Ілюзія доступу: приймальні депутатів у період карантину

Влада поза зоною досяжності

В Одесі майже тисяча аварійних будинків. Один із них, у Книжковому провулку, майже завалюється. Олександра Куцан, власниця квартири у ньому, роками пікетує сесії міськради та намагається достукатися до мера та депутатів ради.

Аби пройти на сесію повз спортивних молодиків, які забирають плакати, Олександрі Куцан довелося малювати їх на простирадлах і чіпляти булавками до спідньої білизни.

Звертатися до таких неординарних форматів зв’язку із владою активістці довелося через те, що нормовані інструменти не дали жодного результату:

“Депутати міської ради контактують мене зі своїми помічниками, і далі ми спілкуємося електронною поштою. Це єдиний формат, який працює на практиці у місті. З жодним депутатом у мене не вийшло поговорити особисто. Я також відносила у мерію головам усіх фракцій доручення виборців. На нього ніхто не відреагував”, — розповідає Олександра Куцан.

Активістка спробувала потрапити на прийом до народного депутата Верховної Ради, оскільки місцевий рівень не спрацював. Її округ представляє “слуга народу” Олексій Леонов. У Києві депутат не приймає, а в Одесі була можливість потрапити лише до його помічників.

У приймальні депутата нам повідомили, що мешканці звертаються до них щодо аварійного стану будинків постійно, від самого початку каденції нардепа. Сам нардеп, за словами його помічниці, з’являється у приймальні приблизно раз на місяць, проте під час посилення карантину вони працювали лише в електронному форматі.

“Механізми участі в Україні не працюють, а державні інституції є недоступними для громадян”, — резюмує Куцан.

Не завжди виборець може навіть знайти контакти свого депутата. Наприклад, на сайті Київради у відповідному розділі не зазначено жодної контактної інформації щодо приймалень шести депутатів. Деякі депутати вказали лише адресу своїх приймалень, але не зазначили телефон для зв’язку.

А деякі депутати за півроку роботи нової ради навіть не відкрили свої приймальні. Так, очільниця фракції “Слуги народу” у Київраді Євгенія Кулеба та її однопартійниця Ксенія Семенова лише наприкінці травня підписали договір оренди приміщення для приймальні. Весь цей час громадянам пропонували звертатись до них через Facebook, заповнювати гугл-форму або писати на електронну пошту.

У приймальні нам повідомили, що проблема пов’язана з бюрократичними процедурами. Після прийняття нового закону про оренду комунального майна у 2020 році залишився невідпрацьованим механізм його передачі.

Подібні проблеми з оформленням приміщення має і депутатська фракція “Голосу” в Київраді. Із грудня 2020 року всі депутати використовували приймальню голови фракції Григорія Маленка та займалися оформленням оренди власних. Лише наприкінці квітня відкрилися приймальні ще трьох депутатів фракції. Щодо приміщень приймалень інших представників партії досі тривають орендні процедури.

У передмісті Києва, в селищі Коцюбинське, громада скаржиться на те, що, прикриваючись карантином, селищна рада встановила на вході в раду домофон. Тепер для того, щоб потрапити до адмінбудівлі, громадяни мають дзвонити.

“Сайту ради немає. Про сесії і проєкти рішень ми дізнаємося із запізненням виключно від депутатів з опозиції. Ми і минулої каденції не могли знайти депутата свого округу Владислава Євстєфєєва, який організовував дерибан Біличанського лісу, а тепер і поготів — округи великі. На односельця, який фільмував відео на сесії, депутати просто напали”, — розповідає мешканка селища Людмила Буток.

Вона була однією з тих, хто намагався потрапити на прийом до Офісу президента та до Держгеокадастру, аби врятувати Біличанський ліс від дерибану. Протягом місяця різні громадяни стояли під Офісом президента в -20 в одиночному пікеті, вимагаючи особистого прийому.

“Президентський указ, який надав лісу статус нацпарку, підписаний був ще у 2014 році. Але межу в натуру так і не виносили. Були наради в Мінекології, але саботував Держгеокадастр. Нам відмовляли у праві на прийом”, — розповідає Буток.

Про проблему із винесенням межі Біличанського лісу мешканці писали депутату від 95-го округу, “слузі народу” Олександру Горобцю.

“Уявіть наше здивування, коли ми мерзнемо в -20, виборюємо право на прийом, аби з’ясувати, чому не виконується президентський указ, і бачимо народного депутата, який пішов в Держгеокадастр, тільки не з темою захисту лісу, про яку ми писали, а з темою, яка вигідна місцевій владі, що дерибанила ліс”, — зазначає мешканка селища.

Як доказ надає фото — в установі, яка відмовляє у прийомі громадянам, дійсно відбулася зустріч чиновників і політиків. Примітно, що, хоча у прийомі відмовляли через карантин, на зустрічі всі були без масок.

А поки громадяни не можуть потрапити на прийом до депутатів чи залучити їх до вирішення своїх проблем, приймальні депутатів можуть ставати “оберегом” для офісу чи фірм олігархів. Так, “Схеми” дослідили, що низка приймалень нардепів знаходяться в офісі Ігоря Коломойського, квартирі його бізнес-партнера Тімура Міндіча або за адресою пов’язаних фірм. Таким чином, приймальні деяких нардепів не лише є фактично закритими для громадян, але й реєструються виключно для того, щоб ускладнити для правоохоронних органів можливість проведення обшуку приміщення бізнесменів.

