Криза монобільшості чи парламенту: що насправді відбувається у Раді?

Більшість цих голосувань відбулися напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну і стосувалися внесення змін до державного бюджету та організації роботи Верховної Ради в умовах дії воєнного стану. 

Ще кілька голосувань із мінімально необхідними голосами нардепів “Слуги народу” відбулися через декілька місяців, а в лютому минулого року таким стало голосування за призначення голови СБУ Василя Малюка. 

Рух ЧЕСНО проаналізував дані голосувань фракції влади від початку 2022-го й до кінця 2023 року, аби зрозуміти, наскільки заява голови монобільшості Давида Арахамії про труднощі з голосами для ухвалення рішень та кризу в парламенті через дострокове позбавлення депутатських мандатів відповідає дійсності і чи спроможна монобільшість працювати самостійно.

 Ілюзія більшості

Наприкінці січня цього року голова фракції “Слуги народу” Давид Арахамія заявив, що перед парламентом постали шалені виклики і “наближається велика криза”, адже надто багато нардепів хочуть достроково скласти мандати.

“Всередині парламенту немає єдності. Це ілюзія. Вона була півтора року тому. Зараз її немає. Наближається велика криза. Тільки в мене у фракції є 17 заяв на складання мандата. Тобто в нас уже 401 людина в парламенті. Ще одну ми відпустимо через медичні обставини. І 226 голосів із 400 дуже важко збирати, чесно кажучи. Я знаю, що в інших фракціях теж є люди, які хочуть піти. Ми вирішили для себе, що не будемо давати голоси за складання мандатів. Тільки за медичними показаннями. А так більше ніяких умов, за яких ми будемо голосувати за складання мандатів, щоб зберегти парламент легітимним”, — сказав лідер монобільшості Арахамія.

Але чи справді це так і є підстави говорити про “велику кризу”? Чи це лише суб’єктивні інтерпретації та політична заява? Давайте подивимось на факти. 

Протягом 2022–2023 років у Верховній Раді відбулося майже 5200 голосувань — сигнальних, організаційних, за розгляд поправок, у першому читанні та в цілому та ін. За цей час фракція монобільшості самостійно забезпечила 226 і більше голосів для ухвалення рішень лише під час 17 голосувань, що становить близько 0,33%. В цьому аналізі ми не враховували голоси депутатів більшості зі статусом “утримався”, “проти” чи “не голосував”. Ми аналізували лише голосування “за”, адже у даному випадку вони більш важливі. 

Із графіка динаміки голосувань “Слуги народу” за останні два роки бачимо поступове падіння середнього значення по місяцях голосів “за”, натомість збільшення частки відсутніх нардепів, особливо у 2023 році. Очевидно, що самостійно “Слуга народу” вже недотягує з голосами і їй доводиться компенсувати цей дефіцит за рахунок інших фракцій та груп Верховної Ради.

Якщо розглянути хронологічно перелік 17 голосувань, де монобільшість забезпечила потрібну кількість голосів, то бачимо, що переважна більшість із них відбулася у лютому 2022 року, а саме напередодні повномасштабного вторгнення.

Далі у травні 2022 року монобільшість самостійно проголосувала ще за чотири рішення — за звернення до США про визнання росії державою — спонсором тероризму, скорочену процедуру розгляду постанови про заяву з нагоди 77-ї річниці перемоги над нацизмом, співпрацю з Міжнародним кримінальним судом та надання можливості ТРО виконувати завдання в районах ведення бойових дій. Також 226 голосів “Слуга народу” дала за призначення Василя Малюка головою СБУ під час голосування у лютому 2023 року.

Проблема з голосами для ухвалення рішень виникла у “Слуги народу” фактично відразу після перших місяців ейфорії “турборежиму” нового скликання ВРУ. І чим ближче до закінчення терміну каденції, тим очевидніше ця проблема проявлялась. Рух ЧЕСНО вже неодноразово аналізував голосування у ВРУ ІХ скликання. Так, у перші роки роботи Верховної Ради цього скликання монобільшість підстраховували своїми голосами представники депутатських груп “Довіра” та “За майбутнє” (рівень підтримки голосувань у групи “Довіра” був навіть більший, ніж у “Слуги народу” — прим. ред.). Натомість після повномасштабного вторгнення системно й в унісон із монобільшістю почали голосувати залишки забороненої проросійської партії ОПЗЖ.

Читайте також: “Ширка 2.0”. Нова реальність у Верховній Раді 

Хоча протягом перших років цієї каденції ВРУ на той час фракція ОПЗЖ мала найнижчий рівень участі в голосуваннях — депутати не натискали на кнопку, хоча картка була вставлена — серед усіх фракцій та груп парламенту (30%). Крім того, вони були лідерами серед прогульників (пропустили 54% голосувань). Єдиним сплеском активного голосування нардепів від ОПЗЖ на початку каденції ВРУ ІХ скликання був розгляд “поправкового спаму” до закону про ринок землі, який самі ж представники ОПЗЖ подали в рекордній кількості.

Наразі представники ОПЗЖ особливо часто компенсують брак голосів монобільшості для ухвалення рішень під час резонансних голосувань, де якість ініціатив є сумнівною. Минулого року голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк навіть назвала співпрацю з депутатами від ОПЗЖ “конструктивною” й резюмувала, що колишні члени ОПЗЖ голосують краще, ніж деякі “слуги”. 

