“Рівняння” на президента

Показово, що наступного дня після цієї події політики у своїх дописах у соцмережах наввипередки радісно писали, що у високих кабінетах ОП взяли під контроль розслідування, що там дали “добро” і є політична воля на розслідування. 

Але скільки було аналогічних заяв про “взяли під контроль”, під “особисту увагу президента”? 

Перед тим були інші скандали із членами команди президента: нардепом від “Слуги народу” Олександром Трухіним, заступником голови фракції “слуг” Миколою Тищенком, заступником ОП Олегом Татаровим та його керівником Андрієм Єрмаком. 

Аналогічно й тут чекали не оперативної та логічної реакції правоохоронних органів, а на особисту позицію і ставлення президента Володимира Зеленського. На цю реакцію вичікують не лише депутати з партії президента, але й орієнтуються громадяни. 

А в підсумку виходить класика: “правоохоронці бідкаються, а влада розводить руками”.

Ніхто не нагадує, що у президента України, згідно з чинним законодавством, немає повноважень на розслідування чи обвинувачення, як і немає повноважень давати вказівки відповідальним органам.

Але усі розуміють, що ці правоохоронці і судді в Україні, на жаль, досі політично залежні й працюють за командою та у ручному режимі. 

Для недопущення подібного існує розподіл гілок влади, який урівноважує та утворює систему стримувань і противаг ключових інституцій. Проте у нас і тут є збій, який стався ще на початку каденції президента Володимира Зеленського, монобільшості у парламенті та новопризначеного Уряду. 

Символічним та показовим стало перше координаційне засідання під головуванням президента Зеленського ще 2 вересня 2019 року. 

Воно яскраво демонструвало, що де-факто Україна – президентсько-парламентська республіка, а не навпаки. 

Судіть самі: засідання веде глава держави, керівникам законодавчої і виконавчої гілок влади та очільникам інших органів він роздає завдання, визначає пріоритети та відповідальних за виконання і, звісно, ставить дедлайни. 

У такому форматі відсутні дискусії чи обговорення, це засідання, на якому президент говорить, які закони і коли має ухвалити Верховна Рада та які рішення має виконати Кабмін. 

Однак схожа практика була і за часів Кучми, Януковича і Порошенка. Але тепер у Володимира Зеленського найбільше можливостей підім'яти під себе інші гілки влади. 

Два роки тому перший Уряд часів Зеленського під головування Олексія Гончарука вирішив проводити свої засідання без присутності журналістів. Начебто через те, що "засідання уряду не мають перетворюватися на шоу". 

Відтак вже другий рік поспіль журналісти відсутні на засіданнях. 

Кабмін став більш закритим, про нього зараз не говорять як про окрему незалежну інституцію, дехто не знає прізвища прем'єр-міністра, не кажучи вже про увесь склад чинного Кабміну.

Внутрішньопартійна боротьба “Слуги народу” і команди Зеленського нагадує “партійні чистки”, боротьбу з інакодумцями та неугодними. 

Під час виступів депутатів у день відкликання з посади голови Верховної Ради Дмитра Разумкова часто звучали формулювання про “образу і неповагу до президента”, “відхід від лінії партії”, порушення дисципліни. Все у стилі більшовиків. 

Будь-яку потенційну політичну альтернативу у команді Зеленського розцінюють як особисту загрозу для глави держави, якої слід не допустити або терміново подолати. 

З іншого боку, самі ж ексчлени команди Зеленського у підсумку стають жертвами тієї риторики та підходів, які використовували зовсім нещодавно. Політична карма або бумеранг, який самі ж і запустили.

Тенденція “рівняння” на президента та заступників в Офісі досить небезпечна. Вона не лише може свідчити про узурпацію влади, а й про мавпування політичних традицій країни-агресора, де останнє слово також завжди за президентом та його оточенням. 

ЗМІ неодноразово писали про боротьбу в оточенні президента Зеленського за монополію на доступ до “першої особи”. 

Якщо під час виборів і на початку каденції всі поводились по-панібратськи і на “короткій руці” спілкувалися із Зеленським, то тепер навіть депутати його партії не мають можливості прямого контакту. На це вони жалілися під час перебування у Трускавці. 

Читайте також: Він вам не Вова. Як Зеленський готується вдруге балотуватися в президенти

Зараз комунікація з президентом перетворилась для його ж “слуг” на окремий привілей. Для здобуття якого вони роблять все. А щоб цей привілей отримати, потрібно подобатись. 

Заохочуються овації та доливання води у “теплу ванну”, лояльна політична екосистема і відсутність незручних запитань. 

Законними механізмами та процедурами жертвують заради політичної доцільності та короткотермінової ефективності. Так зручніше і швидше, бо в іншому випадку вони “гальмують реформи”. Все зводиться до формальності та покірних статистів.

Такою ж унікальною можливістю стали і брифінги та пресконференції Зеленського для журналістів. Останні стали проводити у великому форматі раз на рік. Чомусь вони дуже схожі на річні підсумкові пресконференції Володимира Путіна.

Можливо, в Офісі президента та у самого Зеленського саме таке уявлення про політичну вагу та силу. Однак, як відомо, саме конкуренція є запорукою успіху не лише в економіці, але й у політиці. А відкритість до критики, публічність власної роботи, вміння визнавати свої помилки та факапи своєї команди у першу чергу демонструють лідерство.