Локдаун демократії: як громадяни у містах виборюють право на громадські слухання

“Громадські слухання — чи не єдиний інструмент участі, який дає full-contact між громадянами і владою без посередників. Такий контакт і спільна робота на результат створюють довіру між ними. Основними проблемами є складна процедура їх погодження у виконкомах і відсутність відповідальності за нерозгляд пропозицій у належний термін. Інструмент потребує більш ретельного доопрацювання для того, щоб бути більш дієвим і більш використовуваним”, — коментує проблеми інструменту експерт проєкту Ради Європи Олексій Коваленко.

Слухання, на відміну від багатьох інших інструментів участі, регулюються статутами міст і спеціальними положеннями, ухваленими міською владою. Вони визначають як порядок проведення слухань, так і перелік тем щодо яких слухання мають відбуватись. Тому у деяких випадках міським радам доводиться проводити слухання для ухвалення своїх рішень.

Громадські слухання під час карантину

У Києві, Полтаві, Дніпрі та Харкові влада після виборів не застосовувала онлайн-формат і не збирається до нього звертатись. В Одесі провели одне громадське слухання дистанційно. У Івано-Франківську та Вінниці місцева влада повідомила, що готова до використання онлайн-формату за необхідності, але поки проводяться “живі” слухання. 

Львівська міська рада замість слухань провела п’ять консультацій із громадськістю в онлайн-форматі, а також консультації на “платформі електронної демократії” E-Dem. 

У Києві за новообраної влади провели лише одне громадське слухання. Обговорення проєкту детального плану території регіонів Біличі та Новобіличі організував Департамент містобудування та архітектури КМДА.

Захід відбувся у невеликому приміщенні, і потрапити на нього змогли лише дві групи людей по 15–20 осіб. При цьому обговорюваний документ стосувався 40 тис. мешканців столиці. 

“Це було у робочий день зранку, коли більшість людей працює. Я на роботі взяв відгул на половину дня. Отже, брав участь у слуханнях за власний рахунок... Такі доленосні для мікрорайону слухання не повинні проводитись “під шумок”. Для подібних заходів потрібний нелімітований формат, щоб не лише присутні на слуханнях люди могли висловити свою думку. Можливо, після доповіді треба публікувати проєкт рішення і давати людям можливість писати коментарі?” — каже учасник громадських слухань Віталій Городецький.

А от ДПТ по Мінському масиву вже двічі намагалися протягнути на сесії Київради без громадських слухань.

Громадський рух ЧЕСНО вже писав про те, як громадські слухання щодо генпланів територій відбуваються в Україні та за кордоном.

Але якщо у Києві були спроби розглянути ДПТ хоча б у такому форматі, то Івано-Франківськ, який задекларував готовність проводити слухання онлайн, відзначився тим, що громада участі у слуханнях “не взяла”. 

Скріншот із протоколу громадських слухань з сайту міської ради Івано-Франківська

Подібна ситуація також трапилась у Херсоні. Там на громадські слухання щодо забезпечення паркування транспортних засобiв не прийшов жоден представник громадськості.

У Чернігові під час карантину місцева влада проводила громадські обговорення замість слухань, розповідає юрист ГО MART Дмитро Науменко. При цьому процедура таких обговорень була сумнівною:

“Кілька тижнів тому обговорювали проєкт реконструкції скверу ім. Попудренка. На сайті міської ради виставили готовий проєкт, і містяни могли проголосувати за або проти нього (проєкт набрав понад півтори тисячі голосів, з них лише 51,67% учасників не мали зауважень — прим. ЧЕСНО). Формат не давав можливості висловити свою думку. Також можна було накрутити скільки завгодно голосів, сайт не вимагав авторизації. До того ж міська влада питала, чи доречно робити реконструкцію, вже після того, як був готовий її план. Доречніше виносити такі питання ще до етапу розробки плану, на який вже були витрачені кошти”.

Звіти мера — єдиний формат громадських слухань, який регулярно (щорічно) використовують у Чернігові. Хоча фактично захід не відповідає цьому формату, коментує експерт. Громадські активісти, у свою чергу, майже не ініціюють слухання, попри наявність прописаної у положенні процедури. Натомість вони звертаються до форматів бюджету участі та місцевих ініціатив, які ефективніше працюють у місті.

“Живі” громадські слухання відбувались у Вінниці, але і тут є низка питань до місцевого самоврядування.

“Якщо ти хочеш ознайомитися з детальними матеріалами слухань, то їх на сайті не викладають, ти в карантин маєш іти, наприклад, у департамент архітектури і контактувати з чиновниками. Окремо виділений час — одна година. Якщо тобі не зручно — це твої проблеми. Відповідальної людини може не бути на місці, її можна чекати кілька годин, матеріали вона показує лише з комп’ютера і не дає фотографувати”, — розповідає очільниця “Автомайдану” Таїсія Гайда.

У Вінниці інструмент громадських слухань не діє навіть тоді, коли йдеться про забудову території.

“Усі скандальні будівництва в місті юридично оформлюють як реконструкцію. А цей формат не потребує проведення громадських слухань. А для того, щоб громада могла сама ініціювати проведення слухань, треба збирати не просто підписи 800 громадян за два тижні, а з паспортними даними. А це суттєво ускладнює процес. Крім того, ініціювати громадські слухання потрібно за нормативними документами”, — каже Гайда.

