Як бачимо, відслідкувати платні новини можливо, від будь-якої партії. Не все, звісно, — у багатьох випадках проплачені публікації надто схожі на справжні новини, аби їх можна було чітко ідентифікувати. Ми свідомі того, що суттєва частина «джинси» залишилася поза нашою увагою і зараз. До того ж, ми не брали до уваги друковані видання, радіо та телебачення. Навряд чи «Народний фронт» витрачав кошти лише на один тип медіа, коли лише аудиторія телебачення
суттєво перевищує аудиторію онлайн-ЗМІ. Важливо, що партія не лише приховала витрати на рекламу, а й залишила в тіні джерела фінансування та основних донорів.
Слід визнати, що між основними гравцями (
медіа, політики, партії, PR-агенції) існує своєрідний консенсус у
підтримці наявного status quo. На перший погляд це дійсно вигідно — політичні партії обмінюють гроші сумнівного походження на доступ до аудиторії, який після чергових виборів знову конвертують у гроші. У свою чергу медіа отримує ресурс на існування, зате втрачає свій найцінніший ресурс — довіру. У підсумку програють і одні і інші —
недовіра до політиків вже майже не компенсується довірою до ЗМІ.