Мер Франківська Руслан Марцінків: "Противник активізувався на сході і це може спровокувати нову хвилю переселенців"

Івано-Франківськ — місто в тилу. Тут люди рятуються від війни. Інколи залишаються, інколи, видихнувши перший стрес, їдуть далі. В Європу. Куди не прилетить. Де фінансова допомога в рази більша. Де є шанс розпочати нове життя, аби, можливо, вже ніколи не повернутися додому.

Тому місто в тилу — це не просто місце, де "не бомблять" і "платять переселенські", це атмосфера тепла й енергія Батьківщини, які можуть допомогти впоратися зі своїм лихом та залишитися в Україні.

У "Франику" — так ніжно називають рідне місто його жителі — з початку війни зареєструвалося близько 45 тисяч внутрішньо переміщених осіб. І це п’ята (!) частина 230-тисячного населення міста.

Чи відчуває місто війну і що робить, аби зрозуміти тих, хто тижнями жив у підвалах і втратив близьких та свої домівки? Чи є в місті проблема з мовним бар’єром? Як наповнюється його бюджет? Чи буде в місті тепло взимку? Як війна вже позначилася на коштах, які мала б отримати громада? І як ще позначиться на економіці, що, на диво, може зробити прорив із кризи через перебування в тилу?

Про все це, і не тільки, Рух ЧЕСНО говорив із мером Івано-Франківська Русланом Марцінківим для спецпроєкту з "Дзеркалом тижня".

Про житло, роботу та мову, що єднає

— Пане Руслане, яка зараз ситуація в місті з внутрішніми переселенцями? Скільки місцевих жителів виїхало за кордон? І чому вони та частина переселенців їдуть?

— За нашими оцінками, в нас зареєструвалося 45 тисяч внутрішньо переміщених осіб, але слід розуміти, що частина людей уже повернулася додому. Із Франківська виїхало приблизно 35 тисяч жителів.

Зараз іде хвиля повернення людей, це переважно жінки та діти. За останні кілька тижнів внутрішньо переміщених осіб різко поменшало. Це свідчить про те, що ситуація на фронті в певний момент стабілізувалася. Але атмосфера знову похмура. Є відчуття, що після нашого нетривалого контрнаступу, дії противника, який перегрупувався на сході, знову активізувалися. Що може спровокувати нову хвилю. Цей дощ надовго. І нам треба вчитися розподіляти ресурси та жити в такому режимі.

Але я впевнений, що це явище тимчасове. Ми чекаємо на серйозну допомогу від наших західних партнерів у рамках уже відкритого ленд-лізу. Тимчасом мусимо розуміти, що люди, які приїхали з тимчасово окупованих територій — Маріуполя, частини Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей, тут на довшу перспективу. Доки ми не повернемо ці території, зрозуміло, люди не будуть повертатися додому.

— Як їм живеться? Ви неодноразово згадували, що в місті є проблема з мовним бар’єром. Невже питання стоїть аж так гостро?

— Ми організовуємо курси української мови, даємо уроки національно-визвольної боротьби. Десь пробуємо, щоб люди відчули, скажемо так, специфіку українськомовного регіону. Це працює. І ми дуже вдячні за те, що багато людей усе-таки йдуть на ці курси, хочуть чогось навчитися, запізнати, вийти із зони комфорту навіть у такий скрутний час.

Я думаю, тільки розумінням їхньої ситуації, просвітницькою роботою та реальною участю у вирішенні людських проблем можна подолати всі бар’єри. Важливо сьогодні давати можливість внутрішньо переміщеним особам максимально інтегруватися в життя громади міста Івано-Франківська. Знову ж таки, хочеться побажати, аби якомога більше людей повернулися до своїх домівок, однак ми розуміємо, що частина їх усе-таки залишиться на певний період. А можливо, хтось і назавжди.

— А що з роботою? Багато хто залишився надовго, але, не знайшовши роботи й не маючи можливості оплачувати житло, почувається зайвим і їде додому. Навіть якщо там продовжують вити сирени. Чи існує в місті програма працевлаштування та забезпечення житлом? Де люди мешкають?

— Шелтери — зараз дуже модне слово — в нашому місті — переважно навчальні заклади. Людей сьогодні приймають чотири школи. Але більшість усе-таки мешкає на орендованих квартирах або в знайомих. У довгостроковій перспективі держава повинна дати якусь стратегію вирішення цієї проблеми. Бо це біль не тільки міста Івано-Франківська чи міст заходу України. Це проблема держави, і має бути загальноукраїнська програма, щоб кожна мерія, кожна громада знали, як вона вирішуватиметься в майбутньому. Поки що збирають інформацію, дають багато обіцянок, але якоїсь конкретики на сьогодні немає.

