Андрій Герус: “Не можна просто вимкнути світло в Києві, щоб воно з’явилося в Одесі. Так не працює”

Яка ситуація з відновленням енергосистеми? Як краще підготуватися до зими, чи дійсно економія громадян і заміна ламп допомагають державі? Чи доцільна велогенерація у тюрмах і на що Україна орієнтується в енергосфері?

Про монополію великих компаній та енергетичну децентралізацію, сонячні панелі на дахах лікарень і шкіл, а також про те, чи може столиця забрати світло у регіонів.

Ці та інші теми — у розмові з головою Комітету ВРУ з питань енергетики та ЖКП від “Слуги народу” Андрієм Герусом.

— Останні засідання вашого комітету були присвячені серед іншого відновленню енергосистеми перед початком опалювального сезону. Який наразі стан відновлення?

— Робота постійно триває, не зупиняється навіть після початку опалювального сезону. Заплановано вихід енергоблоків з ремонтної кампанії, що додасть енергосистемі додаткові потужності генерації. Ми достатньо добре підготувалися до початку опалювального сезону, немає жодних дефіцитів. Хороша погода нам також сприяє. 

Найбільший ризик — масовані обстріли. І тут енергетики можуть готуватися, але самі вони цей ризик не нівелюють. Це питання до військових, ППО, які теж підготувалися і стали суттєво кращими, ніж у минулому році. 

Будується спецзахист саме від дронів, бо є певна специфіка захисту від них. Зараз, як на мене, тактика російських окупантів міняється і вони не б’ють по всій країні одночасно, як намагалися раніше, а випускають велику кількість в одну точку.

Готуємо резерв обладнання для швидкої заміни. Головне — запобігти влучанням різними способами. Має бути захист цивільний і військовий, а також резерв обладнання. Часто буває так, що немає прямого влучання в енергооб’єкт, а десь поряд, і уламками виводиться з ладу техніка, яку оперативно потрібно замінити. Ось тому цей резерв обладнання необхідний. 

— Наскільки ефективною в межах національної системи є економія електроенергії громадянами? 

— З точки зору економії, особливо у вечірні піки, це точно потрібно. Як населення економить? Давайте чесно — у перші дні масованих обстрілів у минулому році економія була досить відчутною. Потім люди адаптувались і добровільна економія зменшилась. А далі взагалі була ситуація, що якщо у тебе електрика є, то треба вмикати все, бо її може не бути через годину. 

В перспективі потрібні економічні стимули, наприклад двозонні лічильники та їх правильне використання, що суттєво зменшує плату за електроенергію.

— Що ви як голова енергетичного Комітету порадите громадянам для підготовки до зими?

— Всі мають різний фінансовий стан, тому і поради мають бути різними. Комусь можна порадити купити генератор, а для інших це дорого. До речі, генераторів в Україну заїхало досить багато. Вони переважно у малих підприємствах сфери обслуговування, але для більшості українців генератори, на жаль, поки недоступні. Самі вони досить дорогі, і кіловат-година виходить близько 20 гривень, якщо ж у звичному форматі, то лише 2,64 гривні. Майже вдесятеро дорожче. 

З того, що я би точно рекомендував, — енергоефективні заходи, починаючи від заміни ламп через безкоштовну програму Європейської комісії, це можна зробити через застосунок “Дія”. Це дуже класна і правильна програма, і вона дійсно дає економію, особливо в період пікових навантажень. Вже замінено десь біля 20 мільйонів ламп у населення по країні, а зараз почалася заміна ламп у державних установах та організаціях. Є ще 20 мільйонів ламп для заміни у школах, бібліотеках, лікарнях. 

— Наскільки це оновлення на державному рівні впливає на енергозбереження? 

— Суттєво впливає. Може бути зекономлено 1–3% електроенергії, що в національному масштабі дуже багато. Це ефективна програма, яка суттєво зменшує навантаження в пікові години. Ми, до речі, в Комітеті теж зробили такий захід. Вийшло замінити більше 80 ламп розжарювання на світлодіодні і стати трішки енергоефективнішими.

Економія тепла, електроенергії та ресурсів — це те, куди ми всі маємо рухатись. Якщо раптом будуть відключення електроенергії, треба мати запас їжі та води, заряджені павербанки та мобільні телефони, знати адресу найближчого пункту незламності або просто пункту, де постійно є електроенергія. 

Якщо говорити про рівень підприємств, то ми зараз допомагаємо лікарням встановлювати сонячні електростанції з накопичувачами. 

