Вибори у Львові офіційно коштували два мільйони доларів: їх походження досі невідоме

ЧЕСНО проаналізував усі доступні фінзвіти за виборчу кампанію до Львівської міської та обласної рад і пояснює, чому нам все ще невідомі імена її донорів.

Один донор на дев’ять кандидатів

Кампанія у Львові коштувала стільки ж, скільки витратили загалом партії та кандидати у міські та обласні ради чотирьох сусідніх регіонів — Тернополя (10 млн), Івано-Франківська (14,1 млн), Волині (11,8 млн) та Хмельницького (15,8 млн). При цьому понад половину всіх надходжень припадає на фаворитів мерських перегонів Олега Синютку, Андрія Садового та їхні партії.

Беззаперечним лідером за обсягами залучених коштів є Олег Синютка та “Європейська солідарність”. Їхні сукупні надходження становлять 16,2 млн гривень. 

Надходження у понад 15 млн гривень позначені у звітності Синютки та ЄС як “власні кошти” партії, що означає, що до виборчого фонду спрямовуються кошти з поточних рахунків партії, якими вона користується у міжвиборчий період. Про надходження на ці рахунки партія також зобов’язана звітувати, однак парламент надав партіям ексклюзивне право не подавати квартальної звітності аж до завершення карантину. Найактивніші партії, в тому числі ЄС, користуються наданою можливістю та зволікають із поданням квартальної звітності. Лише близько 1 млн гривень надійшло до виборчого фонду ЄС в якості внесків від фізосіб. Передовсім це внески від списочників ЄС до міської та обласної рад розміром від 600 гривень до 50 тис. гривень.

Сукупний розмір виборчих фондів Андрія Садового та “Самопомочі” лише на 700 тис. гривень нижчий, ніж у Синютки та ЄС, і сягає 15,5 млн. Всі 100% коштів до виборчих фондів надійшли в якості “власних коштів” із поточних рахунків партії. Звітів за друге півріччя 2020 року “Самопоміч” не подавала, тож з’ясувати походження цих коштів наразі неможливо.

Загалом близько 92% всіх надходжень до виборчих фондів партій та кандидатів на виборах до міської та обласної рад — це надходження “власних коштів партій”. З них лише одиниці подали до НАЗК квартальну звітність. Серед них новостворена “Варта”, яку у 3-му кварталі фінансували передусім майбутні кандидати від цієї партії до міської та обласної рад. Щоправда, як з’ясував ЧЕСНО, партійний звіт “Варти” за 3-й квартал не відображає відомостей про витрати на рекламну кампанію вартістю 1 млн гривень, яка тривала з кінця червня по вересень.

У двадцятці найбільших виборчих фондів лише мерські фонди Юлії Гвоздович (УГП) та Ігоря Васюника (самовисування) наповнювалися виключно за рахунок власних коштів кандидатів, а також через внески фізосіб.

Серед кандидатів, які вклали у кампанію найбільше власних коштів, першу позицію займає Ігор Васюник, який перерахував до свого виборчого фонду чверть мільйона гривень. Суттєво вклався у свою кампанію і самовисуванець Назарій Брезіцький — 150 тис. гривень. Ще близько 100 тис. у кампанію Брезіцького вклала його дружина.

Загалом у всій виборчій звітності кандидатів і партій фігурують імена 211 донорів, передовсім самих же кандидатів у депутати чи у міські голови. Сукупно вони перерахували до виборчих фондів 4,5 млн гривень. Для порівняння, у Львові зареєстровано понад 590 тис. виборців, а до міської та обласної рад балотувалося майже 1900 кандидатів. Потенційно донорів у львівської кампанії більше, однак про походження понад 52 млн гривень дізнаємося, лише коли партії подадуть квартальну звітність.

Читати більше: Реклама є — витрат немає: аналіз фінзвітності партії “Варта”

Хто і як витрачав?

Судячи зі звітів, партії та кандидати обирали кардинально різні шляхи до виборця. Майже 50 млн гривень пішло всього на чотири статті видатків — зовнішня реклама, телереклама, друк та реклама в інтернеті.

“Європейська солідарність” та Олег Синютка зробили головну ставку на телерекламу, спрямувавши на це 9,6 млн гривень (59%). Найбільше коштів отримали телеканали, які належали лідеру партії Петру Порошенку (“Прямий” — 6,9 млн, “5 канал” — 1,2 млн). Частину коштів отримали і місцеві НТА, філія “Суспільного телебачення” та комунальний “Перший західний”.

Все ж, як правило, партії та кандидати найбільше коштів витрачали на зовнішню рекламу — загалом 23 млн гривень (проти 14 млн гривень сукупних витрат на телебачення).

У найактивніших і фінансово спроможних партій та кандидатів на зовнішню рекламу йшло близько половини офіційних витрат — від 42% в Української галицької партії до 61% у “Слуги народу”. “Самопоміч” на зовнішню рекламу спрямувала понад 8 млн гривень, або 52% коштів. ЄС та Синютка на зовнішню рекламу спрямували у чотири рази менше коштів, ніж “Самопоміч”, всього 2 млн гривень (13% коштів із виборчих фондів).

