“Відновлення самоврядування наразі не може бути ціллю”: інтерв'ю з головою Снігурівської ВА Іваном Кухтою

Попри звільнення Снігурівка залишається під загрозою обстрілів через близькість до фронту.

На прикладі Снігурівки добре простежуються характерні проблеми невеликих прифронтових громад, які мають схожі виклики. Як має відбуватись перехід від військового до цивільного стану? Як проходить відбудова та які виклики для прифронтового міста? Які проблеми у роботі військових адміністрацій у містах?

Рух ЧЕСНО у рамках дослідження проблем децентралізації в Україні поспілкувався з очільником Снігурівської ВА — Іваном Кухтою, уродженцем Снігурівки та депутатом Миколаївської обласної ради, який вже другий рік фактично керує деокупованою громадою.

Про ситуацію в місті та відбудову

— На своїй посаді ви перебуваєте майже два роки, вас призначили одразу після деокупації міста. З якими викликами ви зіткнулися після звільнення міста?

— Найпершим викликом було швидко зібрати команду, яка б могла керувати ситуацією у громаді в надскладних умовах після деокупації. Переважна більшість співробітників міської територіальної громади не перебували у Снігурівці під час окупації та виїхали за її межі. Не всі мали змогу повернутися швидко, щоб організовувати робочі процеси.

Тому перший тиждень я розпочинав із невеликою кількістю людей. Ну а потім потихеньку-потихеньку люди повертались, і формувалась команда людей, які взяли на себе всю відповідальність за все, що відбувається в територіальній громаді, і почали працювати, виводити її до того рівня, який зараз є.

Після цього були регулярні обстріли, наймасштабніший з яких стався у великодню ніч у 2023 році. Тоді по Снігурівській територіальній громаді поцілило 12 ракет С-300, більшість з яких припала безпосередньо на саме місто Снігурівка. На превеликий жаль, і таке не забудеш ніколи, двоє діточок загинули в цю пасхальну ніч. Це був один із найважчих моментів.

— Наскільки була складна ситуація з відновленням?

— Швидко все не відновити, а наслідки обстрілів лише погіршували ситуацію. Місто жило вісім місяців без води та світла, на додачу до цього треба було ще й розмінувати значні території. Завдячуючи ДСНС — більше семи областей України надали своїх співробітників ДСНС для розмінування наших територій.

Серйозним викликом було відновлення водозабезпечення та світла, на мою думку, ми відновили їх достатньо швидко. Завдячуючи обласній військовій адміністрації, ми отримали від них два потужні генератори 100 кВт. На додачу Миколаївоблтеплоенерго допомогло нам своїми спеціалістами.

Дуже допомагало те, що всі установи управління Миколаївської обласної військової адміністрації, кожен на своєму рівні, намагалися допомогти Снігурівщині після деокупації. Це був дуже великий плюс.

Спочатку ми йшли по відновленню критичної інфраструктури — лінії електропередачі та лінії, які зокрема забезпечують водозабезпечення. Далі була задача повернення електроенергії людям. Це паралельно із забезпеченням громади необхідними продуктами харчування, продовольчими наборами тощо. 

Окрім цього було й питання інфраструктури, бо в межах колишнього Снігурівського району більше десяти мостів було підірвано. Треба було працювати з їх відновленням для того, щоб і люди мали змогу доїжджати, і ми мали змогу надати їм гуманітарну допомогу та державні послуги, а також видати пенсію. Завдячуючи Державній службі транспорту, ми за відносно короткий проміжок часу, приблизно за рік і три місяці, змогли відновити всі мости та мостові переходи.

— Вибух на Каховській ГЕС вплинув на життя міста?

— Снігурівська територіальна громада постраждала чи не найбільше з усієї Миколаївської області через наслідки підриву ГЕС. Рівень води піднявся на шість метрів, 13 населених пунктів зазнали підтоплень різного характеру. Близько 470 будинків були підтоплені, близько 700 людей були вимушені покинути домівки.