У Києві, наприклад, у Центрі дитячої кардіології біля Охматдиту закінчується будівництво дахової сонячної електростанції, також на лікарні у Вознесенську. По Україні таких об’єктів близько сотні вже зроблено або у процесі закінчення в найближчий час.

— Це державна програма?

— Це кошти приватних структур, які готові фінансово сприяти. Є програма Світового банку, є програма “Промінь надії” від Єврокомісії та італійської компанії, які передають нам панелі. Є допомога від японців. У Вишневому, наприклад, масштабну сонячну інфраструктуру профінансував Червоний Хрест, “Грінпіс” також допомагав. Серед закладів медицини буде дуже великий прогрес, буде велика оснащеність сонячними електростанціями.

— Досить часто можна почути — якщо вимкнути освітлення однієї вулиці в місті, то електроенергії вистачало би для освітлення, наприклад, одного села на кілька місяців. 

— Освітлення вулиць — це не чиясь особиста забаганка і марнотратство. Освітлення має важливу функцію з точки зору безпеки автомобільного руху, пішоходів та місцевих мешканців. Є певна кореляція та взаємозв’язки того, що відбувається на неосвітлених і освітлених вулицях. Це не просто розкіш. Хоча раніше і вулиці часто вимикалися. Коли була складна ситуація, то вона була дійсно складною скрізь. 

Іноді це проблеми з мережами. Наприклад, були періоди, коли в Одеській області був дефіцит генеруючих потужностей через пошкодження російськими ракетами підстанцій. Навіть якщо у країні є генерація електроенергії, наприклад, у Хмельницькій області, через те, що розбиті підстанції, не можна її доставити в Одеську область. 

— Тобто Київ не може забрати світло у регіонів?  

— Є два різні кейси. Коли розбиваються електростанції, тоді енергія не виробляється. Коли виводять із ладу підстанції, тоді виникає проблема в конкретному регіоні, де вони розміщені. У Києві, наприклад, були проблеми, коли внутрішньої генерації не вистачало. Тобто Київ генерував менше ніж 500 МВт на годину, а потреба у вечірній пік могла бути 1700 МВт. І ці 1200 МВт ми чекали із зовнішніх мереж. 

Немає перекосу між регіонами України, містами чи селами. Принаймні під кінець зими його вже практично не було, на початку зими ще, може, хтось спробував хитрувати.

— Пригадаємо історію з минулого року в Одесі, де люди перекривали вулиці.

— Історія з Одесою — це якраз не про недоброчесність, а про розбиті підстанції. І хочеш чи ні, але не можна вимкнути світло в Києві, щоб воно з’явилося в Одесі. Так не працює. 

Насправді на початку минулої зими всі були не готові до відключень електрики і  діяли по-різному. Але ми навчалися, переналаштувалися і до кінця зими вже було більш-менш справедливо і рівномірно із графіками відключень.

— Ви згадали про сонячні електростанції. Чи обговорював комітет  розслідування журналістів про “сонячний бізнес” брата Ростислава Шурми? Яка загалом ситуація з енергосистемою на тимчасово окупованих територіях?

— Енергосистема там не синхронізована. Енергія, яка там виробляється, там і споживається. На мою думку, платежів не має бути. Не можу сказати, що вони скасовуються чи відміняються, але точно мають бути на паузі. Потім, після деокупації, це питання має вирішуватися. Або якось в окремому судовому процесі, коли всі озвучать своє бачення — РНБО, Кабмін та інші. 

Питання не тільки до електростанцій. За такою логікою, туди можна будь-які товари продавати. Там живуть також українці, які, я переконаний, росіян ненавидять, але ми ж не можемо везти туди картоплю, помідори чи одяг. Бо ці правила вже визначені до нас. Женевська конвенція говорить, що відповідальність за забезпечення окупованих територій несе окупант. В тому числі забезпечення електроенергією. 

— Чи продовжують енергокомпанії працювати на тимчасово окупованій території?

— Я не знаю, тому що ми цього не бачимо. І як перевірити, скільки вони генерували, я не знаю. Як вони генерували і якою ще роботою займались — ми не знаємо. Фактично, якщо ти там працюєш, то так чи інакше стикаєшся з окупаційною владою. А це тягне за собою ряд інших питань. Був колабораціонізм чи не був, коли твоє підприємство там працювало?

— Чи є ініціативи, як це врегулювати?

