі. "Опоблоківці" відмовляються вголос називати Росію агресором.

“Опозиційний блок” оголосив про свої наміри балотуватися до ВРУ лише у вересні 2014-го, тобто за півтора місяця до дня виборів.

Партія тоді висунула 191 кандидата, 27 з яких стали нардепами за списком і ще двоє – у мажоритарних округах. Загалом в Україні “Опоблок” отримав 9,4% голосів виборців, посівши четверте місце в рейтингу.

Очолював список політсили Юрій Бойко. За президентства Віктора Януковича він був енергетичним віцепрем’єром в уряді Миколи Азарова, а також керував Київською обласною організацією Партії регіонів. Бойко балотувався на президентських виборах 2014-го й набрав 0,19% голосів.

Друге місце у списку “Опоблоку” на виборах до Верховної Ради 2014 року мав Олександр Вілкул. У 2010-2015 роках він був депутатом Дніпропетровської облради від Партії регіонів, у 2012-2014 роках – віцепрем’єром в уряді Азарова, до того – головою Дніпропетровської ОДА, а ще раніше – нардепом ВРУ двох скликань від Партії регіонів. 

“Опоблоківці” в Києво-Печерській лаврі 

Третє місце в партійному списку належало регіоналові Михайлу Добкіну, який теж балотувався на президентських виборах 2014-го й отримав 3% голосів.

Від часу створення “Опозиційного блоку” партія мала два крила: так звані “газовики” та “промисловці”. У першому провідну роль відігравали Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін та Юрій Бойко, у другому – Рінат Ахметов, Вадим Новинський і Борис Колесніков. Іще трьох осіб в “Опоблоці” пов’язували з Віктором Медведчуком: Тараса Козака, Василя Німченка та Нестора Шуфрича. Від самого початку різні групи між собою конфліктували.

Однак на місцевих виборах 2015 року “Опозиційний блок” покращив свій парламентський результат, одержавши загалом в Україні 11,5% голосів. Станом на початок грудня 2018-го політсила була представлена на місцях майже 4 тисячами депутатів (близько 3% від загальної кількості у країні) та 56 міськими, селищними й сільськими головами.

2018 року в партії “Опозиційний блок” стався розкол. “Промисловці” залишилися в основі “Опоблоку”, а “газовики” разом з групою Вадима Рабіновича й Віктора Медведчука утворили нову політсилу – “Опозиційну платформу – За життя”. 

У листопаді 2018-го фракція “Опозиційний блок” оголосила, що виключила зі своїх лав народних депутатів Юрія Бойка та Сергія Льовочкіна. Очільником фракції став Вадим Новинський, який пояснив, що Бойка й Льовочкіна виключили через створення ОПЗЖ.

Читайте також: ОПЗЖ: як дві групи впливу поділили партію згори донизу

Нардепи-мажоритарники та регіональні осередки

Перед парламентськими перегонами 2019-го представники партій “Опозиційний блок”, “Партія миру і розвитку”, “Наші”, “Відродження” та “Довіряй ділам” оголосили, що йдуть на вибори разом під брендом “Опоблоку”.

Фото – http://opposition.com.ua/

Вони висунули 361 кандидата (222 у списку та 139 на округах). Список очолив Євгеній Мураєв, котрий спочатку разом із Рабіновичем створював “За життя”, а потім заснував власну політичну силу “Наші”. До п’ятірки також увійшли Олександр Вілкул, мер Харкова Геннадій Кернес, міський голова Одеси Геннадій Труханов та мер Маріуполя Вадим Бойченко. 

Нині головою політради “Опоблоку”, яка налічує 21 учасника, є Борис Колесніков. 

До парламенту 9-го скликання партія не пройшла, набравши лише 3% голосів виборців. Шестеро кандидатів, котрі таки потрапили до ВРУ, – це мажоритарники зі східних областей, які здебільшого були добре впізнаваними на своїх округах і раніше. 

