— "Самопоміч" однозначно висуватиме та підтримуватиме свого кандидата, але остаточне рішення ухвалюватиме громада. Я, безперечно, не стоятиму осторонь. Буде той чи інший кандидат, якого я підтримуватиму. Він має бути молодшим за мене, розумнішим, освіченішим. Бажано, щоб ця людина народилась у Львові, була львів'янином, відчувала атмосферу міста. Бо, як мені казали історики, Садовий – перший міський голова, який народився у Львові, десь за 300 років. Раніше на цій посаді чомусь не було львів'ян.

— Я бачу кількох людей, які б гідно продовжили цей шлях. Певна річ, їхніх прізвищ не назву. Ви хочете, щоб завтра їх почали обливати брудом?

— Знаєте, я завжди ставлю дуже амбітні цілі, але не завжди це можливе в часовому орієнтирі. Наприклад, ми у Львові торік мали розпочати реконструкцію і вулиці Шевченка, і площі Двірцевої, і вулиці Бандери. Ми не почали реалізацію цих проектів. Щодо вулиці Бандери є велика дискусія з мешканцями, скільки має бруківки лишитися. Щодо вулиці Шевченка та площі Двірцевої – деталізація проекту, і дяка Богу, що ми не почали, бо проекти недосконалі. Ми не розпочали будувати завод з перероблення відходів, тому що процедура Європейського банку реконструкції та розвитку дуже складна. І тепер я розумію ЄБРР, бо він підписався під тим проектом і йому потрібна стовідсоткова гарантія, що компанія, яка будуватиме завод, робитиме це якісно.

Тут можна назвати багато того, що ми хотіли зробити. Три-чотири-п'ять місяців відтермінування – це не вдалося? У принципі, якщо я собі щось планую, то я тих цілей досягаю, питання – у часі.

— По-перше, це атмосфера в місті – привітна і для самих містян, і для гостей, які приїжджають до Львова. По-друге, це велика кількість молодих людей, котрі брали участь і перемогли в міжнародних конкурсах. Це ще раз підтверджує те, що наша ставка на освіту дала правильний результат. Який третій здобуток? У мене є принцип: якщо є успіх, то це успіх громади, якщо є проблема, то винен Садовий. Отже, третє – інфраструктурні проекти.

— На моє глибоке переконання, громадський транспорт має повністю перебувати в управлінні міста. Ті приклади, які були можливі у 1990-х роках, показали свою неспроможність. Коли місто делегувало цю функцію приватним перевізникам, вони почали дуже гарно, а закінчили в усіх містах трагічно, тому що ніхто не міг передбачити, у якому економічному стані буде країна. На сьогодні люди бідні, платити великі гроші не можуть, а всі хочуть мати нові автобуси, чудовий сервіс. Що робить Львів? Минулого року ми купили 150 нових автобусів, на що витратили 800 млн грн – це дуже значні кошти. Цьогоріч ми маємо отримати 50 нових тролейбусів. До того ж чекаємо на тендер на 10 трамваїв, теж нових. Окрім того, очікуємо на тендер із закупівлі ще сотні автобусів. Це я не рахую 30 трамваїв, які ми взяли торік у Німеччині. Вони не нові, але ще років 15-20 пропрацюють.

— Не думаю, що Львів буде на 100% без маршруток. Можливо, якісь один-два маршрути залишаться. Тому що ми завжди даємо людям шанс. Але домінуватиме великий якісний комунальний транспорт, комфортний для людей. Гадаю, це станеться 2020 року. Не забувайте, що ми також розпочали експеримент, купивши понад два роки тому електробус львівського виробництва. На сьогодні завод "Електрон" досить активно працює з німецькими колегами. В ідеалі ми взагалі хотіли б дати заводу замовлення на виробництво ста електробусів. Я є прихильником співпраці саме з українськими виробниками, бо це робочі місця, розвиток технологій і плюс питання екології.

— Це надзвичайно велика помилка, оскільки ми не дбаємо про створення робочих місць у країні. Те, що сьогодні на ринки заходять поляки, турки, білоруси, китайці, – дуже серйозний дзвіночок для українського уряду. Тому що ми потребуємо в Україні близько 20 тисяч одиниць громадського транспорту. І весь цикл виробництва можемо мати в нашій країні. А це десятки тисяч робочих місць, це податки, які залишаються в нашій державі, це розвиток науки.

— Сьогодні проїзд у Львові коштує 5 грн. І, гадаю, ми будемо змушені скоригувати ціну на проїзд в автобусах. Вона може зрости до 7 грн. Але ми домовилися з усіма приватними перевізниками, що в разі коригування ціни вони почнуть возити пенсіонерів безоплатно. Бо сьогодні в нашому комунальному транспорті – автобусах, трамваях, тролейбусах, які належать місту, – пенсіонери їздять безкоштовно. Тому, уможливлюючи безоплатний проїзд для пенсіонерів, ціна 7 грн для працюючих не буде великим навантаженням. Якщо, звісно, це новий автобус. Проїхатися за такою вартістю на новому автобусі!

— Певною мірою так, тому ми скоригуємо ціну з 5 грн до 7 грн на проїзд в автобусах.

