Ігор Терехов: "Після того, що натворили російські агресори, проросійським партіям не місце в Харкові і в Україні"

Увесь світ із жахом спостерігав за тим, як ракети російських окупантів падають на найбільшу у Європі площу Свободи у Харкові. Як руйнують будівлю Харківської ОДА. Як знищують музей видатного українського філософа Григорія Сковороди, 300-річчя із дня народження якого мали святкувати цьогоріч в Україні.

За тяжкі дні війни путінські "визволителі" забрали та зруйнували життя тисяч мирних жителів української Слобожанщини, більшість яких у побуті розмовляє російською (!) мовою. Брехні режиму не приховати.

Попри жахливі втрати, біль і горе, люди в Харкові дали усім українцям приклад незламності та згуртованості. Вони виходили, щоб прибрати сліди руйнування в центрі міста, розчищали дороги та допомагали одне одному. Комунальники під обстрілами вивозили сміття, лагодили пошкоджену інфраструктуру, електромережі та висаджували квіти на міських клумбах.

Енергія незламного міста додала сил українській армії, яка саме з Харківщини розпочала свій контрнаступ.

Якими силами та ресурсами тримався і тримається Харків? Як діє за умов війни місцева влада? Хто став депутатом-утікачем? Чи працює на перемогу місцевий бізнес, включаючи олігархів? Як місту допомагають мери Коломиї, Чикаго, Бостона та міст-побратимів Нюрнберга, Генуї і Ліля? Чому британський лорд планує відбудовувати місто та університет Каразіна?

Про все це й не тільки Рух ЧЕСНО говорив із мером Харкова Ігорем Тереховим для спецпроєкту із "Дзеркалом тижня".

— Пане Ігорю, ви очолюєте одне з ключових міст на сході країни під час повномасштабної війни. Раніше працювали у команді попереднього мера Геннадія Кернеса. Хто зараз у вашій команді, хто вам допомагає?

— Сьогодні роблю все для того, аби Харків залишився українським містом, щоб після нашої перемоги місто швидко реанімувалося, бо є глобальні руйнування. Моє основне завдання — щоб люди мали роботу і жили в нормальних людських умовах. Сподіваюся, що Харків ми відстояли. Будь-які спроби агресора щось заподіяти йому, будуть безуспішними, бо сьогодні у нас зовсім інша мотивація, наша армія сильна, ми об'єднані. Ми — це одна велика харківська сім'я, яка вистояла під бомбардуваннями, у нас багато планів попереду — відбудова, перезапуск економіки, створення зовсім нових речей у місті.

Частина команди залишилась, адже ми одинадцять років поспіль працювали разом, якась частина команди приєдналася до мене після обрання, ми проходимо разом шлях війни. Але є й ті, хто відпав, не впоравшись із робочим темпом, хтось не пережив випробування воєнним часом. Усі ми люди. Прізвищ я називати не буду, бо це буде неетично, неправильно.

— Який момент від початку війни був для вас і міста найскладнішим?

— Перші дні війни були найскладнішими не лише для мене, але й для всіх харків'ян, бо у місті, як і в усій Україні, ніхто не міг подумати, що таке можливо, що у ХХІ столітті буде війна така. Замість того аби дипломатичним шляхом розв’язувати можливі конфлікти, російська агресія переступила межу всього мислимого і немислимого. Коли розпочалися бомбардування, гинули люди та руйнувалася міська інфраструктура, це, звісно, було найскладнішим. У перші дні потрібно було всіх зібрати, бо люди були налякані, багато хто виїхав, і в таких умовах треба було організувати роботу наших комунальних служб. Вони, незважаючи ні на що, чудово з усім справилися.

Фото: ГУ ДСНС у Харківській області, березень 2022р.

— Багато харків’ян уже повертаються, є низка відео про багатокілометрові затори на в'їзд у Харків. Скільки людей усе-таки зараз у Харкові і як вони живуть?

— Від початку війни з міста виїхало близько 30% жителів. Якщо ми беремо населення міста в 1,5 мільйона, то мільйон населення у нас був. Сьогодні від двох до п'яти тисяч людей приїжджають щодня. Я от їхав до вас на інтерв'ю, і потрібно було проїхати Кільцевою дорогою, з одного мікрорайону в інший, повертався через Київську трасу, і там стоїть велика черга на блокпосту на в'їзд. Виїзд і в'їзд у місто у нас вільний з перевіркою документів на блокпостах.

— У місті працювали ворожі ДРГ? Чи були замахи за час війни особисто на вас?

