Українська незалежність і кримські мажоритарники у Верховній Раді

Натомість центральна влада робила вигляд, що не помічає відвертого сепаратизму, не відповідала на провокації і своєю мовчазною згодою, а іноді активним сприянням лише посилювала проросійських політиків, які у 2014 році радо вітали окупаційні війська РФ у Криму. Парадоксально, однак того, чим лякали жителів півострова, не сталось, натомість окупантами виявились ті, хто найбільше кричав про загрозу. Очевидно, що підготовка окупації Росією Кримського півострова розпочалась давно, а події 2014 року стали апогеєм заздалегідь спланованої спецоперації.

За час окупації український півострів зі статусом автономної республіки, який був символом морського відпочинку, перетворився на черговий депресивний регіон, який Росія використовує як військовий полігон та місце терору місцевого населення. 

Програмні обіцянки кримських нардепів, які балотувалися до Верховної Ради — про “Крим як перлину України”, “квітучий та заможний” півострів, залучення мільйонних інвестицій та новітніх технологій, в результаті вилились у занепад Криму і тотальну кризу.

До 30-річчя відновлення незалежності України та до проведення “Кримської платформи” Рух ЧЕСНО вирішив нагадати, хто і як обирався до українського парламенту за виборчими округами Кримського півострова, як ці депутати працювали і якою була їхня політична трансформація. 

Кримські мажоритарники

У I скликанні ВРУ було 22 нардепи від АР Крим та від міст Севастополя і Сімферополя. Майже всі вони на час обрання були членами Компартії, більшість із них була росіянами за походженням, народились у Росії, навчались там, працювали чи проходили службу. 

Єдиним нардепом І сликання ВРУ із Криму, який був переобраний, став Сергій Куніцин. Він також був нардепом — у VIІ скликанні йшов за списками УДАРу, у VІІІ скликанні — від БПП.

У VІІІ скликанні вибори у Криму не проводились, однак Юлія Льовочкіна, Вадим Новинський та Олександр Нечаєв були обрані до ВРУ від “Опозиційного блоку”, а у парламент ІХ скликання Льовочкіна була обрана за списками ОПЗЖ, натомість Новинський пройшов по мажоритарці в Донецькій області від Опоблоку.

Щодо гендерного представництва депутатів від Криму у ВРУ, то лише у ІІ скликанні з’явилися жінки. Депутаток було п’ять, серед них, зокрема, була вперше обрана як безпартійна Ніна Карпачова, яка згодом багато років поспіль працювала уповноваженою Верховної Ради України з прав людини. 

У ВРУ ІІІ скликання від АР Крим вперше було обрано представника кримськотатарського народу Рефата Чубарова, який балотувався як безпартійний самовисуванець, а у парламенті увійшов до фракції “Народного Руху України”. Перед тим Чубаров працював заступником голови Верховної ради АР Крим. 

Крім нього, у цьому скликанні був обраний Мустафа Джемілєв — як позапартійний депутат у багатомандатному загальнодержавному окрузі за номером 9, однак потім він також приєднався до фракції НРУ, будучи № 29 у списку. Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров стали першими представниками кримськотатарського народу в українському парламенті. 

Лариса Богораз, В’ячеслав Чорновіл, Мустафа Джемілєв, Вацлав Гавел. Фото: “Історична правда”

Саме Джемілєв серед кримських нардепів найбільше — сім скликань поспіль — працює у Верховній Раді, в останньому скликанні парламенту — без помічників.

Вже у Верховній Раді ІІІ скликання крім комуністів також з’являються кримські нардепи від новоствореної на той час партії Віктора Медведчука СДПУ(о) — батько та син Анатолій Франчук та Ігор Франчук, які балотувались як самовисуванці, однак у парламенті приєднались до фракції СДПУ(о). Анатолій Франчук перед тим працював прем’єр-міністром Уряду АР Крим (1994–1996) та головою Ради міністрів Криму (1997–1998). 

Після окупації Криму у 2018 році невідомі увірвалися в будинок експрем’єра, його зв’язали, побили і пограбували. За словами потерпілого Франчука, з сейфів вкрали приблизно мільйон рублів, 137 тисяч доларів і багато золота.

