Суспільний чи приватний інтерес: що має регламентувати держава?

Паралельно ми бачимо наполегливе лобіювання політиками скандальної містобудівної “реформи” № 5655, яка відстоює інтереси великих забудовників та проти якої виступив громадський сектор. Крім того, були законопроєкти про вилучення землі під час воєнного стану, після критики яких представників Руху ЧЕСНО запрошували на розмову до Офісу президента. Це приклади лобіювання, ініціатори якого відстоюють саме приватні інтереси великого бізнесу всупереч позиції громадян.

В обох випадках мова йде про вплив на законодавство та роботу влади, проте різниця принципова: громадський сектор адвокатує суспільно значимі зміни для загального блага, натомість лобіювання завжди відстоює виключно приватні інтереси.

Остаточно унормувати цю сферу мав на меті законопроєкт “Про доброчесне лобіювання” (№ 10337), та чи це мали на меті депутати під час голосування за законопроєкт?

Лобізм – це…

Що таке лобізм та хто такі лобісти? Позиції влади та громадськості щодо цього питання кардинально відрізняються. Адже межа між відстоюванням суспільних інтересів та впливом, що відстоює приватні, хитка, допоки законодавство не дає однозначного та вичерпного визначення. Закріпити це мав законопроєкт про лобіювання, який депутати вже встигли ухвалити у першому читанні. Та навіть на цьому етапі про консенсус не йдеться. 

Запеклу дискусію під час обговорення законопроєкту про лобізм передбачав голова монобільшості Давид Арахамія ще до публікації тексту ініціативи.

Побоювання громадського сектору, попри усі спроби спільної роботи над розробкою тексту законопроєкту, залишаються актуальними, зважаючи також на заяви низки нардепів під час обговорення ініціативи у сесійній залі. 

Наприклад, депутатка Антоніна Славицька, яка була обрана від забороненої нині проросійської партії ОПЗЖ, запропонувала, щоб неприбуткові громадські організації, які отримують іноземне фінансування, підпадали під перелік суб’єктів лобіювання. Така пропозиція буквально копіює російське законодавство, яке маркує організації та їхніх представників “іноземними агентами” за будь-яку діяльність, не узгоджену із владою.

Для того, аби українські політики не наслідували авторитарний досвід країни-окупанта, критично важливим є саме визначення поняття “лобізм”. На потребі прийняти закон про лобізм як частину євроінтеграційних вимог під час обговорення у сесійній залі ВРУ наголосила голова Комітету інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе. З іншого боку, вона зазначила, що поданий Кабміном термін “лобіювання” не повністю відповідає європейським стандартам.

Громадський сектор vs влада

Аби не допустити створення механізмів тиску на громадський сектор, у спільній роботі над законодавчими ініціативами про лобізм об’єдналися близько 160 громадських організацій України. Кілька місяців тому, під час розробки текстів законопроєктів, громадські організації, благодійні фонди та волонтерські ініціативи, які стали надійними партнерами держави у просуванні демократичних реформ та протидії збройній агресії рф, закликали не допустити знищення ключової функції громадського сектору – бути голосом громадян у комунікації з владою, виступати в інтересах суспільства.

З того часу вимоги громадськості лишились незмінними, тому проігнорувати їх під час підготовки тексту до другого читання влада не може.

Чи можливий консенсус?

З юридичної точки зору діяльність громадських організацій, які відстоюють суспільні інтереси та є неприбутковими, може не підпадати під визначення “лобіювання”. Натомість така діяльність може визначатись терміном “адвокація”, який вже визначений у підтриманому в першому читанні законопроєкті. Це вказано і у висновку Комітету з питань інтеграції України до ЄС. Там зазначається, що “...виходячи із змісту статті 444 Угоди про асоціацію, яка стосується діалогу держави і громадянського суспільства, виключення адвокації зі сфери лобіювання, не суперечать цій статті”.

Звісно ж, тут важливо визначити чіткі критерії “відстоювання суспільних інтересів”, аби уникнути двозначності та лазівок. Щодо терміну “адвокація” у висновку зауважень немає, але потрібно визначити, який саме закон регулюватиме таку діяльність. Тут може знадобитися окреме законодавче регулювання.

Громадські організації системно звітують перед грантодавцями, громадянами та державою, а інструменти та напрямки адвокаційної роботи є відкритими. Адже репутація є основою роботи сектору. 

Натомість робота лобістів відбувається за закритими дверима, з використанням нечесних методів, а домогтися звітності може лише замовник, а не громадяни. 

Врегулювати лобістську діяльність необхідно, проте зробити це ми маємо відкрито, без політичних маніпуляцій та з дотриманням усіх міжнародних стандартів. Лише за таких умов регулювання досягне мети, яка визначена у пояснювальній записці законопроєкту – забезпечення гласності та прозорості прийняття державних рішень.

Вікторія Олійник для "Української Правди"