Підсумки Ради-9: найменша Рада в історії та нардепи-перебіжчики

Нині Верховна Рада IX скликання продовжує працювати з найменшою кількістю депутатів в історії незалежної України. За останні п’ять років рекордно багато — аж 52 — нардепи достроково склали мандати. До того ж аж шестеро з них були позбавлені мандатів через втрату громадянства. 

Також нинішнє скликання — перше, у якому протягом усіх років роботи формально зберігається монобільшість. Якщо у попередніх скликаннях коаліціям не вдавалось зберегти єдність протягом усієї каденції, то фракція “Слуги народу” досі має понад 226 членів у складі. І це попри те, що за п’ять років фракцію покинув 41 нардеп. 

ЧЕСНО продовжує підбивати підсумки п’яти років роботи Верховної Ради IX скликання. У попередніх матеріалах ми аналізували роботу фракцій та груп, а тепер згадаємо про мандатопад у Раді та розповімо, як склалася доля колишніх “слуг”.

Нинішнє скликання Ради стало вже другим, що розпочало роботу не в повному конституційному складі. У 2019 році присягу склали 423 депутати, а 27 мандатів лишились вакантними, оскільки дострокові парламентські вибори не проводились в округах окупованому Криму, а також у деяких районах Донеччини та Луганщини. Та станом на зараз у парламенті лишилось працювати рекордно мало депутатів — 400. 

За п’ять років достроково припинили повноваження загалом 52 нардепи. Зокрема було дві великі хвилі здачі мандатів — на початку каденції у 2019 році та після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. 

Найбільша кількість депутатів, які склали повноваження, серед “Слуги народу” — 21 людина. Більшість “слуг” склали мандати заради посад, адже партійний список — це також і кадровий резерв для партії влади для подальшого делегування політиків в уряд, призначень у регіони та інші органи влади. 

П’ятеро обранців від “слуги” пересіли у міністерські крісла вже за підсумками першого засідання нової Ради 29 серпня 2019 року, а ще троє обранців “Слуги народу” стали міністрами у наступні роки. До слова, за цього скликання вперше сталось так, що Кабмін формується не за пропорційним принципом, а повністю однією партією, яка призначає в уряд виключно своїх представників (за винятком хіба що міністра оборони Рустема Умєрова, обраного від “Голосу”).

Читайте також: Чиї відставки та призначення Рада підтримувала найбільше

Примітно також і те, що з першого Кабміну Зеленського донині лишився працювати лише Михайло Федоров на посаді міністра цифрової трансформації. Продовжує роботу у команді президента також Ірина Верещук, яка була обрана як №29 у списку “Слуги народу”, згодом обіймала посаду віцепрем'єрки – міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, невдало балотувалась у мери Києва також від СН, а нині працює на посаді заступниці голови Офісу президента. 

Двоє обранців “Слуги народу” очолювали Генпрокуратуру — це Ірина Венедіктова (яка спочатку склала мандат заради посади в.о. директора ДБР), а згодом Андрій Костін. Ще троє нардепів з СН свого часу були головами обласних адміністрацій: Олександр Скічко, Олексій Кучер та Анна Коваленко. 

Читайте також: “Колишні” Зеленського: хто пішов у “відбій” із першої “колоди” депутатів

Посади отримали також кілька вихідців з інших фракцій. Це нинішній Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець (“За майбутнє”) та ексголова Фонду держмайна, а нині міністр оборони Рустем Умєров (“Голос”). Троє мажоритарників — Зіновій Анрійович, Руслан Требушкін та Ігор Колихаєв — відмовились від мандата нардепа на користь посади міського голови за результатами останніх місцевих виборів. 

В опозиційних фракціях також були випадки дострокового припинення повноважень. Так, за власним бажанням склала мандат депутати від “Євросолідарності” Ірина Луценко та генерал-лейтенант і Герой України Михайло Забродський. У “Батьківщині” мандати склали Ольга Бєлькова та Віталій Данілов. 

А лідер і перший номер у списку “Голосу” Святослав Вакарчук втратив мандат через вихід з власної фракції влітку 2020 року. Це вже вдруге, коли співак відмовився від депутатства після обрання — у 2008-му він склав мандат, пропрацювавши у Раді менш як рік.  

Крім того, п’ятеро нардепів у цьому скликанні достроково втратили мандати через факт смерті. Серед них четверо — мажоритарники: Валерій Давиденко від округу №208 на Чернігівщині, також чернігівський мажоритарник і колишній “слуга” Антон Поляков, “слуга”-колаборант Олексій Ковальов з округу 186 на Херсонщині та Андрій Іванчук, обраний від Прикарпаття. А у жовтні 2024 року помер списочник (№6) від “Голосу” Олег Макаров. 

Велика війна дала поштовх для другої хвилі дострокової здачі мандатів. Перш за все мандати втратили 11 з 44 обранців проросійської ОПЗЖ після того, як діяльність партії була призупинена, а згодом заборонена. 

Читайте також: Рекорд. Як тане “лава запасних” Зеленського та куди зникають нардепи екс-ОПЗЖ?