Анатолій Франчук після пограбування. Фото: “Крим. Реалії”

Також у цьому скликанні ВРУ депутатом від Народно-демократичної партії в Криму був обраний Валерій Хорошковський, який згодом став олігархом, першим віце-прем’єр-міністром України та генералом армії. На час виборів Хорошковський працював радником та помічником прем’єр-міністра України Валерія Пустовойтенка, який був керівником політвиконкому НДП, а після скандальної відставки Павла Лазаренка у червні 1997 року очолив уряд. 

До Верховної Ради IV скликання депутати від Криму балотувались переважно як самовисуванці, однак були і представники КПУ та СДПУ(о). Також у цьому скликанні помітна міграція нардепів за час каденції між фракціями та групами. Наприклад, батько та син Франчуки знову переобралися як самовисуванці, однак в парламенті мігрували між фракціями СДПУ(о), “Єдиної України”, “Довіри народу” та “Відродження”.

У 2012 році самовисуванець Володимир Шкляр писав у пресі оголошення, щоб мешканці Джанкоя дали йому можливість повісити рекламу, бо всі площі були віддані під “регіоналку” Олену Нетецьку, яка і перемогла в цьому окрузі

Про кандидата Володимира Шкляра кримські ЗМІ писали тенденційно і лякали виборців його “зв’язками” з партією “Свобода”

Депутатів у Верховну Раду V скликання обирали за пропорційною партійною системою. Тоді на парламентських виборах 2006 року в Криму перемогу здобула Партія регіонів із результатом 57,9% підтримки виборців. Однак скликання проіснувало трохи більше року, 5 червня 2007 року за указом президента Віктора Ющенка Верховну Раду V скликання розпустили через порушення конституційних норм щодо формування коаліції депутатських фракцій.

На виборах до ВРУ VI скликання у вересні 2007 року в Криму також перемогла Партія регіонів, цього разу із результатом 61%. У цих двох скликаннях парламенту був обраний нардепом Павло Лебедєв, який згодом став міністром оборони України (з 2012 року по 27 лютого 2014 року). 

Білборд Павла Лебедєва разом із представником РПЦ Халютою. Священик у 2020 році привітав незаконне голосування на території Криму за путінські поправки до Конституції РФ 

У ВРУ V скликання його було обрано від Блоку Юлії Тимошенко (№ 73 у списку), а у ВРУ VІ скликання — від Партії регіонів (№ 121 у списку). До Верховної Ради VІІ скликання Лебедєв пройшов за округом № 224 від Севастополя від Партії регіонів. 

Перед парламентськими виборами Янукович, звісно, відвідав Крим — і пообіцяв “розв’язати йому руки”, “Крымский телеграфъ” № 204 (41), 25 жовтня 2012 року

Після втечі Віктора Януковича Лебедєв утік з України ще до офіційної відставки. Він був присутній у Кремлі на зібранні з нагоди початку тимчасової окупації Криму Росією. 

На парламентських виборах 2012 року у Севастополі, окрім Лебедєва, також був обраний Вадим Колесніченко — майбутній автор сумнозвісного мовного закону, який згодом КСУ визнав неконституційним. Раніше Колесніченко був обраний за списками Партії регіонів до ВРУ V та VI скликань. 

На проміжних виборах 2013 року вперше був обраний і Вадим Новинський від Севастополя, який за рік до того отримав українське громадянство.

Віктор Янукович перед виборами представив президента ФК “Севастополь” Вадима Новинського на відкритті мосту і зазначив, що кандидат побудує у Севастополі новий стадіон

Білборди в кольорах російського триколору кандидата Вадима Новинського у Севастополі 

В день тиші Новинський агітував концертом на площі Нахімова, зокрема піснями Йосипа Кобзона, який активно підтримував політику президента РФ Путіна щодо України, а згодом і терористичні угруповання в Донецьку, Луганську і Криму.

Виступ Кобзона у Севастополі

Депутатки-мажоритарниці від кримських округів знову з’явилися у VII скликанні ВРУ. Зокрема від Партії регіонів були обрані сестра олігарха Юлія Льовочкіна, Віталіна Дзоз, Олена Нетецька та Валентина Лютікова.

