Чому ми не дізнаємось реальної вартості виборів?

Моніторинг фінансової звітності партій та кандидатів за виборчий період проводиться задля упрозорення виборчих кампаній і стимулювання доброчесної поведінки політиків. Депутати місцевих рад працюють на користь громади безкоштовно протягом п’яти років, а їхні виборчі кампанії нерідко коштують мільйони гривень. Обидва явища мають бути унормовані: депутати повинні отримувати кошти за роботу в місцевих радах, а виборці мають розуміти, хто фінансує кандидата або партію, на що були витрачені гроші та чи відповідає задеклароване дійсності. У цій публікації ми аналізуємо виклики, які стоять на заваді визначенню реальної вартості кампаній та, як наслідок, форми незадекларованих витрат.

Чому неможливо визначити реальну вартість?

Після місцевих виборів минуло майже півроку, а ми і досі не маємо вичерпної інформації щодо вартості кампаній. На це є декілька причин.

Перш за все, кандидати звітують про видатки з моменту реєстрації і до дня виборів (три-п’ять тижнів). А промо та агітація стартують за два, три, чотири місяці, іноді й за півроку до початку виборчих перегонів. Фактично виборчі звіти покривають лише чверть чи третину часу, впродовж якого політики реально ведуть свої кампанії. Орієнтовні офіційні обсяги витрат на два-чотири місяці дочасної кампанії можна встановити лише частково, і лише коли партії подадуть свою звітність за 2-й та 3-й квартали. 

Уточнимо: є два різновиди фінзвітів — виборчі і поточні (щоквартальні). Останні подаються політсилами у міжвиборчий період. Проте у 2020 році парламент ускладнив доступ до інформації про партійні витрати й надходження. ВРУ дозволила їм відтермінувати подачу звітності аж до завершення карантину. Вже рік політсили користуються цим правом. 

У підсумку маємо констатувати, що законодавчо визначений термін виборчого періоду не збігається з реальною тривалістю агітації та ускладнює обрахунок справжньої вартості кампанії. Більше того, приблизний підрахунок можливий лише у випадку аналізу партії чи кандидата від неї. Коли йдеться про самовисуванців, то законом передбачено лише звітування за виборчий період, а він не охоплює всю агітацію.

По-друге, значна частина ТВК не оприлюднили виборчих фінзвітів кандидатів (або оприлюднили ці дані лише частково) та проігнорували запити ЧЕСНО. Попри те, що партії та кандидати зобов’язані звітувати як за виборчі кампанії, так і за міжвиборчий період, вичерпні дані для повноцінного дослідження просто відсутні. 

Ці два пункти є ключовими для розуміння ціни перемоги або ж просто участі у виборах. Однак існує ще ряд явищ, які впливають на вартість кампаній та фактично є незадекларованими витратами.

Агітація коштом громадських організацій

Масовим явищем напередодні цих місцевих виборів було використання громадських організацій для фінансування дочасних кампаній партій та потенційних кандидатів у міські голови. Приміром, партія “Варта” подала за 3-й квартал 2020 року майже порожній звіт, тоді як у липні — вересні на вулицях щонайменше двох міст (Львова і Тернополя) було розміщено десятки площин зовнішньої реклами. Не потрапила до звітів ні поліграфія “Варти”, ні оплата організованих “Вартою” заходів. Як виявилося, всю цю кампанію в інтересах партії та її майбутніх кандидатів у міські голови розгорнула однойменна громадська організація.

Ідентичну ситуацію ЧЕСНО виявив у Дніпрі, де рекламу Загіда Краснова та його партії “Громадська сила” розміщувала ГО “Громадська сила”, та в Луцьку, де партія “Свідомі” вела кампанію через однойменну ГО. Кампанії тривали щонайменше кілька місяців і не відображені у фінзвітності партії. Ведення агітації через громадські організації приховує реальних донорів кампаній.

