За що Верховний Суд заборонив партію Вітренко?

Він вилучив фрагмент мотивувальної частини рішення суду першої інстанції. Разом з тим, суть рішення залишилася без змін — партію заборонено, її майно та кошти перейдуть державі. Рішення остаточне і не підлягає оскарженню.

Рух ЧЕСНО для спецпроєкту з “Лівим берегом” розповідає, за що заборонили партію Вітренко, і згадує, чим запам’яталася ця партія за понад чверть століття свого існування.

Спроба врятувати партію Вітренко?

На засіданні ПСПУ представляв давній соратник Наталії Вітренко, перший заступник голови партії та народний депутат першого — третього скликань Володимир Марченко.

Як і кілька місяців тому в суді першої інстанції, ПСПУ обрала тактику затягування і впродовж перших трьох годин зачитувала свої клопотання до суду, яких було приблизно півтора десятка.

Партія просила суд про відкладення розгляду справи до завершення воєнного стану, скасування забезпечувальних заходів (якими, зокрема, заморожено партійні рахунки), зупинення дії березневого рішення РНБО та указу президента про призупинення діяльності партії тощо. Також Марченко просив суд витребувати цілу низку документів у Офісу президента, ЦВК, Мін’юсту, Інституту історії України та СБУ.

Наприклад, у СБУ, на його думку, суд мав би витребувати довідку про ОУН та УПА, яку ті робили у 1993 році за запитом Верховної Ради. Така довідка нібито мала б допомогти партії обґрунтувати своє ставлення до цих організацій. У ЦВК суд мав би витребувати результати референдуму за незалежність. Доводи Марченка здебільшого зводились до того, що Мін’юстом та судом першої інстанції було порушено право партії на справедливий суд, оскільки рішення про призупинення діяльності та замороження партійних рахунків не дозволяють їй повноцінно захищатися.

“Просимо відкласти розгляд справи до завершення воєнного стану, для того щоб ми могли реалізувати ефективний захист, використати рахунки партії для оплати послуг адвокатів, чого партія не може зробити через указ президента… Заходи із забезпечення позову просимо скасувати через необхідність сплати судового збору для оскарження рішення РНБО і протиправні дії Мін’юсту та СБУ. Через те, що заблоковані партійні рахунки, ми не маємо можливості сплатити судовий збір і розпочати судовий захист”, — сказав перший заступник голови партії Володимир Марченко при оголошенні клопотань до суду.

Суд відхилив більшість клопотань Марченка, тож екснардеп вирішив заявити відвід усій колегії суду, але і в цьому суд йому відмовив.

Колегія суддів Верховного суду.

Як аргументи на користь заборони політичної партії Мін’юст та СБУ наводили передусім висловлювання керівниці ПСПУ Наталії Вітренко. Зокрема, йдеться про відео та інтерв’ю Вітренко напередодні та в день російського вторгнення. У них Вітренко покладає провину за визнання Росією так званих ДНР та ЛНР та за російське вторгнення на саму Україну. Також Вітренко наполягала на тому, що Україна не виконує Мінські домовленості, і скаржилась на утиски російської мови.

Так, в ефірі 112-го каналу, який пов’язували з державним зрадником Віктором Медведчуком, Вітренко стверджувала, що Україну змусили відмовитись від російської мови, тоді як Київ нібито є колискою російської мови, якою писав і Нестор Літописець.

На іншому відео, розміщеному на сайті “Голос правди”, Вітренко висловила цілу низку стандартних для російської пропаганди тез на кшталт профінансованого Заходом державного перевороту в Україні, збройного спротиву самопроголошених “республік”, “розгулу нацизму” в Україні та спрямованого проти Росії бажання української влади заволодіти ядерною зброєю.

24 лютого, у перший день повномасштабного вторгнення Росії, Вітренко дала інтерв’ю виданню “Правда.ru”, де стверджувала, що мирному населенню нічого не загрожує, а “из-за того, что власть Украины довела до трагедии, украинская военная инфраструктура будет разрушена”. В цьому ж інтерв’ю вона стверджувала, що “нацизм стал официальной политикой власти”, а “Лондон играет не меньшую роль в порабощении человечества, чем Вашингтон”.

Не менш радикальні тези просувала Лариса Шеслер, яка є членкинею Центрального комітету ПСПУ та очолює миколаївський обласний осередок партії. В інтерв’ю тій же “Правді.ru” Шеслер стверджує, що “Украина — фашистское и нацистское государство”, розповідає про формування з колишніх радянських республік “фронта борьбы с Россией” і висловлює переконання, що Росія виграє війну, а якщо на якійсь частині України залишиться чинна влада, то нацизм знову “расползется по Украине, как опухоль”. Свої прогнози Шеслер закінчує тим, що “Украина станет сравнительно лояльной частью Российской Федерации”.