— Не хочу цього коментувати. Були неодноразові попередження, це закрита інформація. Щось, мабуть, хтось готував.

— Рух ЧЕСНО веде Реєстр держZрадників і активно співпрацює із нашими службами. Були в Харківській міській раді працівники або депутати, які співпрацювали з російськими окупантами і виявилися колаборантами?

— Ймовірно, є такі. Ви знаєте, таку оцінку мають дати СБУ та правоохоронні органи. Є питання до деяких депутатів, не називатиму прізвищ, бо, мабуть, ще будуть якісь слідчі дії. Без прізвищ і партійності, бо ми ж розуміємо, про що ми говоримо, треба дивитися на все це ретельніше, адже ця ситуація виникла не сьогодні, не рік чи два тому. Це все значно глибше. І, мабуть, будуть питання також і до попередньої влади, я це чітко розумію. Багатьом речам треба буде дати оцінку після нашої перемоги.

Інформацію про колаборанта можна надати, заповнивши форму

— Як працює економіка міста? Що з наповненням і виконанням бюджету? Які економічні втрати?

— Сьогодні наші героїчні військові відтіснили ворога до державного кордону, завдяки цьому у місті немає активних бойових дій. Низький уклін і подяка ЗСУ, ТрО та усім військовим за це, вони нещадно знищують нечисть і виганяють із нашої рідної української землі.

Наше основне завдання сьогодні — щоб працювала економіка міста. Люди повертаються в Харків, ми для цього відновлюємо і запускаємо громадський транспорт, бо містянам потрібно діставатися до роботи, організовувати бізнес. Зараз на всіх рівнях влади — обласної та міської — необхідно створити максимальні умови для того, щоб харків’яни починали працювати, щоб закрутилося колесо і ми набрали значну динаміку розвитку міста.

Якщо не буде наповнюватися бюджет, то ми дійдемо до того, що не буде з чого платити пенсії та зарплати, за що закуповувати паливо та інші матеріали. Зрозуміло, що в країні триває війна, є бомбардування, зберігається ризик ракетних обстрілів і повітряних нальотів. Але така ж ситуація і в інших містах — Києві, Львові, Дніпрі. Поки ми не переможемо остаточно, такий ризик зберігатиметься, але не працювати ми не можемо. Ми маємо перезапускати економіку, транспорт, маємо будувати, ми вже зараз маємо готувати місто до зими.

Ми не можемо сидіти і говорити: "Ой-йой-йой! ай-яй-яй! усе пропало і дайте нам гуманітарну допомогу". У важкі часи, коли йшли активні бойові дії, я телефонував до мерів у міста-побратими Харкова, і з різних напрямків надходила допомога. Мої друзі допомагали, наприклад, Ігор Абрамович (народний депутат від ОПЗЖ, мільярдер з Харкова. — Авт.). Стільки, скільки він сьогодні вже надіслав і надсилає допомоги, такого ніхто не зробив. Однак ми тут не говоримо про президента України та ОП, бо зрозуміло, що від них є постійна допомога. Але ми ж не можемо постійно бути в режимі «дайте-дайте». Ми зобов'язані сьогодні потроху відходити від гуманітарної допомоги і встати самостійно на ноги. Як це зробити? Люди мають заробляти, повинна закрутитися економіка. Сьогодні я спілкувався із забудовниками, ми вже починаємо будівництво, не можна ні з чим зволікати.

— А чим допомогли місту Павло Фукс, Олександр Ярославський, Арсен Аваков та Ігор Котвіцький?

— Є різна допомога. Не хочу коментувати когось, кожен має говорити сам за себе. Є допомога — хтось більше, хтось менше, але стільки, скільки допоміг Ігор Абрамович, — це гідне поваги і слів подяки особисто від мене.

— У Харкові багато підприємств, які постраждали через війну. Їх варто відновити? Чи плануєте перезапустити економіку міста, модернізувати її реальний сектор?

— На жаль, є зруйновані підприємства. Не можу сказати про підприємства, які взагалі виїхали з міста, можливо, не в повному обсязі. Впевнений, що вони повернуться, я зроблю все, що від мене залежить, щоб це сталося. Незабаром буде шалена конкуренція серед міст за інвестиції, підприємців і підприємства.

