— Які три найгостріші проблеми вашої громади?

— Вони нічим не відрізняються від інших громад. Це постачання якісної води, це освітлення й дороги.

— А свою громаду ви запитували про проблеми?

— Я з 2002 року депутат міської ради, тому проблематику знаю. Просто у нас є ряд глобальних і низка локальних проблем. Зрозуміло, що водоканал — це глобальна, відсутність доріг вирішується, але є ще периферія і низка магістральних шляхів, які вимагають капітального ремонту. Ми не говоримо про ямковий ремонт. Ну й, відповідно, освітлення приватного сектора, віддалених периферійних районів. Інші питання — це медицина, школа — це питання запущених ремонтів, але стоїть не так гостро, бо за останні п'ять років у цьому напрямі зроблено досить багато.

— Як триває робота над створенням проєкту бюджету?

— Робота органів місцевого самоврядування — бухгалтерії та фінвідділу — не зупиняється. Там люди в темі постійно. Що стосується затвердження бюджету на сесії, то поки що без проведення установчої сесії і без післявиборчого руху вперед нічого не можу сказати. Однак до 25 грудня ми повинні прийняти бюджет, як і всі громади.

— Чи залучаєте ви громаду до обговорення бюджетних видатків?
— У нас є розвинена тема бюджету участі, ми закладаємо певну суму, обговорювати будемо пізніше. Зараз залучати громадськість до обговорення базових цифр немає ні сенсу, ні часу. Тому що тут би розібратися з початком роботи сесії, формуванням робочих органів, виконавчої служби. Це на сьогодні найважливіше. А далі, коли базові суми в бюджет будуть закладені, можна буде їх розподіляти, перерозподіляти і щось обговорювати.

— Після створення ОТГ яких змін зазнав бюджет?

— Ми готові взяти на утримання ті об'єкти соцкультури, які є в цих громадах. Але на сьогодні той законопроєкт, що називається 3651, який пройшов перше читання і на підписі в президента — там є великі законодавчі дірки, що ускладнюють цю роботу. Тому чекаємо змін до цього закону, у редакції, що не суперечитиме Бюджетному кодексу. Наскільки мені відомо, ці зміни вже вносять. Але оскільки документ іще не підписаний, то так само, як незрозумілі повноваження райрад, так само поки незрозуміло, як швидко зможуть пройти при передачі з балансу на баланс ці соціальні об'єкти.

— Чи заплановані дотації з обласного бюджету й на що саме?
— Наш бюджет не дозволяє громаді розвиватися динамічно самостійно. Тому не лише з обласного бюджету, а й робота з державними фондами та іншими інституціями запланована. У чому нам потрібна допомога області? Це, звісно ж, мости, магістральні дороги й інфраструктурні проєкти. Тут область сама по собі не дає фінансування на інфраструктурні проєкти, але участь у конкурсі й подача проєктів на Мінрегіон та їх захист без області ніяк не може відбутися. У нас є взаємодія, але ще багато що буде в роботі.


— У структурі бюджету скільки відсотків передбачаєте закласти на освіту й медицину?

— Найбільші витрати бюджету ОТГ — це передусім освіта, друге місце — медицина, третє — соціальні виплати, четверте — УЖКГ. Ця пропорція не змінюється протягом п'яти років. Коригування відбувається залежно від того, яка субвенція надходить із держбюджету.

— Перейдімо до питань про стратегію розвитку громади. Зі своєї передвиборчої програми які три обіцянки ви почали чи продовжили втілювати?

— Ми все продовжуємо робити. Основним напрямком моєї передвиборчої кампанії було те, щоб зробити Слов'янськ безпечним. Це стосується не роботи поліції, а доріг, освітлення, тротуарів, медицини. Комфортний Слов'янськ — це про парки, сквери, пляжі на тих водоймах, які є в місті. Сучасне місто — ми вже два проєкти запровадили — це ЦНАП, прозорий офіс. А третій напрямок пов'язаний із медициною. Це запровадження електронного запису, щоб люди не стояли у чергах. Ми закупили обладнання і вже навчили людей ним користуватися.

Ще одне, що хвилює жителів — це розвиток Слов'янського курорту. Що стосується Будинку культури, який згорів, то цю проблему ми вирішимо. У нас є чітке бачення вирішення проблеми з Будинком культури: є бажання міської влади і буде допомога області. Що стосується вирішення проблеми розвитку курорта, то, крім бажання міської влади і допомоги області, необхідне ще бажання самого власника. Цього найголовнішого компонента на сьогодні немає.

— Що у вашому розумінні означає словосполучення "спроможна громада" і як ви збираєтеся підвищувати цю спроможність?