Мусу Магомедова обрано депутатом Верховної Ради 9-го скликання від “Опоблоку” у виборчому окрузі №45 (Донецька область). Від 2012 року він працював генеральним директором ПрАТ “Авдіївський коксохімічний завод” (група SCM Ріната Ахметова) і на виборах здобув беззаперечну підтримку – 64,6% голосів. Магомедов завжди був публічною людиною як в Авдіївці, так і на загальноукраїнському рівні, оскільки авдіївський завод є одним з найбільших підприємств Донбасу. У попередніх двох скликаннях парламенту 45-й округ, частину якого нині окуповано, представляв Юхим Звягільський.

Руслана Требушкіна обрали нардепом в окрузі №50 (Донецька область). З 2015-го до серпня 2019 року він обіймав посаду міського голови Покровська, обраний як безпартійний самовисуванець. Требушкін набрав в окрузі 30% голосів. Під час Революції Гідності він возив до Києва гуманітарну допомогу для силовиків, а навесні 2014-го називав тодішню центральну владу “хунтою”, хоча сепаратистські виступи на Донбасі не підтримав. Мер Покровська фігурує в низці антикорупційних розслідувань. Агітувати за Требушкіна приїжджав перший номер списку “Опоблоку” Євгеній Мураєв.

Читайте також: Люди Ахметова, мери, "афганець"-рекордсмен: хто переміг "слуг" і нардепів на Донеччині

Вадима Новинського обрали у 57-му окрузі в Маріуполі (Донецька область). Там за нього віддали голоси 42,6% виборців. 2014-го він пройшов до ВРУ за списком “Опозиційного блоку”. 2013 року на проміжних виборах його обрали до Верховної Ради 7-го скликання у 224-му виборчому окрузі від міста Севастополя як безпартійного самовисуванця, а згодом він вступив до фракції Партії регіонів.

Сергія Магеру обрали у 58-му окрузі в Маріуполі (Донецька область), де він здобув 30% підтримки виборців. За часів СРСР Магера працював у відділах пропаганди й агітації осередків комсомолу та Комуністичної партії. З 1997 року обіймав різні посади на ММК ім. Ілліча та в “Метінвесті”. Магера – член партії “Опозиційний блок”, у 2002-2019 роках був депутатом Маріупольської міськради. 2014-го балотувався до ВРУ за списком “Опоблоку”, але не пройшов.

Дмитра Шенцева обрано у 176-му окрузі (Харківська область), де він набрав 44% голосів. Шенцев – народний депутат ВРУ 8-го скликання, обраний у тому самому окрузі №176 як самовисуванець і член Партії регіонів. Від 2015 року він є членом фракції “Опозиційний блок”, до того був позафракційним.

Вікторію Гриб обрали у 105-му окрузі (місто Щастя Луганської області). Вона одержала 39,6% голосів, але оскільки це невеликий округ, за Гриб проголосували лише 1854 виборці. Рух ЧЕСНО писав, що під час парламентської кампанії 2019 року компанія “ДТЕК” Ріната Ахметова фінансувала заходи, які кандидатка використовувала як власну політичну агітацію. 

До обрання нардепкою Гриб працювала керівницею напрямку сталого розвитку в компанії “ДТЕК Енерго”. Вона мешкала в селі Софіївська Борщагівка під Києвом. У липні минулого року, напередодні виборів, у Щасті відбувся концерт Віталія Козловського, який організатори позиціонували як подію за сприяння Вікторії Гриб. Офіційно ж вона витратила на виборчу кампанію лише 10 тисяч гривень.

Читайте також: Топ-менеджерка Ахметова та "команда Шахова": хто переміг "слуг" і нардепів на Луганщині

Через конфлікти в партії та подальший розкол “Опозиційний блок” утратив свій рейтинг 2014-2015 років. Під час парламентських виборів-2019 “Опоблок” не переміг у жодній з областей України. Найбільшу підтримку політсила мала на Донеччині – 10,7%.

Згідно із соцопитуванням КМІС, проведеним у квітні 2020 року, якби вибори до Верховної Ради України відбулися наприкінці квітня, “Опозиційний блок” набрав би тільки 1,7% голосів. Для порівняння: за ОПЗЖ готові віддати свої голоси 15,8% виборців. Наразі такі рейтинги не є великонадійними для “Опоблоку” на прийдешніх місцевих виборах.

