Політики Євромайдану. Кого з’їла революція

Рух ЧЕСНО вирішив нагадати про політиків, які були одними з основних учасників подій під час Революції Гідності — що з ними відбувалося далі, чим вони займаються після повномасштабного вторгнення росії в Україну, хто із них досі залишається в українській політиці, а кому втриматись не вдалося.

Політиків, які виступали зі сцени Майдану, за весь час Революції було багато, проте ми зосередимось на основних персоналіях — Петро Порошенко, Віталій Кличко, Андрій Парубій, Мустафа Найєм, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок.

Петро Порошенко

Петро Порошенко — один з небагатьох політиків часів Революції Гідності, кому вдається досі залишатися в політиці.

Для своїх прихильників Порошенко увійшов в історію української політики як “рятівник нації” та “сивочолий Гетьман”, натомість опоненти ще зовсім недавно раділи врученню йому підозри у “держзраді та сприянні тероризму”.

Порошенко — другий президент в історії українського парламенту, який після завершення каденції повернувся в Раду у статусі нардепа. Схожий політичний досвід мав перший президент незалежної України Леонід Кравчук. Порошенко наразі є співголовою фракції ЄС, рядовим членом Комітету з питань інтеграції з ЄС та офіційно працює без помічників.

Читайте також: Від “рятівника нації” до “підозрюваного у держзраді”: як працює експрезидент на посаді нардепа у Верховній Раді

У рейтингу найбагатших українців від Forbes у 2021 році Порошенко посів сьоме місце, його статки становлять 1,6 млрд доларів. З таким економічним ресурсом та політичним впливом Порошенко не міг уникнути участі в антиолігархічній війні, яку минулого року оголосив президент Володимир Зеленський.

В кінці минулого року та незадовго до повномасштабного вторгнення росії в Україну в партії ЄС заявили, що проти Порошенка відкрито понад 100 різних кримінальних справ, і наголосили, що це “репресії проти “Європейської солідарності” та самого Порошенка”. У грудні 2021 року правоохоронці направили поштою Порошенку підозру в держзраді та сприянні діяльності терористичних організацій у справі про постачання вугілля з Донбасу. Натомість у “Європейській солідарності” відповіли, що чинний глава держави Володимир Зеленський завозить вугілля з ОРДЛО.

Однак після повномасштабного вторгнення росії в Україну відкриті справи проти  Порошенка відійшли на другий план, а сам політик комунікує, як і більшість політсил, активну волонтерську діяльність.

Більше того, після 24 лютого опозиційні фракції заявили про припинення внутрішньополітичної ворожнечі та згуртування парламенту в неформальну “оборонну коаліцію” задля перемоги України. Петро Порошенко заявив про стосунки “з чистого аркуша” із президентом Володимиром Зеленським. Він розповів, що 24 лютого зустрівся з Зеленським, вони потиснули одне одному руки. Але “медовий місяць” політиків тривав, поки окупаційні російські війська наступали на столицю — після відступу стосунки опонентів повернулись до попереднього формату.

Згідно з аналізом Руху ЧЕСНО, за перші чотири місяці 2022 року Порошенко увійшов до переліку нардепів, яким припинили відшкодування витрат, пов’язаних із виконанням депутатських повноважень. 

Віталій Кличко

Віталій Кличко — єдиний із політиків часів Революції Гідності, кому вдалося не лише залишитися в політиці — на посаді міського голови Києва, але й бути переобраним тричі поспіль.

Кличко вигравав вибори на посаду мера Києва тричі, але у 2020 році заледве переміг у першому турі. Примітно, що на останніх місцевих виборах Кличка у мери Києва висунула його партія УДАР — від пропозиції балотуватися від ЄС, яку він очолював з 2015 по 2019 рік, Кличко відмовився.

Важливим інструментом для посилення позицій мера столиці Кличка стала Асоціація міст і сіл України, яку він очолив у 2016 році. Саме завдяки асоціації органів місцевого самоврядування, що представляє позицію органів місцевого самоврядування та захищає його інтереси, веде від імені громад діалог з органами державної влади на всіх рівнях, Кличку вдалося наростити вплив серед мерів інших великих міст України, але він не зміг згуртувати їх перед місцевими виборами в єдиний політичний проєкт.

Незначним на перший погляд, але важливим та ефективним для посилення іміджу Кличка кроком стало використання постійних конфузів та обмовок як елементів гумору, самоіронії та мемів, які політик видав і презентував в окремій ілюстрованій збірці власних цитат.