Моє основне завдання як мера — перемогти у цій конкуренції та створити такі умови, надати преференції, щоб бізнес прийшов саме до нас. Не потрібно бізнесу заважати, не має бути постійних перевірок, не має бути корупційних складових. Я буду дуже жорстко до цього всього ставитися. Бізнес повинен бути впевненим у собі, мають бути чіткі правила гри. Якщо комусь такі умови не підійдуть, то мені з ними не по дорозі. Знаєте, ми зобов'язані з цієї війни вийти сильнішими і потужнішими, маємо більшість речей у нашому житті переглянути.

— Маючи такого сусіда, як Росія, ми можемо стати, по суті, як Ізраїль — мілітарною державою. Ви дуже близько до кордону. Парламентарії говорять зараз про чотири можливі типи територій — тимчасово окуповані, прифронтові, тилові і відносно безпечні. Якщо раніше схід давав значну частину податків, то тепер бачимо, що бізнес може переміститися на захід країни. Які зони розвитку ви бачите для Харкова?

— Потрібно перемогти Росію. У нас демократичний лад замість режиму, ми можемо не боятися. Далі має бути потужна система безпеки. Я розмовляв із послом Ізраїлю в Україні і багатьма ізраїльськими журналістами. Так, нам дуже багато доведеться брати з їхнього досвіду, але це дорого і для цього мають бути ресурси. Я хотів би, щоб на заміну "Стіни" (проєкт "Стіна" — роздільний бар'єр уздовж суходільного кордону України та РФ, який 2014 року презентував в Україні тогочасний прем'єр Арсеній Яценюк. — Авт.), яку хтось будував, у нас були система "Залізний купол" (мобільна система протиповітряної оборони, яка дії в Ізраїлі. — Авт.), системи ПВО, система роботи багатьох правоохоронних органів із виявлення ДРГ.

Наша система безпеки має бути на найвищому рівні, і тоді бізнес буде спокійним. Адже бізнес іде в Ізраїль, працює там, та ще й як. Нерухомість там дорога, і щороку її вартість зростає. Економіка там працює. Я хочу, щоб у нас було ще краще, ніж в Ізраїлі, з багатьох причин. Харків — молоде місто, у нас є надзвичайний кадровий потенціал, освічена і талановита молодь, ми університетське місто, у нас виші, яких більше ніде немає. Чому наші кадри кудись мають виїжджати? Я не хочу, щоб так було. Ми створимо зовсім інші умови, у нас будуть переваги, яких не буде в інших містах, щоб молодь залишалася тут. Але ми прекрасно розуміємо, що сьогодні йдеться про безпеку не лише міста Харкова, а й усієї України. Бо ми знаємо, що "Град" б'є на 40 кілометрів, але обстріли можливі балістичними ракетами. Вони, не дай Боже, можуть прилетіти і на захід України, і в Київ, і в будь-яке інше місто.

Я дуже хочу, щоб не ділили Україну на схід і захід, щоб не було претензій один до одного щодо мови. У нас близько 90% містян розмовляють російською, але через це ми не стали менше українцями. Якою мовою розмовляти, це справа кожного громадянина. В офіційних умовах я можу і буду говорити українською. Це ще один доказ того, що нас ні від кого не потрібно захищати, ніхто не нападає на російську мову. Ми розмовляємо так, як ми хочемо і як нам подобається. Це питання еволюції, воно прийде самостійно, не потрібно ні до чого змушувати, щоб не було відторгнення. Наші хлопці на передовій розмовляють російською, і що, вони від цього стали менше любити Україну? Скажу більше. Сьогодні Харків і схід України настільки радикалізувалися щодо РФ, що Західній Україні ще дуже далеко до цього.

— Ви згадали про заклади освіти в місті. Яка доля університету Каразіна, що зазнав обстрілів?

— Я недавно розмовляв із ректоркою закладу Тетяною Кагановською — це молода й ініціативна людина, вона вже багато зробила для університету, впевнений, що зробить більше. Звісно, я буду допомагати реконструювати й відбудовувати частину закладу, котра зазнала руйнувань. Університет ім. Каразіна — один із найстаріших, і його науковий потенціал дуже потрібен місту, це наукова еліта Харкова. І тепер ми маємо відновити все те, що залишилось від корпусу, а там, на жаль, залишилися тільки стіни.