— Уточнюю. Комунальне АТП-1 має власні автобуси, які курсують на маршрутах, а частину маршрутів обслуговують приватні автобуси. Так от, якщо мова йде про комунальні автобуси на наших маршрутах, то там усе працює, як годинник. А якщо йдеться про ті маршрути, де є приватник, то там існують проблеми. І можна робити йому зауваження, навіть можна його вигнати, але питання в тому, хто поїде замість нього. Немає достатньої кількості вільних машин. Тому завдання міста – купувати ці машини, брати на баланс і тоді якісно забезпечувати послугу. Якщо порівняти приватний і комунальний транспорт, який є у власності міста, то в нас комунальний дає вихід на маршрути до 90%, а приватний – до 60%. Різниця – 30%.

— Усі розповідають, проте ніхто системно не підходить. Ми підійшли до цього питання системно. На сьогодні є 25 компаній з 15 країн світу, і 12 квітня відбудеться розпечатування конвертів. Наступний етап – шорт-лист, у якому залишиться чи то 3, чи то 5 компаній – поки що не відомо. Гадаю, десь у квітні вже буде зрозуміло, хто переможе. У липні буде підписано угоду, й одразу почнеться монтування обладнання. Тут нічого складного немає, бо обладнання монтується на автобуси, трамваї, тролейбуси.

— Він є, але такий, як у всіх. Ми плануємо велику частину робіт з упровадження електронного квитка виконати вже цьогоріч. І для цього вже все є. Був дуже складний процес підходу: консультанти, питання техзавдання. Але ми це все вже пройшли та вийшли на фінішну пряму.

— Роздільне збирання сміття існує в багатьох ОСББ, у багатьох офісах. Але є одна проблема: на території області немає діючого полігону, який міг би приймати відходи. І велика частина відходів вивозиться за межі області. Тому що за поданням прокуратури суд закрив Грибовицький полігон і він сміття не приймає. Обласна влада й уряд нічого не роблять. Львів не має свого полігону. Тому вести мову про максимальне впровадження сортування сміття на сьогодні складно. Наше завдання – це все вивезти.

— Перший етап добору пройшли 12 компаній з 12 країн світу. Зараз у нас другий етап визначення компанії, яка будуватиме сміттєпереробний завод. У шорт-листі залишилося 5 компаній, і ми очікуємо десь у березні фінальне рішення щодо компанії, котра будуватиме цей завод. Щойно підпишемо угоду, вони одразу розпочнуть будівництво. Адже ділянку вже виділено, усі документи оформлено – усе готове. Я гадав, що всі ці процедури ми пройдемо ще минулого року, але не вийшло. Термін будівництва – 2 роки.

— На сьогодні держава не виконує своїх зобов'язань щодо стовідсоткового перерахування коштів на освітню галузь. Ми змушені залучати дуже багато міських ресурсів, які можна було б скеровувати на інші речі.

Наведу приклад. На фінансування містом перейшли 19 профтехучилищ. Цьогоріч це понад 300 млн грн з міського бюджету. Але ситуація абсурдна, бо місто лише фінансує ці заклади та має право призначати і звільняти їхніх очільників. А весь навчальний процес повністю підпорядкований керівництву області. Торік ми також були змушені дофінансувати зарплати освітянам Львова, включно зі школами, а це 156 млн грн.

А проте, ми дофінансовуємо освіту, тому що вона є для мене пріоритетом. Загалом на освіту витрачаємо понад 30% бюджету міста. Цього року заклали на освітню галузь 2,2 млрд грн (це без ремонтів та закупівлі обладнання).

— Досі ми грошей не брали й таких намірів не маємо. Ми взагалі готові допомагати іншим громадам у побудові тих самих садочків. Наприклад, Львівська міська рада виділила кошти для співфінансування будівництва дитсадка в селі Рясне-Руське, яке розташоване неподалік Львова, аби діти ходили в садочок там, де вони мешкають, бо це для них комфортно. Я вважаю, що в цьому питанні слід міркувати державними категоріями, а не вузько міськими.

— Те, що ми маємо довіру ЄБРР, – це великий успіх. І до того ж ми отримуємо чималі грантові кошти, які чомусь ніхто не враховує. От, наприклад, на модернізацію системи теплопостачання ми одержали грант у розмірі 10 млн євро, на трамвайні цехи – до 6 млн євро. Зараз на будівництво сміттєпереробного заводу й рекультивацію полігону – ще 10 млн євро. Щодо водоканалу, то на побудову системи спалювання мулу для виробництва біогазу маємо ще близько 6-8 млн євро гранту.

— От, приміром, на модернізацію системи теплопостачання: 20 млн – тіло кредиту, 10 млн – грант, разом – 30 млн, що становить 30%. А частка в трамвайних цехів менша тому, що виникли непередбачувані витрати, бо ми повністю замінювали колектор на Стуса, що не планувалося. Проте, коли залізли всередину й побачили, що в 1970-ті роки зробили просто халтуру й могла бути техногенна катастрофа, нам довелося збільшити суму коштів, аби врегулювати всі ті питання.