Крім того, незважаючи на конфронтацію з центральною владою та представниками Офісу президента після зміни влади, а також неодноразові спроби “посунути” його з посади голови КМДА, Кличку вдалося утриматись і  стати однією з ключових фігур під час російської повномасштабної агресії і захисту столиці. Впізнаваність і популярність братів Кличків за кордоном, зокрема в Європі, стала ще однією перевагою для Віталія Кличка як політика. Цей фактор йому вдалося використати під час візитів міжнародних делегацій у Київ.

Крім того, після ракетного обстрілу центру столиці отримав пошкодження, але вистояв так званий міст Кличка. Після відкриття мосту у 2019 році мера Кличка та міську владу звинувачували в неефективному використанні бюджетних коштів, адже споруда обійшлася майже вдвічі дорожче, ніж планувалося — у 275 млн гривень. Однак вже після обстрілу велосипедно-пішохідний міст став черговим символом стійкості та незламності українців у протистоянні агресору, а при його будівництві використали, зокрема, метал із заводу “Азовсталь”.

Андрій Парубій

Комендант Майдану та керівник Самооборони Андрій Парубій теж залишився в українському політикумі.

До минулого скликання парламенту Парубій був обраний від партії “Народний фронт” (№ 4 у списку) та згодом став головою Верховної Ради України 8-го скликання. 

За спікерства Парубія Верховна Рада 8-го скликання внесла низку змін, потрібних для роботи НАБУ та САП, а також створила законодавчу основу для реформи поліції. Крім того, Парубій став одним зі співавторів діючого Виборчого кодексу.

До парламенту 9-го скликання він балотувався від партії “Європейська солідарність” під № 2 у списку як безпартійний. Наразі Парубій працює в парламентському Комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Парубій, як і деякі інші нардепи, між засіданнями парламенту ніс службу в лавах тероборони на Київщині.

Читайте також: “Їб*шимо! Так і напишіть”. Як працює оборонна коаліція у Верховній Раді

Мустафа Найєм

Прийнято вважати, що саме з допису-заклику колишнього журналіста та ведучого Мустафи Найєма 21 листопада 2013 року у Facebook розпочався Євромайдан.

Після Революції Гідності Найєма було обрано до Верховної Ради 8-го скликання за № 20 у списку партії БПП “Солідарність”. У парламенті Найєм був заступником голови фракції, членом Комітету з питань європейської інтеграції та входив до міжфракційного об’єднання “Єврооптимісти”. 

Через низку внутрішньофракційних конфліктів Найєм у 2019 році вийшов із фракції БПП, а згодом публічно підтримав кандидата у президенти Анатолія Гриценка. 

Найєм — один із небагатьох політиків Революції Гідності, хто ще з часів депутатства поступово почав інтегруватися до виконавчої влади. Зокрема він  був одним із реалізаторів реформи патрульної поліції, співавтором змін до закону “Про нацполіцію” (щодо ідентифікації поліцейських), “Про нацгвардію” (щодо ідентифікації військовослужбовців Національної гвардії України під час виконання ними завдань з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки) та ін. 

У 2015 році Найєм увійшов до складу Колегії МВС і координував запуск патрульної поліції на Закарпатті, в Івано-Франківську, Чернівцях, Слов’янську,  Краматорську і Маріуполі. А у 2016 році його кандидатуру розглядали на посаду голови Нацполіції, проте за умовами конкурсу це було неможливо, адже Найєм не мав вищої юридичної освіти та стажу роботи в галузі права. 

Після парламенту Мустафа Найєм працював заступником гендиректора “Укроборонпрому” (2019–2021), який тоді очолював Айварас Абромавичус, а з серпня 2021 року він є заступником міністра інфраструктури України Олександра Кубракова.

Арсеній Яценюк

Арсеній Яценюк — це політик, який за свою кар’єру встиг побувати на більшості щаблів владної вертикалі — нардепом, заступником голови НБУ, заступником голови Одеської ОДА, міністром економіки, міністром закордонних справ, заступником голови Секретаріату президента України, головою Верховної Ради та прем’єр-міністром України. 

За часів Революції Гідності Арсеній Яценюк був одним із ключових представників об’єднаної позиції та спікерів Майдану.

Людям він запам’ятався виступом зі сцени Майдану ввечері 22 січня. Тоді Яценюк озвучив вимоги опозиції щодо припинення силових дій з боку влади впродовж 24 годин. 

“Я з ганьбою жити не буду. Завтра підемо разом уперед. Якщо куля в лоб, то куля в лоб. Але чесно, справедливо і сміливо. Сьогодні захищаємо Майдан. Я говорив публічно, на всю країну, зроблю до останньої секунди все, щоб кожна людина в цій країні зберегла своє життя, щоб наша країна збереглася як єдина держава, щоб наші діти не плакали за своїми батьками, щоб наші батьки не плакали за своїми дітьми, як уже сьогодні плачуть. Віктор Янукович, залишилося 24 години! Приймай це рішення. Я рішення прийняв. Слава Україні!”