Вже у червні ми змогли працювати за програмою “єВідновлення”, наші люди почали там реєструватися. Для цього потрібні були спеціалісти, яких, на превеликий жаль, у територіальній громаді не було. А для того, щоб вести обрахунки, має бути кваліфікований спеціаліст, архітектор, спеціаліст із будівництва. Це для того, щоб люди змогли отримати компенсацію з бюджету.

Тому я залучав таких людей із Миколаєва, з обласної інфраструктури, усюди просив виділити мені таких людей. Потім разом із цими спеціалістами їздили наші комісії, навчались та переймали досвід. Згодом почали працювати самостійно, щоб найшвидше обстежити будинки, кваліфіковано порахувати збитки і надати людям допомогу для отримання компенсації від держави.

— Наскільки сильно змінилася демографічна ситуація у порівнянні з періодом до окупації?

— Демографічна ситуація складна. До початку повномасштабного вторгнення, за офіційними даними, у територіальній громаді проживало близько 23 тисяч мешканців. Зараз — орієнтовно 15–16 тисяч людей.Тобто близько 7–8 тисяч мешканців не повернулися у свої громади. Це мешканці, які змогли знайти роботу десь за межами територіальної громади. В кого є діти, то їх відправили в навчальні заклади у різних куточках нашої держави, де дозволяє безпекова ситуація.

Разом з тим виїжджали часто активні та ініціативні люди середнього й молодшого віку — це люди, які нам дуже-дуже потрібні у територіальній громаді для її відновлення. Нам дуже потрібні люди, які будуть працювати, сплачувати податки і цим самим сприяти її відновленню.

Але ми намагаємось робити все з тією кількістю людей, що наразі маємо. Намагаємось робити максимум для того, щоб люди, які зараз не проживають у територіальній громаді, бачили, що громада відновлюється, і хотіли б повернутися.

— Держава допомагає з відбудовою?

— Так, ми отримали від держави 30 мільйонів гривень на ремонт і реконструкцію укриттів однієї зі шкіл, яка наразі не ушкоджена, і можемо розпочати в ній навчальний процес. Будемо дофінансовувати, тому що не вистачає по проєкту цих коштів, і відновимо роботу в навчальному закладі, коли стане нормальна безпекова ситуація.

Так само нещодавно до нас у Снігурівку приїжджав міністр інфраструктури, дивився на стан справ у нашій територіальній громаді. Ми попросили кошти на допомогу з відновленням опорної школи, в яку поцілила ракета С-300, будівля якої, на щастя, підлягає відновленню.

Все, що можливо було зробити своїми силами, там, де покрівля була зруйнована вибуховою хвилею, але приміщення цілі, ми все відновили своїми силами. Нам пообіцяли, що Кабмін виділить кошти на відновлення цієї школи.

Крім того, вже згадані мости теж без допомоги держави відбудувати було б неможливо. Взагалі руйнування мостів стало до певної міри плюсом, адже всі вони були гнилі і експлуатувалися більше 60 років.

— Чи була допомога від міжнародних партнерів?

— Так, міжнародні донори постійно допомагають — із відновленням протирадіаційних укриттів, у ремонтах навчальних закладів та дитячих садочків, з облаштуванням та різним устаткуванням. 

Але через те, що ми надто близько до лінії фронту — 15–20 кілометрів — міжнародні донори не зовсім хочуть вкладати кошти, тому що це все ризиковано.

Вкласти кошти можна, але є великий ризик, що завтра будівлю можуть зруйнувати обстрілами. Звісно, ми бачимо, що і в Києві руйнують, і на заході Україні руйнують, але тут набагато більше обстрілів.

Про відносини з місцевим самоврядуванням та владою

— Яка наразі ситуація з місцевою радою у громаді після введення військової адміністрації?

— Верховна Рада наділила мене функціями управління місцевого самоврядування, у тому числі я своїми розпорядженнями розподіляю фінанси. Тому як на начальника військової адміністрації у мене дуже великі навантаження: свої функціональні обов’язки, а також голови територіальної громади і депутатського корпусу.

