Чому заборонили партію ексміністра Клименка і до чого тут пропагандистка Симоньян?

Рух ЧЕСНО для спецпроєкту з “Лівим берегом” системно моніторить судові засідання щодо заборони проросійських партій.

Рішення Верховного суду про заборону партії є остаточним і не підлягає оскарженню. “Почесним лідером” партії є один із головних соратників Віктора Януковича, ексміністр Міністерства доходів і зборів Олександр Клименко.

На відміну від більшості інших заборонених партій, Мін’юст подав позов проти “Успішної країни”/“Щасливої України” задовго до повномасштабного вторгнення російської федерації. Розгляд справи триває з червня 2018 року.

Підставою для подання позову став лист Генпрокуратури до Міністерства юстиції, який ґрунтувався на матеріалах кримінальних проваджень щодо голови політради партії Наталії Дмітріченко. 

Згідно з матеріалами справи, які викладені у рішенні суду першої інстанції, Дмітріченко, “будучи одним з учасників організованої та очолюваної Олександром Клименком злочинної організації, підозрюється в розповсюдженні матеріалів із закликами до вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, вчиненими злочинною організацією”.

Вироку по жодній із цих справ на цей момент не винесено.

Колишня голова політради “Успішної країни” Наталія Дмітріченко. Фото: сторінка партії “Успішна країна” у Facebook

Основні претензії правоохоронців до Дмітріченко пов’язані з діяльністю політичної партії та афілійованої з нею громадської організації “Успішна варта”. Йдеться, зокрема, про вилучену під час обшуку у приміщенні ТОВ “Он Медіа Консалтинг” друковану продукцію з символікою партії та ГО. 

Компанія, згідно із матеріалами Генпрокуратури, викладеними у рішенні суду першої інстанції, “займається медійним супроводженням політичної партії “Успішна країна”, здійснює підготовку відеосюжетів для ютуб-каналу та забезпечує видання агітаційної продукції”. Діяльність партії та створення друкованої продукції, згідно з матеріалами, координувала Наталія Дмітріченко, яку наприкінці 2016 року обрали головою політради партії (у реєстрі її ім’я не фігурує через те, що Мін’юст, посилаючись на порушення, не вніс до реєстру поданих партією відомостей про нову керівницю).

Серед вилучених під час обшуків матеріалів основним документом є “План влияния на общественно-политическую ситуацию в Украине, а также наращивание рейтинга политической партии “Успішна країна”, який нібито передбачав розвиток регіональної мережі партії, дискредитацію тодішнього президента Петра Порошенка і правоохоронних органів, розвиток медіаплатформ, нарощення протестного потенціалу.

Свою діяльність у партії нібито координували з москвою — безпосередньо з Олександром Клименком, а також із Маргаритою Симонян. Доказів координації саме із Симонян під час розгляду апеляції не озвучували, але така інформація в якості твердження подана у рішенні суду першої інстанції.

У матеріалах справи є висновки судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи щодо окремої друкованої продукції “Успішної країни” та “Успішної варти”:

“...містять висловлювання, зміст яких спрямований на формування у російськомовних представників українського суспільства, росіян, представників інших національних меншин негативного ставлення до органів діючої на період складання та поширення текстових матеріалів української влади та правоохоронної системи, суспільно-економічних, політичних процесів, які відбуваються в Україні, та підрив довіри них, а також висловлювання, у яких містяться: заклик до адресатів вступати до лав партії “Успішна країна” з метою поширення в Україні ідей національних автономій; вимога звільнити російськомовних представників українського суспільства, росіян та інших національних меншин від політичного, економічного впливу центральної української влади; вимога щодо надання (за контекстом) росіянам та іншим національним меншинам, які проживають на території України, автономії “по принципу национальных меньшинств” — фрагмент експертизи брошури “Как разоблачить обман вокруг понятий “коренной народ” и “Диаспора”/”Русские в Украине — граждане второго сорта?” викладений у рішенні суду першої інстанції.

Читати також: Як політтехнолог Кучми і Януковича вчить росіян ненавидіти “нацистів-українців”

Експертиза брошури "Мониторинг некоторых аспектов нарушения прав человека в Украине за 2017 год" доходить висновку, що “висловлювання автора, які можуть сприйматися цільовою аудиторією як заклики до певних дій, виражених у формі насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; зміни меж території або державного кордону України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, поєднані розпалюванням національної ворожнечі; на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності України; терористичного акту; розпалювання національної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності громадян. Зазначені заклики носять публічний характер, виражені у письмовій формі, у формі тверджень та закликів”.

Партію під час розгляду апеляційної скарги представляли адвокати Юрій Захарченко та Ганна Оксимюк.