Фінансові звіти регіональних партійних організацій “Опоблоку” за І квартал 2020 року переважно порожні, як і звіт центрального офісу. Офіційний сайт політсили востаннє оновлювали наприкінці 2019-го.

Ледь жевріє життя на головній сторінці “Опоблоку” в соцмережі Facebook. Найчастіше там з’являються репости зі сторінки народної депутатки Вікторії Гриб. 

Натомість відзначаються активністю сторінки партії в Запорізькій області. Наприклад, сторінка “Оппозиционный Блок. Запорожье” активно піарить першого заступника голови обласної ради Запоріжжя Єгора Семенкова, депутатів Запорізької облради Ярослава Криля та Людмилу Любім.

Працює також окремий сайт “Опоблоку” в Запорізькій області. У регіональної організації зараз є офіс на 496 кв.м, який партія за мільйон гривень орендує в ПАТ “Запоріжсталь” (група Ріната Ахметова). 2019-го організація мала аж чотири офіси: ще два – у Запоріжжі та один – у місті Пологи. 

Протягом 2016-2019 років запорізька парторганізація “Опозиційного блоку” отримала 5,3 мільйона гривень державного фінансування. Також вона одержувала кошти від приватного донора – ТОВ “Дівата груп”, котрим співволодіє скарбнича заводу “Запоріжсталь”. Компанія “Дівата груп” за ці роки перерахувала осередку 5,14 мільйона гривень. 

“Опоблок” активно просуває свої сторінки в соцмережах у різних районах Запорізької області й самого міста. 

А от в Одесі у квітні 2020-го четверо депутатів міської ради від “Опозиційного блоку” вийшли з фракції та приєдналися до нової групи – ОПЗЖ.

Фінанси “Опозиційного блоку”

Упродовж 2016-2019 років партія назбирала 277 мільйонів гривень. Частини державного та приватного фінансування були фактично рівними. Спочатку політсила збирала внески, однак, почавши отримувати держфінансування, припинила збирати кошти від донорів аж до 2019-го.

Протягом 2016-2019 років “Опозиційний блок” зібрав 131 мільйон гривень від фізичних та юридичних осіб. Левову частку цих грошей політсила одержала саме 2019 року.

За підсумками 2016-2017 років партія була серед лідерів зі збирання приватних внесків, отримавши від бізнесу, партійців і просто громадян 20,5 мільйона гривень (із них 15,6 млн – на центральний рахунок, а 4,9 млн – на рахунки місцевих осередків).

У 2017-2019 роках партія одержала 146 мільйонів державного фінансування. Цікаво, що одразу після запровадження держфінансування партій 2016 року “Опозиційний блок” відмовився від держкоштів і навіть виступав за переспрямування цих грошей на соціальні потреби. Проте 2017-го в партії передумали. 

Торік “Опозиційний блок” зібрав 110 мільйонів гривень. Фактично всі ці кошти надійшли в червні та липні, а після виборів усі донори зникли – від серпня й до кінця року партія не отримала жодної гривні, як і на початку 2020-го.

Одним з найбільших донорів “Опоблоку” за чотири роки було ТОВ “Магден плюс”, яке віддало партії 5,6 мільйона гривень. Журналісти намагалися відшукати цю компанію, однак за адресою її реєстрації знайшли тільки перукарню. 

Одеське ТОВ “Інвест Девелопмент ЛТД”, котре пожертвувало партії 3,3 мільйона, фігурує в переліку фірм, які, як підозрювала Генеральна прокуратура України, отримували комунальне майно в Одесі поза аукціонами.

Ще 3,3 мільйона дало ТОВ “Трансстроймонтаж ЛТД”. Серед його засновників є компанія “Софіївський-інвест”, яка теж фігурує у приватизації комунальної власності. 

Схожа ситуація з ТОВ “Шерді Корпорейшн” (надало “Опоблоку” 3,3 мільйона). Цій київській компанії одеська мерія також передавала нерухомість. 