Кримські мажоритарниці також практикували роздачу “подарунків” виборцям, в тому числі дітям у школах, проте місцеві чиновники не вбачали в цьому ймовірного підкупу та агітації — вони це розцінювали як “веление сердца” нардепа

Слід зазначити, що до Верховної Ради V та VI скликань за партійними списками Партії регіонів пройшли Ніна Карпачова, Олена Нетецька та Юлія Льовочкіна.

“Імпортний претендент” — так Олену Нетецьку з Макіївки, яка перед обранням працювала в Донецькій облдержадміністрації, називали у кримських ЗМІ

Загалом за весь час від виборчих округів Криму до Верховної Ради було обрано дев’ять мажоритарниць.

“Джинсове” інтерв’ю “регіоналки” Віталіни Дзоз за три дні до парламентських виборів, “Крымский телеграфъ” № 204 (41), 25 жовтня 2012 року

Депутати від Криму, як і інша частина фракції “регіоналів” у Верховній Раді, у 2014 році після подій Революції Гідності та виборів президента України вийшла із Партії регіонів і перейшла у новостворену депутатську групу “За мир і стабільність”.

Щоденник для школярів, який розповсюджували у серпні 2013 року. Окрім звернення Віктора Януковича, окрема сторінка відведена на той час міністру освіти і науки України Дмитру Табачнику. На наступних сторінках внизу по черзі фігурують фотографії та програмні цілі голови Ради міністрів АРК Анатолія Могильова, нардепів Юлії Льовочкіної, Сергія Брайка, Віталіни Дзоз, Олега Парасківа, Олександра Нечаєва, Олени Нетецької, а також Григорія Груби і Валентини Лютикової

У свою чергу кримська депутатка від Партії регіонів Валентина Лютікова 18 вересня 2014 року на прес-конференції заявила про складання з себе депутатських повноважень у зв’язку з участю у незаконних виборах в окупованому Криму.

До Верховної Ради VIІ скликання на парламентських виборах 2012 року по кримських округах пройшли майже всі представники Партії регіонів, лише Лев Миримський ішов від власної проросійської партії “Союз”, а у парламенті був позафракційним. Половина кримських мажоритарників цього скликання вже обиралась до Ради в минулі роки.

Парламентські вибори на території окупованого Криму (округи 1–10) і Севастополя (округи 224, 225) з 2014 року не проводилися, як і в окупованих Росією округах Донецької та Луганської областей.

Обіцянки кримських нардепів

На сайті ЦВК опубліковані відомості про парламентські вибори після відновлення незалежності Україні лише з 1998 року, проте навіть за цей рік офіційних програм кандидатів від округів АР Крим немає — посилання на відомості про кандидата видає помилку. Відтак дізнатись, що кандидати в нардепи обіцяли виборцям в у цей період, з сайту ЦВК наразі неможливо.

Щодо парламентських виборів 2002 року бачимо, що, наприклад, програма кандидата від лідера проросійської партії “Союз” Лева Миримського, якого пов’язували з кримськими ОПГ, дуже коротка, написана з граматичними помилками та низкою русизмів. Миримський очікувано вимагав союзу з Росією та “Білорусією” та “рівняння” (?) статусу російської і української мов.

Скриншот виборчої програми Лева Миримського, 2002 рік 

Русизми та суржик були типовими помилками у програмах кандидатів у нардепи від Криму до Верховної Ради. Наприклад, прем’єр-міністр Уряду Криму та керівник Ради міністрів півострова Анатолій Франчук у програмі окремим пунктом так визначив важливу роль церкви у важкий період: “В тяжкий для більшості народу період оплотом моральності стає церква. Основні релігіозні конфесії православія та ісламу сприяють вирішенню конфліктів”.

Скриншот виборчої програми Анатолія Франчука, 2002 рік 

У свою чергу член партії “Трудова Україна”, голова Ради міністрів АР Крим, голова Фонду держмайна півострова Валерій Горбатов, який згодом став бізнес-партнером керівника окупованого Криму Сергія Аксьонова, також писав у програмі, що “кроки назустріч Росії повинні бути більш ефективними”, і виступав за особливий статус російської мови в Криму. Ці елементи були майже у всіх кримських мажоритарників.