Адвокати Юрій Захарченко (по центру) та Ганна Оксимюк (ліворуч від Захарченка)

Адвокати просили суд скасувати рішення про заборону партії як таке, що є необґрунтованим.

“Вважаємо, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд зробив відповідні висновки, пославшись на недостовірні й недопустимі докази. Партія не здійснювала протиправної діяльності проти України, програмні документи, статут відповідають закону, а члени партії та її керівники завжди дотримувалися законодавства, здійснювали діяльність з огляду на інтереси України, і їхні дії не суперечили інтересам нашої держави”, — сказав адвокат Юрій Захарченко під час судових дебатів.

Розглянувши матеріали та доводи сторін, Верховний суд залишив апеляційну скаргу партії без задоволення. Рішення в українських судах оскарженню не підлягає, але партія може подати позов до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Юридично політична партія з’явилася ще у 2011 році. Протягом перших років існування вона мала назву “Наш час”. Під контроль Олександра Клименка партія потрапила на зламі 2014–2015 років. Тоді ж партія змінила назву на “Успішну країну”, а її керівником став Андрій Голубєв, ексдепутат Донецької міської ради (Партія регіонів). Офіційно Голубєв є основним донором “Успішної країни”, у 2016 році він зафондував партії 1,2 млн гривень.

“Успішна країна” не брала участі у місцевих виборах 2015 року, але вела активну вуличну кампанію, в рамках якої проводила “соціологічне” опитування щодо мотивів (не)участі українців у виборах. Формально такі опитування робила не партія, а однойменна громадська організація, яка використовувала те саме брендування.

Опитування “Чому я голосую? / Чому я не голосую?” у Львові. Вересень 2015 року

Паралельно “Успішна країна” монтувала різноманітні локальні відеоролики про проблеми у містах, а згодом розпочала рекламну кампанію з відчутним акцентом саме на тому, чому люди не голосують.

Борд “Успішної країни” в Житомирі. Осінь 2015 року. Фото: http://artlatte.com.ua/ 

Напередодні виборів стало чітко зрозуміло, що “Успішна країна” веде антимобілізаційну кампанію. За кілька днів до голосування партія/ГО провела прес-конференцію під назвою “Свідоме ні! Чому так?” і написом на кавері Facebook-події “Нас 13 мільйонів! Ми не голосуємо!”.

Матеріали щодо того, чому люди не голосують, “Успішна країна” супроводжувала тезою, що виборці не бачать лідера. У грудні 2015 року партія його запропонувала. На з’їзді почесним лідером партії обрали Олександра Клименка. Оскільки тоді він переховувався від правоохоронців за межами України, участь у з’їзді було організовано за допомогою відеозв’язку. В такому самому режимі Клименко “зустрічався” із прихильниками — людей збирали у певному приміщенні, де вони вислуховували промову Клименка й задавали йому питання.

Один із виступів Клименка на заході “Успішної країни”. Фото: сторінка партії “Успішна країна” у Facebook

У 2016 році партія розгорнула масштабну кампанію, націлену на бізнес (“Платять усі, або не платить ніхто”, “Справедливі податки — Успішна країна”). Суть кампанії полягала в напрацюванні проєкту Податкового кодексу, який згодом презентували у регіонах. Робота саме в цій сфері не випадкова, адже значна частина політради “Успішної країни” — це підлеглі Клименка з Міністерства доходів і зборів (Сергій Крухмальов, Марина Дєдушева).

Ще однією цільовою аудиторією для партії стала молодь, яку у 2016–2017 роках навчали інноваційній журналістиці, лідерству, публічним виступам, розповідали про тренди у медіа тощо. Матеріали, які “Успішна країна” поширювала на таких тренінгах, яскраво свідчать про гібридний режим роботи, коли сертифікати видавали від імені громадської організації “Успішна країна”, а роздаткові матеріали були вже під брендом партії “Успішна країна”.

“Успішна країна” була частиною цілої екосистеми з організацій Олександра Клименка, до якої входили партія, кілька громадських організацій (“Успішна країна”, “Успішна варта”, “Відновлення Донбасу”), видання Klymenko Time та медіахолдинг “Вєсті-Україна”, який включає однойменні радіо, газету, новинний сайт, телеканал і сайт UBR.ua. Влітку 2015 року співвласницею та керівницею “Вєстєй” стала колишня прессекретарка Клименка та його цивільна дружина Ольга Семченко. Згодом медіа почали називати власником “Вєстєй” самого Клименка. За даними джерел “Детектору медіа”, на нараді з колективом холдингу на початку 2016 року Клименко озвучив свої президентські амбіції та вказав, що робота “журналістів повинна бути підпорядкована цій меті”. В цій же публікації “Детектору медіа” один із ведучих “Вєстєй” заперечив слова джерел, але підтвердив, що зустріч із Клименком була і на ній нібито обговорювали проблеми з виплатою зарплат.