З роботою теж складно. Ми добре працюємо з центром зайнятості. Через який і внутрішньо переміщені, і місцеві жителі можуть знайти роботу. Зрештою, є пропозиції, є вакансії, і є можливість для себе щось вибрати. Чимало внутрішньо переміщених осіб працюють, у тому числі, й на наших комунальних підприємствах.

Внутрішні переселенці реєструються у ЦНАПі. Галицький кореспондент

— У парламенті вже прийнято закон, що дає можливість громадянам, чиє житло знищили окупанти, отримати його в перспективі. Як ви оцінюєте цю ініціативу, якщо читали закон, і чи бачите лазівки для зловживань із боку забудовників? Про це зараз точиться багато дискусій.

— Хочеться, щоб із державною програмою для внутрішньо переміщених осіб і тих, хто взагалі втратив житло, вже була ясність. Але щоб ми не забули також і про військовослужбовців, людей, які воюють сьогодні. Тому паралельно з цією програмою обов’язково має йти програма допомоги родинам загиблих військовослужбовців, поранених. Щоб знову не створити конфлікт між людьми.

Про взаємодію з військово-цивільними адміністраціями (ВЦА), бюджет і розвиток громади

— Як ви координуєте свої дії та стратегічне планування розвитку громади з військово-цивільною адміністрацією?

— Сьогодні органи місцевого самоврядування досить обмежені у фінансових та в інших ресурсах. Більшість повноважень щодо діяльності у воєнний час у військово-цивільних адміністрацій. Тому ми постійно на контакті й вирішуємо проблеми, які є.

— Як, на вашу думку, громади і населення України мають бути залучені до відновлення міст?

— Держава пробує створювати добровольчі загони. Я думаю, що кожен тиловий регіон може взяти опіку над іншим регіоном. Для Франківська ми визначили Чернігівщину і намагаємося допомагати. Це рівень горизонтальних зв’язків місцевого самоврядування, який війна дуже зміцнила. Має включитися держава з глобальною програмою. Ніхто за нас не відновить міста. І тут слід розуміти, що для відновлення вщент зруйнованих міст фінансової допомоги від міжнародних донорів буде недостатньо. Без спільної участі всіх громадян на рівні органів місцевого самоврядування нічого не вийде.

— Ви пробуєте конкурувати з іншими регіонами на заході країни за те, щоб нові економічні потужності із зон ризику розмістилися у громаді?

— Ми прийняли в основному малий та середній бізнес, це десь 44 підприємства, переважно до 100 робочих місць. Це пов’язано зі специфікою самого Івано-Франківська. Недостатньо площ, а переміщення великих підприємств супроводжують великі витрати. Багато хто зайняв вичікувальну позицію, особливо якщо це стосується великих підприємств у Дніпрі, Запоріжжі, Харкові тощо.

Тому в нас більше сконцентрувався малий та середній бізнес, від виробництва будівельних матеріалів — до пошиття одягу. Створено сайт, на якому кожен, хто хоче переїхати до Івано-Франківська, може зареєструватися, а підприємства, котрі пропонують спільний бізнес або надають площі, можуть розмістити свою інформацію. Це зробили вже понад 150 підприємств. У нас є індустріальний парк "Аркан", ВО "Карпати", які готові надавати понад 10 тисяч квадратних метрів площ. У нас є низка інших підприємств, які готові надавати площі під виробництво. Понад 100 підприємств наразі у процесі переговорів із міською владою.

— Яка ситуація з наповненням бюджету?

— Ситуація трохи поліпшилася, бізнес від початку воєнних дій десь на 95% відновився. Але проблему становлять величезні борги держави. Ми відчуваємо, що казначейство блокує всі перерахунки, сьогодні не йдуть навіть захищені статті. Держава взяла на себе велике соціальне навантаження і тепер не може виконати своїх обіцянок по всій країні.

Тому зараз проблема не так із наповненням міського бюджету, як із наповненням державного. Розуміємо ситуацію, проте це не завжди правильно, коли громада півтора тижня не може купити бензин чи дизпаливо. Гроші громада зібрала, але казначейство блокує й не перераховує кошти, і це попри те, що ситуація з паливом досить проблемна. Ми ж усі розуміємо, що громадський транспорт, комунальний транспорт та інша критична інфраструктура працює на паливі. І таких проблем зараз дуже багато.

— Наскільки громада залежить від субсидій та дотацій? Як війна вже вплинула на кошти, які мала б отримати громада?