Бійці ДСНС ліквідовують пожежу в корпусі університету Каразіна після ракетного обстрілу російськими окупантами. Фото: 032.ua

Ще одне питання — який вигляд матиме відбудований університет. Як на мене, це має бути нова й сучасна архітектура. Ми не відновлюватимем архітектуру сталінських часів, це виключено. Ми маємо кардинально перегорнути цю сторінку й подивитися на 30, 50 і навіть 100 років наперед. Давайте створювати нові архітектурні ансамблі. Це не означає, що ми маємо відмовитися від наших архітектурних бекетовських традицій (Олексій Бекетов — харківський архітектор, який збудував у місті понад 40 громадських та житлових споруд. Саме "бекетовський стиль" в архітектурі асоціюється з Харковом. — Авт.). Сьогодні філософія архітектури зовсім інша, і ми маємо унікальний шанс її втілити.

— Ви говорили про важливість для економіки міста громадського транспорту. Днями ми бачили відео, на якому мешканець Північної Салтівки радіє відновленню одного з автобусних маршрутів. Яка взагалі ситуація з транспортом у Харкові, який його вид зазнав найбільших втрат?

— Я сам радів відновленню громадського транспорту не менше, ніж громадяни, а може й більше. У понеділок, коли ми запустили громадський транспорт у місті, я їздив і в тролейбусі, і в автобусі, і в тролейбусі з автономним ходом… Місто-мільйонник не може бути без громадського транспорту, тим більше в умовах кризи пального в країні. Люди повертаються в місто, і вони мають добиратись на роботу. Зараз у людей немає грошей, тому я прийняв рішення зробити на два тижні транспорт для містян безкоштовним. Це дорого для бюджету у воєнний час, однак ми візьмемо витрати на себе. Ми усвідомлюємо небезпеку, розуміємо, що може бути повітряна тривога на маршруті і все таке, але є стійке бажання, щоб місто сьогодні жило.

Це ж чудово, коли ми всі разом, коли ми підставляємо плече одне одному, а війна навчила нас згуртованості. Ми стали більш жорсткими до ворогів, але чуйнішими — до своїх. Ми не будемо виставляти рахунки за комунальні послуги — воду, тепло, каналізацію, вивезення сміття, бо зараз у людей скрутний період із грішми, і вони не винні, що орки на нас напали. Людям знищили житло, вони ховались у підвалах, бомбосховищах, мусили ховати своїх рідних, друзів і знайомих. Я не кажу про дітей, бо це катастрофа. Хтось виїхав. Як у таких умовах із людей можна вимагати плату?

З першого дня, коли почали бомбити Україну і Харків, у тому числі, я сказав, що це геноцид українського народу. Дуже багато, я підкреслюю, було цілеспрямовано знищено саме громадського транспорту — наших нових автобусів, тролейбусів і трамваїв. Наприклад, 50% трамваїв у місті знищено. На сьогодні ми запустили 35 кілометрів контактної мережі. Ми так логістично пов’язали маршрути, щоб люди могли з пересадками добратися з одного кінця міста в інший. Працюємо, аби в якомога стислі терміни запустити метро, бо це найбільший перевізник у місті, і найбезпечніший. Раніше наше метро перевозило від одного до 1,2 мільйона пасажирів на день. Кілька вагонів метро теж зазнали пошкоджень під час обстрілів. Сьогодні ми робимо висновки і плануємо будівництво двох станцій метро та депо, я наполягаю, аби змінили проєкт і пустили їх під землю. Багато уроків ми отримали під час війни.

— З якими мерами в Україні тримаєте постійну комунікацію, і як підтримують Харків міста-побратими за кордоном?

— Я з усіма на контакті. Борис Філатов, Геннадій Труханов, Віталій Кличко, Владислав Атрошенко, мер Ужгорода Богдан Андріїв. Знаєте, мене дуже приємно вразив мер Коломиї (Богдан Станіславський. — Авт.). До війни я його взагалі не знав. Він мені зателефонував і запитав, що нам потрібно — ліки, продукти? Коломия — це ж невелике місто. Він у пасажирських потягах завантажував цілі купе різними речами і телефонував, щоб зустрічали. Пасочки, які люди пекли, передавав, знаєте, це було дуже душевно.

Гєна Труханов якось присилає відео, на якому фура від'їжджає, потім телефонує й каже, що це я тобі відправив, — зустрічай. Борис Філатов теж дзвонить і каже, що ми пасок напекли від Дніпра й написали, щоб тримались і що пишаємось вами… Це було дуже класно і приємно.

Фото: Офіційний сайт Харківської міської ради

Колосальну допомогу надали міста-побратими. Дуже символічно, що допомогу ми отримали від побратима Нюрнберга, — там засудили нацизм, те, з чим ми сьогодні фактично маємо справу в особі російського агресора. Брно, Варшава і Познань, Генуя, Болонья дуже допомогли. Навіть із французьким Ліллем, з яким до війни у нас були «заморожені» відносини, вони налагодились. Війна все змінила. У Грузії, незважаючи на неоднозначну позицію уряду, дуже допоміг Каха Каладзе (мер Тбілісі, ексгравець київського "Динамо". — Авт.). Він по-людськи допоміг нам із продуктами.