Разом з тим, аналіз ЧЕСНО показує, що з листопада 2015 року по серпень 2018 року на сайті vesti.ua було опубліковано щонайменше 226 новин за запитом “Успішна країна”, що явно свідчить про системність взаємодії клименківських медіа та партії.

Моніторинг вказує й на те, що на Клименка “Вєсті” почали працювати значно раніше, ніж на партію, ще з червня 2013 року, тобто ще коли той був міністром, і на два роки раніше, ніж Ольга Семченко викупила у медіахолдингу частку Ігоря Гужви. Це може свідчити про те, що холдинг не викуплений Клименком, а створений під нього. З червня 2013 року по грудень 2019 року “Вєсті” опублікували про Клименка близько 400 новин.

У клименківській екосистемі організацій розпочинала свою кар’єру Олеся Медведєва, яка зараз працює у пропагандистському виданні “Страна.ua”. Якщо на початку 2016 року Медведєва була радше рядовою представницею “Успішної країни”, то вже невдовзі вона увійшла до політради партії, очолила її молодіжку, почала працювати у клименківських медіа та навіть була їх співзасновницею (ТОВ “К Тайм”). Медведєва виконувала одночасно організаційні та представницькі функції. 

Саме вона фігурує на фото з численних тренінгів та шкіл, очолювала першотравневий мітинг, який “Успішна країна” проводила разом із партією “Соціалісти” (тепер також забороненою). Вона ж виголошувала доповідь на круглому столі в Європарламенті та у Варшаві щодо нібито утисків свободи слова в Україні, де між іншим говорила про українську владу як про “режим” і про те, що у підконтрольних владі медіа говорять про “створення гетто та концентраційних таборів для неблагонадійних українців”.

У своїй “правозахисній” діяльності “Успішна країна” кооперувалася з іншими журналістами та політиками, які або працювали на проросійські партії чи медіа, або створювали власні. Мова, зокрема, про Ольгу Шарій (ПП “Партія Шарія”), Дмитра Васильця (ПП “Держава”), Руслана Коцабу (ведучий медведчуківських медіа). Всі троє — фігуранти Реєстру зрадників, який веде Рух ЧЕСНО.

Невдовзі після подання Міністерством юстиції позову про заборону партії влітку 2018 року партія фактично припинила свою діяльність, лише зрідка публікуючи дописи, спрямовані передовсім проти Петра Порошенка.

Втім, якщо у партії справи пішли погано й закінчилися її забороною, то сам Олександр Клименко хоч і не повернувся в Україну, але добився зняття арешту зі своїх активів на сотні мільйонів гривень (тисяча залізничних вагонів, десятки елітних квартир та паркомісць, автомобілі, мисливське господарство тощо). Як писало видання Bihus.Info, Клименка звинувачували у створенні “податкових майданчиків” для мінімізації податків, через які держава втратила близько 100 млрд гривень. 

За даними слідства, виведені кошти витрачали на купівлю нерухомості та іншого майна. У 2016–2017 роках правоохоронні органи активно розслідували ці провадження і провели низку обшуків, зокрема в редакції видання “Вєсті”. Втім, уже за кілька років Клименко та його поплічники втратили статус підозрюваних, що й дозволило їм оперативно повернути арештоване майно.

Нагадаємо, у травні 2022 року Міністерство юстиції звернулося до суду з позовами про заборону 16 політичних партій, більшість яких фігурувала у березневому рішенні РНБО про призупинення діяльності проросійських партій. Восьмий апеляційний адміністративний суд Львова вже у червні — липні розглянув ці позови та у всіх випадках прийняв рішення про заборону цих партій.

Серед найвідоміших партій, які потрапили під заборону, — парламентська ОПЗЖ, Партія Шарія, “Наші” (Євгеній Мураєв), “Опозиційний блок”, Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України (Наталія Вітренко). Разом з тим щонайменше сім партій оскаржили рішення про свою заборону і звернулися з апеляційними скаргами до Верховного суду. 

На цей момент Верховний суд, окрім справи “Успішної країни”, розглянув апеляційні скарги Партії Шарія, ОПЗЖ, партії “Соціалісти” та Прогресивної соціалістичної партії України й вирішив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Таким чином, всі вони остаточно заборонені, хоча все ще можуть звернутися з позовами до ЄСПЛ.

Наразі у парламенті розглядають законопроєкти, які можуть вплинути на склад місцевих рад, де є представники проросійських партій. Зокрема законопроєкт Кабміну передбачає, що депутати заборонених партій можуть втратити мандати.

Ігор Фещенко для "LB.ua"