“Нас чекає ще одна війна — за людей, які виїхали”: інтерв’ю з головою Кременецької РВА Віталієм Кудлаком

Водночас реформа держадміністрацій так і не була затверджена у парламенті, на додачу повномасштабна війна внесла корективи у державне управління. Військові адміністрації (ВА), які діють вже майже три роки, перебувають фактично у сірій зоні українського законодавства. 

Специфіка проблем новостворених ВА у населених пунктах та ВА, які були утворені на базі державних адміністрацій, суттєво відрізняється. Поза увагою залишаються районні адміністрації, які фактично є ланкою між громадами та керівництвом області.

ЧЕСНО у рамках дослідження проблем децентралізації в Україні поспілкувався з Віталієм Кудлаком, керівником Кременецької районної військової адміністрації у Тернопільській області, який очолює її з 2021 року. До цього він очолював Шумську районну державну адміністрацію в тій же області.

***

— Ви вже більше чотирьох років, тобто ще до початку повномасштабної війни, очолюєте районні адміністрації у Тернопільській області. Що змінилось у вашій роботі після введення військових адміністрацій?

— Ще до повномасштабної війни в плані безпекової складової у нас була координація з тими самими ТЦК, це була робота з ветеранами АТО. Зараз безпекова складова значно зросла. Це питання мобілізації, транспорту, укладання мобілізаційних договорів із підприємствами. Крім того, кожен район, якщо говоримо про районні адміністрації, є центром територіальної оборони, і, відповідно, я є голова і оборони району. 

Ну і, звісно, наш обов’язок — зустрічаємо наших загиблих і ведеться робота з ветеранами, ми вже утворюємо там відповідні підрозділи в нашому управлінні соціального захисту. Також беремо участь у координації створення реабілітаційних відділень у кластерних лікарнях.

Ще одне питання — внутрішньо переміщені особи (ВПО), з нашого боку це координація контролю умов проживання. У перші тижні після початку повномасштабної війни було дуже важливо погасити невизначеність серед людей. Багатьом важливо було побачити, що адміністрація працює, і бачити, що прапор висить.

— Тернопільщина в очах українців є дуже тиловою областю. Разом з тим наскільки область та ваш район постраждали від війни?

— Все пізнається у порівнянні. Звісно, якщо співставляти з прифронтовими областями, то тут дуже різні ситуації. Але й не порівняти із тим статусом нормальності, який ми мали до вторгнення. Було декілька ударів по Тернопільській області, по об’єктах інфраструктури та промислових об’єктах. Декілька таких ударів було і по нашому Кременецькому району. На щастя, не постраждала жодна людина, лише майно.

— Яка ситуація зараз із ВПО, наскільки це зараз серйозна проблема для Тернопільщини і для Кременецького району зокрема?

— Перша велика хвиля була ще у лютому 2022 року, тоді було досить важко впоратися, не було налагодженого процесу. Наразі я не скажу, що в нас є дуже багато ВПО — вони тяжіють до великих міст, де є можливість знайти кращу роботу. Або ж виїжджають за кордон.

У нас проживає певна кількість ВПО, у визначених місцях різного плану власності, це і комунальна, і державна власність. Дуже багато допомогли різні благодійні організації, які працюють із донорами за кордоном, для ремонту цих приміщень, для забезпечення елементарною побутовою технікою, навіть одягом, бо люди виїжджали буквально в тому, в чому були.

Є частина людей, які мають проблеми зі здоров’ям, це також люди старшого віку, у них питання переадресації пенсії, отримання медичної допомоги. Є діти, яким треба піти на навчання, звикнути до нових шкіл, деякі діти вчаться дистанційно зі своїми школами.

Зараз питання у Кременецькому районі з ВПО не стоїть гостро. Є, звичайно, свої якісь дрібні нюанси, які виникають, але ми намагаємося це питання вирішити.

— Як після початку повномасштабної війни змінилась демографічна ситуація? Чи багато людей виїхало?

