"Син за батька не відповідає". Катувати за батька можна

Тоді як Роман Шухевич, батько Юрія, вів збройну боротьбу в підпіллі, радянська влада репресувала його родину. Дружину Наталію Березинську заслали до Казахстану, а їхніх дітей відправили до дитячого спецбудинку на Донбасі, у тодішньому місті Сталіно (нині – Донецьк).

У досьє Романа Шухевича, підготовленому чекістами в березні 1947 року, у розділі про сімейні зв'язки читаємо:

"Батько Шухевича – Шухевич Йосип Володимирович, 65 років. За професією адвокат, мешкає у Львові на вул. Косанерській, 18-а, паралізований, інвалід – лежить у ліжку. Мати – Шухевич Євгенія Іванівна, 1883 року народження, мешкала у Львові на вулиці Косанерській, 18-а, заарештована УМҐБ Львівської області 5 липня 1946 року, засуджена і етапована до місця відбуття вироку суду в місто Актюбінськ. Брат – Шухевич Юрій Йосипович, 1900 року народження, інженер, убитий у 1941 році при відході частин Червоної армії".

Дружина Романа Шухевича просила чоловіка облишити підпілля, бо це становило загрозу і для неї, і для їхнього сина.

Він відповів їй, що ідею любить більше за сина та дружину.

Неповнолітній Юрій Шухевич, записаний на прізвище матері як Березинський, двічі намагається втекти з дитбудинку. Вдалою була спроба втечі 1947 року.

У липні Юрій отримав листа від батька через його зв'язкову Галину Іванченко. Батько цікавився, як його справи, як менша сестра Маруся. Юрій одразу написав йому відповідь.

Залишатися в діда було небезпечно, тому зв'язкова забрала Юрія на конспіративну квартиру в Кам'янці-Бузькій Львівської області.

У лісах Станіславської області, біля села Руда за річкою, у серпні того самого року Юрій зустрівся з батьком – до нього його привела Іванченко.

"Я звернувся до батька з проханням мені залишитися в УПА, щоб зі зброєю в руках вести боротьбу проти радянської влади. Моє прохання батько не задовольнив, сказав: "Тобі ще навчатися потрібно", – таку відповідь згодом запише слідчий до протоколу допиту неповнолітнього Юрія Шухевича.

У сучасних спогадах про батька Юрій Шухевич згадує:

Після спілкування з батьком у лісі Юрій повернувся до Кам'янки-Бузької, де навчався у школі до березня 1948 року. Двічі на місяць його навідувала зв'язкова Іванченко, привозила гроші, а одного разу принесла підроблене свідоцтво про народження на ім'я Левчука Богдана Федоровича, під яким і жив Юрій.

Вочевидь, Романові Шухевичу хотілося зібрати разом свою родину, тож він у листі попросив сина поїхати зі зв'язковою до міста Сталіно й забрати сестру Марусю.

Тоді ж Юрій востаннє бачив батька живим.

Юрій Шухевич пригадує:

Це була відповідальна місія. Марусі на той час минуло лише 8 років, тож зв'язкова не впоралася б із завданням без допомоги Юрія, якого сестра знала й пам'ятала, якому довіряла.

20 березня 1948 року Юрій разом з Галиною Іванченко поїхав до Донецька й на місці з'ясував, що сестра перебуває в дитячому садку на станції Трудовських.

Біля дитбудинку, де Юрій збирався забрати сестру, його затримали. Зв'язкова саме тоді відійшла та, не маючи змоги допомогти, лише звіддаля спостерігала за затриманням.

Відповідно до матеріалів кримінальної справи №149035 за обвинуваченням Березинського-Шухевича Юрія Романовича, її порушили 25 березня 1948 року, за три дні до 15-річчя Юрія.

Старший оперуповноважений 2-го відділу УМДБ Карнаушенко "знайшов", що Березинський-Левчук є сином керівника ОУН.

"Будучи ворожо налаштованим до радянської влади, втік зі спецдитячого будинку до свого батька, маючи намір вести озброєну боротьбу проти радянської влади. Проживав по підроблених документах на нелегальному становищі", – написав слідчий.