— Об'єднання громад навколо Слов'янська буде успішним лише тоді, якщо буде економічно сильним. Тобто якщо бюджет буде наповнюватися надходженнями від заробітної плати, відповідно, будуть працювати підприємства різних форм власності — як державні, так і приватні. Тоді ця громада стане спроможною.

Багато хто був за кордоном чи в інтернеті бачив красиві картинки інших міст. Але ці картинки треба втілювати, а для цього потрібні кошти. Де ці фінанси брати?

— Наскільки готова громада до наслідків і подолання другої хвилі коронавірусної хвороби?

— Ми вже вводили в себе дуже жорсткі обмеження. Це призвело до того, що бюджет недоотримав значну кількість фінансів — 50 млн гривень. Це зупинило розвиток міста на найближчі три-чотири місяці.

На сьогодні ми готові до другої хвилі, якщо говорити про медицину: відкрите інфекційне відділення для важкохворих, готове друге відділення на додаткову кількість ліжок, щоб у разі ускладнення можна було його відкрити. Але питання ось у чому: як швидко це може статися?

Дивіться, чому в підприємців є недовіра до антикоронавірусних заходів. Нам згори кажуть спершу, що медицина не впорається, коли кількість захворювань буде п'ять тисяч — і все, торба. Але що ми бачимо? П'ять тисяч хворих уже є, а медицина справляється, є медикаменти, є кисень у лікарнях, є ШВЛ.

Потім нам кажуть, що криза наступить, коли буде десять тисяч хворих. Але ми маємо десять тисяч хворих, і медицина справляється. Змін на вулиці ми не бачимо.

Зараз ми маємо нові ввідні МОЗ, протоколи, стало зрозуміліше, як боротися з хворобою.

Я виступав проти локдауну вихідного дня. Але не тому, що я проти обмежувальних заходів. Я вважаю, що ситуація в місті-мільйоннику і в нашому місті різниться. Маршрут наших пенсіонерів — дім — аптека — магазин або ринок — і додому. У них немає такого тісного соціального спілкування, як у європейських пенсіонерів. У нас більша частина населення проживає у приватному секторі.

Тому на місцевому рівні ми би могли ввести інший, м'якший, але не менш ефективний план-карантин.

Це один нюанс. Є ще інший. Спершу ми допускаємо невиконання попередніх введених жорстких обмежень, а тоді їх ще більше посилюємо.

От хто нам заважав ввести нормальний співмірний штраф за неносіння маски в розмірі 120–150 гривень, а не 17 тисяч гривень?

Якщо почати людей дисципліновувати зі 120 гривень, це би дало більший ефект. 100 гривень — це п'ять буханців хліба для пенсіонера, це відчутно.

Але ж ми чудово розуміємо, чому вводиться штраф 17 тисяч. Поліцейські не хочуть штрафувати людей на таку суму й вислуховувати прокльони. При мінімальній пенсії у дві тисячі як можна виписувати штраф у 17 тисяч? Це мені незрозуміло.

— Які є проблеми з госпіталізацією? — Проблема більше не в госпіталізації, а у швидкому отриманні об'єктивних результатів тестів. Частина тестів показує негативний результат, навіть якщо в людини симптоматика коронавірусу.

У серпні зі мною в лікарні в інфекційному відділенні лежав хлопець із запаленням легенів, як і я. Його дружина так само захворіла й не сумнівається, що в неї теж коронавірус, але її двічі зроблений тест показав негативний результат. І врешті він лежить у лікарні в Бахмуті, а вона лежить у Краматорську за місцем прописки у звичайному відділенні. Зрозуміло, що є високий ризик того, що вона заразить когось із медперсоналу чи сусідів по палаті.

— Ви передбачаєте в бюджеті якусь соціальну допомогу хворим на коронавірус? — У нас виділяються з місцевого бюджету кошти на медикаменти і закупівлю необхідного обладнання. Ми не виділяємо на соціальну допомогу чи реабілітацію хворих на коронавірус. У нас такого немає, що після хвороби людина може розраховувати на допомогу.

Що у нас є — то це медицина, застрахована від неотримання субвенції. У нас із місцевого бюджету закладено кошти і немає затримки ні по освіті, ні по медиках по зарплаті. Бо у випадку запізнення субвенції ми перекриваємо це місцевим бюджетом. Така собі фінансова подушка.

— У Києві склалася ситуація, коли кандидатка отримала 15 голосів і стала депутаткою, а є такі, хто набрали більше двох тисяч голосів, але мандат не отримали.

— У нас так само. І в 2015 році така система була. У нашій партії з 400 голосами не проходили в депутати, але є ті, хто набрав 70 голосів і став депутатом. Це неправильно. Система повинна пропускати малі партії, але пропорційний поділ несправедливий.

— У вас були труднощі з пошуком жінок у партійній списки?