Зауважимо, що більшість з них відмовились від депутатства добровільно, склавши мандат за власною заявою. Першим у березні 2022-го це зробив вже покійний держзрадник Ілля Кива. До середини 2023 року заяви написали ще шестеро колишніх членів ОПЗЖ. Також добровільно відмовились від мандатів позафракційні колишні “регіонали” Андрій Аксьонов, Вадим Новинський, Дмитро Шенцев, Дмитро Шпенов та Максим Єфімов (“Відновлення України”). 

Власна заява — це один із найшвидших механізмів втрати мандата, адже, наприклад, позбавлення мандата за злочин, в тому числі державну зраду, — процес, що може затягтися на роки, оскільки лише підозра не є достатньою підставою і потрібен судовий вирок (згідно зі ст. 81 Конституції). 

Ще шестеро нардепів були позбавлені мандатів через втрату громадянства. Переважно це також представники забороненої ОПЗЖ — Віктор Медведчук, Вадим Рабінович, Тарас Козак та Ренат Кузьмін, а також “слуга” мажоритарник з Одещини Ігор Васильковський та позафракційний проросійський мажоритарник Андрій Деркач. До слова це вперше в історії українського парламентаризму, коли аж шестеро нардепів достроково позбавлені мандатів через втрату громадянства.

Утім, ті з прокремлівських політиків, хто не став добровільно писати заяви — як-от Юрій Бойко, а також підозрювані у держзраді Нестор Шуфрич та Олександр Пономарьов (обидва нині у СІЗО) — досі зберігають депутатські повноваження й продовжують працювати у Раді. 

Читайте також: 34 зрадники позбавлені держнагород. Список

За власною заявою склали мандати також кілька нардепів, які потрапляли у корупційні скандали, зокрема пов’язані з виїздом за кордон на відпочинок під час воєнного стану. Це “слуги” Юрій Арістов та Андрій Холодов, а також фігурант скандальної ДТП Олександр Трухін. 

Тих списочників, які втратили мандати, замінили наступні кандидати у виборчих партійних списках. Так список “Слуги народу” за п’ять років посунувся зі 129 до 147 номера. 

Водночас з початком повномасштабного вторгнення на місця представників забороненої ОПЗЖ, які втратили крісла в парламенті, не зайшов ніхто. У ЦВК пояснили, що не можуть визнати обраними наступних кандидатів від партії у зв’язку з рішенням РНБО про призупинення її діяльності. Тож місця колишніх членів ОПЗЖ в парламенті, очевидно, залишаться вакантними до кінця цього скликання.

Крім того, через воєнний стан патовим залишається питання про переобрання на мажоритарних округах. Наразі 13 округів лишаються без свого представника у Раді через неможливість провести довибори. 

Щобільше, на початку цього року лідер фракції “Слуга народу” Давид Арахамія розповідав, що ще майже два десятки нардепів хочуть скласти повноваження. Він зазначив, що рекордно мала кількість депутатів у Раді усе більше ускладнює процес ухвалення рішень:  

"З парламентом узагалі велика криза наближається, тому що в мене тільки у фракції 17 заяв на складання мандата. Тобто в нас уже 401 людина в Раді, ще одну ми точно відпустимо за медичними обставинами – буде 400 людей. 226 нардепів [мінімальна кількість голосів для ухвалення рішень] з 400 дуже важко збирати, чесно кажучи. В інших фракціях і партіях, я теж знаю, є люди, які хочуть піти. Ми вирішили для себе, що не будемо давати голоси за складання мандатів, тільки якщо медично є дійсно ситуація, а так більше ніяких немає умов, через які ми будемо голосувати за складання мандатів. Для того, щоб зберегти парламент легітимним". 

На початку роботи IX скликання у Раді було утворено п’ять депутатських фракцій — відповідно кожною з п’яти партій, що подолали бар’єр у 5% і зайшли в парламент, а також група “За майбутнє”, утворена частиною мажоритарників. У грудні 2019 року у парламенті з’явилась ще одна депутатська група — “Довіра”.

Найбільший перетік кадрів відбувся навесні 2022 року, коли друга за розміром фракція ОПЗЖ припинила існування у Раді за рішенням РНБО. Ексчлени ОПЗЖ, утім, лишились працювати у парламенті. Недовго побувши у рядах позафракційних вони врешті утворили дві депутатські групи — “Платформа за життя та мир” (ПЗЖМ) та “Відновлення України”. 

Рекордсмен за кількістю переходів — мажоритарник Антон Яценко, який за п’ять років роботи у парламенті встиг попрацювати у складі фракції “Батьківщина”, групи “За майбутнє”, а також як позафракційний у три різні періоди.

Та безперечно найцікавіші зміни відбувалися саме всередині владної фракції “Слуги народу”. За результатами виборів партії вдалося завести до Ради рекордні 254 депутати — 124 списочники та 130 мажоритарників, які вперше в історії українського парламентаризму утворили монокоаліцію. Та мати формальну монобільшість — не означає зберегти її фактично до кінця. 