Водночас були й кандидати, які або намагались уникати питання мови, або ж узагальнювали свої програмні обіцянки так, щоб вони сприймались максимально широкою аудиторією виборців. Так, у програмі кандидата від СДПУ(о) та голови Спілки юристів України Валерія Євдокимова йшлося про те, що його мета — створення сильної української держави і навіть боротьба з корупцією. 

“В умовах перехідного періоду як головні завдання її реалізації я розглядаю забезпечення гарантій прав і свобод людини, зміцнення демократичних основ суспільного життя, утвердження законності і правопорядку, подолання бюрократизму та корупції, зміцнення соціальної і національної безпеки і, на цій основі, — подолання відчуження влади від народу, відновлення довіри до неї людей”, — обіцяв Євдокимов.

Проте Євдокимов також окремо визначив у своїй програмі, що “релігія і церква — наші союзники у справі духовного оновлення українського суспільства”.

На парламентських виборах 2012 року кандидатка від Партії регіонів Віталіна Дзоз, яка очолювала міністерство освіти і науки, молоді та спорту АР Крим, обіцяла сімферопольцям як “регіоналка” вибудувати “вертикаль справедливості” і реалізовувати програму президента Януковича.

Колишній міністр-втікач Лебедєв у виборчій програмі 2012 року писав, що, враховуючи позаблоковий статус держави, потрібна “командна робота соратників потужної політичної сили”, яка “здатна захистити севастопольців від будь-яких зовнішніх та внутрішніх загроз”.

“Ми — команда Президента, тому робота з вирішення проблем севастопольців проводитиметься у тісній взаємодії з депутатами міськради й представниками севастопольської адміністрації, за допомогою активу Партії регіонів”, — йшлося у програмі на той час кандидата у депутати Лебедєва.

Парадоксально, але факт — у 2012 році Вадим Колесніченко в Севастополі агітував за ЄС. У своїй програмі він писав, що через шлях євроінтеграції “почався відлік стратегічних змін в житті країни”. В ній він поєднував дифірамби президенту Януковичу та роботу з “подолання корупції і бюрократизму”.

Скриншот виборчої програми Вадима Колесніченка, 2012 рік 

Вже згаданий лідер партії “Союз” Лев Миримський у 2012 році не згадував про російську мову та союз із РФ, натомість змістив свої обіцянки у соціальну площину — ремонти будинків, будівництво майданчиків для дітей, реконструкція доріг, і навіть згадав про корупцію. “Влада повинна стати відкритою, доступною й ефективною!” — такими словами завершувалась програма Миримського “Турбота про всіх — відповідальність перед кожним!” у 2012 році.

Виборча агітація Лева Миримського, 2012 рік

Сестра на той час голови Адміністрації президента Януковича, “молодий політик молодої країни” Юлія Льовочкіна, яка балотувалась від Феодосії, у своїй програмі 2012 року обіцяла залучення європейського бізнесу та “найпотужнішу і динамічну кримську команду Партії регіонів”.

Скриншот виборчої програми Юлії Льовочкіної, 2012 рік 

А ще Льовочкіна була переконана, що “нарешті ми зможемо стати начальниками для влади, яку обираємо, змусити чиновника не панувати на нашій землі, а працювати сумлінно, як і личить найнятому народом службовцю”. Схожа риторика у лідера ОПЗЖ Віктора Медведчука, який раніше писав дисертацію про пошуки української національної ідеї, критикував Радянський Союз та РФ після відновлення незалежності України. А потім, коли стало зрозуміло, що заробити можна на іншій ідеї, перейшов на захист “русского мира”. 

Вадим Новинський на проміжних виборах 2013 року обіцяв севастопольцям, серед іншого, розвиток туристичного потенціалу Криму та “створення умов для відновлення інтеграції України в економічний і культурний союз із Російською Федерацією, Білоруссю і Казахстаном”. 

Скриншот виборчої програми Вадима Новинського, 2013 рік 

Проте вийшло все навпаки — Крим втратив існуючий туристичний потенціал, а Україна розпочала інтеграцію з ЄС.