— Великий виклик — те, що недодали за один квартал зарплату вчителям. Тобто гроші за три місяці доведеться вишукувати. Це дуже великі кошти для міської громади. Є проблеми з різними соціальними виплатами — вони на півтора-два місяці затримуються, а люди не розуміють, чому, і звертаються до міста. Ми не є розпорядниками цих коштів. Пільги, субсидії — ці статті фінансуємо не ми. З державними коштами зараз проблема глобальна, і, можливо, її можна вирішити завдяки міжнародній допомозі. Загалом, у нас не буде близько 120 мільйонів освітньої субвенції. А стосовно інших напрямів — точних даних ще немає.

— Які плани на добудову мосту через річку Бистрицю?

— Ми тільки зраділи, що попали в державну програму, — і почалася війна. Якісь дорожні роботи зробимо в борг, а продовжимо тоді, коли будуть дозволені капітальні видатки. Наразі роботи призупинено.

instagram/veselui_aero

— А що з КП "Франківськ Агро", яке ви створили для проведення сільськогосподарських робіт? Як будете реалізовувати продукцію?

— Коли ми його реєстрували, ми теж не думали про війну. А тепер зрозуміло, що створили ми його дуже правильно. Коли загрожує продуктова криза, важливо, щоб усі поля розорювалися, вся земля мала господаря. Тому цього року обробили близько 600 га, більшість лану вже засіяли. Крім того, ми залучили під КП "Франківськ Агро" понад 250 га площ, які, по суті, є банком землі Івано-Франківська. Законодавець нам дав на один рік можливість їх розорювати.

Переважно це землі, які не оброблялися, були заліснені і в не дуже доброму стані. Але завдяки спільній роботі більшість їх вдалося розорати. З часом — через рік, я думаю, — "Франківськ Агро" вже зможе ці землі обробляти. Потрібно багато техніки для обробітку, інфраструктура. 600 га для нинішнього року, я вважаю, дуже добре. В перспективі цей напрям будемо розвивати, бо розуміємо, що з кожним роком обробіток полів приноситиме все більше і більше доходів.

— Як залучаєте підприємців до ярмаркування у Франківську і як контролюєте ціни?

— Намагаємося дати можливість біля стадіону "Рух" (сільськогосподарський ярмарок) та в центрі (крафтовий ярмарок) максимально поторгувати без якихось націнок та зборів. Ми не беремо з підприємців жодної копійки, даємо можливість у такий скрутний час максимально торгувати. Коли сільськогосподарський виробник приїжджає, то ціни будуть завжди нижчі. Я особисто купував картоплю по п’ять гривень, дуже доброї якості, яблука, яйця.

Руслан Марцінків/Facebook

— Як місто працює з містами-побратимами, які канали допомоги налагоджено?

— Ми щотижня отримуємо допомогу від двох-трьох міст. Спочатку вона йшла інтенсивніше, тепер трохи слабше. Багато нових міст у Чехії, Італії, Німеччині, Франції почали нам допомагати, ми з ними запізналися. Війна посилила міжнародне партнерство і приплив допомоги від дружніх міст.

Стараємося, щоб 80% усієї допомоги йшло на потреби ЗСУ та регіонів, де є війна, 20% — на потреби внутрішньо переміщених осіб, які є в місті. Постійно є комунікація. Остання така велика комунікація була 6 травня, — всі мери наших міст-побратимів на онлайн-конференції обговорили ситуацію в Україні. Ми не пориваємо зв'язку, деякі мери приїжджають до нас. Ми відчуваємо їхню підтримку й дякуємо за неї!

— До чого готується Франківськ на наступні кілька місяців?

— Я би сказав, що не тільки Франківськ, а держава, — до затяжної війни. Вона не закінчиться за один-два дні, хоча мені б хотілося, аби завтра ми вже перемогли. До економічної війни, бо завжди на тлі війни є економічні втрати й негаразди. Ми вже відчуваємо паливну кризу, газову кризу, тобто до цього треба готуватися. Слід розуміти, що Франківськ — це український тил, і тут треба працювати. Максимально спілкуватися з бізнесом, створювати умови, щоб він працював, щоб був рух коштів. Ми сьогодні розбили бізнес на 25 кластерів і кожен кластер намагаємося підтримати.

Про медицину, транспорт, ЖКГ та безпечне місто

— Яка зараз ситуація з профілактикою та захворюваністю на коронавірус, і з якими викликами зіштовхується медицина у Франківську?

— Поки що ситуація з коронавірусом хороша тим, що його фактично немає, майже немає. За тиждень може бути чотири-п’ять випадків. Проблема медицини в тому, що збільшилася кількість поранених: і військових, і цивільних. Відповідно медицина цю допомогу надає, ну й також ми допомагаємо внутрішньо переміщеним особам. Медицина працює. Є багато нюансів, які хочеться змінити, але сьогодні, в такий непростий час: після коронавірусу одразу війна — хочеться тільки подякувати медикам. Багато їх пішло у військовий госпіталь чи мобілізувалося. На жаль, маємо навіть одного загиблого медика на війні.