— Звісно, ситуація змінилася, але велике видно на відстані. Я думаю, що ми зараз дуже приблизно це все оцінюємо. Питання виїзду дуже довгострокове, воно ще зіграє в нашій історії дуже значну роль. Нас чекає ще одна війна — за людей, які виїхали з країни.

Я сам неодноразово від підприємців чую, що питання дефіциту робочих рук є вже зараз. Озвучуються різні цифри, але орієнтовно ми втратили шість-сім мільйонів людей. І вже зараз навіть у тиловій області, як Тернопільська, де безпосередньо бойові дії не ведуться, все одно відтік населення відбувся відчутний.

— Після введення військової адміністрації чи змінились у вас відносини з місцевим самоврядуванням?

— Насправді це дуже глибока проблема, і вона почалася раніше, ще до повномасштабної війни. Адміністративна реформа зробила основною адміністративною одиницею громаду, відповідно зросли і повноваження громад. Війна застала цю реформу незавершеною, тому що до кінця не були виписані відносини між адміністраціями і самоврядуванням.

Зараз ми виходимо з тих реалій, які є, і намагаємося вибудовувати відносини з громадами, виходячи з тих законодавчих можливостей і повноважень, які у нас є. Якщо говорити про Кременецький район серед трьох районів Тернопільської області, то він найменший — у нас є лише вісім громад.

І мені простіше в цьому плані, адже я маю можливість приділити увагу кожній громаді, тобто це не район, де є 20–25 громад. За місяць-півтора я можу об’їхати кожну громаду, приїхати на місце, побачити, поспілкуватися. Але все одно було б простіше, якби ця реформа, а вона й до цього йшла, чітко визначила межі повноважень та інструменти, які ми можемо використовувати.

Читайте також: Євроінтеграція децентралізації: що Україна має виконати для вступу до ЄС

Тому що ми живемо ще по старому закону, в нових реаліях адміністрацій. І не скажу, що в нас законодавець нічого не робить, бо законопроєкт про місцеві державні адміністрації розглядався у Верховній Раді (законопроєкт №4298) та навіть пройшов перше читання.

Від колег я чув різне про відносини із самоврядуванням, але мені особисто гріх жалітися на “свої” громади, бо ми знаходимо спільну мову.

Разом з тим, йдучи до децентралізації, не слід забувати, що Україна унітарна країна. У нас все ж має бути централізована влада. Незважаючи на ті повноваження, які є в органів місцевого самоврядування, мають бути відповідні інструменти контролю.Тут треба знайти баланс.

— За вашими словами, через невелику кількість громад у районі ви можете приділити їм більше уваги. Тобто, з цього виходить, чи було позитивним укрупнення районів?

— Я в цьому нічого поганого не бачу. Це нормально, бо всі у нас хочуть здешевлення державного управління, зменшення кількості чиновників. І це був крок у правильному напрямку.

Я просто навів приклад, що в нас є невелика кількість громад, і я так працюю. Була б більша кількість громад, я працював би в онлайн-режимі, наприклад, збирав більше голів дистанційно.

У інших районах свої ситуації, але вони також працюють, знаходять взаємодію з громадами. Але те, що кількість районів зменшилась, стало наслідком, що стара система себе віджила, з таким доробленням районів. Зараз потрібно довести цю реформу до логічного завершення.

— На вашу думку, чи можна якось зробити роботу військових адміністрацій прозорішою і чи потрібно це робити? 

— Якщо говорити про нашу ситуацію, тобто військових адміністрацій, які створили на основі державних, тут не змінилося нічого в плані розпорядження коштами. Фактично повноваження як були у громадах, так вони там і залишилися.

Щодо прозорості нашої діяльності, то це все регламентовано — доступ до публічної інформації, публікація на сайтах наших рішень та інше. Вважаю, що наша діяльність достатньо прозора. Про її відсутність більше говорять люди, які не цікавляться цим питанням. Наприклад, якщо приходить запит на інформацію, ми змушені її давати, бо за це є відповідальність.

