Політичні фінанси: як захистити досягнуті результати і що робити далі

Зрештою, будь-яке рішення президента, парламенту і місцевої влади у першу чергу враховуватиме інтереси партійних спонсорів. Саме тому останні десять років зусилля частини політиків, громсектору та міжнародних інституцій спрямовані на зміни у сфері політичного фінансування. Попри очевидний поступ, через дії та бездіяльність нового парламенту майбутнє реформи опинилися під загрозою, про що нагадує Рух ЧЕСНО.

Певні форми фінзвітності та контролю існували і до запровадження реформи у 2015 році, однак будь-які правила компенсувалися слабкістю контролю й відсутністю санкцій за порушення. Наприклад, місцеві вибори у 2015 році відбувалися за законодавством, яке передбачало подання звітності про надходження та використання коштів виборчих фондів. Але якщо такі звіти і подавали, то вказували, що кошти, які опинилися у виборчому фонді, є “власними коштами” партії.

На практиці це означало, що гроші збирали на звичайні рахунки партій, а не напряму до виборчого фонду. Це дозволяло уникати правил щодо того, хто, як та скільки коштів може перерахувати до виборчого фонду, а головне — не звітувати про походження коштів, адже про внески та витрати зі звичайних рахунків партії не звітували. 

Існувала хіба податкова звітність, недоступна для громадян. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що за неподання звітності не існувало жодних санкцій. Подання виборчих звітів було для партій та кандидатів суто добровільною акцією. Партії, які хоч трішки переймалися за репутацію, звіти таки подавали, але у багатьох випадках вони не містили ключового — інформації про походження коштів.

Як наслідок, будь-який громадський контроль зводився до констатації факту подання звіту, а також до інформування щодо того хто, скільки та на що витратив.

Адвокатувати зміни до виборчого законодавства та закону “Про політичні партії в Україні” громадський сектор та міжнародні організації почали ще з першої половини 2014 року. Шанс на втілення реформи з'явився саме після Революції Гідності. Він був пов’язаний не лише із зусиллями громадського середовища й політичною волею парламенту, але й з домовленостями України та ЄС на шляху до підписання угоди про асоціацію та з візовою лібералізацією.

Як наслідок, у ті дні, коли тривали місцеві вибори у 2015 році, Верховна Рада підтримала реформу політичного фінансування. Без сумніву, реформа видавалася революційною, а від того — і очікування від її імплементації.

По-перше, партії зобов'язали щоквартально звітувати про майно, доходи та витрати. Це означало, що навіть якщо ми побачимо у виборчих звітах “власні кошти” партії, то все, що нам потрібно зробити, щоб дізнатися, звідки ці гроші — відкрити останній квартальний звіт. Ці звіти настільки детальні, наскільки це взагалі можливо, й показують навіть сплату банківської комісії.

По-друге, чітко встановили, хто не/може фінансувати партії, скільки коштів можна перерахувати політсилі та в який спосіб.

По-третє, для контролю за дотриманням вимог щодо фінансування та звітності запровадили державний контроль та санкції. Подання звітності й дотримання правил з цього моменту стало не питанням доброї волі, а обов'язком.

По-четверте, Україна приєдналася до більшості країн Європи, у яких є державне фінансування партій. Така практика покликана зменшити залежність партій від великих донорів та забезпечити політсили ресурсом, необхідним для посилення інституційної спроможності та живучості політичних партій.

Розкриття фінзвітності партій спонукало десятки журналістів, редакцій та громадських організацій аналізувати ці дані. Така інформація стала доступнішою для пересічного громадянина. Як наслідок, зросла кількість виборців, які обізнані у тому, що партії подають фінансову звітність. Про це свідчить опитування Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) за 2019 рік. Опитування засвідчило, що 30% респондентів знають про подання патіями звітності до ЦВК та НАЗК (мова про виборчу звітність). Це на  16% більше у порівнянні з таким же опитуванням роком раніше. А 53% респондентів вважають важливою інформацію про фінансування передвиборчої агітації (+5%, якщо порівнювати з попереднім роком).

Крім підвищення рівня обізнаності громадян, робота громсектору сприяла і юридичній відповідальності політичних партій за різні порушення. Прикладів тут не так багато, як би хотілося, але вони точно є: від проваджень через підставних донорів до першого в історії провадження через приховані витрати на агітацію у соцмережах.