Згодом слова про “кулю в лоб” стали культовим мемом. 

Під час Революції Гідності Яценюк був головою фракції ВО “Батьківщина” у Верховній Раді, куди пройшов від об’єднання під номером два. Саме Арсенію Яценюку Тимошенко зателефонувала, щойно виїхала з харківської лікарні “Укрзалізниці”, і повідомила, що приїде на Майдан.

До Верховної Ради 8-го скликання Яценюк ішов і був обраний від свого другого політичного проєкту — “Народний фронт” (під номером один), який тоді став переможцем парламентських перегонів. Однак майже відразу Яценюк склав повноваження нардепа через призначення прем’єр-міністром “уряду камікадзе”. 

Читайте також: “Подзвін по другому “фронту”: як загнувся другий проєкт Яценюка”

Наразі Яценюк намагається зберігати свою медійну присутність. Він дає коментарі різним ЗМІ та блогерам, існує його персональний сайт, на якому опубліковані фото Яценюка з різними світовими політиками, новини про його благодійну діяльність та фонд “Відкрий Україну”.

Нещодавно про Яценюка вкотре згадали у контексті нового будівництва стіни на кордоні з Білоруссю. Зокрема, попри шквал критики щодо якості будівництва “стіни Яценюка”, політик принагідно нагадав про свій незавершений проєкт і політичне рішення — та не обмовився про те, що антикорупційні органи неодноразово піднімали питання виведення коштів під час його реалізації.

Яценюк досі є головою політради партії “Народний фронт”, яка наразі не веде фактичної діяльності. 

Олег Тягнибок

Олег Тягнибок — єдиний з лідерів Революції Гідності, який після цього залишився без посади та фактично “випав” з активної політики. Тягнибок тричі був нардепом попередніх скликань, але наступні балотування як до парламенту, так і на посаду президента були безуспішні. Проте Олег Тягнибок є незмінним лідером ВО “Свобода” ще з 2004 року.

Водночас партія “Свобода” у новоствореному уряді Яценюка отримала посади віце-прем’єра з питань гуманітарної політики (Олександр Сич), міністра екології та природних ресурсів (Андрій Мохник), міністра аграрної політики та продовольства (Ігор Швайка), в. о. міністра оборони (Ігор Тенюх). Також представники “Свободи” очолили Генпрокуратуру (Олег Махніцький) та п’ять ОДА — Львівську, Житомирську, Тернопільську, Рівненську, Полтавську.

Слід зазначити, що упродовж 20–21 лютого 2014 року єдиним легітимним керівником України був Кошулинський як заступник голови ВРУ. Він з власної ініціативи зібрав народних депутатів на засідання Верховної Ради для припинення протистояння. Тоді ж за пропозицією Кошулинського депутати проголосували за усунення президента Януковича від влади та повернення підрозділів “Беркута” на місця дислокації.

Вибори 26 жовтня 2014 року стали для “Свободи” провальними: партія отримала 4,71% (742 тисячі голосів) і не змогла потрапити до ВРУ VIII скликання, провівши лише шістьох мажоритарників — Андрія Іллєнка, Юрія Левченка, Олександра Марченка, Олега Осуховського, Михайла Головка та Юрія Бублика (останній вийшов з партії у грудні 2015-го).

Пізніше Тягнибок звинуватив у фіаско “Свободи” на виборах колишніх партнерів з Майдану, які нібито вели “ідеологічну війну” проти партії та намагалися її скомпрометувати.

З початком російської агресії на Сході України та в Криму партійці сформували військове об’єднання “Легіон Свободи”, яке брало активну участь у війні на Донбасі. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну у складі Нацгвардії було створено добровольчий батальйон “Свобода”, який очолив свободівець та ексдепутат Київради Петро Кузик, також воює багато депутатів місцевих рад від партії та колишні нардепи.

Слід зауважити, що значна частина політиків часів Революції Гідності наразі також взяли до рук зброю — Тетяна Чорновол, Володимир Парасюк, Ігор Луценко. 

Водночас чергова річниця тих подій яскраво демонструє одну важливу суспільно-політичну зміну в Україні — за час від початку протестів на Майдані і дотепер українська політична система кардинально змінила головних  учасників. Протягом кількох виборчих циклів відбулося суттєве оновлення її суб’єктів — персональних і партійних. З політичного горизонту зникли проєкти, які мали лідерські позиції на минулих парламентських перегонах. Саме цей фактор є важливим підтвердженням того, що українська система та політичні інститути є не екстрактивними, а інклюзивними, адаптуються до викликів і постійно змінюються.

Олександр Саліженко для "Главкома"