Ілюзія більшості: як закритість Ради формує парламентську кризу

Про проблеми в парламенті наприкінці січня цього року заявив голова фракції “Слуги народу” Давид Арахамія, який визнав, що перед Радою постали шалені виклики і “наближається велика криза”. За його словами, всередині парламенту немає єдності – це ілюзія, і надто багато нардепів хочуть достроково скласти мандати. А згодом ми побачили відсутність єдності парламентської більшості – перші за час повномасштабного вторгнення “зриви” і перенесення засідання ВРУ, відсутність кворуму під час сигнальних голосувань або ж розгляд лише одного питання з порядку денного. 

Одна з беззаперечних причин, що призвела до таких негативних наслідків, – це режим роботи, в якому парламент працює останні два роки після запровадження воєнного стану і який став чудовим форматом для нардепів-прогульників. 

Багаторічна відсутність календарного плану роботи Верховної Ради з класичними пленарними тижнями, погоджувальною радою по понеділках та годиною запитань до уряду щоп’ятниці, а також тижнями роботи нардепів у комітетах та в округах сформувала дуже зручний для прогульників формат “роботи”. Вони можуть понад рік бути фізично відсутні у Раді та не голосувати за ухвалення рішень, але дистанційно брати участь у засіданнях комітету у відеорежимі.

Ще один чинник, який додавав води в цю “теплу ванну”, – багаторічна відсутність журналістів у стінах парламенту. Адже саме журналісти в усіх скликаннях ВРУ виконували вкрай важливу контролюючу функцію й мотивували політиків більш ефективно працювати. Не менш важливим фактором, який підсилив існуючу кризу, стала відсутність офіційних трансляцій засідань ВРУ з альтернативними трансляціями в ТікТок. 

Комусь це може видатись формальним приводом або надуманими дрібницями, які є другорядними у порівнянні з безпековими питаннями, але, як ми бачимо, саме вони виявились фундаментальними. 

Відсутність об’єктивного і прозорого висвітлення роботи парламенту журналістами з будівлі ВРУ, відсутність контролю суспільством і громадськістю роботи як самого парламенту, так і народних депутатів призвела до дезінтеграції та втрати суб’єктності Верховної Ради. І, як наслідок, до девальвації самого мандата народного депутата у політичній системі.

Якщо абстрагуватись від заяв політиків, бачимо, що від початку повномасштабного вторгнення не з’явилось додаткових навантажень у роботі як самого парламенту, так і окремих нардепів. Навпаки, тепер засідання у сесійній залі проходять лише кілька разів на місяць, в середньому близько чотирьох днів (!), а розгляд питань у Раді воюючої країни триває лише кілька годин на день (!). А за майже три місяці 2024 року робота нардепів у сесійній залі сумарно тривала лише близько 23 годин. Не зростає і кількість днів роботи комітетів ВРУ. 

Водночас бачимо, що формально монобільшість існує, адже фракція складається з 235 нардепів. Парламент хоч і з труднощами, але напрацьовує та ухвалює закони, і майже на кожному засіданні є конституційна більшість у щонайменше 300 голосів за суспільно важливі рішення. Однак цей механізм працює зі збоями, не завжди прогнозовано та злагоджено.

Рух ЧЕСНО вже писав про кризу в самій монобільшості, адже за останні два роки фракція “Слуги народу” спромоглася самостійно дати мінімальні 226 і більше голосів “за” лише під час 17 голосувань у Верховній Раді. 

Із графіка динаміки голосувань “Слуги народу” за останні два роки бачимо поступове падіння середнього значення по місяцях голосів “за”, натомість збільшення частки відсутніх нардепів, особливо у 2023 році. Очевидно, що самостійно “Слуга народу” вже недотягує з голосами і їй доводиться компенсувати цей дефіцит за рахунок інших фракцій та груп Ради.

Проблема з голосами у “Слуги народу” виникла фактично відразу після перших місяців ейфорії “турборежиму” нового скликання ВРУ. І чим ближче до закінчення терміну каденції, тим очевиднішою ставала ця проблема. Так, у перші роки роботи ВРУ цього скликання монобільшість підстраховували своїми голосами представники депутатських груп “Довіра” та “За майбутнє”. Натомість після повномасштабного вторгнення системно й в унісон із монобільшістю почали голосувати залишки забороненої проросійської партії ОПЗЖ.

Якщо в парламенті наразі є нардепи-списочники, які хочуть достроково скласти повноваження, то на їхні місця зайдуть нові кандидати. І це, можливо, навіть матиме позитивний ефект, адже “нова кров” стимулюватиме більш активну парламентську діяльність. Водночас ситуація з мажоритарниками складніша, адже під час воєнного стану проводити довибори в округах заборонено.

У минулих скликаннях Верховної Ради були більш складні періоди з гарантованою наявністю голосів для ухвалення рішень. Саме тому для вирішення цієї проблеми доводилось формувати парламентські коаліції та діяти через консенсус із опозицією. Водночас керівництво парламенту та депутатських фракцій і груп не може не реагувати на проблему прогульництва й толерувати його. Якщо цього не робити, у нардепів може виникнути ідея відключення сенсорної кнопки і повернення “кнопкодавства”, яке раніше слугувало механізмом прикриття прогульників та імітацією реальних голосів.

Олександр Саліженко для "Української Правди"