Заставка до одного з відео “Правди.ru” за участі Лариси Шеслер

Зараз Шеслер переховується від українських правоохоронців у Росії й розповідає в різноманітних інтерв’ю про економічні перспективи “звільненої” Херсонщини та про те, що Миколаївщина також дуже хоче “звільнення”. Після втечі до Росії Шеслер очолила “Союз политэмигрантов и политзаключенных Украины” і саме від його імені розповідає про утиски лівих (але не тільки) в Україні.

Заступник голови партії Володимир Марченко переконував суд, що такі висловлювання Вітренко та Шеслер є їхньою особистою думкою і що партія не уповноважувала їх на висловлення позиції, а отже, їхні слова не можуть бути аргументами на користь заборони партії.

“Щодо “Правда.ru”, то з самого початку Вітренко сказала, що це трагедія і бійня, і вона ніяким чином не підтримала те, що відбулося 24 лютого. Наталія Вітренко давала свої оцінки, і вони не можуть бути обґрунтуванням незаконної діяльності партії. Щодо Шеслер — не було жодного посилання, що її партія уповноважила так виступати, тому це не може бути доказом вини партії”, — сказав під час свого виступу Володимир Марченко.

Зауважимо, що принаймні у випадку з Вітренко в інтерв’ю її титрували саме як “лідера” ПСПУ. Примітно, що російські медіа дуже часто титрують зручних для себе спікерів серед українських політиків як “народних депутатів України”, чим надають їм більшої ваги, в той час як та сама Вітренко не є нардепкою вже 20 років.

Вислухавши доводи сторін, Верховний суд вирішив:

“Апеляційну скаргу політичної партії “Прогресивна соціалістична партія України” задовольнити частково. Змінити рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, виключивши з його мотивувальної частини висновок про невідповідність програмних і статутних цілей політичної партії вимогам Конституції та законів України та дій, спрямованих на розпалювання расової ворожнечі. В іншій частині рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає”.

Таким чином, Прогресивна соціалістична партія України остаточно заборонена, але все ще може звернутися зі скаргою до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Що відомо про ПСПУ?

ПСПУ — одна з найдавніших партій України, яка хоч і з різною інтенсивністю, але безперервно провадить свою діяльність уже чверть століття. Засновниця партії Наталія Вітренко у 1994 році була обрана до парламенту, де стала радницею спікера-“соціаліста”Олександра Мороза та входила у керівні органи СПУ. Втім, невдовзі Вітренко посварилася з Морозом і у 1996 році створила власну партію.

Відносно успішним для Прогресивної соціалістичної партії України можна назвати початковий період її діяльності. У 1998 році ПСПУ, набравши 4,04% голосів, подолала прохідний бар’єр і завела до парламенту 16 депутатів (14 по списку). Вже в наступному році ПСПУ висунула Вітренко у президенти, і вона набрала майже 11% голосів (четверте місце з незначним відставанням від Олександра Мороза).

З того моменту підтримка партії послідовно знижувалася. На парламентських виборах 2002 року ПСПУ не подолала прохідний бар’єр і, вилетівши з парламенту, більше ніколи туди не потрапляла, хоча й вела агресивні виборчі кампанії з антизахідними гаслами у 2006 та 2007 роках. Зрештою, у 2010 році зниження амбіцій призвело до того, що на місцевих виборах Вітренко балотувалася до Верховної Ради Криму, а її соратник Володимир Марченко — до Донецької обласної ради.

На місцевих виборах 2020 року партія взагалі не висувала кандидатів у депутати й обмежилася одним кандидатом у міські голови (Ромни Сумської області).

Якщо амбіції та підтримка Вітренко та ПСПУ з часом змінювалися, то їхня риторика залишалася напрочуд сталою. Ще у 1999 році під час мітингу на підтримку висування у президенти Вітренко змальовувала присутнім майбутню економічну кризу, на фоні якої в Україну “войдут войска НАТО и завершат колонизацию страны. Вот так легко и просто страну отдать?! Украину на растерзание?! На колонизацию?!”

У тому політичному сезоні Вітренко різко виступала за розірвання співпраці з МВФ, проти входження країни у Світову організацію торгівлі та просувала ідею об’єднання України, Білорусі та Росії.

Схожі цілі Вітренко оголосила і під час президентської кампанії 2004 року.

Фрагмент передвиборчої кампанії Наталії Вітренко на президентських виборах 2004 року.

У 2004 році Вітренко разом із російським ідеологом Олександром Дугіним та Дмитром Корчинським увійшла до вищої ради “Міжнародного євразійського руху”. На одній із конференцій руху Вітренко з Дугіним спільно виступали проти НАТО.

Листівка Вітренко 2004 року, Музей агітації і виборчого трешу Руху ЧЕСНО.

Ті самі гасла, які в Криму використовувала Вітренко, через десять років використала держава-окупант під час анексії Криму.

