Колиска соціалізму заборонена: хто в політику заїхав на партії Мороза?

Головним аргументом стала діяльність екснардепа Іллі Киви, який за даними спецслужб досі має вплив на партію. 

Рух ЧЕСНО вирішив нагадати, як точилася політична боротьба за головування в одній із найстаріших партій.

З моменту створення партії у 1991 році і до 2010 року її очолював Олександр Мороз. Він пройшов під стягами Соцпартії більше десятка виборчих кампаній — і президентських, і парламентських. 

Разом з ним до парламенту вперше пройшла і Наталія Вітренко. Вона фігурує у Реєстрі держZрадників Руху ЧЕСНО і наразі в суді намагається зробити все, щоб не заборонили її проросійський проєкт “Прогресивна соціалістична партія України”. Його Вітренко створила після того, як пішла від Мороза у 1996 році. 

Коли у 1994 році обрали президентом Леоніда Кучму, Мороз йому поступився, зайнявши третє місце на виборах, і отримав посаду спікера. Значна частина СПУ спершу підтримувала Кучму, але після конфлікту парламенту та Кабміну у через рік СПУ остаточно перейшла в опозицію.

У 2000-2003 роках головний соціаліст країни був одним із організаторів акцій протесту проти тодішнього президента “Україна без Кучми” та “Повстань, Україно!”. А восени 2000-го саме Мороз оприлюднив “плівки Мельниченка”, що вказували на причетність Кучми та його оточення до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Таким чином саме соціалісти стали ініціаторами “Касетного скандалу”.

У цей час в лавах соціалістів проявився Юрій Луценко – майбутній генпрокурор України.

Володимир Чемерис (зліва) і Юрій Луценко, 2001 рік

Під час Помаранчевої революції соціалісти підтримували Віктора Ющенка. А після його інавгурації вперше в історії партії СПУ офіційно отримала посади у виконавчій владі — портфелі трьох міністрів, голови Фонду держмайна і двох керівників обласних держадміністрацій.  

Фонд держмайна тоді очолила соціалістка Валентина Семенюк-Самсоненко. Її призначення схвилювало депутатів Держдуми, оскільки вона планувала переглянути результати приватизації низки великих підприємств, де міг бути російський капітал. Щоправда, до цього так і не дійшло.

Після виходу соціалістів у 2006 році із помаранчевої більшості, вони сформували “Антикризову коаліцію” з Партією регіонів та КПУ. 

Фото: jnsm.com.ua

Та коаліція підтримала Мороза на посаду спікера парламенту, яку він обіймав двічі, за підтримки тієї ж коаліції прем'єром став Віктор Янукович. 

Проти політичного переформатування виступив Юрій Луценко, який заявив про вихід з СПУ, та Йосип Вінський, що відмовився від посади секретаря Політради Соцпартії. Тоді ж БЮТ, “Наша Україна” та частина депутатів від СПУ звинуватили лідера партії Олександра Мороза у політичній зраді.

Рейтинг Соцпартії тоді серйозно похитнувся, тож його намагалися врятувати об’єднаннями з іншими політсилами. Так, у 2011 році після підписання меморандуму до соціалістів приєдналися “Селянська партія України”, “Соціалістична Україна”, партія “Дітей війни” та “Козацька слава”. Але це не допомогло СПУ пройти до Верховної Ради на виборах 2012 року. Тоді соціалісти отримали найгірший результат за всю історію партії — лише 0,45% голосів виборців та посіли 10 місце.

Мороз залишив головування в партії, а згодом заснував свій політпроєкт “Соціалістична партія Олександра Мороза”, який так і не показав суттєвих результатів. 

За кілька тижнів перед повномасштабним нападом на Україну з боку Росії Мороз поїхав зустрічатися із самопроголошеним президентом Білорусі.

Після того, як Мороз залишив партію, за її контроль точилася справжня боротьба. Жодне обрання голови чи формування керівних органів не обходилося без скандалу.

Під час Революції Гідності у керівництві Соцпартії сталися зміни. Її головою був обраний народний депутат Микола Рудьковський, і це була не перша його спроба очолити партію. У 2011 році під час закритого з’їзду делегати, які обирали між Морозом і Рудьковським, навіть побилися. 

Зауважимо, що у реєстрі партійних та громадських формувань України до 2017 року головою партії зазначався Петро Устенко, який вважав, що Рудьковського обрали легітимно.

Рудьковський наприкінці 2013 року заявив, що виходить з фракції “Партії регіонів”, бо йому соромно за події на Майдані, й він переконаний у тому, що країна повинна мати європейську перспективу. Раніше Рудьковський неодноразово балотувався в народні депутати від Соцпартії і двічі був обраний до парламенту саме як її представник.

Політична кар’єра Рудьковського не пройшла без скандалів. Колишній міністр транспорту бився у Раді з теперішнім Нестором Шуфричем. Ціною питання тоді було прем’єрство Юлії Тимошенко.

І цим не обмежилося. Рудьковський фігурував як один із замовників викрадення та катування  колишнього керівника “Нафтогазвидобування” і чинного нардепа від “Слуги народу” Олега Семинського. Через це Рудьковському навіть вручили підозру та тримали під вартою, потім, щоправда, змінивши запобіжний захід на нічний домашній арешт. До слова, чинний парламентар теж свого часу балотувався до ВРУ від соціалістів.