Згідно з протоколом обшуку від 29 березня 1948 року, у Юрія вилучили документи (метрику) на ім'я Богдана Левчука, лист із підписом "Твій Батько", 674 карбованці, кишеньковий годинник і 6 пістолетних набоїв.

26 березня 1948 року міністр державної безпеки УРСР розпорядився етапувати Шухевича-молодшого з міста Сталіно (Донецьк) до Києва в розпорядження МДБ.

Справа Юрія Шухевича містить 14 протоколів допиту обвинуваченого 15-річного хлопця, які свідчать про те, що його особливо старанно допитували слідчі, намагаючись якнайбільше дізнатися про Романа Шухевича, оскільки більшість запитань стосувалася саме його. На жаль, у справі не збереглися листи Романа Шухевича.

Допити вів здебільшого вже згаданий начальник відділу слідчої частини Міністерства державної безпеки УРСР капітан Гузеєв. Сьогодні ті допити Юрій Шухевич пригадує так:

У протоколі допиту від 20 травня 1948 року слідчий Гузеєв пише:

"Я не желал воспитываться в советском духе. Несмотря на то, что мне сейчас 15 лет, я считаю себя вполне сформировавшимся Украинским националистом, и после бегства из детского дома я решил принять активное участие в работе оуновского подполья в борьбе за "Самостійну Україну". Не стану скрывать, что после своего бегства из детдома я решил мстить Советской власти за применённые репрессии к нашей семье. Моя ненависть к Советской власти ещё больше увеличилась, когда я связался с оуновским подпольем и после бесед со своим отцом – Шухевичем Романом".

Ще один різновид допитів, що застосовували до неповнолітнього Шухевича, – позбавлення сну.

1 червня 1948 року за розпорядженням міністра державної безпеки УРСР Юрія Шухевича етапували з Києва до Львова в розпорядження місцевої оперативної групи МДБ. Там 19 червня справу до свого провадження взяв капітан Кліменко, а 10 січня наступного року – майор Федоренко.

У Львові так само порушували права затриманого.

Слідство у справі Юрія Шухевича завершилося 25 січня 1949 року, наступного дня йому висунули обвинувачення.

Суть обвинувачення зводилася до того, що він є сином Романа Шухевича, який утік до батька з дитячого будинку, але, звісно ж, мав на меті вести антирадянську роботу й піти в підпілля. Дії Юрія Шухевича інкримінували за ст.ст. 20-54-І, 54-ІІ КК УРСР, а справу передали на розгляд "особого совещания при МГБ СССР", а простою мовою – "особливої трійки".

У Радянському Союзі до дітей не ставилися надто поблажливо. 7 квітня 1935-го ЦВК і РНК СРСР затвердили постанову про застосування всіх мір кримінального покарання до малолітніх, які скоїли тяжкі злочини, починаючи з 12 років, тобто покарання для дітей і дорослих особливо не відрізнялися.

5 березня 1950 року Головнокомандувача УПА Романа Шухевича викрили на конспіративній квартирі на Львівщині, і в результаті перестрілки він загинув.

Того самого дня Юрій Шухевич зміг побачити батька востаннє. На той час юнакові було 18 років, і він згадував про це так:

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 квітня 1954 року "Про дострокове звільнення від покарання засуджених за злочини у віці до 18 років", ухвалою Володимирського обласного суду від 13 квітня 1956 року Березинського-Шухевича Юрія Романовича достроково звільнили від покарання.

Генеральний прокурор СРСР подав до Верховного Суду РРФСР протест, який було задоволено 17 вересня 1956 року, і Шухевича відправили знову до в'язниці для подальшого відбування покарання, хоча в той час він уже повернувся до України, перебував у Львові, де його й арештували 12 жовтня 1956 року.

Цікавою є скарга Шухевича на протест прокурора, котра збереглась у справі. У ній він обґрунтовує, що єдиною претензією до нього є те, що він син свого батька.

