Забруднення вод: як Україні не купувати питну воду в інших країнах

Вода — обмежений ресурс, а Україна належить до маловодних країн та посідає 32-ге місце в Європі за цим показником. Та навіть наявну воду не можна використовувати повною мірою через забруднення. 

Якість українських вод наближається до катастрофічної. З кожним роком обладнання на обʼєктах ЖКГ стає все більш зношеним, а аграрії використовують все більше хімікатів. Крім того, традиційні проблеми посилюють наслідки російської агресії. 

Хто забруднює річки України та як планують подолати цю проблему, аналізував Рух ЧЕСНО.

Чому з водою не все так добре

В Україні вода ще з радянських часів не розглядалася як основа життя — лише як ресурс. Через це водойми втратили природно-екологічний потенціал, здатності до самоочистки та накопичили токсичні речовини.

Голова комітету охорони водних ресурсів та водного врядування PAEW Мар'яна Гінзула розповіла Руху ЧЕСНО, що досягнення жахливого стану поверхневих та підземних вод було неминучим. 

“Якщо скидати стоки й у дуже незначній частці проводити модернізацію очисних споруд, то така ситуація була неминучою. Але це не фінал: йдемо до гіршого. Водний ресурс безцінний, і це факт. Майбутні ми будемо заздрити нам теперішнім”, — наголошує вона.

За останні 20 років кількість осередків забруднення вод виросла більш ніж учетверо. У поверхневих водах щороку зростає мінералізація та вміст забруднюючих речовин, недоочищені скиди провокують все більш масштабні “цвітіння”, внаслідок аварій, незаконних скидів та російських атак потрапляють нафтопродукти.

Забруднення настільки потужне, що навіть у 2021 році у Дніпрі виявили 161 небезпечну сполуку, зокрема сільськогосподарські отрутохімікати, що заборонені з 60-х років. На малих річках, які менш стійкі до забруднення, ситуація може бути ще гіршою.

Від початку повномасштабного вторгнення водні ресурси зазнали збитків приблизно на 84 млрд гривень (що буде включено в майбутні репарації). Агресор вже зруйнував або пошкодив 744 об'єкти водної інфраструктури.

Також водним ресурсам завдають шкоди суб'єкти господарювання, лише за 2023 рік — на понад 73 млн гривень.

Керівниця відділу сільського господарства Центру екологічних ініціатив “Екодія” Марія Дячук розповіла Руху ЧЕСНО, що в Україні в основному залишається пріоритет в економічному розвитку, ігноруючи стан довкілля, добробут та здоров’я. Цьому сприяла низька екологічна свідомість та обізнаність громадян й бізнесу, у поєднанні з бажання зекономити. 

“На державному рівні питання екологічного управління розвиваються повільно. Це не в пріоритеті. Моніторинг поверхневих вод почав впроваджуватися за новими стандартами з початку євроінтеграційних процесів, щодо підземних — ситуація гірша, він практично не проводиться”, – зазначила вона.

Стале водокористування та добра якість води є запорукою кращого майбутнього для України, а не лише вступу до ЄС. Для цього необхідно імплементувати у законодавство 6 європейських водних директив, зокрема Нітратну та Про запобігання промисловому забрудненню. Впровадження цих документів допоможе покращити стан вод, однак процес рухається доволі повільно.

Вплив на водні ресурси аграрного сектору

Щороку аграрії збільшують використання добрив та пестицидів. Ці хімікати та верхній шар ґрунту з дощами потрапляють до річок, що отруює та замулює водойми (призводить до обміління та пересихання). Агрохімікати забруднюють і підземні води, як наслідок — і криниці.

Найбільшу загрозу становлять поля на схилах та розорані узбережжя. Хоча на цих землях господарська діяльність заборонена, такі випадки фіксують систематично.