Трапляються випадки, коли депутати ведуть особистий прийом напоказ і використовують це для власного піару. Так, у березні прийом проводила депутатка Дніпровської міськради від партії “Блок Вілкула “Українська перспектива” Олена Ведмідь. Цікаво, що на прийомі вона була без маски, а для ілюстрації події вибрала ось таку фотографію — маленький хлопчик цілує їй руку.

Депутатка подає це як повну несподіванку, яку, на диво, встигли зафіксувати на фото. Політики часто використовують дітей для підвищення власного рейтингу.

Не лише вона забуває про карантинні обмеження у бажанні попіаритись на факті особистої присутності у приймальні. У лютому депутат Київради від “Батьківщини” Юрій Зубко публікував у Facebook фотографії з особистих прийомів громадян. На них видно порушення умов безпеки — одночасно у малому приміщенні знаходяться понад десять людей, які не дотримуються соціальної дистанції.

Фотографія з фейсбук-сторінки Юрія Зубка

Інші депутати, навпаки, навіть не приховують того факту, що особисто не з’являються у приміщенні власної приймальні. Наприклад, депутат Луцької міської ради від ЄС Олександр Ніколайчук розповів, що спілкується з виборцями лише телефоном або ж під час зустрічей “у полях”:

“У мене приймальня дуже проста. Де зловили — там і приймальня. Це я так жартую. Офіційно у приймальні не сиджу”.

Прийоми громадян під час карантину: формати

Під час посилення карантину в українських містах депутати міських рад мали знайти формат зв’язку із виборцями, який буде враховувати всі нові обмеження карантинної зони.

Деякі депутати використовували формат відеоконференцій. Наприклад, Сергій Пустовий із промерської “Пропозиції” провів онлайн-прийом на початку лютого у прямому ефірі в одній із популярних фейсбук-груп Дніпра. Втім, на практиці такий “прийом” більше нагадував звіт депутата.

Фракція “Голосу” в Київраді анонсувала “Zoom-зустрічі з депутатами”, які описали як “прямі розмови депутатів з киянами”.

Деякі депутати проводили “живі” зустрічі на вулиці. Наприклад, голова харківської міської організації ОПЗЖ Андрій Лесик — але він не вдягає маску і не дотримується соціальної дистанції.

Втім, більшість обранців лише заявили про перехід роботи приймальні в онлайн-формат. Такий “перехід” зазвичай зводиться до того, що депутати залишають електронну скриньку, гугл-форму або телефон помічника для зворотного зв’язку. Це обмежує можливість громадян впливати на владу у місті. Вони не можуть особисто проговорити з депутатом свою проблему. Люди, які пишуть на електронну пошту депутата, можуть довго чекати відповіді, оскільки жоден нормативний акт не регулює, скільки приймальня може витратити на її надання.

До прикладу, мешканцю Івано-Франківська Ігорю Онуферку у січні 2021 року довелося чекати закінчення локдауну для того, щоб подати у приймальню місцевого депутата заявку щодо ремонту багатоповерхового будинку та прибудинкової території. Жодної інформації про перехід в онлайн-режим на приміщенні самої приймальні він не бачив.

Також ми встановили, що фракції не мають централізованої політики щодо формату прийомів громадян під час карантину. Різні депутати однієї фракції можуть проводити прийоми у відмінних форматах.

На практиці робота громадських приймалень в Україні часто зводиться до розподілу матеріальної допомоги з депутатських фондів. Самі депутати у своїх постах про прийоми часто пишуть про допомогу людям, які опинилися у скрутному матеріальному становищі. Отже, в українських реаліях громадська приймальня зазвичай діє лише як місце для легалізованого гречкосійства.

Можна зробити висновок, що лише послідовна робота зі зміни політичної культури в Україні перетворить депутатські приймальні на дієвий інструмент громадської участі. Фокус у комунікації політиків із громадянами повинен зміститись із гречкосійства на реальну участь у вирішенні проблем громади. Перший крок, який законотворці можуть зробити у цьому напрямку, — скасувати депутатські фонди, які дають можливість обранцям гречкосіяти за рахунок місцевого бюджету.

Робота приймалень у малих громадах

Після виборчої реформи у низці ОТГ виникли проблеми з тим, що малі села і селища, які увійшли до складу об’єднаних громад, не мають депутатів від своїх округів у раді. 

Новоукраїнський міський голова і голова правління Асоціації ОТГ України Олександр Корінний в інтерв’ю Руху ЧЕСНО зазначив, що 14 сіл, які входять до складу громади, мають лише одного представника у раді ОТГ. Він розповів нам, як міськрада вирішує проблему комунікації з виборцями за умови відсутності “свого” депутата у населеному пункті:

“Сьогодні питання господарського характеру вирішує сільський староста. Він збирає всі проблемні питання щодо соціальної сфери або подання якогось документу. Ми зробили для старост печатки, з якими вони можуть приймати питання щодо соцзахисту у своєму селі. Вже потім староста привозить їх до центру громади і здає у відповідні інституції. Крім того, рішенням міської ради ми закріпили депутатів за певними територіями. Вони займаються питаннями політичного характеру цього населеного пункту”.

Втім, мер зазначає, що такі формати зв’язку не замінять собою можливості звернутися до депутата-односельця, оскільки люди менше довіряють депутату, якого не знали раніше.

В інших громадах також використовують формат “виїзних” прийомів депутатів місцевої ради або обмежуються прийомом електронних звернень.

Можна зробити висновок, що у випадку малих ОТГ, які приєднали низку невеликих сіл, нова виборча система лише погіршила доступ громадян до інструментів участі й потребує у цій частині змін.