Очевидно, що флюгер забороненої проросійської партії після початку великої війни швидко повернувся в інший бік, аби якнайкраще продемонструвати лояльність та корисність для влади. Згадаймо, аналогічно “регіонали” діяли після Революції Гідності та втечі Януковича в ростов.

Водночас представники ОПЗЖ за останні роки повним складом не голосували у ключових питаннях, де був хоч якийсь інтерес країни-агресорки. Наприклад, під час звернення до міжнародних організацій у зв’язку з ескалацією росією безпекової ситуації навколо України, невизнання незалежності самопроголошених утворень ОРДЛО, голосування за вихід України з угод СНД. Вони не голосували навіть за продовження угоди між Україною та Нідерландами щодо розслідування падіння літака рейсу MH17. 

Читайте також: “Рятівники” за викликом: яка насправді роль ОПЗЖ у Верховній Раді?

Крім того, нардепи ОПЗЖ очікувано не голосували за запровадження персональних санкцій та за право українців на цивільну вогнепальну зброю. При ухваленні рішення напередодні вторгнення про організацію роботи ВРУ в умовах дії воєнного стану більшість нардепів ОПЗЖ були відсутні, а під час затвердження указу президента про введення надзвичайного стану в окремих регіонах України була відсутня вся фракція, крім одного нардепа.

Що з депутатами у Раді?

Від початку повномасштабного вторгнення депутатські мандати з різних причин достроково втратила значна кількість депутатів — 25. Частково на їхні місця зайшли нові списочники, і нині у Верховній Раді історичний мінімум — 401 народний депутат: 215 обраних за партійними списками та 186 мажоритарників.

Читайте також: У Раді залишилось рекордно мало нардепів. Що далі?

Ще частина нардепів ВРУ ІХ скликання достроково склала мандати через призначення на інші посади.

Наразі фракція влади (“Слуги народу”) у Верховній Раді формально нараховує 235 нардепів, що очевидно є достатнім для ухвалення рішень. Однак стовідсоткова явка депутатів як усього парламенту, так і кожної фракції чи групи буває вкрай рідко, тому й виникає системна необхідність компенсувати брак потрібних голосів, а відтак і робити публічні заяви про “кризу парламенту”. 

Корінь проблеми

Керівництво парламенту та монобільшості чомусь не акцентує увагу на причині цієї проблеми — нардепах-прогульниках, як у фракції влади, так і серед інших. Адже не так важлива формальна кількість парламенту чи більшості, як безпосередня, а не дистанційна участь народних депутатів у роботі в сесійній залі та в комітетах. Так, Рух ЧЕСНО нещодавно писав про нардепів-прогульників, які понад рік фізично не відвідували Верховну Раду та не голосували у сесійній залі, але дистанційно беруть участь у засіданнях комітету. Зокрема мова йде про депутатку від фракції “Батьківщини” Анжеліку Лабунську та представника депутатської групи “Довіра” Сергія Шахова, який перебуває в розшуку НАБУ через неявку в суд у справі про декларування завідомо недостовірних відомостей.     

Зазначимо, що останніми роками парламент не працює в режимі класичних пленарних тижнів зі звичними погоджувальною радою по понеділках та годиною запитань до уряду щоп’ятниці, а також тижнями роботи нардепів у комітетах та в округах. Від початку повномасштабного вторгнення у Верховній Раді не з’явилось екстраординарних навантажень у роботі як самого парламенту, так і окремих нардепів. Навпаки, тепер засідання у сесійній залі проходять лише кілька разів на місяць, в середньому близько чотирьох днів. А кожне засідання для розгляду питань у Раді триває лише кілька годин на день. Не зростає і кількість засідань парламентських комітетів.  

Наголосимо, що минуле та поточне скликання парламенту із перших днів працюють із меншим депутатським складом через окупацію росією частини українських територій та неможливістю проведення там виборів. Водночас, згідно із Конституцією, Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (300 і більше народних депутатів). Отже, виходячи з цих норм, станом на зараз Верховна Рада навіть з історично найменшим чисельним складом депутатів є цілком повноважною. 

Малоймовірною є ситуація, за якої від мандатів у Верховній Раді може відмовитися ще сотня нардепів. Теоретично це можливо, однак на практиці на місця списочників, які вибули, все ж будуть заходити нові кандидати. І це, можливо, навіть матиме позитивний ефект і “нова кров” стимулюватиме більш активну парламентську діяльність. Водночас ситуація з мажоритарниками складніша, адже під час воєнного стану проводити довибори в округах заборонено.

В історії Верховної Ради були більш складні періоди із гарантованою наявністю голосів для ухвалення рішень. Загалом перед усіма попередніми скликаннями стояв виклик із забезпечення голосів, саме тому доводилось формувати парламентські коаліції та діяти через консенсус із опозицією. Водночас керівництво парламенту та депутатських фракцій і груп має реагувати на проблему прогульництва. Якщо цього не робити, у нардепів може виникнути ідея відключення сенсорної кнопки і повернення “кнопкодавства”, яке раніше слугувало механізмом прикриття прогульників та імітацією реальних голосів.

Олександр Саліженко для "Лівого Берега"