— У комітеті зареєстровані три законопроєкти, і ми їх будемо опрацьовувати. Немає сенсу це просто неформально обговорювати. Ми маємо запропонувати ідею, яка якщо не вирішить проблему, то принаймні її капсулює або мінімізує. Слідкуйте за нашими засіданнями комітету і будете в курсі.

— Наскільки зараз держава залежна від великої генерації електроенергії? На що в майбутньому держава має робити ставку?

— Ми залежні від великих гравців генерації і ставку якраз повинні робити на її розподіл із наближенням до споживача. Якщо, умовно кажучи, Київ отримує енергію від Рівненської АЕС, то дорога довга. По ній багато підстанцій, опор і ліній. І якщо підстанцію розбили чи щось сталося з опорами на шляху, то в Києві немає електроенергії. А якби у столиці було багато маленьких електростанцій, то місто перестало б бути настільки залежним.

Довжина і складність мереж між генерацією та споживачем має бути мінімальною. Не 500 кілометрів мереж, а, наприклад, 5 кілометрів мереж, і тоді вимога до кількості підстанцій теж менша.

— Таку кількість станцій та підстанцій має будувати приватний бізнес чи це має бути держполітика? 

— Це має бути і те і інше. Я не є прихильником того, щоб усе будувала держава. Приватний бізнес може і самостійно працювати, а держава — сприяти. Наразі це вже будується, держава бере участь, створюючи додаткові сприятливі умови. 

Найчастіше це буде невеликий бізнес, адже на сьогодні один із найпростіших способів збудувати якусь електростанцію – побудувати сонячну електростанцію. Вугільну електростанцію ти на даху лікарні не збудуєш. 

Зараз у концентрації є велика проблема, тому що один “Енергоатом” генерує майже 55% електроенергії, ще одна велика компанія — і вже 70% електроенергії, а три компанії можуть разом генерувати 90%. Три компанії — це не означає, що три електростанції. У них може бути декілька електростанцій, але все одно концентрація досить велика, і це ризики з точки зору конкуренції та монополії. У нас 33% — це монополія, а 50% — колективна монополія. 

Будівництво великої кількості відносно невеликих електростанцій буде покращувати конкуренцію. З точки зору тарифів це матиме позитивний вплив, адже чим більша конкуренція, тим більше виграє споживач.

— Зараз у нас немає дефіциту електроенергії?

— Станом на сьогодні немає (інтервʼю було проведено 25 жовтня 2023 року).

— Якщо вона з’явиться, імпорт зможе її перекрити?

— Якщо потреба з’явиться в обсягах, наприклад, до 1000 МВт, то імпорт може повністю вирішити це питання. Імпорт має бути прохідний по ціні. І з 1 липня він таким був. Бо тоді під час вечірніх піків здійснювався імпорт електроенергії. Тому що для піків краще було імпортувати електроенергію та менше витрачати своїх ресурсів, аби накопичити їх на зиму. Такий імпорт — це корисно для енергосистеми і допомагає мати запас міцності. Це, умовно, віртуальна досить велика електростанція.

— А які країни нам готові постачати?

— Це комерційне питання. Якщо ціни там нижчі, тоді ми купуємо. У нас все готове для імпорту із Польщі, Словаччини та Румунії. Починається перший аукціон, якщо я не помиляюсь, наступного тижня. З Румунією десь зараз перші аукціони.

Є певна затримка з Угорщиною. У них там своя позиція, можливо, вона політично мотивована, сподіваюсь, до кінця року ситуація зміниться.

— Багато українських вугільних шахт перебувають на тимчасово окупованих територіях. Наскільки загалом ця сфера для України перспективна? Чи є сенс відновлювати та модернізувати їх після деокупації територій? Чи це вже минуле століття?

— Я б зараз про це не говорив. З точки зору кількості вугілля там — це не критично, адже кількість шахт не пропорційна кількості вугілля. У нас найбільше вугілля видобувається якраз у Дніпропетровській області, а не в Донецькій. 

Це залежить від того, який буде науково-технічний прогрес, що може бути замінником. Наприклад, сонячні електростанції плюс накопичувачі, установки збереження електроенергії. Вони можуть суттєво вплинути на ситуацію. Головне — це люди та українські землі, а шахти, каміння та вугілля — це вторинне.

— Популізм у темі енергетики завжди був поширений серед політиків. Як змінилася ситуація з цим в умовах воєнного стану? 

— Вплинуло однозначно, тема війни є ключовою, і всі інші теми нівельовано. Особливо у перші дні війни тарифи цікавили людей набагато менше, ніж проблеми безпеки. 