Але конфлікти в місті виникають і через дії Вінницької облради. Так у Вінниці закрили дитячу бібліотеку, яку громада вимагає зберегти з 2017 року. Таке рішення прийняла Вінницька облрада. На рівні облрад формат слухань взагалі не передбачений, і це також викликає проблеми у комунікації між органом місцевого самоврядування та громадою. Рішення про громадські слухання на рівні облради немає.

Для місцевої влади важливо знаходити формати суспільних обговорень неоднозначних рішень у своєму регіоні, навіть у тих випадках, коли безпосереднім виконавцем рішення є інший орган влади.

Аналогічні проблеми виникли і в Полтаві. Тут без будь-яких громадських обговорень прийняли рішення про забудову частини Прирічкового парку, що призвело до значного суспільного невдоволення та акцій протесту від громадян і опозиційних політиків. Вчасне проведення слухань могло б убезпечити владу від репутаційних втрат і необхідності вирішувати конфлікт.

Фото: “Суспільне.Полтава”

Харківська міськрада вчергове ухвалила рішення про повернення проспекту Петра Григоренка імені маршала Георгія Жукова. Цікаво, що лише за тиждень перед тим Верховний суд поставив крапку у справі щодо першої спроби перейменувати проспект, фактично визнавши повернення старої назви незаконним. При цьому суд звернув увагу на відсутність обговорення цього рішення із громадськістю як на одну із причин відмови міськраді у касації. 

Суд не визнав петицію, яку підтримали харків’яни, достатньою підставою для прийняття такого рішення без слухань. На відміну від петиції, слухання передбачають обговорення і аргументацію.

У новому скликанні Одеської міськради було проведено лише одне громадське слухання. Воно стосувалось повернення деяким об’єктам топоніміки у місті попередніх назв. Захід пройшов “у форматі інтернет-конференції та електронної консультації” на спеціальному електронному сервісі. Більшість із тих, хто проголосував, підтримали рішення влади. Всього у голосуванні взяли участь лише 715 користувачів, а в інтернет-конференції, яка передувала консультації, — 82 людини. Такі цифри є низькими та нерепрезентативними для міста-мільйонника. Можна зробити припущення, що інформація про захід не була належним чином поширена.

З іншого боку, кількість містян, які змогли би проголосувати та висловити свою думку в рамках “живих” слухань, все одно є меншою за кількість, яку вдалося залучити дистанційно. Тому практика перенесення громадських слухань або обговорень в онлайн-формат під час карантину має сенс — за умов дотримання процедури верифікації учасника голосування та належного поширення інформації.

Цікаво, що на слуханні розглядалось і питання повернення назви проспекту маршала Жукова (у 2016 році він був перейменований на проспект Небесної Сотні). Можливо, саме невдалий досвід повернення старої назви Харківською міськрадою спонукав одеську владу піти іншим шляхом і “повернути Жукова” за допомогою громадських слухань.

Вже у травні у місті планують проводити “живі” громадські слухання з приводу встановлення ставок земельного податку.

Громадські слухання до карантину

У “докарантинну епоху” місцева влада також часто маніпулювала форматом громадських слухань. Улюблений метод українських політиків — зігнати “масовку”, яка проголосує за потрібне владі рішення або навіть не пускатиме до зали представників громади.

Дмитро Науменко розповідає, як у Чернігові у грудні 2017 року проходили громадські слухання щодо проєкту реконструкції центральної частини міста. Присутні представники громадськості вимагали провести відкритий конкурс проєктів, а не просто затвердити запропонований владою.

“Як завжди, зібрали масовку — представників міської ради або комунальних підприємств, які підтримували проєкт. Втім, реальних представників громадськості на слухання все одно прийшло більше. Зрештою було прийняте рішення, потрібне міській владі. Для цього головуючий маніпулював процедурою проведення слухань — вимикав мікрофони противникам проєкту, порушував процедуру голосування”, — згадує Дмитро Науменко.

Ще більш брутальний випадок використання “масовки” для “протягнення” потрібних владі рішень стався в Ірпені у 2018 році. Слухання щодо генерального плану розвитку міста тривали там лічені хвилини і проходили без належних обговорень. Громаду при цьому стримували тітушки, які застосовували силу і лаялися.

Втім, фіктивні слухання можуть стати провальними для місцевої влади. Юрист із Вінниці Олександр Сарафанюк розповів, як вдалося через суд скасувати рішення фіктивних громадських слухань. У 2017 році місцева влада провела слухання з численними порушеннями, намагаючись легалізувати “реконструкцію” одноповерхового кафе в 11-поверхову будівлю.

“На громадські слухання були зігнані студенти педагогічного університету та транспортного коледжу — вишів, чиї гуртожитки розташовані поряд. Підозрюю, що влада дала команду цим ректорам, щоб вони “притягнули” туди студентів”, — згадує Сарафанюк.

Також організатори зробили низку процедурних порушень, зокрема належним чином не повідомили громадян про проведення слухань.

Замовник будівництва безуспішно оскаржував рішення суду в Апеляційному та Верховному судах.

Подібні практики можуть повернутись, коли чиновників перестануть стримувати карантинні обмеження.