̶Н̶е̶ ̶ для преси. Чому Раді варто відновити прозорість?

Останнім часом в інтерв'ю та коментарях в Руху ЧЕСНО іноземні журналісти з Le Monde, Frankfurter Allgemeine Zeitung та інших все частіше запитують, як українське суспільство може контролювати роботу парламенту, коли він в умовах воєнного стану працює в закритому режимі. Адже відкритість – це один із ключових критеріїв довіри, а про всі рішення нардепів громадяни дізнаються постфактум. Це рішення, які стосуються не лише воєнних питань, а й рішення про відбудову, компенсації та інші закони.

Після пандемії та карантину влада не хотіла скасовувати введені обмеження для журналістів та громадян. Важко було потрапити в суди чи на прийом чиновників. 

Верховна Рада теж тривалий час була з обмеженим доступом. Навіть подачу фінзвітності партій заблокували, прикриваючись ковідом. І в умовах пандемії, і в умовах воєнного стану для будь-якої влади була і буде спокуса залишитися в зоні комфорту, що шкодить розвитку демократії. 

З лютого в Україні є новий надскладний виклик – розпочалася повномасштабна війна. Як і на початку пандемії, з введенням воєнного стану деякі обмеження, зокрема щодо відкритості роботи Верховної Ради, були цілком виправдані. Але наразі Київ та низка інших міст адаптувалися до нових умов. Навіть садки та школи столиці вже готуються приймати дітей офлайн. Відповідно і для Верховної Ради настав час поновити відкритість для початку хоча б в тих межах, які були до початку широкомасштабного вторгнення росії.

Наразі в парламенті діє низка обмежень, які стосуються не лише відвідування законодавчого органу журналістами, а й інформації про роботу народних обранців. Так, порядок денний засідання Верховної Ради детально не анонсується, як і точне місце та час самого засідання. 

Крім того, із сайту Ради з публічного доступу зняли частину інформації про народних депутатів, зокрема закрили їх особисті профілі. 

Нещодавно дані поіменного голосування від засідання 21 квітня з’явилися у відкритому доступі. Але, чомусь, досі не відновили іншу частину інформації, яка стосується роботи самих нардепів. 

Немає також онлайн-трансляцій із сесійної зали парламенту – відео парламентських засідань та виступи у залі вже постфактум з’являються на каналі "Рада", хоч і там немає відео усіх зібрань ВРУ від 24 лютого. 

Якщо до 24 лютого ця інформація комплексно та оперативно публікувалась на сайті Ради, на порталі відкритих даних тощо, то зараз зібрати ці всі відомості можна частинами з окремих різних джерел – відеозаписів засідань Верховної Ради, нотаток окремих депутатів або ж із фото та відео із сесійної зали тощо. 

Саме в такому режимі Рух ЧЕСНО готує серію спецматеріалів про роботу парламенту і депутатів в умовах воєнного часу. І для того, аби зрозуміти, які є тенденції роботи парламенту під час повномасштабної війни, хто і як з нардепів голосує за ухвалення законів та чиї законопроєкти ухвалюють найчастіше, доводиться збирати ці всі дані частинами та в різних місцях.

Проте чим довше триває повномасштабна війна та режим воєнного часу, тим частіше окремі нардепи й парламентські журналісти, які офіційно акредитовані у пресслужбі ВРУ і багато років поспіль висвітлюють роботу парламенту, говорять про відновлення роботи у будівлі Верховної Ради під час засідань і закликають публікувати повну інформацію про діяльність народних депутатів у їхніх профілях на сайті ВРУ.

Нагадаю, що у Верховній Раді вже понад два роки немає повноцінного доступу журналістів до роботи в кулуарах та на балконі для преси. 

Торік ми у Русі ЧЕСНО писали про ризик “локдауну демократії” у Верховній Раді як найвищій представницькій інституції в державі. 

Ще у березні 2020 року на той час голова ВРУ Дмитро Разумков видав розпорядженням, в якому визначив, що журналісти в період карантину працюють у пресцентрі ВРУ в кулуарах третього поверху за наявності постійної картки акредитації та додаткової перепустки. 

Так склались обставини, що до цих карантинних обмежень, на жаль, додались ще й обмеження воєнного часу. І наразі громадяни можуть бачити роботу Верховної Ради та народних депутатів лише з екранів держтелеканалу “Рада” чи онлайн-марафону. Парламентським журналістам доводиться переглядати засідання Ради у записі чи моніторити скупі пости від нардепів.

Обмеження з доступом до Верховної Ради у перші дні, тижні та місяці, коли окупаційні російські війська сунулись на Київ, очевидно, були виправданими та своєчасними з міркувань безпеки. Проте наразі вже назріло питання відновлення доступу журналістів до парламенту. 

Ризики та небезпека для громадян від обстрілів актуальні для усіх куточків України, вони найближчим часом не зникнуть, а стовідсоткових гарантій безпеки немає ніхто. І при цьому дивно, що акредитованих журналістів допускають працювати на передовій, де ризик потрапити під обстріли є максимальним, але на засідання парламенту, де ці ризики в рази менші, зась. 

Тут існує ще одна небезпека: парламенту, який настільки звикне до роботи без супроводу камер журналістів, буде вкрай важко відновити повноцінну відкритість і з настанням довгоочікуваного миру. Адже публічність – вкрай важливий аспект роботи нардепів, а за три роки вони, на жаль, можуть вже відвикнути від неї. 

До роботи в таких умовах варто адаптуватись і державним інституціям, попри всі труднощі відновлювати доступ громадян до них, повертати відкритість та публічність роботи перед журналістами, аби була можливість об'єктивного висвітлення та уникнення маніпуляцій з боку ворога. Адже саме відкритість є однією із багатьох складових, які відрізняють нас від автократичної російської політичної моделі. 

Відкритість – одна із наших переваг, вона не має нас стримувати та обмежувати. Навпаки – завдяки їй ми маємо бути сильнішими та ефективнішими.

Олександр Саліженко для "Української правди"