ПСПУ не була популярною серед виборців, але суттєво впливала на дискурс, зокрема під час чергової спроби ПСПУ повернутися в парламент у 2006 та 2007 роках. Саме цього періоду стосуються політичні ролики про захист “канонічного православ’я”, російської мови, боротьбу з олігархами.

Головним об’єктом критики Вітренко тоді став Віктор Ющенко. Приміром, Вітренко оскаржила в суді указ Ющенка про визнання воїнів ОУН/УПА учасниками боротьби за незалежність України.

Свою улюблену конспірологічну теорію про колонізацію України Вітренко повторювала за кожної нагоди, як-от на акції у Слов’янську в 2010 році:

“Западу, Европе, Соединенным Штатам Америки наш народ абсолютно не нужен. Им чем больше вымрет в Украине, тем лучше. Тем быстрее земля освободится”.

Хоч в Україні і прийнято вважати Партію регіонів проросійською, але після приходу до влади Віктора Януковича Вітренко взялася критикувати його, партію та союзну до них Комуністичну партію України. На мітингу ПСПУ до річниці Жовтневої революції журналісти запитали у Вітренко, чому в акції не бере участь КПУ, на що та відповіла:

“Коммунисты давно ото всего отказались. Они вместе с Партией регионов хотят ублажить всех. И внутри страны всю эту коричневую плесень, которая расплодилась, и вне страны вашингтонский обком и брюссельское лобби, и поэтому они делают то, что им говорят извне, а не то, что хочет наш народ”.

Прозахідним лібералом Вітренко назвала навіть тодішнього російського президента Дмитра Медведєва і протиставляла йому Путіна, до якого явно ставилася дуже прихильно саме за його намагання “собирать камни”:

“Медведев — это человек либеральных взглядов, прозападной ориентации России. Путин — сторонник государственного укрепления России. Почему у Путина в России рейтинг значительно выше, чем у Медведева? Да потому что… основная масса россиян очень дорожат своей страной, очень любят Россию и боятся ее распада… и вот эта задача укрепления России и потом интеграционный процесс подтягивания других стран, которые хотят быть с Россией... там должна быть Украина, это наш генетический выбор, генетический код, историческая линия… Я вот эти свои ожидания, надежды, вот это стремление, чтоб был Союз, как раз связываю с Путиным, что, придя на пост президента, он... и будет стараться изменить ситуацию не только в России, но и вообще на постсоветском пространстве”.

У тому ж 2011 році Вітренко через публікацію на партійному сайті звернулася до Путіна з пропозицією об’єднання в “союзное государство”:

“Владимир Владимирович, народ Украины ждет от Вас этой инициативы. И последний социологический опрос компании Research & Brandling Group показал, что 54% опрошенных считают, что было бы лучше, если бы Союз был сохранен. Против ЕЭП и союзного государства выступают только украинская власть (от Кравчука до Януковича), зараженная пещерным национализмом и ненавидящая свою историю и свой народ… Вы, безусловно, знаете, что результаты референдума имеют высшую юридическую силу. Этот референдум (березневий референдум 1991 року — прим. ЧЕСНО) никто не отменял, и его выполнение обязательно для всех. Надеюсь на Вашу политическую волю и смелость”.

Треба визнати, що очікування Вітренко щодо Путіна та його дій цілком справдилися.

Після 2014 року Вітренко, як і ПСПУ, зникла з радарів. До лютого 2022 року вона вела свій не надто популярний відеоблог в YouTube та у прийнятному для російських пропагандистів світлі коментувала події в Україні.

Після повномасштабного вторгення РФ ширилися чутки, що Вітренко виїхала з країни, втім, найімовірніше, це не так. Під час перерви у судовому засіданні автор цього тексту став свідком телефонної розмови Володимира Марченка, де той повідомляв співрозмовника, що планує зараз поїхати до Наталії Михайлівни. Судячи з контексту розмови, наступний дзвінок Марченка був уже до самої Вітренко.

Нагадаємо, у травні 2022 року Міністерство юстиції звернулося до суду з позовами про заборону 16 політичних партій, більшість яких фігурувала у березневому рішенні РНБО про призупинення діяльності проросійських партій. Восьмий апеляційний адміністративний суд Львова вже у червні — липні розглянув ці позови та у всіх випадках прийняв рішення про заборону цих партій.

Серед найвідоміших партій, які потрапили під заборону, — парламентська ОПЗЖ, Партія Шарія, “Наші” (Євгеній Мураєв), “Опозиційний блок”, Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України (Наталія Вітренко). Разом з тим щонайменше сім партій оскаржили рішення про свою заборону і звернулися з апеляційними скаргами до Верховного суду. На цей момент Верховний суд розглянув апеляційні скарги Партії Шарія, ОПЗЖ, партії “Соціалісти” та Прогресивної соціалістичної партії України й вирішив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Таким чином, всі вони остаточно заборонені, хоча все ще можуть звернутися з позовами до ЄСПЛ.

Ігор Фещенко для "LB.ua"