Приватні соцопитування та екзит-поли

Невід’ємною складовою виборчих перегонів є соціологічні опитування. Їх проводять як професійні організації, акредитовані члени Соціологічної асоціації України (САУ), так і просто партійні підрядники. Визначити кваліфікацію та якість дослідження останніх часто неможливо. Використання результатів замовних опитувань на свою користь є поширеною політтехнологією, котра покликана підвищувати рейтинг кандидата. 

Звісно, витрати на такі “дослідження” у звітах не відображають. Так само як і витрати на ще один вид соціологічних послуг — партійні екзит-поли. 

“Чорний ринок” виборчих комісій

Не остання стаття видатків для партій упродовж кампаній — це робота виборчих комісій. Члени комісій стратегічно важливі, адже саме вони рахують голоси та затверджують протоколи з результатами виборів. Тобто можуть або відобразити чесні результати виборів, або спотворити їх.

Для того, щоб отримати контроль над роботою комісії та спробувати протягнути через голосування членів комісії потрібне для кандидата чи партії рішення, треба мати у ній більшість голосів.

На кожних виборах є два чорні ринки, які утворюються довкола виборчих комісій. Один ринок формують маленькі партії, які реєструються на виборах, мають право брати участь у жеребкуванні по всій країні та отримують представників у територіальних виборчих комісіях (ТВК).

Ці партії технічні, вони не претендують на перемогу. Але вони йдуть до великих партій і пропонують реальним гравцям купити їхні місця в комісіях, аби ті могли завести своїх людей під брендом малих партій. Ціни різняться і в залежності від попиту можуть сягати навіть 15 тис. доларів.

Другий чорний ринок — розрахунки із членами комісій. За офіційні кілька сотень гривень від держави члени комісій працювати, як правило, не збираються. Вони можуть піти на значно більші суми. І партії їх платять. Готівкою. Ці гроші не відображені у фінансових звітах партій. Суми можуть становити від кількох тисяч гривень членам ДВК (дільничних виборчих комісій) до 25 тис. гривень членам ОВК (окружних виборчих комісій).

Нагадаємо, Рух ЧЕСНО дослідив, як же утворюється чорний ринок у сфері виборчих комісій під час виборів, які ціни були цього року, та розглянув можливі варіанти вирішення цієї проблеми.

Агітація в день тиші

Закон передбачає заборону агітації в переддень виборів та день голосування. Це зроблено для того, щоб виборці могли зробити зважений вибір — уже без впливу політичних партій. Вся зовнішня політична реклама має бути прибрана з вулиць.

Однак партії та кандидати по всій країні нехтують законом. На місцевих виборах 2020 року Рух ЧЕСНО зафіксував білборди, які можна вважати агітаційними, адже за ними дуже легко вгадується візуальний стиль і меседжі партій та кандидатів. Однак вони не містять вихідних даних, імен та прізвищ кандидатів. Довести причетність певної політсили до розміщення такої реклами може бути нелегко. Порушення ж полягає не лише в тому, що подібна реклама має ознаки агітації в день тиші, а й у тому, що вона, найімовірніше, оплачується поза виборчими фондами, і ми ніколи не дізнаємось, хто і скільки за неї заплатив.

Партії та кандидати не вносять у звіти дані про оплату бордів із прихованою рекламою, адже наявність подібних витрат автоматично означатиме, що було порушено закон.

Інтернет-реклама

Ця кампанія унікальна як з точки зору закріплення ролі інтернет-реклами, так і з тієї точки зору, що партії почали частіше звітувати про витрати на неї. На рекламу в інтернет-виданнях, Google, YouTube та в соцмережах (Facebook, Instagram) гроші витрачали і раніше, однак, як правило, вони проходили повз звіти. Ймовірно, на зростання частки задекларованих витрат мала вплив відкритість корпорації Facebook, яка з 2019 року публікує дані про те, скільки було витрачено на політичну та соціальну рекламу в українському сегменті соцмережі.