Варто зазначити, що у вересні, ще до офіційної реєстрації кандидатів, згідно із замірами ЧЕСНО, ЄС та “Самопоміч” були лідерами за обсягами зовнішньої реклами і мали приблизно рівну кількість площин.

Цікаво, що жодних витрат на зовнішню рекламу немає у партії “Духовна Україна” та її кандидатки Наталії Ван Доеверен, хоча ЧЕСНО під час кампанії таку рекламу на вулицях міста фіксував. Щоправда, міська ТВК оприлюднила лише проміжний звіт кандидатки, тож упевнено стверджувати, що ці витрати не задекларовані, ми не можемо.

Традиціно великі обсяги коштів пішли на поліграфію та брендовану продукцію. В абсолютних цифрах найбільше коштів за друковану і брендовану продукцію віддали “Самопоміч” (2,6 млн гривень) та “Європейська солідарність” (1,5 млн гривень). Однак пропорційно найбільше за друк віддала УГП, витративши на це понад чверть усіх коштів (фонди партії та Юлії Гвоздович).

Нетрадиційним є те, що у структурі видатків одну з найвищих позицій займають видатки на рекламу в інтернеті. На рекламу в інтернет-виданнях, Google, YouTube та в соцмережах (Facebook, Instagram) гроші витрачали і раніше, однак, як правило, такі витрати проходили повз звіти. Приміром, частка витрат на рекламу в інтернеті (загалом) під час президентської кампанії 2019 року становила всього 1%. Того ж року партії на виборах до парламенту задекларували, що витратили на рекламу в інтернеті близько 2% загального обсягу фондів. у 2020 році на виборах до Львівської міської та обласної рад частка витрат на рекламу в інтернеті зросла до 4,7%, а в окремих партій сягає 16%. Таким чином, витрати на рекламу в інтернеті міцно закріпилися у ТОП-5 статей видатків у всіх досліджуваних містах, в тому числі й у Львові. Частку в 4–5% можна вважати низькою, адже в частині міст офіційні видатки сягають 8%, 10% та навіть 12% (у Києві).

Для частини партій у Львові інтернет став одним з основних каналів комунікації з виборцем. Так, “Голос” спрямував на рекламу в інтернеті чверть коштів із партійних фондів та фонду Ярослава Рущишина (1,4 млн з 5,6 млн загальних витрат). На рекламу в інтернеті робили ставку і в УГП, спрямувавши на це 510 тис. гривень, або 16% від загального обсягу видатків партії та її кандидатів у міські голови.

Наскільки виправданими були комунікаційні стратегії партій, сказати складно. І до міської, і до обласної ради пройшли передовсім лідери за витратами, незалежно від того, робили вони ставку на телерекламу чи на зовнішню рекламу. Однак і тут є винятки. Наприклад, “Слуга народу” та УГП, які є в ТОП-5 за витратами, до міськради так і не пройшли, натомість “Свобода”, яка офіційно витратила на кампанію менше 1,2 млн гривень (партійні фонди та фонд Руслана Кошулинського), отримала у міськраді фракцію з п’яти депутатів.

Чи всі витрати потрапили до звітності?

Верифікувати витратну частину звітності партій та кандидатів можливо лише у двох випадках:

• якщо зафіксовані певні прояви активностей, на які у звіті не витрачено жодної копійки (наприклад, є фото зовнішньої реклами, а витрати на неї у звіті відсутні);

• якщо ви володієте даними щодо реальних обсягів кількості та вартості певних категорій витрат (наприклад, коли відома точна кількість площин зовнішньої реклами та її вартість).

З моменту реєстрації кандидати намагаються хоча б частково відображати у звітності всі видимі прояви кампаній, тому такий спосіб верифікації рідко приносить плоди, адже реальні обсяги реклами невідомі. Єдиним винятком є бібліотека реклами від Facebook, яка розміщує у вільному доступі дані щодо витрат на поширення рекламних дописів у самому Facebook та в Instagram. Саме при співставленні цих даних ми виявили як випадки, коли кандидати взагалі не декларували витрат на рекламу у соцмережах, або ж коли їхні реальні витрати були суттєво вищими, ніж задекларовані.

Наприклад, упродовж кампанії рекламні дописи на користь Ігоря Васюника поширювалися з його особистої сторінки у Facebook та зі сторінки видання “Львівський портал”. Загальна сума витрат з моменту реєстрації — 10 550 доларів, або близько 300 тис. гривень. У звіті Ігоря Васюника витрати на рекламу в соцмережах відсутні, як і на рекламу в інтернеті загалом. Офіційні видатки спрямовувалися виключно на зовнішню рекламу, друк, транспортні витрати тощо.

Схожа ситуація у Ігоря Зінкевича та партії “Варта”. Згідно із даними бібліотеки реклами Facebook, витрати “вартовиків” на соцмережі з моменту реєстрації сягають 10 тис. доларів. Рекламну кампанію вели передовсім з партійної сторінки “Варти”, на що витратили в межах кампанії понад 6 тис. доларів. Натомість у звіті зустрічаємо всього два платежі, загалом на 21 тис. гривень, які можна ідентифікувати як оплату розміщення матеріалів в інтернеті. Ще один платіж на 4 тис. гривень теж, ймовірно, був спрямований на рекламу в інтернеті (цільове призначення сформульовано надто загально). Інші витрати з виборчого фонду партії були спрямовані виключно на традиційні види агітації — зовнішню рекламу, друк, ефіри на радіо та телебаченні тощо.