Міністерство державної безпеки УРСР існувало з 1946-го до 1953 року.

Одним із головних завдань органів МДБ УРСР, зокрема від січня 1947 року, було визначено протидію ОУН та УПА.

Координувати цю роботу мало засноване у структурі МДБ УРСР Управління 2-Н, яке очолювали заступники міністра МДБ УРСР. В усіх обласних управліннях МДБ західних областей України створили відділи 2-Н (19 березня 1947 р.).

Так, у м. Львові й області чисельний штат відділу 2-Н на 10 вересня 1949 року становив 126 осіб.

МДБ були підпорядковані внутрішні війська МВС та МДБ, прикордонні війська, винищувальні батальйони, органи міліції.

В Україні МДБ було передано понад 1600 оперативників, майже 18 тисяч агентів, 25 тисяч бійців ВВ МВС, 35 тисяч бійців винищувальних батальйонів.

Шухевича вдруге затримали 21 серпня 1958 року в місті Володимир та етапували до львівської в'язниці. Саме того дня він мав вийти на волю за першим вироком!

Як пригадує Юрій Шухевич, замість звільнення він отримав новий ордер на обшук.

Другу справу за №11134 почали 16 серпня 1958 року з ухвалення постанови про порушення кримінального провадження ст. лейтенантом Управління Комітету державної безпеки УСРС у Львівській області Гальським, якого відрядили до Володимирської області. Він мотивував свою постанову так:

"Під час перебування у Володимирській в'язниці Шухевич-Березанський свою антирадянську націоналістичну діяльність не завершив: в антирадянському дусі обробляє своїх співкамерників, веде злісну антирадянську агітацію, зводить наклеп на політику Комуністичної партії та Радянського уряду, у листуванні зі своїми зв'язками висловлює ворожі думки. Заявляє, що на волі далі вестиме антирадянську діяльність".

У постанові Гальський наводить фразу Шухевича в листі до матері про прокуратуру, яку зараз чимало сучасників радо вжили б щодо нинішньої прокуратури.

Сьогодні Шухевич згадує, як одного разу обматюкав нового слідчого, який намагався читати йому мораль.

З постанови зрозуміло, що показання на Шухевича дав і заявив про злочин інший засуджений – Фоменко. Це й стало формальною підставою для початку слідства.

У протоколі допиту від 11 листопада 1958 року Юрій Шухевич фактично визнав свою провину: "У висунутому мені обвинуваченні за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР винним себе визнаю… Хоча я мав і маю після виходу на волю вести далі боротьбу проти радянської влади, про це нікому з ув'язнених нічого не говорив".

Цікавим є той факт, що науковці Львівського державного університету Імені Франка надали висновок, що вірші, знайдені в Шухевича, є антирадянськими.

У справі також є матеріали про Юрія Шухевича, що показують його характер, зокрема постанови про застосування до нього стягнень під час засудження, відповідно до яких його 8 (вісім) разів запроторювали до карцеру.

Слідство, яке закінчилося 15 листопада 1958 року, звинуватило Юрія в тому, що він:

"...будучи достроково звільненим з ув'язнення у 1956 році, поновив свою антирадянську діяльність та у вересні 1956-го надіслав Вентимілю Жозефу, котрий проживав у Франції, листа, у якому викладав злобні антирадянські думки щодо політики уряду та Комуністичної партії. У зв'язку з безпідставним достроковим звільненням знову взятий під варту, Юрій Шухевич продовжував свою антирадянську діяльність. У 1956-му та 1957 роках він написав і надіслав з в'язниці два листи, у яких у злостивій антирадянській формі зводив наклеп на органи радянської влади та хвалив свого батька – голову бандитського підпілля ОУН Шухевича Романа".

Відмова від адвоката: "Я знаю, що завше буду в тюрмі"

Справу передали до Львівського обласного суду, який 25 листопада 1958 року провів підготовче засідання, а 1 грудня вже розпочав судовий розгляд.

Головуючим у справі був суддя Назарук, прокурором – Коляснікова, адвокатом – Смірнова.