Наразі повноцінно запрацювати громаді та місцевій раді було б нелегко. Тому що дуже багато депутатів склали повноваження та виїхали за межі нашої держави, щоб діти були в безпеці. Багато з депутатів не перебувають безпосередньо не території громади, тож зібрати сесію і провести її було б дуже складно.

У цих умовах прийняття рішень мають бути постійними, а не одну-дві сесії на тиждень, тому вважаю, що на сьогодні відновлення самоврядування не може бути ціллю. Ті ж територіальні громади, які межують з нами і змушені займатись відновленням через проведення сесій, у них процеси йдуть набагато повільніше. А сьогодні швидкість — вона грає значну роль.

У гуманітарній допомозі, наприклад, якась міжнародна організація хоче надати благодійну допомогу на умовах співфінансування 80%, а 20% — вклад громади. У нашому випадку ми погоджуємось і працюємо, залучаємо кошти у громаду. В іншому випадку на це треба збирати сесії та депутатів, а програма може бути нетривалою. 

— Зрозуміло, що військова адміністрація, особливо у таких прифронтових громадах, як ваша, необхідний інструмент. Але самі ВА навряд чи можна назвати безпроблемними. Чи не вважаєте ви, що Україні необхідний окремий закон, який би регулював їхню діяльність?

— Я знаю, що у Верховній Раді лежить законопроєкт, щоб відрегулювати безпосередньо статус військової адміністрації, але руки в парламенту щось ніяк до нього не дійдуть. І це прикро, адже військовим адміністраціям у Миколаївській та Херсонській областях, з якими ми товаришуємо, усім вкрай тяжко.

Читайте також: Запоріжжя, Суми та Київ: як військові адміністрації конфліктують з місцевим самоврядуванням та що з цим робити

У нас досі немає нашого чітко визначеного статусу — військова адміністрація і її працівники, вони з яким статусом? Орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування? І ніхто не може надати відповіді на це питання. Думаю, що на це потрібно Верховній Раді звернути увагу і все-таки законодавчо визначити.

— Основна претензія з боку експертного середовища до військових адміністрацій — непрозорість та майже одноосібне розподілення коштів.  Як можна зробити роботу військової адміністрації прозорішою?

— Я не вважаю, що ми не є прозорими. Ми так само на всіх майданчиках виставляємо всі наші закупівлі. Крім того, більша відповідальність на кому — на начальнику військової адміністрації, адже я своїм розпорядженням направляю кошти туди чи інде. 

А що робиться у територіальній громаді? Голосує колегіальний орган — депутатський корпус, і відповідальність розпорошується. У випадку ж військової адміністрації, якщо прийдуть правоохоронні органи, вони запитають у мене безпосередньо. 

Для центральної влади це, може, і краще, бо якщо прийдуть правоохоронці, то ти вже не скажеш: “Ой, перепрошую, ну це ж не я. Це ж депутатський корпус. Так, я дав подання, але ж вони проголосували”.

Читайте також: Військові адміністрації: повзуча централізація чи необхідний інструмент під час війни?

— Ще одна проблемна тема військових адміністрацій — критерії призначення на посаду. Тобто зараз не зрозуміло, які компетенції повинна мати людина для отримання цієї посади. Як відбувалося ваше призначення на посаду начальника військової адміністрації?

— У мене ще до початку війни був бізнес — транспортні перевезення. Достатньо багато водіїв по території України, у межах ЄС ми надавали послуги з перевезення. Потім почалась війна. Що хоче водій транспортного засобу? Повернутись до своєї родини і допомогти своїм дітям, дружині, батькам. 

Ми швиденько направили хлопців на легкових машинах у Миколаївську область, а вони переважно з Миколаєва або Снігурівки. Я організував ці процеси, потім поїхав у Баштанку (місто у Миколаївській області неподалік Снігурівки — ред.) і займався продовольчим забезпеченням і Баштанського району, оскільки це мій округ як депутата Миколаївської обласної ради. Транспортні засоби моєї компанії безкоштовно перевезли гуманітарну допомогу також і у Миколаїв, Вознесенськ, Первомайськ.