— Так, певні труднощі були. Ми чудово розуміли, що не стоїть задача закрити всі 36 позицій у списку, ми закривали 20. Але якісно, і в цьому сенсі проблеми не було.

Якби треба було знайти всіх 36 депутатів і на кожен округ виставитися відповідно до квоти, тоді би, звісно, було складніше.

— Чи повинні місцеві депутати отримувати компенсацію за свою роботу, в якому вигляді й розмірі?

— Я гадаю, що голови комісій мають отримувати фінанси. Зараз депутатство — це громадське навантаження, і відповідальність за таку діяльність — саме як за громадське навантаження. Відповідно, і ставлення таке: хочу — виконую роботу якісно, а не хочу — ні, або можу ходити лише на 30% засідань. А відповідальність за це лише політична, аж на наступних виборах. Я не думаю, що оплата покриє потреби чи дозволить залучити якихось спеціалістів. Тут важливе інше, а саме психологічний фактор.

На сьогодні ми не зможемо оплачувати цю роботу в повному обсязі належним чином, але починати з чогось потрібно.

Але треба також тверезо оцінювати можливості. Навряд чи ми зможемо конкурувати на ринку праці так, щоб фаховий юрист покинув роботу в банку і пішов працювати в місцеве самоврядування на громадських засадах, отримуючи якусь компенсацію як голова комісії.

— Яким чином проводилися вибори за партійною системою в ваших ОТГ, хто з ким домовлявся — кандидати з брендами партій чи навпаки?

— У моєму випадку все було просто, тому що я з цієї партії нікуди не йшов — я в ній з 2015 року. У телефонному режимі зідзвонилися, визначилися, отримали схвалення й почали формувати списки. А половина людей у списку — це депутати, які вже пройшли попередню каденцію під цим самим брендом.

— На сьогодні двотурова система виборів можлива у громадах понад 75 тисяч виборців. Як ви вважаєте, на який рівень цю планку потрібно опускати або піднімати?

— Не готовий вам сказати, щиро кажучи. У мене тут немає чіткої відповіді. У першому турі я ж відстав на 0,5% — 242 голоси. З таким програшем я би сказав, що це несправедливо, якби програв в один тур. Правда?

Тепер, як переможець, що я маю говорити, якщо у другому турі я переміг цього ж кандидата із відривом у понад шість тисяч голосів? Як людина з математичною освітою я не збагну політичної логіки. Виходить, у того самого кандидата в діапазоні з різницею у два тижні спершу програю 242 голоси, а тоді виграю 6396 голосів.

Це не застосовуючи ніяких технологій, скупок, сіток тощо. Виключно на електоральних уподобаннях у вигляді якихось перетікань голосів.

Тобто виходить, що в першому турі у мене була електоральна перевага, і соціологія це показувала. Але у зв'язку з тим, що моє електоральне поле розтягнули на чотири-п'ять технічних кандидатів (я не називаю своїх конкурентів технічними кандидатами, давайте змоделюємо ситуацію), я можу програти вибори в першому турі, маючи електоральну перевагу. Виходить, у такому випадку другий тур потрібний, щоб усунути подібні технічні моменти.

— То чи варто знизити цю планку двотуровості до 50 тисяч виборців чи 25 тисяч виборців?

— Не готовий відповісти, бо вибори у два тури — це ж витрати.

— У скільки вам обійшлася кампанія?

— У півмільйона гривень.

— У вашого конкурента було близько мільйона.

— Ми бачимо, що в нього ще були партійні гроші. Ми ж бачили, що ресурс і ефіри були явно вищі в рази, ніж той офіційний, який вказаний у звіті.

Мені було простіше, бо мені не було потрібно працювати над упізнаваністю. За п'ять років упізнаваність у мене напрацьована.

— У низці міст ми бачимо таку тенденцію, що чинні мери перемагають конкурентів. Чи можна це вважати плодами децентралізації?

— Гадаю, що тут спрацювали кілька факторів. Один із них — люди дуже сподівалися на покращення життя після останніх виборів, але так не сталося. Будьмо відверті, якби місцеві вибори відбулися зразу після парламентських — знесли би всіх. А що б ми отримали? Те саме, що в парламенті — і на місцях? От людям, напевно, захотілося якоїсь стабільності у громадах, де вони побачили, що якийсь розвиток був. Звісно, можна критикувати, очікувати кращого, але хоча б немає погіршення, а є повільне покращення. От люди за стабільність у цих містах і проголосували, злякавшись змін, тому що останні зміни не призвели до покращення.

Рівно рік тому намагалися мене качати на посаді, сформувати більшість, знімаючи секретаря, вели таку політичну боротьбу з підготовки до виборів. Але в них не вийшло.

Вибори показали, що їх виграли не політтехнологи, а жителі.