Навіть перегляд тарифів електроенергії з 1 червня пройшов досить спокійно. Люди розуміють, що це потрібно для відновлення і стабільної роботи енергосистем. 

 — Є ініціативи або заяви окремих нардепів про мораторій на тарифи. Як ви оцінюєте такі пропозиції? 

— Мораторій на тарифи на газ і на тепло для населення сьогодні запроваджено. Це був урядовий законопроєкт (№ 7427), який пройшов комітет і був підтриманий в серпні минулого року. А от не платити ні за що взагалі — дивно, бо звідки ж має взятися вугілля, газ чи ресурс на ремонт? 

Платіжна дисципліна має бути на високому рівні, адже це внесок громадянина. Вчасно заплатити все — це внесок. Я не люблю термінів про якийсь іще фронт — “енергетичний” чи “економічний”, бо це некоректно. У стійкість, міцність і в силу держави — це внесок однозначно. Якщо в державі не буде електроенергії, то не буде світла для громадян, підприємств і виробництва. Не вироблятиметься продукція, не буде експорту, податків і робочих місць. Це все робить країну суттєво слабшою. 

Інфографіка: Forbes.ua

Насправді відсутність електроенергії впливає на наш ВВП. Це писав Нацбанк у своїй аналітиці. Мова не про вартість нового трансформатора. Дуже важливо, аби це все працювало, та дисципліновано платити за послуги ЖКГ.

— Як оцінюєте ініціативу колеги Сергія Гривка про велогенерацію в тюрмах? Це, звісно, комічно, але, можливо, є якась неочевидна частинка  раціональності?

— Щоб перевірити, є простий спосіб. Взяти макроідею і перенести на мікрорівень — купити додому велогенератор, покрутити всією сімʼєю і подивитися на ефект. Порахувати гроші, витрачені на купівлю цього велогенератора, і зрозуміти, скільки потрібно його крутити, щоб вийти в нуль.

Вся ця ідея базується на тому, що велогенератор буде виробляти енергію для  мережі. Ми вже навіть не говоримо про ККД. Тут інший нюанс. Для того, щоб можна було ці велогенератори крутити, треба їх спочатку закупити, змонтувати і запустити. У законопроєкті навряд чи порахована окупність. Це 2 чи 20 років?

Якщо порахувати капітальні вкладення в такий стартап, то це кілька мільярдів гривень, які, можливо, накрутять електроенергію на 10 мільйонів гривень за два роки.

У Бразилії, звідки ця ідея взялась, була інша проблема. Там думали не про електроенергію чи здоров’я засуджених. Там була перенасиченість тюрем і потреба якнайшвидше людей випустити, щоб побороти це. Там зменшували строки навіть за прочитані книги.

— Наскільки, на ваш погляд, виправдана закритість роботи окремих  комітетів ВРУ в умовах воєнного стану? 

— Ми можемо працювати у відкритому режимі. Має значення не просто відеозйомка з подальшою публікацією, а трансляція. Адже зазвичай комітет працює перед пленарним засіданням, коли остаточно голосується законопроєкт у першому чи другому читанні. Якщо там є якісь контраверсійні норми, вони розглядаються на комітеті і будь-хто може подивитись це, наприклад журналісти, експерти чи активісти, і вчасно відреагувати. Можна створити публічний резонанс, вплинути на розгляд, і зрештою норма буде відхилена.

Якщо ж комітет проходить у закритому режимі, а відеозапис публікується постфактум — через тиждень чи два — то можна лише побачити, що саме ухвалили. І якщо це контраверсійна норма, то вплинути на її ухвалення чи відхилення вже не можна.

Я сам стикався з такою проблемою, коли інші комітети приймали поправки, які стосувалися наших профільних законів. Ввечері було засідання комітету, а зранку наступного дня ми голосуємо в сесійній залі. І я поняття не маю, що там є якась правка, тому й не можу поставити на підтвердження. 

Відкритість має бути не сама заради себе. Відкритість — для того, аби впливати на процес і міг спрацювати механізм, грубо кажучи, захисту від дурня чи помилки. Ми за відкритість, яка не є просто для галочки, що у нас є відеотрансляція. 

У нас є достатньо велике бомбосховище і ми відповідально ставимось до оголошення тривоги. Але, чесно кажучи, робили й помилки, щоб показати, що ми незламні й непереможні. У травні минулого року поїхали у Краматорськ із виїзним засіданням Комітету. Камери транслювали, а у нас за спиною був напис “Міська рада Краматорська”. Будь-хто онлайн міг побачити, що зараз у Краматорській міськраді сидить голова комітету з депутатами ВРУ, голова військової обладміністрації, мер міста та чиновники. Це, звичайно, була помилка, яка сталася через неправильну комунікацію між нами та приймаючою стороною. Але це помилка, а не правильна відкритість. 

