Як Коцюбинське вкрало у Києва промзону?

Коцюбинське – анклав у Києві, а Славутич – на Чернігівщині. 

Нерозривність територій під час формування адміністративно-територіального устрою – одне з важливих завдань, яке має бути досягнуте під час проведення реформи децентралізації. 

Робочу групу створили після того, як мешканці селища Коцюбинське ініціювали проведення громадських слухань, і 61% з них висловився за приєднання до міста Києва. 

У 2022 році на робочій групі додали питання Славутича, адже під час лютневого наступу російських окупантів анклави стали проблемою для обороноздатності Київщини. 

Головує у робочій групі Роман Лозинський ("Голос") та Олександр Аліксійчук ("Слуга народу"). На її останньому засіданні розглядалось питання меж селища Коцюбинське. 

Рух ЧЕСНО опублікував карту 1985 року, де чітко видно, що зовнішня межа міста Києва погоджена областю і навіть мером Ірпеня. Зараз же з архіву вдалося дістати нові документи, які є дуже важливими для реального розуміння меж селища Коцюбинське.

Боротьба за ласий шматок столичної землі триває не перший рік: депутати Коцюбинської селищної ради ще у 2008 році роздерибанили Біличанський ліс, що у Святошинському районі Києва. Зараз ці землі є територією нацпарку "Голосіївський" і мають найвищий природоохоронний статус. 

Тобто тоді місцеві "князьки" по суті самовільно розширили межі селища у десятки разів за рахунок кількох тисяч гектарів київського лісу.

Чинна влада селища на чолі з селищним головою Сергієм Данішем ("Слуга народу", представник команди недоброчесного забудовника і ексрегіонала Володимира Карплюка) намагається довести у суді, що ліс – це їхня земля. Воно й не дивно, адже Даніш під час дерибану 2008 року отримав ділянку за квотою помічника нардепа-регіонала Петра Мельника. 

13 грудня 2022 року, у день своєї ліквідації, сканальний ОАСК видав рішення у інтересах дерибанників. Київ подав апеляцію, і, якщо там буде вершитися реальне правосуддя, то громада столиці зможе відстояти свої права.

Але під час засідання робочої групи виникло питання меж, які пов’язані не лише з лісом. Якщо вивчати карту і реальну площу селища (колись це був хутір), то виявиться, що площа Коцюбинського – лише 87 га. Це підтверджують документи з Ірпеня, така ж інформація була на сайті Верховної Ради.

Очільник Коцюбинського Даніш на робочій групі поставив питання, як тоді селищна рада опинилася на території міста Києва, і чому на території міста Києва є заклади освіти, які підпорядковані Коцюбинському. 

Справді, ґуґл карти показують, що це забудова в межах селища Коцюбинське, але ґуґл карти не враховують, на відміну від кадастру, наявних документів.

Руху ЧЕСНО вдалося отримати документи, які дають чітке розуміння того, що територія колишнього підприємства Білицький деревообробний комбінат (ДОК), на якій зокрема є висотки ЖК "Атлант", є  територією міста Києва. І документи дають розуміння того, що влада селища послідовно захоплювала землі столиці.

Білицький деревообробний комбінат розташований на території міста Києва. Це підтверджує Акт про право користування землею, виданий 1964 року. Тоді, коли не було приватної власності, і громади розуміли свої межі і кордони.

На цей акт посилається у довідці Головний землевпорядник Ленінградського району міста Києва А. Головня у 1998 році. Він описує, що є в міста Києва на цій території, і зазначає, що на цій же території є і дошкільний заклад.

Довідку створили перед тим, як Київрада прийняла рішення про переоформлення Акту на право користування землею після відновлення незалежності України і до Київради зверталося за переоформленням керівництво закритого акціонерного товариства (ЗАТ)  "Білицький ДОК", яке розуміло, що це землі столиці.

Завдяки роботі з архівними документами стає відомо, хто з боку Білицького ДОКу брав участь у підписанні цього Акту. Це директор підприємства Іван Садовський. 

Старожили смт Коцюбинське прекрасно знають, що Іван Садовський – це батько колишнього селищного голови, представника "Партії регіонів" Вадима Івановича Садовського.

І тогочасний голова Вадим Садовський у 2014 році році пролобіював рішення Коцюбинської селищної ради, яким на цій земельній ділянці дозволили замість промзони будувати висотки "Атланту". 

Тобто селищна рада змінила цільове призначення чужої землі. А заробила на цій угоді родина Садовських.

Садовський-молодший так переживав, що угода може зірватися, що дав забудовнику можливість будувати ще до (!) рішення ради. Тобто ділянку по суті застовпили. На момент зміни цільового призначення землі за парканом вже було видно перші 3-4 поверхи будинків.

Батько колишнього селищного голови і директор Білицького ДОКу прекрасно знав, що це територія міста Києва, бо він ставив свій підпис на Акті про право користування землею. 

Як і в історії з дерибаном Біличанського лісу, через Коцюбинську раду з’явилися документи на ділянку, яка нібито входила до території селища Коцюбинське. І далі родина Садовських, вочевидь, продала землю забудовнику. 

Ексрегіонал Садовський розумів, що після Революції Гідності йому не переобратися, й вирішив не ризикувати – віддати промзону Києва під забудову і на цьому заробити. Як Київ тепер має відсуджувати своє право на цю територію, коли тут уже величезний житловий масив?

Гуртожитки ДОКу теж роздерибанили між родиною Садовських. Зокрема кімнати приватизували брат Вадима Садовського, його дружина і дочка. І це теж робили у 2014 році, бо "регіонали" розуміли, що влада вислизне з їхніх рук. 

Ось племінниця ексмера Садовського. Зі світлин видно, як вона "бідувала" і потребувала кімнати у гуртожитку.

І племінниця Садовського на той момент у "ВКонтакте" написала, в яких країнах встигла побувати.

Старожили твердять, що навесні 1997 року приміщення Коцюбинської селищної ради було розташоване ще на території цих 87 гектарах, про які свідчить документ з Ірпеня від 1984 року. І лише згодом воно переїхало на вул. Доківську (вул. Доківська на карті експлікації – це вже місто Київ).

І саме 87 га території відображені на плану встановлення межі міста Києва – це територія по один бік залізниці, де є приватний сектор і не так давно було приміщення селищної ради.

Експлікація Акту на право користування землею від 1964 року свідчить, що вулиця Доківська – це територія міста Києва. Вона розташована вздовж Білицького ДОКу.

Таким чином після розпаду радянського союзу влада селища на чолі з ексрегіоналом Садовським скористувалась тим, що тоді не існувало публічних електронних реєстрів та публічної кадастрової карти. Місцеві чиновники зробили документи на цю територію, що дозволило, з слів місцевих мешканців, її приватизацію, продаж і подальшу забудову. Хоча Коцюбинське на ці землі не має ніяких прав, як і не має на сусідній Біличанський ліс.

Всі архівні документи будуть передані робочій групі, яка вивчає зокрема і межі селища Коцюбинське, для того, щоб народні депутати мали відповіді на запитання: як приміщення селищної ради опинилося на чужій території, і чому на землі Києва є освітні заклади Коцюбинського.

Ірина Федорів для "Української правди"