25 квітня 2022 року я мобілізувався до лав ЗСУ і працював на Снігурівському напрямку, потім працював по деокупації Снігурівки. Я взагалі народився у Снігурівці, тому людей, які її знають краще за мене, складно знайти. 

Тому Віталій Кім (начальник Миколаївської обласної ВА — ред.) сказав, що нам треба кваліфіковану людину, яка б могла зайти безпосередньо у Снігурівку. Питання було в тому, хто зможе очолити військову адміністрацію з розумінням того, що треба бути під постійними обстрілами. Допомагати ЗСУ, організовувати вивезення людей, які тут залишались під час окупації, прокладати маршрути для евакуацій і організовувати життя для тих, хто буде лишатись тут. Як бачите, я погодився.

— У суспільстві є популярною думка, що ВА мають очолювати саме військові…

— Я погоджуюсь, що це мають бути переважно військові. Але те, що я є і депутатом обласної ради, це так само великий плюс. Чому? Тому що маю досвід комунікації з управліннями, міністерствами різного роду, що насправді є великою перевагою.

Людина, призначена начальником військової адміністрації, яка не була у процесі, то їй часу на адаптацію знадобиться набагато більше. Я ж можу набагато швидше прокомунікувати з державними органами.

На мою думку, непогано призначати депутатів обласної ради, можливо, і помічників народних депутатів, які знаходяться в їхніх округах, на окупованих або на деокупованих територіях. Якби помічник народного депутата керував військовою адміністрацією, то, я думаю, і народні депутати набагато більше допомагали б громадам. Це моя думка. Але, так само, це ще не врегульовано.

— Як відбувається взаємодія безпосередньо з військовими?

— У них свої завдання, ми більше в силу своєї зайнятості займаємось безпосередньо проблемами територіальної громади та її забезпеченням.

Про перехід від військової до цивільної адміністрації

— Я ви бачите процес повернення до мирного життя у прифронтових громадах? Коли війна завершиться перемогою України, скільки місту потрібно буде часу для відновлення самоврядування?

— Військові адміністрації утворюються розпорядженням президента, і начальники військових адміністрацій призначаються президентом на строк дії військового стану і 30 днів після його закінчення. Далі я складаю повноваження начальника військової адміністрації і передаю все це територіальній громаді.

За моделлю військово-цивільних адміністрацій, які були у нас у Донецькій і Луганській областях, начальники військово-цивільних адміністрацій призначаються на строк дії військового стану і до першої сесії новообраної ради.

Тобто ми працюємо 30 днів після закінчення військового стану, а військово-цивільні — до першої сесії новообраної ради. Але чи зможе орган місцевого самоврядування запрацювати через 30 днів після закінчення військового стану? Навряд.

Якщо голова територіальної громади зможе приступити до своїх функціональних обов’язків і повноважень, а депутатський корпус? Чи збереться більшість для того, щоб приймати рішення? У мене є великі сумніви.

— Як, на вашу думку, виходити з цієї ситуації?

— Має бути якийсь перехідний період. Якщо війна закінчиться, дай боже, в цьому році нашою перемогою, то чи призначать дострокові вибори в органи місцевого самоврядування? Навряд. Але чергові вибори у нас мають бути у жовтні цього року. І це нам ще треба провести вибори президента і вибори до Верховної Ради.

Думаю, що доцільніше було б зробити військові адміністрації військово-цивільними, щоб вони працювали принаймні до першої сесії міської ради. Тоді буде перехід: провели вибори, утворився новий депутатський корпус, обрали голову територіальної громади і вперед.

Є військові адміністрації в Херсонській області, де були призначені начальниками військових адміністрацій голови територіальних громад. Там це простіше, але з депутатським корпусом ситуація буде складна.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду "Відродження".

Михайло Загородній для "Дзеркала Тижня"

Кавер: НикВести