Депутати-колаборанти і нагороди

Кримські депутати, зокрема ті, що після окупації Кримського півострова стали російськими колаборантами, досі мають українські нагороди. Так, наприклад, депутат першого скликання ВРУ, а згодом ректор Таврійського національного університету імені Вернадського Микола Багров, який привітав окупацію РФ Кримського півострова, мав низку українських нагород, в тому числі найвищу державну нагороду — звання Героя України. Після анексії Криму Таврійський національний університет імені Вернадського був перетворений на Кримський федеральний університет, і Микола Багров обійняв пост його президента. 

Він був присутній на підписанні договору “про взаємодію” між КФУ і Російським інститутом стратегічних досліджень. Під час виступу на церемонії Багров сказав: “Я був першим керівником Верховної Ради Автономної Республіки Крим, і вже тоді можна було бачити в Україні ознаки нацизму. Зараз це нерідко переростає у відвертий фашизм. Велике спасибі президентові Володимиру Путіну, який допоміг, повернення Криму було проведено блискуче”. Багров помер у квітні 2015 року.

Ще один нардеп першого скликання ВРУ Сергій Цеков, який був керівником “Русской общины Крыма” та першим віце-спікером кримського парламенту, став першим членом Ради федерації РФ від російської тимчасової окупаційної влади Криму, з 2008 року має звання заслуженого працівника місцевого самоврядування АРК. Сергія Цекова називають одним із “хрещених батьків” політики Сергія Аксьонова, адже саме він під час першого засідання в уже захопленій російськими окупантами будівлі Верховної ради АРК запропонував депутатам підтримати кандидатуру свого протеже на посаду керівника кримського уряду як узгоджену з Путіним.

Ексдепутатка VII скликання Валентина Лютікова, яку Рух ЧЕСНО ловив на кнопкодавстві у Раді, за рік до зради Україні отримала орден “За заслуги” III ступеня — за “значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю”.

Депутат Верховної ради Криму (1998–2006), її спікер (2002–2006), тричі нардеп від Партії регіонів Борис Дейч, якого Рух ЧЕСНО також ловив на кнопкодавстві у парламенті, також має низку високих державних нагород України, в тому числі звання Героя України із врученням ордена Держави.

У 2010 році Борис Дейч голосував за ратифікацію угоди між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту Росії на території України. Під час Революції Гідності Борис Дейч підтримував антимайдан. Також як народний депутат України 16 січня 2014 року голосував за “диктаторські закони”, а під час незаконного референдуму в Криму Герой України закликав об’єднуватися з Росією.

Екснардеп та міністр оборони Януковича Павло Лебедєв має медаль “За відзнаку у військовій службі” I ступеня та звання заслуженого економіста України.

Кримський нардеп Олександр Нечаєв, який балотувався до парламенту VII скликання від Партії регіонів, а у ВРУ VIII скликання — від “Опозиційного блоку”, у 2018 році був одним із 36 депутатів, що голосували проти закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей. 

Виборча агітація Олександра Нечаєва, 2012 рік

Нечаєв є членом політради ОПЗЖ, яка пов’язана зі скандальним олігархом Дмитром Фірташем, та кавалером ордену “За заслуги” III ступеня.

Слід наголосити, що звання Героя України надає низку пільг і надбавку до пенсії. Після окупації Криму ці привілеї РФ формально залишила для українських героїв.

Наразі, на жаль, процедура позбавлення державних нагород, в тому числі звання Героя України, складна і недієва. Спростити механізм депутати вже намагалися, але законопроєкт відхилили. Відтак героями після нагородження залишаються практично довічно, навіть ті, хто став колаборантом в окупованому Криму.

Після відновлення незалежності України Росія не полишала спроби захопити Крим. Напередодні проведення "Кримської платформи" ми вирішили нагадати, що відбувалося в Криму упродовж останніх 30 років. Спецпроєкт Руху ЧЕСНО "СПЕЦОПЕРАЦІЯ "КРИМ": від курорту і автономії до депресивної околиці" за посиланням: https://bit.ly/3ygK2FY