При кожному військкоматі є офіцер, який відповідає за територіальну оборону. Перед зборами він уважно вивчає мотивацію резервіста, збирає довідки, перевіряє стан здоров'я та видає повістку. Випадкових людей не беруть – на час зборів резервіст є повноправним військовослужбовцем, тож і медкомісію доведеться обов'язково пройти.

Така ситуація повністю відрізняється від тієї, що була навесні 2014 року. Якщо тоді медкомісія була радше умовністю, то тепер кожен лікар пильно оглядає призовника, випитує скарги та шукає вади й недуги. Флюорографія, кардіограма, аналіз крові є обов'язковими – без них і не потикайся.

На тижневі навчання призвали не всіх, а лише управління бригади та управління батальйонів зі стрілецькою ротою одного з батальйонів – загалом 250 резервістів.

У понеділок рано-вранці прибуваємо на збірний пункт. Настрій незвичний, є очікування чогось цікавого. І цікаве починається… з перевдягання. У польових наметах облаштований пункт видачі одягу. Заходиш до намету в цивільному одязі, отримуєш на руки ордер, а вже за ним у живій черзі – все: від шкарпеток і трусів до однострою, футболки й кашкета.

До речі, футболка дуже приємна на дотик – 95% бавовни та 5% еластану. І чомусь називається… фуфайкою.

На виході з намету обмундировані резервісти впізнають одне одного й усміхаються. Не звикли бачити в однаковому однострої всіх одразу. Шикуються, роблять селфі.

Деякі резервісти перевдягнулися ще у вихідні, тож за дві години всі у формі. Окрім велетнів, які потребують більших розмірів і чекають, коли їм підвезуть форму.

Після обіду – півдня теоретичних лекцій від офіцерів бригади та Оперативного командування "Північ".

Офіцери розповідають корисні й важливі речі, але інформації так багато, що вона не вкладається в голові й почуваєшся студентом на нескінченній лекції.

Серйозність навчань підтверджує й велика кількість кураторів на чолі із заступником командувача військ ОК "Північ" з тероборони полковником Олександром Нестеренком.

Автомати пристріляні чудово: результати в більшості резервістів дуже добрі.

Бонус – вправа на стріляння з пістолета "по-ковбойськи": від пуза на швидкість на відстань 2-2,5 метри.

Як показала практика, якщо правильно стояти, схибити неможливо.

Але важливо також правильно повернути пістолет у кобуру.

Знайомимось у своєму відділенні. Командир – бувалий офіцер-афганець із бойовим досвідом. Старший офіцер – приємний, інтелігентний виховник із Пласту. Один з колег – веселий хлопець, бухгалтер за цивільною спеціальністю, інший – працівник телебачення, дуже ініціативний і педантичний. Ще один колега, з чудовим почуттям гумору та бойовим досвідом, просить його не фотографувати, щоб сім'я не дізналася й не хвилювалася.

Колектив доволі цікавий. Усі на контракті в резерві. Порозуміння з усіма з півпогляду. У кімнаті поміж телефонних дзвінків, команд та інших незвичних речей витає дух братерства.

Забігаючи наперед, скажу, що за весь час зборів жодного разу не чув десятиповерхових армійських матюків. Іноді, може, у когось і прохоплювалося міцне слівце в напружених ситуаціях, але без спрямованої на колег агресії.

Це й не дивно, адже резерв зібрав мотивованих дорослих добровольців.

У полковника є секретна карта з адресами КСП, які розкидані на всій території Києва й розміщені в найнесподіваніших місцях.

Не одразу вдається знайти деякі пункти, навіть попри те, що при кожному з них є військовий автомобіль зв'язку, антени, вартові. Усе це замасковано від допитливих поглядів киян.

Робота кипить біля карт і телефонів. Отриману інформацію про обстановку та бойові розпорядження наносить на карту відповідальний за це офіцер.

Дорогою між КСП полковник Нестеренко в телефонному режимі контролює перебіг навчань.

На кожному пункті він перевіряє, як офіцери розуміють поставлені перед ними завдання, і пояснює, на що потрібно звертати увагу, посилаючись на власний бойовий досвід.

Нестеренко командував 30-ю окремою механізованою бригадою, тож йому є про що розповісти.

Відчувається, що на кожному КСП він ділиться досвідом по-своєму, додаючи якихось подробиць, закликає виконувати завдання творчо, виходячи з реальних умов і ризиків.

Війна війною, а обід за розкладом. У батальйонах годують не гірше, ніж у бригаді. Ячна каша, смачна котлетка, чверть свіжого огірка, хліб і компот.

Після перевірки пунктів доповідаю командиру, і він відпускає на ночівлю додому.

Уранці в громадському транспорті дорогою до місця збору розумієш, наскільки нас, резервістів, багато. Люди в однакових одностроях упізнають нашивки бригади, вітаються, усміхаються й далі їдуть уже разом, обмінюючись враженнями від навчань.

У кожному вагоні метро можна зустріти групку резервістів, які прямують на навчання.

Кияни зацікавлено дивляться на шеврон бригади з гербом Києва й гаслом "Захистимо свій дім – захистимо Україну".

Гості цікавляться регулярністю навчань. Спершу їхні обличчя виражають скепсис: мовляв, чого ви хочете навчити людей, провівши тижневі навчання раз на рік?

Але коли вони дізнаються, що насправді резервісти щомісяця добровільно в суботу відвідують заняття побатальйонно, їхній скепсис поступається місцем здивуванню.

Іноземній делегації показують усе – від роботи на командному пункті до відпрацювання стрілецькою ротою роботи на блокпості.

"У вас висока мотивація", – зауважує представник Литовської Республіки полковник Пасвєнскас.

Із колегою погоджується полковник Кайтселіту, сил територіальної оборони Естонії, Віктор Калніцкі.

Коли іноземна делегація вирушає на обід, резервісти беруться далі відпрацьовувати різні сценарії. Знову крики, стрілянина, перебіжки, вибухи – і ліс затягує димом. У цьому також разючий контраст із довоєнними роками: раніше бійців змусили б заощаджувати набої, бо показуха вже скінчилася й не варто заважати обідати високим гостям вибухами та автоматними чергами.

Зауважу, що до завдань територіальної оборони входить оборона Києва, але це не означає, що місто потрібно обкопати глибоким ровом, сісти за ним і тримати на мушці противника.

Також за проходження зборів резервісти-контрактники отримують більше грошей, ніж призвані резервісти. Але різниця в сумах незначна. Це ще раз доводить, що люди приходять у бригаду не задля якихось заохочень чи пільг, а саме для захисту України.

За результатами зборів контракти уклали приблизно 80 резервістів. Частина резервістів бажає перевестись у бригаду з рот охорони військкоматів.

Ті, хто вже підписав контракт, забирають свій однострій додому на зберігання й під час наступних зборів і занять не марнуватимуть часу й нервів на обмундирування.

Під час урочистого шикування резервістам вручили грамоти та відзнаки. На подію завітали двоє депутатів Київради – Юрій Зубко та Вадим Васильчук.

Комбриг Микола Білосвіт нагадує, що бригада вже уклала угоду з ТСОУ щодо спільної навчальної бази, а також додає, що для ефективного розвитку бригади необхідно створити власний тренувальний центр тероборони столиці у вигляді комунального підприємства. Командир бригади очікує розуміння від депутатського корпусу міськради.