Те, що стосується зали парламенту, там ситуація інша. Там збирається значно більше депутатів, і питання — чи пускати журналістів. Якщо повністю відкрити доступ, то людей стає дуже багато. І виникають інші питання, зокрема безпекові.

— У нас є телеканал “Рада”, який відео із засідання публікує через кілька годин після завершення, і є онлайн-трансляція від депутатів у TikTok. Трохи абсурдно виглядає заборона на інформування. 

— Це відповідальність тих людей, які цей TikTok ведуть. У Раді часто присутнє військове керівництво, представники Генштабу. Я не спеціаліст, але, наскільки знаю, за правилами воєнного часу велике скупчення військових може вважатися законною ціллю. І якщо там будуть також цивільні, то не факт, що це буде розцінено як воєнний злочин.

Коли в одному місці є Президент, Кабмін і Парламент — уявляєте ризики? Не можна, аби Президент і Прем’єр-міністр літали в одному літаку. А тут всі в одному місці — і це все транслювати у прямому ефірі? 

Тут дуже тонка межа. Бо поки все добре, то добре. Коли у нас робили виставки дронів по різних містах, поки було все добре, то було добре. А коли сталася трагедія, то ніхто на себе відповідальності не взяв. Є речі, в яких краще десять разів перестрахуватися. Ризик наче низький, але якщо стається, то наслідки трагічні.

Доступ до значної кількості інформації є. Депутати ведуть трансляції з однієї простої причини — бути першими, хайпанути на тому. Але це не зовсім про відкритість.

— Ми бачимо, що відкритість роботи держорганів демонструє ефективність і через широке обговорення вдається ухвалити оптимальне рішення.

— Безумовно, відкритість — це позитивна сторона. Кожне рішення має плюси і мінуси. Не існує лише позитивних рішень. Скажімо, коли є законопроєкт, який стосується оборонних закупівель. В умовах відкритості є конкуренція, найкращий постачальник та оптимальні ціни. З іншого боку, наші вороги це бачать, можуть вирахувати наші потреби і т. д. І тут відразу виникають ризики із ймовірним нанесенням шкоди нашим партнерам. 

— Які, на ваш погляд, найбільш важливі законопроєкти комітет ухвалив за час дії воєнного стану? 

— Якщо йти від останніх, то нещодавно у нас був важливий законопроєкт про  відновлення та зелену трансформацію енергосистеми України (№ 9011-д). Він стимулює розподілену генерацію. Щоб нові мініелектростанції будувалися на об’єктах, які раніше були споживачами — на підприємствах і заводах, на дахах лікарень, шкіл і т. д. Плюс зелені сертифікати — це теж добре, адже наша зелена енергетика зможе експортувати за кращими цінами.

Перед тим був дуже важливий законопроєкт щодо запобігання зловживанням на оптових енергетичних ринках (№ 5322). Цим законом Україна імплементує Регламент REMIT — набір європейських правил, що запобігає зловживанням на ринку електроенергії, газу і передбачає відповідальність учасників ринків за зловживання і маніпуляції.

Після ухвалення законопроєкту за маніпуляції або спроби маніпуляції, використання інсайдерської інформації на енергетичних ринках штраф становить 500 мільйонів гривень. Це був дуже складний законопроєкт, ми зареєстрували його ще навесні 2021 року. Більше двох років був значний супротив, адже ми розуміємо, що на оптових енергетичних ринках зловживають великі гравці. 

Варто також сказати про законопроєкт про корпоратизацію “Енергоатому” (№ 8067). Надзвичайно важливо, щоб у державних компаніях підвищувалися стандарти роботи, щоб була довіра до них і робота у прозорий ринковий спосіб. Щоб проводили закупівлі, не було корупційних ризиків і скандалів. В “Енергоатомі” мають запровадити корпоративні стандарти та має бути сформована наглядова рада з гарною репутацією.

Раніше Рух ЧЕСНО в рамках моніторингу відкритості роботи комітетів ВРУ також спілкувався із керівництвом інших комітетів — Михайлом Радуцьким, Галиною Третьяковою, Євгенією Кравчук так Андрієм Осадчуком.

Олександр Саліженко та Вікторія Олійник для "Главкома"

Реалізовано за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.