А ще до затримання у справі про викрадення Семинського Рудьковський встиг посидіти в російській тюрмі — у грудні 2019 року Московський суд засудив його до двох років колонії загального режиму за "напад на посольство РФ у Києві".

Із 2017 року Соціалістичну партію очолював екснардеп і держZрадник Ілля Кива. Тоді він був радником голови МВС Арсена Авакова. Призначення Киви головою СПУ оскаржував в судовому порядку Сергій Каплін, який вважав себе легітимним головою партії.

З приходом Киви ідеологія Соцпартії від ленінізму та соціалізму змінилася. У це важко повірити, але 2018 року партійці затвердили нову програму “Сильна країна. Соціальна справедливість. Порядок і закон”, яка декларує вступ до Євросоюзу та курс на НАТО. До слова, ця програма залишається чинною досі.

“Сьогодні той день, коли ми назавжди залишаємо в минулому радянські принципи і підходи. У найближчому майбутньому ми бачимо Україну повноцінним членом цивілізованого європейського суспільства. І ми зафіксували це в нашій партійній програмі. Ми йдемо в Євросоюз і НАТО — подобається це комусь чи ні. Тому що, в першу чергу, це дозволить нам зупинити війну. Нам є чому повчитися у Заходу — витримці, соціальним стандартам і низькому рівню корупції”, — сказав, виступаючи з трибуни з'їзду, Кива.

Але у керівництві соціалістів і далі панувало двовладдя.

"Кива спробував у рейдерський спосіб захопити партію і зробити її інструментом розбрату лівого поля. Він працює проти політичної сили, тому перебування його в рядах Соцпартії є неможливим", — заявляв тоді Устенко, який теж вважав себе керівником СПУ.

Устенко наполягав, що делегати доручили йому звернутися до НАБУ, СБУ, НАЗК, Міністерства юстиції аби запобігти рейдерському захопленню СПУ і притягнути до кримінальної відповідальності “псевдокерівників” політсили. За словами Устенка, ці особи внесли до Держреєстру завідомо недостовірні дані щодо керівного складу та статутних органів СПУ.

Кива не забарився із реакцією і заявив про виключення з партії членів політради за спроби отримати фінансування у Кремля на майбутніх виборах. І, у це ще важче повірити — Кива стверджував, що бореться із сепаратистами:

"За моєю спиною деякі члени політради партії намагалися продати Кремлю СПУ за $30 млн. Ми виявили цілий прошарок сепаратистів і зрадників із багатомільйонними статками, навіть у політраді партії, що вбралися в соціалістичний одяг. Сьогодні вони ведуть прямі переговори з Кремлем про спонсорування майбутніх виборів і зміцнення московської позиції всередині України, зраду інтересів України країні агресору і окупантам. Ці переговори проходять з людьми з адміністрації президента Росії, а саме з помічниками Володимира Суркова".

У 2019 році після ребрендингу проєкту соціалісти відправили Киву у президенти. Але, як ми знаємо, безуспішно.

Але на такій ідеології Кива довго не протримався. Через кілька місяців після президентських виборів, у парламент він пішов від проросійської партії ОПЗЖ, яку теж можуть заборонити у судовому порядку.

1 лютого 2022 року перед повномасштабною агресією росії проти України він писав про те, що країна окупована силами НАТО, і нас треба терміново рятувати. Типова рашистська риторика.

Наразі Киву позбавлено депутатського мандату на підставі його заяви. Рух ЧЕСНО вніс його до Реєстру держZрадників. Соцпартію зараз же суд заборонив саме через Киву.

Доводи СБУ та Мін’юсту у справі щодо заборони СПУ полягали саме антиукраїнській і проросійській діяльності та висловлюваннях останніх трьох керівників партії, передовсім — Іллі Киви. Зокрема згадувалося про привітання Кивою володимира путіна з днем народження, ідеалізування його діяльності, а також про справу щодо державної зради Киви. 

На думку СБУ, хоч Кива з 2019 року не є офіційним керівником партії, він і надалі здійснює вплив на неї. Зокрема, у матеріалах справи цитувалися публікації з посиланням на партійний сайт, в яких входження Киви до ОПЗЖ подавалося як делегування від СПУ. Крім цього, згідно із матеріалами справи, станом на зараз Соціалістичну партію України очолює Віктор Заїка — директор іменного благодійного фонду Іллі Киви “Визволення”.

Він був фопом, який реєстрував вою діяльність на Луганщині і Донеччині.

Нагадаємо, Мін’юст подав позови про заборону ще низки партій. Це сталося після того, як їхню діяльність “призупинило” РНБО. Серед них “Опозиційна платформа — За життя”, "Партія Шарія", "Ліва опозиція", "Союз лівих сил", "Прогресивна соціалістична партія України". 

Під забороною вже опинилися “Опоблок”, НАШІ,  “Блок Володимира Сальдо”, “Держава”, “Соціалісти”, “Справедливість та розвиток”.  Єдина партія, яка подала зустрічний позов — це проросійський політичний проєкт “Прогресивна соцпартія України”.

Ірина Латиш та Ірина Федорів для LB.ua