14 донорів-фізосіб переказали “Опозиційному блоку” максимально дозволену суму – 1,6 мільйона гривень. Серед них були директор Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату (власник – Рінат Ахметов) Владислав Кривуля, керівник проєктів “Метінвест холдинг” Олексій Харін та начальник конвертерного цеху Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Сергій Козловцев.

“Опоблок” – лідер із заведення коштів через громадські організації. Рух ЧЕСНО раніше писав, що партію та виборчий фонд кандидата в президенти Олександра Вілкула 2019 року профінансували на 10 мільйонів гривень три громадські організації. Ймовірно, принаймні дві з цих трьох ГО створили саме для роботи на користь партії та Олександра Вілкула.

У фінансовому звіті за І квартал 2020-го немає надходжень на рахунки “Опозиційного блоку”, але є зобов’язання: партія заборгувала ТОВ “Інтер реклама центр” 9,1 мільйона гривень.

Згідно зі звітами, “Опоблок” має 78 зареєстрованих місцевих організацій, проте лише одного працівника у складі апарату (станом на І квартал 2020 року). 

У партії також немає автомобілів, нерухомості та жодного орендованого приміщення. Київська регіональна організація зареєстрована в офісному центрі на вулиці Старонаводницькій.

Цікаво, що ще 2019-го партія орендувала офіс на вулиці Волоській 6/14 у Києві та заплатила за нього 11 мільйонів гривень, а також мала 36 працівників. 

Регіональні проекти під місцеві вибори

Активність “Опозиційного блоку” після провалу на минулорічних парламентських виборах значно зменшилася, а самі партійці почали розвивати власні проєкти, з якими, ймовірно, і підуть на місцеві вибори.

Євгеній Мураєв, котрий очолював виборчий список “Опоблоку”, нині позиціонує себе як лідер партії “Наші”. Поки що це по суті партія однієї людини: партійна сторінка у Facebook пише тільки про самого Мураєва, а сайт не працює.

Восьмий номер у списку “Опоблоку” на парламентських виборах, Запорізький міський голова Володимир Буряк на початку травня оголосив, що йде на місцеві вибори з партією “Єднання”.

Олександр Вілкул піариться на власному фонді “Українська перспектива”, який останніми місяцями активно допомагає лікарням боротися з коронавірусом. Наприкінці травня Вілкул на своїй сторінці у Facebook заявив, що підтримує Анатолія Шарія.

Наприкінці 2019 року на Дніпропетровщині з’явилася партія “Перспектива” (попередня назва – “Всеукраїнський опозиційний блок”), яку очолила Оксана Живага. Вона ж є керівницею ГО “Фонд Олександра Вілкула “Українська перспектива”. Ймовірно, що Вілкул йтиме на місцеві саме із цією політсилою. 

У жовтні 2019-го в Харкові виникла партія “Блок Кернеса – успішний Харків!” (раніше мала назву “Унітарна європейська Україна”). Вочевидь, мер Харкова вирішив створити окремий проєкт уже без Геннадія Труханова – разом вони 2019 року заснували партію “Довіряй ділам”. До речі, Труханов збирається йти на місцеві вибори саме з цією партією. 

У лютому 2020-го з’явилася також партія “Блок Вадима Бойченка” (попередня назва – “Соборність”), названа на честь мера Маріуполя.

Читайте також: Як працювали депутати Харківської міськради?

Рух ЧЕСНО публікує огляди політичних сил – шпаргалки для виборців з нагадуванням історії та сьогодення їхніх політичних фаворитів. Матеріал підготовлено для онлайн-платформи Polithub.org – онлайн-хабу для українських виборців з інформацією про партії та політиків, які хоч раз балотувалися до Верховної Ради чи місцевих рад України.

Нагадаємо, такі огляди вже вийшли про інші політичні партії, як-от: “Слуга народу”, “Голос”, “Опозиційна платформа – За життя”, “Європейська солідарність”, “Батьківщина”, “Свобода”, “Народний контроль”, “Народний фронт”, “Наш край”, “Демократичний альянс”, Аграрна партія України, “Національний корпус”, “Громадянська позиція”, “Основа”, “Самопоміч”, Радикальна партія Олега Ляшка.

Цей матеріал підготовлено за підтримки Фонду з прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні.