Боротьба з зрадниками: реформи vs борошно, зеленка і яйця

Правоохоронні органи та державні інструменти не просто не упереджували, а навіть серйозно не боролися з діяльністю агентів кремля. Більше того, в СБУ і Міноборони були ті, хто співпрацювали з ФСБ. Тому громадянам самим доводилося боронити державні цінності від тих, хто їх руйнував. 

У хід ішла зеленка, червона фарба, яка символізувала кров на руках зрадників, борошно.

Окремим флешмобом був так званий “трешбакетчелендж”, коли “регіоналів” кидали до смітників. Нерідко громадянам було важко стриматись, доходило до бійок. Особливо загострилася ця боротьба після 2014 року, коли росія тимчасово анексувала український Крим і зазіхнула на Донбас і Луганщину.

Аби зафіксувати всі ці важливі події у політичній пам’яті, зберегти зразки нікчемної пропаганди та агітації від цих партій та пам’ятати, як кожен із цих політиків доклався до спроб зруйнувати нашу державність на замовлення росії, Рух ЧЕСНО підготував онлайн-виставку “Проросійська партіє, йди нах*й!”, яку можна відвідати в Музеї агітації та політичного трешу.

А у цій публікації ми пропонуємо згадати найяскравіші випадки спротиву, де фігурували зрадники і проросійські політики, і поміркувати над важливістю вчасного проведення реформ.

Після Революції гідності українці відчули гостру потребу боротися з “регіоналами”. Так, під парламентом зрадник Володимир Сальдо отримав по голові від майданівця, по якому стріляли під час лютневих подій. Чоловік у 2014 році зазначив, що він є полковником української армії, назвав політика негідником, наголосив, що кожне слово Сальдо брехливе, назвав його “чмошником”, а коли вже здали нерви, завдав удару.

Для розуміння, 20 лютого 2014 року, коли на Майдані снайпери розстрілювали учасників Революції гідності, нардеп-регіонал виступав у Москві в ток-шоу пропагандиста соловйова. Пізніше він заявляв, що в ті дні йому було смішно чути, що він займався антиукраїнською пропагандою. До парламенту Сальдо більше не потрапив, але пройшов до Херсонської міськради від “Нашого краю”.

Через рік після місцевих виборів у сесійній залі зрадника облили червоною фарбою, яка символізувала кров. Це сталося у 2016 році, коли під час відкриття сесії звучав гімн.

Тоді керівниця Херсонської самооборони Інна Усачова звинуватила Сальдо у причетності до війни на сході України і в зраді українського народу. Сальдо в Раду громадяни принесли свинячі вуха.

Суспільство та українські ЗМІ давно стежать за тим, як довго не били нардепа від ОПЗЖ Нестора Шуфрича. Цей лічильник працює з 2014 року, коли Шуфрича побили в Одесі.

Це політик, на якого завжди чекали активісти.

А у Миколаєві Шуфрича того ж року закидали яйцями. Яйця, до слова, українці дуже часто використовували, щоб покарати за зраду. Під обстрілом у президії сидів Володимир Литвин, коли голосували за пролонгування перебування чорноморського флоту на території Криму. Тоді опозиція казала про те, що відбулася державна зрада. 

Коли Шуфрича призначили головою комітету з питань свободи слова, під Офісом президента відбулася акція.

До речі, за посадою Шуфрич досі може мати доступ до держтаємниці.

Останній, хто обнулив лічильник Шуфрича, — це журналіст Юрій Бутусов.

Тепер Шуфрич перефарбувався, ходить у Верховну Раду, голосує за Стамбульську конвенцію, але з початку війни його затримали на одному із блокпостів, де він проводив фотозйомку. 

Повелися з нардепом доволі гуманно — відпустили.

Що стосується ефірів, де проросійські політики поширювали свої тези, то вони ставали майданчиком для зіткнень не раз. Так, один із замміністрів заледве стримався, щоб не побити зрадника Євгенія Мураєва.

Але на бордах обличчя Мураєва страждало регулярно і в різних регіонах України.

Під час президентських виборів у 2014 році громадяни відправляли кандидата  у президенти Михайла Добкіна туди, куди зараз іде кожен російський воєнний корабль. Добкін після Революції гідності вирішив балотуватися на президентських виборах як член Партії регіонів.

У Києві громадяни в камуфляжі обкидали його борошном та облили зеленкою. Слів не добирали, послали в росію.

Через рік Добкіну дісталося від майданівця Олександра Кравчука, який у суді нагадав держзрадниці Олені Лукаш і Добкіну про совість. Добкіну це не сподобалося, і він сказав Кравчуку закрити рота і полікуватися. Майданівець вирішив не баритися з відповіддю, назвав Добкіна падлюкою і вдарив так, що розбороняла поліція. 

Суд, звісно, висвітлювали провідні телеканали країни, і на ранок простий громадянин прокинувся національним героєм, про якого знімали сюжети, якого впізнавали на вулицях, тисли руку, а машини, що проїздили поруч, сигналили.

Так, не чекаючи рішення феміди, громадянин України назвав речі так, як відчував. 

На вході до суду держзрадницю Наталію Вітренко, яка очолювала нині заборонену Прогресивну соціалістичну партію, та її заступника облили кефіром.

Це сталося у 2018 році. На свой сторінці учасники акції зазначили: 

“Комуністи на чолі з Вітренко прийшли судитися в Окружний адмінсуд. Їм не подобається, що їх “безкарно” кошмарять патріоти і не дають махати червоними ганчірками на девятомая”.

У своїх вимогах українське суспільство завжди на кілька кроків випереджає прогресивні дії та реформи влади. Наразі наш шлях євроінтеграції значно чіткіший, ми отримали статус кандидата на вступ до ЄС. 

Цей статус вимагає від нас реформ, зокрема і судової реформи, яку давно вимагало наше суспільство і громадський сектор. До роботи правоохоронної системи теж постійно виникали питання. 

Ми не можемо у 2014 році давати балотуватися у президенти зраднику Олегу Царьову і тільки у 2022 році заочно засудити його за державну зраду. Наразі в Реєстрі зрадників, який веде Рух ЧЕСНО, майже 600 осіб, яких треба притягати до відповідальності. І суспільство не може чекати ще майже десять років, поки це станеться.

Тому всі реформи, які вимагає провести ЄС і які давно вимагають провести українці, мають бути втілені у найкоротші терміни. У країні, в якій якісно працює правоохоронна система, де викорінюється корупція і карається державна зрада, народ не воює борошном, яйцями і зеленкою.

Але у разі блокування реформ, що загрожує нашому євроінтеграційному курсу, народ, який цей курс обрав, чітко знає, що робити, аби змусити владу виконати його вимоги.

Ірина Федорів для "Главкома"