Допомогти подолати цю проблему має імплементація норм ЄС в українське законодавство. Наразі у парламентських комітетах опрацьовують законопроєкт № 11062, що запускає перший за 30 років перегляд галузевого законодавства.

Також фермерам необхідна вода для зрошення, якої щороку стає все менше. Рішенням можуть стати сучасні технології та модернізація систем меліорації й зрошення.

Ще однією причиною забруднення є неналежне поводження з відходами тваринництва. Деякі мʼясокомбінати та птахофабрики звинувачують у зливі крові в ріки. У водойми може потрапляти гній із ферм, що, наприклад, спричинило катастрофу на річці Псел на Полтавщині. 

Марія Дячук зауважила, що притягнення до відповідальності затягується на роки і винні можуть уникнути покарання. Так дослідження після забруднення Псла показали системне перевищення нітратів та забруднення підземних вод громади, що загрожує життю людей. 

“Справа досі на етапі досудового розслідування. Є ризик, що ніхто не буде притягнутий до відповідальності за цю катастрофу. Тому й можна, по суті, продовжувати забруднювати воду і нічого за це, на жаль, не буде”, – сказала вона.

Забруднення від ЖКГ

Основними офіційними забруднювачами річок є водоканали, що зливають недоочищені стоки. Однак у галузі наголошують: вони не забруднювачі, а навпаки — очищувачі, адже відходи утворюють абоненти. 

Хоча Держекоінспекція контролює водокористувачів, наявна система екоконтролю лише карає порушників штрафами (які можна роками оскаржувати в судах), але не запобігає їм. 

До прикладу, комунальне підприємство “Львівводоканал” є основним забруднювачем басейну Західного Бугу (90% усіх стічних вод та забруднюючих речовин), а 91% стоків недостатньо очищені. Його обладнання експлуатується з 1964 року та зношене на 80%. Ця проблема не є унікальною і характерна для всієї України.

“Модернізація очисних споруд — це дороговартісні проєкти. Останній десяток років більшість урядовців робили карʼєру й утримували посади на реалізації дрібних ініціатив, а водна сфера потребує масштабного будівництва і ремонту. Екологія в Україні стала популістичним інструментом, полем для дискусій і баталій, а тим часом водна ситуація невпинно погіршується”, – зауважила Марʼяна Гінзула.

Потужним джерелом забруднення є приватні домогосподарства з вигрібними ямами та септиками. Держава ніяк не може проконтролювати їхнє функціонування та екобезпечність, адже досі не має для цього законодавчих інструментів. А деякі господарі виводять стоки одразу у водойму.

До прикладу, у Хмельницькому з мікрорайону Гречани каналізаційні стоки від близько 1,5 тисячі абонентів роками стікають у Південний Буг. А поблизу від місця впадання знаходяться водосховище та пляж.

Марія Дячук зауважила, що наразі в Україні розроблено 9 планів управління річковими басейнами (ПУРБ) в рамках водної рамкової Директиви ЄС для досягнення доброго стану води. Вони зокрема передбачають модернізацію наявних або створення нових водоканалів та очисних споруд. Вартість цих проєктів дуже велика і, окрім залучення фінансів, завданням України буде їхнє ефективне використання без корупції.

Забруднення від промисловості

Потужним джерелом забруднення вод є хімічна, нафтопереробна, целюлозно-паперова, металургійна та гірничорудна промисловість, стоки яких також неналежно очищені. З ними у річки потрапляють важкі метали, сульфати, хлориди, радіоактивні частки, нафта, ПАР тощо.

“Потрібно підвищувати екологічну свідомість бізнесу, знаходити консенсус і балансувати екологічні та економічні інтереси. Бо в основному, бізнес просто зупиняє всі екологічні ініціативи, які ми мали робити у євроінтеграційному періоді і зараз, у передвступний період, – наголошує Дячук. – У нас часто рахують, скільки потратить бізнес на встановлення нової технології, але не рахують, скільки коштів треба на відновлення довкілля до доброго стану. Закони і підзаконні нормативно-правові акти пишуться, але не виконуються. Має бути системна політика, підвищення свідомості населення і бізнесу”.