— Чи потрібен Україні окремий закон про військові адміністрації, яким би регулювалась їхня діяльність?

— Мені здається, що це все можна зробити в межах законопроєкту про держадміністрації. Достатньо прописати окремий розділ, присвячений ситуації, коли країна перебуває у воєнному стані.

— У військових адміністраціях є проблема з працівниками органів місцевого самоврядування? Чи є така проблема на рівні районів?

— Це більше проблема військових адміністрацій у містах та селах. У нашому випадку цих проблем немає, у нас як були працівники держслужбовцями, так вони і залишились.

— Дуже часто серед широкого загалу є нерозуміння сутності діяльності районних адміністрацій, особливо під час воєнного стану. Яка все-таки роль районної військової адміністрації, як вона співвідноситься з обласною військовою адміністрацією?

— Якщо говоримо про взаємозв’язок районних і обласних адміністрацій, то це все прописано в діючому законодавстві — ми їм підзвітні і підконтрольні. Обласна військова адміністрація здійснює координацію діяльності в межах області. В межах області є завдання, які реалізуються в межах районів.

Я розумію суть питання, у нас в країні є адепти повного місцевого самоврядування. Я почав працювати головою державної адміністрації за тиждень до початку епідемії коронавірусу. Це був 2020 рік, і це був якраз рік виборів.

Я зіштовхнувся з тим, що голови громад, знаючи, що це час виборів, не хотіли робити жодних різких рухів і непопулярних рішень. Саме для цього якраз і є державні органи влади на місцях, які повинні в таких кризових ситуаціях забезпечити єдність управління.

Голови громади є політичними суб’єктами, які орієнтуються на настрої своїх виборців. Адміністрація ж позбавлена цього орієнтування, вона реалізує державні політики на своїй території. Відповідно, потрібно знаходити баланс.

Це показує практика усіх країн світу, чи це США, де є штати з широкими повноваженнями, чи Франція, де сильна президентська влада. Усюди є чітка державна вертикаль, яка забезпечує єдність державної політики.

— Зараз достатньо популярною є думка, що військові адміністрації мають очолювати саме військові...

— Знаєте, є така приказка: хороша людина — це не професія. Ми повинні розуміти, що всі роботи повинні здійснювати фахівці. Якщо це державне управління, значить, у нас є така спеціальність, як державне управління. Більшість людей у нас не розуміють, що це таке — професія держслужбовця, і часто плутають із професією політика. Це дві різні речі.

Ми чомусь думаємо, що підприємством керувати складно, бізнесу ми вчимося, а державне управління якось і так піде. Хоча навіть найскладніша корпорація і близько не наближається по складності управління до рівня держави. Бо держава займається фактично всіма сферами суспільного життя. Від культури до економіки, від безпеки до збереження природи.

Тому тут повинно бути не питання, чи мають бути військові, чи ні. У нас у структурі є такі державні органи влади, значить, у нас повинні бути відповідні фахівці. Ким вони були до того, як вибрали собі кар’єру в цьому напрямку, не так важливо. Важливо, наскільки вони компетентні в даний момент у цій сфері.

Навіть якщо це адміністрація у зоні ведення бойових дій, її керівники ж не займаються безпосередньо веденням бойових дій. Тут можна мати профільного заступника-військового, але безпосередньо керівник має бути налаштований на державне управління.

— Як ви бачите закінчення війни і перехід від воєнного до мирного стану?  

— Після перемоги в Україні буде дуже багато проблем, однак основна з них не стосуватиметься переходу державного управління. Тут все визначено чинним законодавством, через 30 днів після скасування воєнного стану ми маємо перейти до цивільного управління.

Значно більшим викликом буде питання переходу від воєнного суспільства до цивільного — реінтеграція та інтеграція тих територій, які були в окупації. Це буде дуже складно, особливо це стосується Донецької і Луганської областей, Криму, які були під окупацією більше десяти років. Буде складно, але ми впораємось.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.