— Знаємо, що Київ триматиме ціну на проїзд, а Ужгород уже готовий підвищувати — вирішують, на скільки. Яка у вас ситуація?

— Поки що тримаємо ціну. Я вважаю, що у воєнний час не слід підвищувати вартість проїзду, будемо дотувати. Тільки б держава давала можливість дотувати, тобто щоб казначейство не блокувало, а ми намагатимемося втримати ціну на проїзд у транспорті.

Ми бачимо, що відбувається на міжміських перевезеннях, які ціни вже сьогодні. Буквально, грубо кажучи, до нашого села проїзд коштує 10 гривень, а вже до сусіднього — 30. Але ми поки що тримаємо ціни, даємо можливість людям усе-таки максимально користуватися комунальним транспортом. Плануємо до Дня незалежності запустити тролейбусну лінію, ми вже її майже добудовуєм. Оскільки тролейбусна лінія — це менше споживання бензину, солярки. І все-таки електрика в нас є, тому стараємося ці проблеми вирішити за рахунок комунального транспорту.

КП "Електроавтотранс" ІФ/facebook

— Зараз Європа працює над тим, щоб мінімізувати залежність від російського газу. А як Франківськ готується до опалювального сезону?

— У довгостроковій перспективі — це перехід на електрику, і я думаю, що в цьому напрямі треба працювати. Але й перехід на індивідуальне газове опалення — це наразі скорочення витрат газу десь у півтора разу. Газ буде, але питання в тому, що буде він реверсний, з Європи, і, відповідно, його вартість зростатиме.

Кожна людина зможе заощаджувати на індивідуальному опаленні, а ось на котельні ти мусиш дати певну температуру, відповідно обсяг газу не завжди залежить від кількості споживачів. Тому будемо рухатися в цьому напрямі, особливо в районі СТЕК. Торік ми відключили від централізованого опалення 70 будинків, ще близько 130 мають дозволи.

— Як громада Івано-Франківська інвестувала в безпеку міста до початку війни?

— У нас понад 300 камер, вони працюють. Нам не вдалося реалізувати міжнародний проєкт Європейського Союзу. Щойно почали закуповувати обладнання, як почалася війна. Цей проєкт значно поліпшив би ситуацію, але я сподіваюся отримати дозвіл на його реалізацію. Вважаю, що ситуація зі злочинністю в Івано-Франківську досить контрольована.

Про дерусифікацію та заборону проросійських партій

— Що відбувається з перейменуванням вулиці Сахарова? Чому рада без обговорення одним рішенням сесії перейменувала її, а другим — скасувала попереднє рішення?

— Ми не обговорювали перейменування. Єдине — ми зважили на звернення дисидентів і залишили назву вулиці Сахарова без змін. Але ми фактично були першим містом, яке розпочало перейменування, ми дали старт великій кампанії українізації по всій країні.

Як засвідчив досвід, дуже широкі обговорення призводять до певних конфліктів, тому вважаю, що ми зробили правильно. Є речі, про які з часом усі скажуть, що це було правильно.

— Ви як голова громади як оцінюєте ініціативу парламенту передати повноваження ради мерам навіть там, де немає прифронтових зон, щоб мери могли оперативно ухвалювати рішення й не залежати від ради?

— Я розумію, що десь, де є ОПЗЖ, де прифронтові міста, це питання актуальне. Для Франківська — це неактуально, тому що в нас усі питання проходять через раду.

— Є ще одна ініціатива: заборонити балотуватися тим, хто раніше вже балотувався від проросійських партій. Як ви оцінюєте доцільність і реальність такої заборони?

— Це треба було зробити давно! Ми мали зробити це одразу після 2014 року, а ми чогось бавилися в ліберальні правила. Але сьогодні в нас війна, у нас ворог, який атакує нашу територію, тому всі проросійські партії і всі, хто брав участь у цих проросійських партіях, не повинні балотуватися.

— Що назавжди зміниться після війни у країні і в нас самих?

— Ми стали більш проукраїнські. Коли у 2014 році була війна, то вона була десь далеко, а тепер кожен відчув, що війна не далеко, вона близько. Навіть у Франківськ ракети прилетіли. Нас згуртувало відчуття єдності. Люди визначилися: чи ти за Україну, чи ти за Московію. Люди почали краще сприймати, хто такий Бандера, Шухевич — і хто такий москаль. Усе стало зрозуміло. (Сміється.) Цей негідник Путін зробив Україну більш українською.

Віталій Світлик для "Дзеркала тижня"