Музична зброя: як пісні стали засобом спротиву

Сьогодні наші пісні лунають на концертах в усьому світі, і представляють не просто якусь локальну культуру, а спротив демократії авторитарним режимам. І, здається, така тенденція закладена в нас була давно.

Коли українців називають “співочою нацією”, подеколи це викликає нудоту чи навіть обурення. І для того є причини: стереотип про щирих і “недолугих” українців, чия культура тільки гопаком та піснями й обмежується, добряче культивувалася в усі роки “совка”. 

Проте наша “співучість” — це таки не вигадка, як і тяжіння пересічного українця до музики загалом. Вважається, що найяскравіші риси характеру особливо проявляються саме в екстремальні періоди — і це ж ми побачили після 24 лютого 2022 року, коли Україна заспівала про війну і проти війни.

Почати хоча б із того, що ще за півтора тижня до вторгнення росії, коли весь світ тільки й говорив про можливі атаки рашистів, українці масово вибирали пісню для Євробачення і, як то у нас заведено, добряче сварилися за цей вибір, дискутуючи про чи може переможець конкурсу відвідувати окупований Крим.

Здавалося б, поведінка геть абсурдна, проте, як виявилося, дуже далекоглядна. Саме обрана у тих бурхливих суперечках “Stefania” від “Kalush Orchestra” в наступні місяці стала однією з найважливіших пісень для України та Європи. Ця пісня перетворилася на справжній символ українського спротиву і незламності нашого народу, її переспівували, під неї танцювали, її назвали кращою, і не просто так. Пісня, яка писалася як присвята матері фронтмена гурту Олега Псюка, стала саундтреком війни, а заклик врятувати захисників “Азовсталі” назавжди увійшов в історію Євробачення. 

Чи згадаймо перші дні після вторгнення. Хіба до пісень тоді було? Хіба взагалі може в такі моменти бути до пісень? 

Але ж якраз 26 лютого Андрій Хливнюк записує своє вже історичне спонтанне відео на Софійській площі в знелюдненому Києві, де співає не якийсь новомодний хіт, а стрілецьку “Ой, у лузі червона калина”. Пісню, написану сто років тому, за виконання якої за “совєтів” можна було потрапити в тюрму, і яка після 1991-го року розглядалася кандидаткою на гімн України, проте “програла” творінню Михайла Вербицького. Річ культова, легендарна, але майже забута і… безперечно несучасна?

А ні, не безперечно. Бо в дні, коли, здавалося б, було аж геть не до пісень, “калину” почали переспівувати дорослі і діти, українці й іноземці. Навіть Pink Floyd возз’єдналися вперше за майже 30 років і записали свій новий хіт, в якому також є відомий приспів про червону калину. 

Виходить, як би нам не було тяжко, ми не можемо не співати. Українці виливають свої обурення, відчай і гнів через пісні, і війна тільки культивує таку потребу. 

Так, у перший місяць повномасштабної війни ми не мали нових треків. Чимало студій звукозапису — у тому ж Харкові чи Києві — були під постійними обстрілами, тож творити щось нове було складно. Але якраз у цей час “друге дихання” отримують речі, здається геть несподівані. Наприклад, “Обійми” від “Океану Ельзи”, кавери на яку облетіли не лише Україну. Навіть Кріс Мартін з культовими “Coldplay” влітку 2022-го включив цю “незрозумілу, але дуже гарну” пісню у свої концерти.

Чи інша переможниця Євробачення — хітова “1944”, з якою Джамала наново почала гастролювати світом. Пісня про депортацію кримських татар у 2022-му, коли мільйони українців тікали з-під обстрілів, зазвучала геть по-новому. “Коли приходять незнайомці, вони заходять до вас додому, вони вбивають вас усіх і кажуть: “Ми не винні, не винні”. Ці слова кололи в саме серце ще у 2016-му, проте сьогодні їхній сенс болючий, мабуть, як ніколи.

Так само по-новому зазвучали “Додому” від “Калуша” чи “У мене немає дому” від “Один в каное”, які стали символічними для всіх, хто втратив свої домівки у цій війні чи мав тікати з-під російських ракет.

Але з часом перше пригнічення від російської агресії почало проходити, і потреба українців в нових піснях спротиву виростала в геометричній прогресії. Здається, не було жодного українського співака, співачки чи гурту, які б не написали щось про війну, і не гастролювали б світом зі збором коштів для ЗСУ, біженців чи на для гуманітарної допомоги. А ті, хто не виступав, мабуть, уже можуть вважатися викресленими з нашого шоубізнесу, бо ж “не забудем і не пробачим”, як каже репер Skofka.

І масштаби такого пісенного спротиву справді вражають. Колаборація Еда Ширана з гуртом “Антитіла”, кошти від монетизації та роялті якої пішли на гуманітарну допомогу українцям.  Пронизлива “Як ти?” від “The Наrdkiss”, не менш болюча “Рідні мої” від alyona alyona та Jerry Heil, “Місто Марії” від Океану Ельзи, пророча “Враже” від Енджі Крейда і багато-багато інших. Всі вони написані на основі власних вражень, чужих віршів чи популярних мемів, але говорять про справжнє і знайоме кожному. 

Українцям було, що сказати про цю війну — і ворогу, і собі. І вони говорять, вони співають, вони фіксують в музиці власне ставлення до всього, що нині відбувається, наслідуючи одвічну традицію своїх предків.

Пісні війни з’являються у наших списках відтворення ледь не щодня. Загату прорвано, російськомовне вимито, бо ж співати сьогодні російською — це тавро на все життя. Наші співаки та співачки різних стилів та різних жанрів знову і знову висловлюють свій спротив російським солдатам та російській ідеології, а українці підхоплюють ці слова й розносять світом.

Але, хай яка мета у таких хітів сьогодні, роки потому ці пісні стануть окремим розділом історії цієї війни й багато чого розкажуть нашим нащадкам і про нашу боротьбу, і про нашу перемогу, і про наш інформаційний спротив.

У межах виставки “Інфоспротив” Рух ЧЕСНО зібрав чимало прикладів інформаційного опору українців ворогу. Тут можна знайти білборди, мурали, листівки і навіть поштові марки, через який наш народ виражав і виражає опір окупантам. Окремо в межах цієї виставки ми перерахували пісні, які стали символами нашого спротиву.

Виставку “Інфоспротив” від Руху ЧЕСНО та Музею Революції Гідності у Києві можна відвідати за адресою Оболонська набережна 11(парк "Наталка). Вона триватиме до 14 вересня, доступ до експозиції безкоштовний, тож відвідати експозицію може кожен охочий. Також всі охочі можуть переглянути виставку в онлайн-форматі.