В Україні існує своя “політична культура”, сформована цілими поколіннями політиків. Серед іншого їй притаманна традиція змінювати назви партій напередодні виборів. Нині ще й основні політичні гравці втрачають або вже втратили свої позиції — ОПЗЖ заборонили, “Голос” не отримує держфінансування, а навколо “Слуги народу” постійно ведуться розмови про можливий ребрендинг.
За даними Руху ЧЕСНО, в Україні зареєстровано близько 360 партій, серед яких активні 10–20%. Проте за останні півтора року щонайменше 14 партій змінили назви, а 27 — ще й керівників. Для контексту важливо розуміти, що постанова Кабміну забороняє реєстрацію нових партій під час воєнного стану. Відповідно, для тих, кого зацікавила політична кар’єра, лишається два варіанти: або членство у вже існуючій партії, або її “купівля”.
Якраз доказом останнього може бути зміна назви та керівника. Перевірити це майже неможливо, адже офіційно купити партію також не можна. До того ж завжди лишається ймовірність, що мова йде про звичайний ребрендинг. Так чи інакше ці перейменування підсвітили декілька цікавих політичних трендів.
Перший тренд — популістична боротьба з корупцією. Так, наприклад, Меритократична партія стала “Антикорупційним фронтом” (АКФ). Найцікавішим у цій історії є те, що вони пропонують — “презумпція винуватості” та впровадження смертної кари за корупційні злочини. “Прості рішення”, які насправді загрожують усій демократичній системі.
Що дійсно насторожує, хоча і є в цілому очікуваним, — такі пропозиції знаходять відгук серед доволі широкої аудиторії. Так, за три місяці сторінка АКФ у Facebook зібрала понад 100 тисяч фоловерів. Для цього їм навіть не довелося використовувати відомі обличчя — вся їхня комунікація будується на самих лише лозунгах, а про керівництво чи членів партії майже нічого не відомо.
Це не єдина “антикорупційна” партійна назва — є ще “Антикорупційний рух”, який теж змінив керівника під час повномасштабної війни.
Наступний тренд найпопулярніший та найбанальніший водночас: це гра з асоціаціями на тему війни. Той самий “Антикорупційний фронт” яскраво це ілюструє. Причому це відбувається на тлі дискусії щодо етичності використання слова “фронт” у будь-якому іншому контексті, окрім військового.
Серед перейменованих партій також є “Твоя особиста перемога” та “Ми з України”. Особливо легко запам’ятати другу назву — популярна культура та тиражована фраза “Доброго вечора, ми з України” в цьому головні помічники.
З тих самих мотивів використовують образи ветеранів і волонтерів. Одна із партій так і була перейменована — на Партію ветеранів та волонтерів України. Варто зазначити, що мода на це не нова. З 2014 року на кожних виборах ми спостерігаємо, як політичні партії змагаються за популярність у тому числі за рахунок військових у списках.
Проте нині ситуація складніша. За результатами опитування Центру Разумкова, 93% українців довіряють ЗСУ, а 84% — волонтерським організаціям. З одного боку, це просто пояснюється та є нормальним явищем, з іншого боку — створює величезний простір для політичних маніпуляцій.
Мова йде не лише про перейменування партій, а й про переформатування їх у волонтерські організації. Важливо розуміти, що для функціонування системи представницької демократії у країні має бути сильний інститут політичної участі, відповідно і політичних партій. А благодійність аж ніяк не входить у сферу їхніх задач, хоча і може звучати благородно та популярно.
Загалом усі ці зміни у назвах і керівництві партій за останні півтора року свідчать про те, що політичне життя в Україні не зупинилося, хіба що ненадовго стало на паузу після початку повномасштабної війни. Для демократичного відновлення України нам необхідна партійна реформа.
Вікторія Максимова для "Української Правди"
Поділитись