Чому депутати місцевих рад повинні отримувати зарплату?

Українці переконані, що всі депутати отримують кошти за свою роботу. Але насправді зарплату отримують лише народні депутати, які працюють у парламенті. Депутати Київради та інших місцевих рад не отримують ані зарплат, ані компенсацій.

І з огляду на негативне сприйняття депутатів та їхньої роботи у суспільстві тему зарплат для депутатів місцевих рад парламентарі воліють не піднімати. Це може вдарити по рейтингах партій, які представляють народні депутати.

Але популізм — це те, що заважає розвитку держави. Для вкрай потрібних рішень, навіть непопулярних, важлива політична воля.

На останніх місцевих виборах кількість депутатів суттєво скоротилася, але все одно залишається чималою. Зараз, після укрупнення громад, в Україні майже 43 тисячі депутатів місцевих рад.

Хтось вірить у те, що ми знайдемо стільки чесних людей, які саме в наших інтересах розподілятимуть бюджетні гроші і земельні ресурси? Залишати депутатів місцевих рад без компенсації за їхню роботу — це стимулювати корупцію в місцевих радах. 

А після старту реформи децентралізації, коли на місця спустили і ресурси, і повноваження, потрібно думати, як збалансувати систему місцевого самоврядування.

Як показала практика останніх місцевих виборів, знайти активістів, які б погодилися піти у депутати навіть селищної ради, де засідання відбуваються значно рідше, ніж у Київраді, досить непросто. Роботодавець депутата, який не отримує гроші з бюджету, має погодитись за власний рахунок компенсувати час, який депутат присвячує громаді на сесіях та комісіях. 

Ось яке навантаження може бути лише під час роботи на засіданнях сесій та комісій. І це ще без урахування роботи депутата на засіданнях фракцій та роботи в округах.

Тому у місцеві ради часто кандидуються представники бізнесу, які надалі представляють інтереси не громади, а свої або наближеного оточення.

І головна боротьба між представниками провладної коаліції та опозиції точиться за контроль бюджетної та земельної комісій — саме тут розподіляють найдорожчі ресурси громади. Наприклад, у Київраді земельна комісія, де вирішують питання оренди землі чи передачі ділянок у приватну власність, розглядає найбільше питань — майже 3000. Для порівняння, у комісії з питань цифровізації — лише 35.

І таке пікове навантаження типове і для інших рад України. Який роботодавець погодиться просто так оплачувати час роботи депутата у раді? Як правило, той, чиї інтереси депутат у ній лобіюватиме.

А ще, окрім роботи в комісіях та участі у сесіях, депутат зобов’язаний працювати із виборцями, проводити особистий прийом, опрацьовувати питання порядку денного — встигнути в усьому розібратися та вникнути у тему, а за потреби — напрацювати проєкт рішення з урахуванням усіх нюансів та особливостей законодавства.

За попередньої каденції секретар Київради Володимир Прокопів, який наразі є заступником голови КМДА із самоврядних повноважень, наголошував, що мати “безплатних” депутатів для столиці дуже дорого. 

Для підрахунку витрат ми використаємо формулу, близьку до тієї, за якою рахують обсяг заробітної плати депутатів парламенту у багатьох східноєвропейських країнах (зокрема у Болгарії та Словаччині). А саме припустимо, що депутати мають отримувати зарплату, яка втричі перевищує офіційний середній рівень зарплати у регіоні.

Тоді ми вийдемо на те, що зарплата депутата Київради має становити близько 60 тис. гривень. Оскільки кількість депутатів у Києві не скорочувалася, після надання такої зарплати і повного залучення депутатів до роботи у раді столиці їхню кількість можна спокійно зменшувати удвічі. Тоді місячні витрати на зарплату складуть 3,6 млн.

На рік Київраді знадобиться дещо більше 43 млн. Де ж брати ці кошти? Їх не треба відривати від витрат на медицину чи освіту.

Варто просто припинити практику бюджетного гречкосійства і заборонити депутатам виділяти бюджетні гроші на власні депутатські фонди, з яких, як правило, здійснюється непрямий підкуп виборців. Так, у Києві на бюджетну “гречку” депутатам виділили 120 млн на 2021 рік. Цієї суми цілком вистачило б, щоб покрити зарплату у розмірі 60 тис. на місяць для 60 депутатів, за умови зменшення їхньої кількості, упродовж майже трьох років. 

Тобто, якщо скасувати бюджетне гречкосійство (депутатські фонди) і перенаправити гроші на зарплати депутатам, то в бюджеті ще й залишаться кошти.

А коли за роботу платить громада, вона може і вимагати відповідної якості. Звісно, якщо депутати працюватимуть неякісно, про отримання 100% зарплати не може бути й мови. Так, у Верховній Раді прогульники втрачають право на частину зарплати.

Але питання сталої заробітної плати актуальне для великих міст, таких як Київ. Що ж до менших рад, зокрема сільських і селищних, де навантаження значно менше і не потребує постійного залучення депутатів до роботи у раді, то тут можна говорити не про заробітну плату, а про компенсацію за депутатську діяльність, яка має здійснюватися пропорційно до відвіданих засідань сесій та комісій. 

Саме тому разом із реформою децентралізації та необхідними змінами до Виборчого кодексу важливо, щоб законотворці передбачили і наявність зарплат та компенсацій для депутатів місцевих рад.