Аналогічна ситуація зі звітами “Свободи” та Руслана Кошулинського. Згідно із бібліотекою реклами Facebook, Кошулинський та кандидати від “Свободи” до ЛМР витратили на рекламу в соцмережі майже 9 тис. доларів. Левова частка витрат припадає саме на сторінку Руслана Кошулинського (8 тис. доларів). При цьому у виборчих звітах бачимо лише один платіж у 16 695 гривень за рекламу в інтернеті, що не пояснює різниці між реальними та офіційними витратами.

У Ігоря Кузьмака витрати на рекламу в інтернеті принаймні у п’ять разів нижчі, ніж фактичні витрати, зафіксовані через бібліотеку реклами Facebook (26 300 гривень, офіційно витрачених на рекламу в інтернеті, проти понад 5 тис. доларів, реально витрачених з моменту реєстрації).

Попри значні витрати на рекламу в інтернеті Олега Синютки та ЄС, все ж виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи всі витрати партія та кандидат задекларували. Офіційні видатки Синютки та ЄС на інтернет сягають понад 1,1 млн гривень — за цим показником вони поступаються лише “Голосу”. Разом з тим проплати на 700 тис. гривень можна ідентифікувати як оплату послуг інтернет-медіа, а отже, лише близько 400 тис. гривень могло бути спрямовано на іншу рекламу в інтернеті (чітко ідентифікувати, на якій із платформ поширювалася реклама, неможливо через надто узагальнений опис призначення платежу). Згідно з бібліотекою реклами Facebook, лише із сторінки Олега Синютки з моменту реєстрації витратили майже 27 тис. доларів (близько 750 тис. гривень). Загальні ж витрати на рекламу у Facebook із партійної сторінки, сторінки Синютки та інших кандидатів до міської та обласної рад сягають 46 тис. доларів (майже 1,3 млн гривень).

Менші, та все ж суттєві розбіжності є в офіційних та фактичних витратах на рекламу у Facebook в Андрія Садового та “Самопомочі”. Офіційно на рекламу в інтернеті “Самопоміч” та Садовий витратили 874 тис. гривень, з яких близько 100 тис. отримало видання “Твоє місто”. Разом з тим ЧЕСНО зафіксував принаймні 14 сторінок, які прорекламували кандидатів “Самопомочі” та Андрія Садового майже на 31 тис. доларів. Ще майже 5 тис. доларів витратили сторінки “Качнидільницю” та сторінка видання Zaxid.net (також розміщували дописи прости Олега Синютки та за Андрія Садового). Напередодні другого туру виборів обидві сторінки розміщували дописи, покликані збільшити явку виборців, чим в цей же час займалася команда “Самопомочі”, в т. ч. через зовнішню рекламу та активність у соцмережах у дні тиші та виборів. Тож сукупні витрати “Самопомочі” на рекламу в соцмережах мають сягати 1 млн гривень.

ЧЕСНО звернувся до всіх партій, щодо яких ми виявили найсуттєвіші неспівпадіння офіційних та фактичних витрат на рекламу в інтернеті. Жодної відповіді по змісту виявлених неспівпадінь від них так і не надійшло.

Приблизно рівними є фактичні та задекларовані витрати на рекламу в інтернеті в УГП та Юлії Гвоздович (однак це лише якщо не враховувати, що підрядник мав отримувати кошти за свої послуги). У “Голосу” та Ярослава Рущишина, а також у “Слуги народу” та Тараса Кльофи витрати на рекламу в інтернеті суттєво перевищують дані про реальні витрати на рекламу у соцмережах, що, втім, можна пояснити тим, що реклама розміщувалася і на інших платформах, а також тим, що кошти за ці послуги отримували не лише платформи, а й посередники, через яких таку рекламу розміщували.

Загалом же перешкодою для верифікації офіційних та фактичних витрат на соцмережі є ускладнений доступ до фінансових звітів (відповідальними за це є міська та обласна ТВК). Однак проблема і у відсутності в законодавстві вимог щодо маркування реклами в інтернеті загалом та в соцмережах зокрема. Нарешті, проблемною є і сама форма звіту. Вона не передбачає окремих кодів витрат для проплат за рекламу у соцмережах, що ускладнює їх ідентифікацію, адже опис призначення платежу від розпорядника рахунку часто не дає можливості визначити, на що саме йшли кошти. Разом з тим, прозорості в питаннях витрат на кампанію в інтернеті додало б оприлюднення даних про витрати на рекламу Google. Така база даних вже працює для країн ЄС та США.

P. S. Дякуємо журналістці Мар’яні Сич за надані фінансові звіти, які були використані при підготовці цього матеріалу.

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал “ЧЕСНО”.

Приєднуйтесь до нашої сторінки у Facebook!