Читайте також: “Слуга народу” змогла проголосувати монобільшістю лише у 14% голосувань — дослідження ЧЕСНО

За п’ять років “Слугу народу” залишив 41 депутат (серед них 21 — через складання мандата і 20 — перейшли в інші фракції та групи), а чисельність фракції скоротилась з 254 до 233 членів (хоч усе ще достатньо, щоб формально це вважалось монобільшістю). 

З частиною депутатів розійшлись мирно — у зв’язку з переходом на посади, та з більшістю попрощались після гучних журналістських розслідувань, скандали чи незгоду окремих нардепів щодо позиції партії. 

Очевидно, переважно зі “Слуги народу” виходили мажоритарники, адже для списочників вихід з фракції може стати причиною втрати мандата. 

Троє “слуг” — спершу лідер списку Дмитро Разумков та Руслан Стефанчук, а після рокіровки — Олександр Корнієнко — увійшли до керівництва парламенту, тому формально вийшли з фракції та стали позафракційними. 

Та після відкликання Разумкова з посади спікера наприкінці 2021 року він не повернувся у рідну фракцію: так перший номер партійного списку та колишній лідер “Слуги народу”, залишився позафракційним. Давид Арахамія тоді заявив, що партія не буде ініціювати позбавлення Разумкова мандата. 

Тоді ж Разумков оприлюднив список депутатів нового міжфракційного об'єднання “Розумна політика”, до якого увійшов зокрема 21 “слуга”, утім, формально лишаючись членами фракції. Тоді зі “Слуги народу” були виключені лише двоє представників групи Разумкова — Людмила Буймістер та скандальний одеський мажоритарник Артем Дмитрук. Останній напередодні в інтерв'ю на каналі проросійського блогера Анатолія Шарія заявляв про своє розчарування в "Слузі народу”. 

За кілька тижнів із фракції вийшов ще один член МФО Разумкова Роман Соха, який заявляв, що розчарувався в кадровій політиці влади. 

Читайте також: “Клуб за інтересами”: для чого нардепам у Раді міжфракційні депутатські об’єднання?  

Та вони не єдині, хто покинув фракцію через внутрішні незгоди. Ще у грудні 2019 року — усього через кілька місяців роботи нової Ради —  зі “Слуги народу” вигнали мажоритарників Анну Скороход та Антона Полякова через “порушення фракційної дисципліни”. Згодом вони увійшли до депутатської групи "За майбутнє". Тоді ж з фракції виключили й нардепа Романа Іванісова через наявність інформації про судимість депутата за зґвалтування. 

Майже через рік із фракції виключили Гео Лероса, який критикував президента, а також звинуватив голову ОП Андрія Єрмака і його брата у торгівлі посадами. Згодом ДБР оголосило Леросу підозру в хуліганстві за те, що показав середній палець Зеленському в Раді.

Останнім гучним “розлученням” став вихід із фракції Мар’яни Безуглої, яка тривалий час критикувала військове командування. Безугла попрощалась із партією ще на початку 2024 року, а влітку вийшла із фракції після того, як її зняли з посади голови підкомітету Ради з нацбезпеки. За кілька днів після цього фракцію з третьої спроби також покинула Юлія Яцик, яка ще у 2022 також вийшла з партії. 

Чимало “слуг” покинули фракцію на тлі гучних скандалів, пов’язаних із корупцією, але не тільки. 

Так восени 2020-го після гучного корупційного скандалу з лав “Слуги народу” виключили київського мажоритарника Олександра Юрченка, якого НАБУ підозрює у хабарництві.

Навесні 2021 року “слуги” вигнали скандального мажоритарника Олександра Дубінського через внесення його до санкційного списку США за втручання в американські вибори й участь у “пов'язаній з Росією мережі іноземного впливу". 

А за кілька місяців із фракції виключили ще одного скандального мажоритарника Євгенія Шевченка, який публічно підтримував білоруського диктатора Олександра Лукашенка. 

На початку лютого 2022 року із фракції вийшов Олег Воронько, щодо якого тоді відкрили провадження за підробку документів. У травні того ж року “Слуга народу” врешті виключила Олексія Ковальова, який від початку вторгнення активно допомагав росіянам на окупованій Херсонщині й обійняв посаду в окупаційному “уряді”. 

А у 2023 році зі “Слуги народу” вигнали ще трьох депутатів —  Миколу Тищенка після його поїздки до Таїланду, Богдана Торохтія через відпочинок нардепа за кордоном під час воєнного стану та Анатолія Гунька, якого спіймали на хабарі. 

Примітно, що шестеро скандально відомих “слуг” врешті опинились у групі “Відновлення України”, рятуючи об’єднання проросійських депутатів від можливого розпаду. Так у грудні 2023 року, коли до групи доєднався Анатолій Гунько в ній знову стало 17 депутатів, що є мінімально допустимою кількістю (адже для існування депутатської групи до її складу має входити не менше депутатів, ніж до найменшої фракції Ради). 

Утім, як показує нинішнє скликання — не так важлива формальна кількість депутатів у Раді, як те, як безпосередня робота нардепів у комітетах та в сесійній залі і участь у голосуваннях. У наступній частині  ми розповімо, хто з нардепів IX скликання був найбільш продуктивним, а хто — рекордсменом із прогулів. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду "Відродження".