Спілкувався з мерами Нью-Йорка, Чикаго і Бостона. Вони, наприклад, надіслали військовий госпіталь, який ми передали військовим. Медикаментів на 880 тисяч доларів передав мер Чикаго, частину їх теж віддали військовим, а решту — на міські та обласну лікарні. Карети швидкої допомоги теж передали. Чесно — вони перевершили мої очікування.

Ми зараз на шляху підписання побратимських відносин із Бостоном, я дуже хочу, щоб це сталося. Це буде знаково.

Я й далі звертатимуся до друзів по допомогу, бо багато чого потрібно місту для відновлення. Зокрема транспорт.

— Яких руйнувань зазнало місто? Раніше ви називали дві тисячі зруйнованих будинків.

— На жаль, кількість зруйнованих об'єктів збільшується. Ми маємо вісім тисяч житлових багатоповерхівок, із яких близько 30% тією чи іншою мірою зруйновані. Частину ми відновимо за новими технологіями. Я категорично проти старих технологій панельного будівництва, бо вони вже застаріли. Багато чого доведеться будувати з нуля.

Я дуже вдячний Норману Фостеру, з яким ми сьогодні почали створення нового генерального плану Харкова. Це буде унікальний проєкт, буде багато нового та цікавого — розв'язки, магістралі, парки, нові мікрорайони і дорожня логістика.

— Ваше бачення нового вигляду міста. На яке місто чи на який стиль в архітектурі має рівнятися Харків?

— Нам пощастило працювати з лордом Фостером, саме він спроєктував вежу Apple. У нас буде свій даунтаун, свій сітіцентр, буде багато хайтеку.

Apple Park від лондонського бюро Foster+Partners. Фото: Foster+Partners

Дуже хочу, щоб у Харкові була нова й сучасна архітектура, яка б якісно вирізняла наше місто з-поміж інших. Якщо говорити про житлові мікрорайони, то зараз вони мають бути не як радянські, а насамперед комфортні, зручні, екологічні, безпечні та красиві. Ми маємо бути щонайменше в топі європейських міст.

— Чи є країна, котра готова взяти шефство над відновленням Харкова?

— Я працюю над цим скоординовано з офісом президента, дуже вдячні Володимиру Зеленському за це. Є серйозні напрацювання в цьому питанні, у Харкова в шефах може бути навіть не одна країна, бо потрібно зосередити величезний фінансовий ресурс. Ми не можемо говорити про рівнозначні втрати інфраструктури в усіх містах, котрі постраждали від ворожих обстрілів. У Харкові понад 100 зруйнованих шкіл, 69 дитячих садочків, лікарні, пологові будинки, житловий фонд, підстанції, транспорт, дороги. Це все глобальні речі. Попри всю мою повагу до Львова, який зараз є волонтерським хабом, руйнування наших двох міст просто не співмірні.

— Яким має бути механізм наповнення, розподілу та контролю донорської допомоги? Заведення всього процесу під дах ОП, а не Кабміну, на вашу думку, правильний крок?

— У мене немає проблем у комунікації з Офісом Президента, я завжди можу зателефонувати до Андрія Єрмака, до Кирила Тимошенка. Вони завжди зі мною на зв'язку й відповідають. Загалом в ОП дуже конструктивна позиція щодо цих питань, я увійшов до складу міжвідомчої комісії з відбудови України, сьогодні, наприклад, узяв участь в одному із засідань.

Моя чітка позиція: коли починають говорити про тимчасове житло, я завжди проти цього. Ми маємо будувати тільки постійне житло, бо досвід 2014 року нас навчив. Тоді ми спільно з німецьким урядом будували для вимушених переселенців контейнерні будинки, які розраховані на три роки, а люди досі в них живуть… Немає нічого більш постійного за тимчасове. Я категорично проти того, щоб у Харкові будували тимчасове житло. Мають бути виключно стаціонарні будинки з бомбосховищами, з підземними паркінгами, мають бути системи енергозбереження. Ми маємо приділити увагу архітектурі, відійти від радянських коробок. Щоб у нових будівлях людям хотілося жити, щоб вони пишалися своїм мікрорайоном і не виїжджали.