Щоб подолати проблему промислового забруднення довкілля вцілому, зокрема вод, в Україні розроблено законопроєкт № 6004-д, який подав голова екокомітету ВРУ нардеп Олег Бондаренко (“Слуга народу”). Документ імплементує Директиву 2010/75/ЄС про інтегроване запобігання та контроль забруднення.

Також значної шкоди завдають нелегальні скиди. До прикладу, у Києві у 2023 році викрили схему незаконного “врізання” автомийок у дощові колектори та підземні річки. Ці стоки несуть у Дніпро мийні засобами та пально-мастильні матеріали. У місті є близько 2 тис. незаконних врізань у мережі водовідведення, та сотні нелегальних зливостоків.

Як в Україні регулюють забруднення водойм

Формування держполітки щодо використання та охорони вод є обовʼязком Міндовкілля, а реалізує цю політику Держводагентство. Зокрема воно видає спецдозволи водокористувачам з умовами щодо:

• лімітів забору та скидання;

• ГДК забруднюючих речовин;

• заходів зі скорочення обсягів споживання та відведення.

Проте процедура отримання дозволів містить корупційні ризики. Наприклад, у 2022 році таку схему викрили на Дніпропетровщині. Також компанії систематично не дотримуються умов, зазначених у спецдозволі, або працюють без нього.

Підприємства також мають сплачувати екоподаток за забруднення водойм. Наразі в країні триває поступове його збільшення – у 2024 році він сягне 90% ставки 2025-го). До прикладу, за скид 1 тонни амонію підприємство має сплатити 12,8 тис. грн, нафтопродуктів — 75,7 тис. грн, хлоридів — 369,52 грн тощо. Ці гроші наповнюють спеціальний фонд та витрачаються на природоохоронні заходи.

За словами міністра захисту довкілля Руслана Стрільця, створити прозорі ринкові умови для бізнесу та отримати доступну якісну воду для людей допоможе створення національної акціонерної компанії “Вода України”, що на 100% належатиме державі. Вона має запрацювати до кінця 2024 року і залучити 1,4 млрд грн на ремонт та модернізацію інфраструктури. Одним із лобістів цієї реформи є скандальний заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма.

Екологи наголошують, що створення одного підприємства, на жаль, не вирішить усі питання в галузі. Однак це може призвести до позитивних змін.

Водночас Мар'яна Гінзула зауважує, що в Україні непогане водне законодавство, але тотально низький контроль за його дотриманням.

“Все написане і підписане повинно мати силу без винятків у всіх випадках порушення законодавства: від несанкціонованого скиду до захоплення прибережної смуги. Іншого не дано”, – наголошує експертка.

Наприкінці 2023 року Держводагентство отримало нового керівника Михайла Янчука, від якого очікують створення компанії “Вода України”, цифровізації сектору та розвитку моніторингу вод.

У природі всі елементи повʼязані, і зникнення малих річок призводить до обміління потужних водних артерій та зміни екосистем морів. Це знижує шанси на вдалу адаптацію до кліматичних змін і досягти процвітання у майбутньому. Забруднення водойм має накопичувальний ефект і зрештою може призвести до того, що нам доведеться купувати питну воду в інших країнах. 

Ще у 2019 році Україна посідала 125-те місце серед 180 країн за кількістю питної води на людину, тому потреба у порятунку вод є більш ніж критичною. Це залежить не лише від політиків, і кожен може взяти участь. Екологи зокрема радять висаджувати дерева, що сприятиме регуляції водного режиму, надавати перевагу безфосфатним мийним засобам, економити воду у побуті та не зливати відходи у неналежний спосіб. Адже всі стоки повертаються у питну воду та на пляжі.

Катерина Бєлоусова для "Лівого Берега"