На жаль, фінзвіти у більшості випадків не дають можливості ідентифікувати, де саме кандидати та партії розміщували рекламу. Так сталося передовсім через те, що ЦВК при розробці форми звіту передбачила лише загальний код витрат для інтернету без будь-якої деталізації (хоча, беззаперечно, зрушенням є те, що такий код витрат взагалі з’явився у формі звіту). Натомість форма звіту передбачала окремі коди для витрат, які вже кілька кампаній поспіль займають менше 1% видатків (на кшталт оренди чи виготовлення агітаційних наметів).

За окремими винятками партії також не вказували у призначенні платежу, на якій саме платформі поширювалася реклама, найчастіше опис витрат був дуже загальним: “поширення у мережі Інтернет”, “на веб-вузлах” тощо. 

Незважаючи на той факт, що політсили отримали можливість звітувати за промо в інтернеті, вони досить часто цього уникають. Фактично в кожному місті, яке аналізував Рух ЧЕСНО, є непоодинокі випадки незадекларованих витрат на інтернет-рекламу. Для прикладу, “За майбутнє” на Франківщині, згідно зі звітом, не витрачала грошей на рекламу в інтернеті, а дані бібліотеки Facebook свідчать про видатки на суму понад 60 тис. доларів. Схожа ситуація в Ігоря Васюника, звіт якого не містить платежів на рекламу в інтернеті, а згідно із даними бібліотеки реклами витрачено понад 10 тис. доларів.

Сьогодні інтернет-реклама займає суттєву частку видатків на кампанії. Також це ледь не єдина стаття витрат, яку можна верифікувати за допомогою бібліотеки фейсбук-реклами. Усі витрати українських політиків на промо в соцмережі у вересні — жовтні 2020 року сягнули 5 млн доларів. Використання згаданої бібліотеки дає можливість прослідкувати незадекларовані витрати на промо в соцмережі, що, безперечно, є великим плюсом у процесі моніторингу партійних фінансів. Наявність не вказаних у звітах видатків на рекламу в інтернеті ставить під сумнів доброчесність політсили та правдивість інших витрат (поліграфія, телереклама, білборди). Справжню вартість останніх відслідкувати складно, а іноді зовсім неможливо.

Інші незадекларовані видатки

Серед інших непрозорих витрат, які Руху ЧЕСНО вдалося встановити, є заниження вартості зовнішньої реклами, зокрема в Івано-Франківську. Середня вартість рекламної площі на білборді на період виборів у місті становила 10 тис. гривень. Саме таку ціну назвали в одній із найбільших компаній, що надає послуги з розміщення зовнішньої реклами — ТОВ “Вестборд”. У звітах ВО “Свобода” до Івано-Франківської міської ради та облради сумарно зі звітом Руслана Марцінківа вказано витрат на зовнішню рекламу на понад 218 тис. гривень. На білбордах Марцінківа вказаний наклад 100 екземплярів — відповідно до вказаних у звітах витрат на зовнішню рекламу, розміщення одного борда мало б коштувати партії чи кандидату в середньому 2 тис. гривень. 

Також у звітах партій відсутні пункти, де вказувалися б витрати на послуги працівників виборчих штабів, агітаторів та іншого персоналу. Впродовж виборчого процесу партії не можуть уникнути цих видатків. Доволі часто роботу агітаторів називають волонтерською та безоплатною, однак вона такою не є, це Рух ЧЕСНО з’ясував напередодні виборів. Тому партії і кандидати далеко не повною мірою відображають реальні витрати на виборчі кампанії.

Таким чином, для обрахунку реальної вартості кампанії в нинішніх умовах ми повинні знати приблизний час початку агітації, мати дані з поточних та виборчих звітів, враховувати агітацію від однойменних до партій ГО, роботу виборчих комісій та, звісно, мати дані щодо ринкової вартості реклами. Навіть з усім набором необхідних даних обрахунок та верифікація справжньої вартості займає тривалий час і не вирішує проблеми незадекларованих витрат. Необхідне суттєве вдосконалення законодавчої бази у сфері виборів та агітації.

Нагадаємо, раніше Рух ЧЕСНО писав про фінансову складову місцевих виборчих перегонів у Києві, Львові, Хмельницькому, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, Дніпрі, Вінниці та Херсоні.