Окрім доступності для виборців розслідувань та аналітики, відкриття даних фінзвітності породило унікальні інструменти на основі цих даних. Рух ЧЕСНО, який працює вже десять років, створив ресурс Золото партій. На цій платформі з даними фінзвітності можна ознайомитися швидко і легко, а інформація про мільярдні надходження та витрати систематизована і зображена в інтерактивній формі. Останні оновлення на Золоті партій дозволяють оцінити фінансову спроможність донорів-юридичних осіб на основі даних податкової звітності бізнесу. Її нещодавно оприлюднили ДФС та Мінцифра.

Слабкий поступ у сфері притягнення до юридичної відповідальності частково компенсується впливом прозорості на доброчесність. Відстежувати такий вплив вкрай складно, однак окремі факти дозволяють зробити висновки про позитивну тенденцію. Так, за підрахунками ЧЕСНО, під час президентської та парламентської кампаній у 2019 році частка витрат на рекламу в інтернеті (загалом) у виборчих фондах становила 1% та 2% відповідно. 

Якщо аналізувати звітність за місцеві вибори торік, то у загальній структурі видатків платежі за рекламу в інтернеті сягають 4%-12%. Чому так трапилося? Державний контроль як чинник у цьому питанні можемо відкинути, адже до 2021 року до суду не спрямували жодного протоколу через приховані витрати на рекламу в інтернеті. Більш правдоподібним поясненням є те, що у 2019 році корпорація Facebook відкрила для користувачів в Україні дані про витрати на соціальну та політичну рекламу на їхніх платформах. Відкриття таких даних не мало б значного ефекту, якби не кілька організацій, які системно опрацьовували ці дані й робили на їхній основі публікації, розслідування та навіть нові інструменти.

Оприлюднення інших даних системно надавало все нові й нові можливості для верифікації даних фінзвітності політичних партій. Одним з таких джерел є майнові декларації чиновників та депутатів. Ще одним і найсвіжішим прикладом є податкова фінзвітність бізнесу. Її відкрили завдяки зусиллям громсектору (ініціатива OpenUp: за все відкрите) у 2021 році.

Наступним кроком стало створення і запуск у 2021 році електронного реєстру звітності партій POLITDATA. Запуск цього реєстру Нацагентством з питань запобігання корупції має зробити дані фінзвітності доступнішими не лише для дослідників,  але й для виборців. До цього фінансову звітність подавали у паперовому вигляді одночасно із копіями в PDF та Excel форматах.

Квартальний та річний фінансові звіти партії Блок Петра Порошенка (зараз Європейська солідарність). Фото: лютий 2018 року.

Потенційно запуск реєстру може призвести до нового сплеску інтересу до цих даних з боку журналістів, і, як наслідок, — до зростання обізнаності громадян.

Державний та громадський контроль завдяки системній роботі виявив низку критичних проблем, пов'язаних з політичним фінансування. Ці питання, наприклад, підставне донорство, настільки масштабні, що потребують розробки та імплементації наступної фази реформи політичного фінансування. Відповідні напрацювання впродовж майже двох років обговорювалися і викристалізувались у межах робочої групи з розробки нової редакції закону “Про політичні партії в Україні”.

Здавалося б, що поступ, якщо і не швидкий, то хоча б невпинно рухається у правильному напрямку. Але це не зовсім так. Через дії та бездіяльність Верховної Ради громсектор змушений, замість зосереджуватись на майбутньому, захищати попередні здобутки. Вже впродовж 1,5 року подання фінзвітності є правом, а не обов'язком партій. До цього призвело рішення Верховної ради яким нардепи дозволили партіям не подавати фінзвітність аж до завершення карантину. Сьогодні, коли Україна знову вийшла на пік захворюваності і смертності від коронавірусу, неможливо спрогнозувати коли закінчиться карантин.

Як наслідок, за другий квартал 2021 року фінансові звіти не подало понад 350 з 380 партій. Останній доступний звіт парламентської партії покриває період за третій квартал 2020 року (звіт “Слуги народу”), тоді як інші парламентські партії перестали звітувати ще у першому та другому кварталах минулого року.

Про інтерес громадськості до цієї проблеми свідчить те, що до заяви з закликом відновити звітність для політичних партій приєдналося вже майже чотири десятки організацій. Залишилося тільки остаточно зрозуміти, чи готовий парламент виправляти власну ж помилку, через яку вже півтора року відсутня фінзвітність.

Для того, щоб Рух ЧЕСНО зміг посилено моніторити партійні фінанси та адвокатувати потрібні реформи, просимо свідомих громадян підтримати роботу громадської організації.

Рух ЧЕСНО для Главком.