Ментальність харків'ян особлива тим, що ми всі хочемо повернутись додому. Відлучившись на два-три дні, я вже хочу додому в Харків і вовком вию. Більшість харків'ян саме такі. Я проводив людей із Північної Салтівки, коли її бомбили, то на вокзалі вони мені обіцяли обов'язково повернутися, і що все буде Україна. Вони чекають, але я впевнений, що всі обов'язково повернуться. Я не можу закликати їх повертатися зараз, бо їм жити десь потрібно. Або ми можемо разом із інвесторами порахувати вартість квартир і запропонувати відшкодувати грішми. Я впевнений, що 99% людей приїдуть у Харків і купуватимуть житло саме тут.

— Як зараз працюють депутати ради, наскільки можливо проводити сесії, який відсоток депутатів присутній на засіданнях?

— Можливо. В нас є конструктивна більшість. Не скажу точно про відсоток відсутніх, але їх була меншість. Ми працюємо в онлайн-режимі, тому це допомагає. Були відсутні депутати, які воюють на передовій, Олег Мурашов наприклад.

Але є й ті, хто, мабуть, некомфортно почувається або бреше… Як горе-депутат Родзинський (депутат ОПЗЖ Анатолій Родзинський. — Авт.), не хочу згадувати і привертати увагу до нього, але він нахабно збрехав. Я його спеціально запитую: де ви зараз є? Він відповідає, що в Харкові. А він як утік, здається, 2 березня, так у Харків ні ногою, проте щось почав був розповідати...

— Від початку повномасштабної війни ви залишали місто?

— Ні, і не думав.

— Минулого тижня Харківська міськрада перейменувала чотири перших топоніми. Чому тільки чотири, і чому в цьому переліку не було проспекту Жукова? Яку, на вашу думку, нову назву він може отримати? Йому можуть повернути ім’я Григоренка?

— Це тільки початок. Усі топоніми, які так чи інакше пов'язані з РФ або можуть бути її символами, замінимо. Ми перейменували Московський проспект, Московський район, бо це було дуже одіозно. Білгородську трасу, бо звідти наступали окупанти, а також Білгородський спуск. Я спеціально для цього запустив невелике опитування серед мешканців і поставив питання на голосування. 228 тисяч людей узяло участь у голосуванні, і з результатом 78 тисяч перемогла назва "Героїв Харкова". Ми це провели максимально відкрито.

Щодо проспекту Жукова та іншого, що використовується РФ у пропагандистських цілях, — все буде перейменоване.

— А як ви ставитеся до заборони проросійських партій?

— Чудово.

— У Харківській міськраді створено нову депутатську групу з ексчленів ОПЗЖ "Відновлення України". А де зараз депутати від "Партії Шарія"? Чим, узагалі, ці депутати займалися під час війни?

— У "Партії Шарія" немає голосів у міськраді, тому я розпустив їхню фракцію. ОПЗЖ саморозпустилася, двоє людей не вийшло, але це ж не фракція — з двох людей. Я вважаю це правильним рішенням. Після того, що накоїли російські агресори, проросійським партіям не місце в Харкові і взагалі в Україні.

Хтось із цих депутатів під час активних бойових дій у Харкові вичікував, хтось якось допомагав. По-різному кожен депутат себе проявив. Наприклад, один із тих, хто був у "Партії Шарія" і кого ми всі вважали дуже проросійським, узяв зброю до рук і воює за Україну. Його теж не було на останньому засіданні. Він гідний поваги.

Дехто записався в а-ля волонтери, але це все для замилювання очей, двома чи трьома палками ковбаси репутацію не зміниш. Людей не обдуриш. Дамо оцінку кожному.

— А як ставитеся до ініціативи, яку зараз обговорюють у парламенті, щоб заборонити балотуватися тим, хто раніше йшов від заборонених партій?

— Треба дивитись індивідуально. Є різниця, наприклад, між Віктором Медведчуком і Юрієм Павленком, який сьогодні, щоб ви знали, у військовій формі боронить Україну. І я про це знаю не з чуток, повірте мені. Ми вчора з ним зустрічалися, ця людина відстоює інтереси України. Як їх можна порівняти, хоч вони обоє від ОПЗЖ? Один із автоматом у руках на передовій, а інший — ми знаємо, де. Не можна всіх міряти на один аршин.

Зараз я б не акцентував на цьому увагу, мине час, після нашої перемоги ми дамо оцінку кожному депутатові — що він робив, як, і де був.

Сергій Огородник та Олександр Саліженко для "Дзеркала тижня"