— Про айфон у подарунок для молоді за селфі біля скриньки на дільниці — це ви вигадали?

— Я не можу вам говорити, а то ви скажете, що я займаюся підкупом. Я скажу вам так. Я чітко знаю, що електорально зі своїм опонентом у категорії виборців за віком 50+ ми йшли однаково, а у категорії виборців віком від 25 до 45 років у Ляха перевага 70%. Моє завдання було максимально заохотити молодих людей прийти на вибори.

Це був пробний варіант, який сподобався і учасникам, і тим, хто з молодіжних організацій намагався мобілізувати виборців.

— Які принципи формування районів в області? Як домовлялися, які були групи впливу?

— Ніяк не домовлялися. Це був хаотичний броунівський рух, тому що досі ніхто не знає повноважень цих районів.

Я прихильник тієї децентралізації, якою вона була задумана у 2015–2016 роках на початку. А зараз ми пішли взагалі невідомо куди. Раніше ми мали на увазі, що у країні буде дві з половиною гілки влади: міська, центральна і трохи обласної. То зараз у нас є міська рада ОТГ, у нас є районна рада, буде ще обласна рада, маємо керівника ОДА, є київська вертикаль, і до чого ми приходимо в такому разі?

Мені незрозуміле рішення про створення районних рад, бо я не розумію їхньої функції і наповнення фінансовими потоками. Якщо вони візьмуть на себе утримання тієї інфраструктури, яка в ОТГ мала би перейти, то навіщо? Краще дайте субвенцію на їхнє утримання з державного бюджету.

Незрозуміле утворення. Усі депутати прийшли в райради, а ніхто не знає, чим вони будуть там займатися. Таких виборів у район я ще не бачив і не чув.

— Яка доцільність загального партійного списку, якщо кандидати все одно змагаються між собою в округах?

— Коли починають ремонт, тарганів не запитують. У цьому випадку в округах — це таргани, а ремонт почали нагорі. Зібралася політична еліта, і вони вирішили, що депутати хто в ліс, хто по дрова. У цьому є логіка, бо має бути відповідальність депутата перед партійним брендом. Я на своєму віку зустрічав депутатів, які за останні п'ять років по три партії змінили. З іншого боку, яким чином боротися із франшизами, коли сама політична партія віддає місцевій еліті бренд? Еліта заходить під партійним брендом, а потім партія все одно має важіль для відкликання депутатів. І що ми отримаємо? Щорічне обілечування бренда?

З одного боку, є проблема, що депутати на місцевому рівні бігають у протилежні ідеологічні табори. З цим потрібно боротися. Вирішили в такий спосіб і самі його порушуємо. Подивіться, у деяких радах проросійські депутати опинилися в ЄС, а українські націоналісти опинилися в ОПЗЖ. Є і такі приклади.

— З ким ви плануєте створювати більшість? Готові говорити з ЄС і "Слугою народу"?

— Як чинний мер я маю певний досвід побудови вертикалі влади, розумію, що те, що я пропоную сьогодні для створення коаліції, — це моя особиста бомба сповільненої дії.

Але я готовий приборкати амбіції і дати всім змогу взяти участь у коаліції. Я відкритий в цьому плані, щоби створити коаліційне правління. Воно точно не буде з ОПЗЖ, тому я на сьогодні веду діалог з усіма іншими партіями.

— Мінрегіон подає законопроєкт для реформування місцевого самоврядування. Якщо рада позбавляє посади мера ⅔ голосів, то проєкт пропонує такій раді теж іти на перевибори. Народні ж депутати вважають, що знести з посади мера потрібно референдумом, хоча такого механізму на сьогодні немає. Як ви вважаєте, яким чином можна врегулювувати конфлікти між радою і головою?

— У нас, умовно кажучи, є партії, є депутати-перебіжчики. З точки зору моралі це вже неправильно. Ти перебігаєш у більшість і потім цією більшістю зносиш з посади свого вчорашнього мера-однопартійця. Але електоральне розуміння не враховується, тобто 20 осіб у міськраді можуть вирішити долю міста. А далі ми запитуємо людей. Знайти тисячу голосів противників завжди можна, навіть проти переможця виборів. Тому все це досить суб'єктивно. Якщо після виборів мер захворів, не працює, замість нього працюють інші, то мають бути механізми. — Парламент має призначати вибори мера чи ЦВК?

— ЦВК має взяти й подивитися, якщо мер не працює з певних причин, помер чи захворів серйозно, не може виконувати обов'язки, то має бути механізм призначити перевибори.

Тільки механізм має бути прописаний без "розвилок", а чітко. Бо у нас в усіх законах залишають "розвилочку" для суддів — щоб можна було прийняти рішення і так, і інак.