Польща побудувала стіну на кордоні з Білоруссю. Де “стіна Яценюка”?

Ситуація для поляків, звісно, неприємна, але мене як українку в цій історії турбує інше.

Коли читаєш про стіну на кордоні Польщі та Білорусі, виникає одне питання: чого вони змогли, а ми – ні? Тобто Польща зрозуміла, що у неї під боком є загроза (це на них не нападали, а просто були заяви), і швидко взялася укріплювати кордони.  

Зрозуміло, що кордон з Білоруссю в Польщі менший, ніж наш великий кордон із неадекватом-росією. Але і часу в нас було щонайменше 8 років, тому мали б встигнути. А з осені 2021 треба було вже починати будувати стіну і з Білоруссю – заяви Лукашенка явно тому сприяли.

У Польщі чітко видно, що там національний інтерес на першому місці. Оборона країни задля охорони життя громадян, збереження територіальної цінності – це стратегічні пріоритети. А що ми робили 8 років для того, щоб боронити країну було легше?

Після нападу у 2014 році лідер “уряду камікадзе”, так називав свій Кабмін сам Арсен Яценюк, заявив, що у нас буде на кордоні стіна. Дедлайни по спорудженню стіни весь час переносили. То був 2018, то 2020 рік, далі повідомили, що завершать до 2025 року. Витрачено на це понад 4 млрд гривень.

За версією НАБУ, під час будівництва крали гроші. У 2019 році справу скерували до суду.

І перед початком повномасштабної війни, через 3 роки після скерування справи до суду її навіть не почали слухати по суті. 

Обвинувачених восьмеро, і вони по черзі не з’являлися на судові засідання – це такий спосіб затягувати справу. Далі підсудні “жонглювали” адвокатами. Аналогічну схему, наприклад, використовували політики і чиновники, які дерибанили стратегічно важливий для оборони лісовий ресурс у Приірпінні.

А дерибанники землі – це ще ті шкідники для держави. В Україні навіть є “приватний кордон”. Так-так приватний кордон. Тобто в країні, де триває війна, вздовж кордону є ділянки, які перебувають у приватній власності. 

Свого часу місцева влада роздала ці стратегічно важливі ділянки своїм друзям, і далі, коли держава хоче укріплювати кордон, то має проблему. РНБО доручила розібратися з цим питанням Кабміну в 2021 році. 

Рішення РНБО ввів в дію президентський указ. 

Так від рішення будувати стіну до вилучення ділянок на кордоні ми дійшли на 7 рік цього будівництва. “Діри” в нашому кордоні у нас виникали чималі. Вони можуть тягнутися кілометрами і хтось може тут будувати бізнес, в тому числі і на нелегальному перетині кордону.

Всі ми розуміємо, що нам треба рухатися прискореними темпами в ЄС і НАТО. Іншого шляху, щоб не просто вижити, а жити гідно і розвиватися, немає. Тому одне з ключових питань наразі – це повноцінний запуск судової реформи і якісна робота антикорупційних правоохоронних органів. Щоб подібні справи таки доходили до суду і, зрештою, до вироків по них.

Ми не просто не можемо засудити корупціонерів, які шкодять національним інтересам, – ми роками не можемо посадити навіть зрадників. Так, Олега Царьова, який публічно закликав змінити державний кордон України, а День Конституції називав “днем ганьби”, суд засудив лише 2022 року. А з 2014 року Царьов устиг навіть подати документи в ЦВК і став кандидатом у президенти, вільно пересувався територією країни. Через 8 років його засудили… заочно. 

Кожен, хто порушив закон, має бути притягнутий до відповідальності, і роки судів для поховання справ мають піти в історію.

Ті, хто крав гроші з проєкту “Стіна”, повинні постати перед судом і відповідати за законом. А політики-менеджери, які обіцяли цю стіну і не змогли проєкт реалізувати, не мають більше відповідати за жоден державний проєкт, бо не змогли ані побудувати обіцяну стіну, ані побудувати систему, за якої “бандити сидітимуть у тюрмах”.  

І тим паче ніяк не можна допустити того, щоб за відбудову країни відповідали фігуранти антикорупційних розслідувань. Кілька проколів з відбудовою Ірпеня і Бучі – і західні партнери можуть задатися питанням, чи варто нам давати гроші взагалі.

Ірина Федорів для Української Правди