На початку процесу Юрій Шухевич заявляє про відмову від адвоката, пояснивши, що "участь адвоката в судовому засіданні в моїй справі є формальністю".

Суд відмовив у задоволенні клопотання, але вирішив "надати змогу підсудному Шухевичу очолити самозахист особисто".

У суді Шухевич промовив: "Мені зрозуміло, у чому саме мене звинувачують, винним себе визнаю частково, буду давати суду пояснення".

Він пояснив суду, що ніякого наклепу на радянську дійсність у листах до друга з Франції не зводив, серед в'язнів жодної антирадянської агітації не вів, а батьком цікавився тільки як син та інших намірів не мав.

Сила характеру Шухевича дає йому змогу казати щиро. Протокол судового засідання містить надто сміливі для радянських часів фрази:

"Поки мій батько був живим, то він мене виховував, а коли батько загинув, відтоді мене виховує в'язниця… Я українських націоналістів вважаю революціонерами, а не бандитами… Боротися за самостійну Україну я буду, коли це буде потрібно. За свого батька я завше постою, мстити за нього не збираюся, а мститиму за тих, хто невинно загинув у тюрмах і таборах… Під час відбування покарання мене неодноразово карали, відправляючи до карцеру за те, що я листувався з в'язнями, не раз улаштовував бійки, і вважаю, що робив правильно, бо я не цирковий собака, щоб усім підкорятися. Я знаю, що по голові мене не гладитимуть, і знаю, що завше буду в тюрмі".

Судовий розгляд завершився, прокурор виступив у дебатах і попросив 10 років із забороною повертатися для проживання до України впродовж п'яти років.

У найкращих радянських традиціях адвокатка Смірнова фактично визнала провину клієнта: "Я не заперечую, що висунуте підсудному обвинувачення доведене..."

Суд оголосив вирок: 10 років у виправно-трудових колоніях з перебуванням перших 5 років у в'язниці. Після відбуття основного покарання протягом 5 років заборонено мешкати в Україні.

Шухевич подав скаргу, проте Верховний Суд УРСР у складі Кухаря О.В., Пилипчука І.Є., Загороднюка В.М залишив вирок без змін, а скаргу – без задоволення.

Перший заступник Генерального прокурора УРСР подав до Верховного Суду УРСР протест, який задовольнили та вилучили з вироку покарання у вигляді тюремного ув'язнення.

Провальна спроба завербувати й помста системи

Шухевич твердить, що від нього чекали на каяття:

Після того по Шухевича приїхав спецконвой, аби забрати його до Києва. Юрій Шухевич оголосив голодування.

Слідчий Шухевича досі на службі в російської пропаганди

У пресі є посилання, що справу Юрія Шухевича вів майор Львівського управління КДБ Євстафій Гальський, більш знаний як автор (із псевдонімом Клим Дмитрук) ідеологічно-пропагандистських робіт, спрямованих проти українського визвольного руху та греко-католицької церкви.

І це посилання було підтверджено постановою про порушення кримінальної справи від 16 квітня 1958 року. Роботи цього діяча Львівського КДБ широко відомі та досі друкуються в Росії.

Шухевич пригадує, що мав зустріч із Гальським уже за часів незалежності України, у 1993 році.

За його словами, тоді він працював у податковій у Києві.

Цими днями добігають кінця повноваження Шухевича як народного депутата. Він вийшов з парламенту й кинув курити. Нині йому 86 років.

До Верховної Ради Шухевич потрапив після Революції Гідності 2014 року. Його зарахували до першої п'ятірки списку Радикальної партії Олега Ляшка.

Політв'язень певен, що нові політики, може, і не продадуть країну, але через брак досвіду є загроза породити хаос.

Шухевич виступає категорично проти повного скасування недоторканності, а вважає, що її частково потрібно залишити та зберегти депутатський імунітет. Він переконаний, що депутати будуть блазнями й голосуватимуть за все, що їм скажуть, якщо розумітимуть, що проти них можуть сфабрикувати справу.

Політв'язень каже, що боротьба за Україну триває й триватиме надалі: