Чи посилила гендерна квота жіноче лідерство в політиці Львова?

Результати досліджень свідчать, що Україна має одну з найнижчих у світі частку жінок у владі. Навіть запровадження законодавчих змін в частині гендерних квот ефективно не вирішує проблему низького представництва жінок у місцевих радах як на рівні депутатського корпусу, так і в системі місцевого самоврядування на Львівщині. 

Координаторка Руху ЧЕСНО Віта Думанська відзначає, що, за даними досліджень, наслідком посилення участі жінок у політиці у країнах, що розвиваються, є поліпшення надання державних послуг, особливо у сфері освіти та охорони здоров’я. Також доведено вплив на підвищення якості роботи державних інститутів через зменшення корупції серед тих, хто при владі. Жінки у місцевому самоврядуванні змінюють дискурс місцевої політики, звертають увагу на питання, важливі для розвитку громад — добробут сімей з дітьми, розвиток освіти та позашкілля, забезпечення комфортних умов життя. Це підтверджує важливість представництва. 

Сильне жіноче лідерство і виборча квота

Для того, щоб подивитися, чи є сильне жіноче лідерство у партіях, варто звернути увагу перш за все на те, чи ставлять партії жінок на перші місця в округах. Головна задача партії, яка бере участь у виборах, — перемогти, тому вона апріорі ставить на перші місця тих, хто може принести якнайбільше голосів. Тобто партії могли обирати, ставити їм жінок на четверте чи п’яте місце для того, щоб виконати вимогу закону, чи зробити їх обличчям кампанії в окрузі.

У загальному списку партій здебільшого ставили жінок на четверту та п’яту позицію — у 70% випадків. Під № 1 у загальних партсписках не йшла жодна жінка, під № 2 до ради за партсписком жінки йшли лише від партій “ЄС” та “Самопоміч”, а під № 3 — від “Варти”. 

Ось як розподілили перші п’ять місць в округах партії, що потрапили до Львівської міськради. На четвертій-п’ятій позиціях у списках 61% жінок-кандидаток. 

Як ми бачимо, серед партій жінки на четвертій–п’ятій позиціях в окружних списках у “Варти”, “Свободи”, “Голосу” були у 67% випадків, у ЄС — у 57%, у “Самопомочі” — у 53%. Лише 10% № 1 та 5% № 2 в окружних списках партій зайняли кандидатки. У “Варті” жоден з окружних списків не очолили жінки, у “Самопомочі” та “Свободі” таких було по одній, а в ЄС та “Голосі” — по дві. Ще по одній жінці були № 2 в округах від “Варти”, “Голосу” та “Самопомочі”.

Виборчий кодекс передбачає, що до ради потрапляють кандидати, розташовані на прохідних місцях в округах (по суті, беручи до уваги рейтинг політсил, це перше чи перше і друге місце у списку в окрузі), або ж ті, які здолають 25% виборчої квоти (за результатами виборів до Львівської міськради це понад 685 голосів). Але у будь-якому випадку треба, щоб партія в окрузі набрала достатню кількість голосів, аби отримати цілий мандат (2739 голосів).

Рух ЧЕСНО вирішив підрахувати, хто з кандидаток — переможниць на виборах спромігся подолати 25% виборчої квоти. Дані свідчать, що третину з 12 обраних депутаток, які набрали квоту, склали жінки, яких партії ставили на перші місця в окрузі, тобто самі партії визнавали їхнє лідерство і дали можливість вести кампанію. Ще чотири кандидатки стали депутатками попри те, що мали № 5 в окружному списку, дві успішно балотувалися під № 4, ще по одній — під № 3 та № 2. 

Загалом у Львівській міськраді 8-го скликання відсоток депутаток зріс на 1% порівняно з попереднім і складає 28%, або 18 жінок. Після складення депутатського мандату Андрієм Москаленком замість нього у раду зайде представниця “Самопомочі” Анна Дідух, і депутаток у раді стане 19, або 30%. 

Виборчу ж квоту набрали 12 із 18 новообраних депутаток, 19% від складу Львівської міськради. 

Як ми бачимо, з 12 жінок-кандидаток, що подолали виборчу квоту, вісім є представницями ЄС, три — “Самопомочі”, та одна — “Голосу”. У “Варті” та “Свободі”, а також в усіх інших партіях, що балотувалися до Львівської міськради, жодна з кандидаток квоту не подолала, що говорить про те, що кандидаткам тих політсил, які мають низький загальний рейтинг, майже нереально подолати квоту. Навіть для жінок у партіях, що пройшли до ради, подолання завищеної виборчої квоти є складним завданням. Ситуація суттєво змінилася б, якби парламентарі підтримали прохідний бар’єр не на рівні 25% виборчої квоти, а, до прикладу, на рівні 5%.

Результати виборів свідчать, що з 18 жінок 11 пройшли до міськради через окружні виборчі списки, шестеро — через єдиний загальний список, та одна — внаслідок відмови колеги від депутатського мандату. За окружними списками з 11 жінок пройшло не лише дев’ять, що подолали виборчу квоту, але і дві, що квоту не подолали. При цьому за єдиним списком з шести жінок пройшли три, що подолали виборчу квоту, та три, що її не подолали. 

Гендерний результат жінок у міськраді став наслідком різних комбінацій факторів: 1) популярність жінок в окрузі попри нижчі позиції в окружних списках, але з високими позиціями у центральних списках (Оксана Маруняк, Олена Пасевич, Олена Пелех та Ольга Посипанко з ЄС), 2) популярність в окрузі навіть попри нижчі позиції в окружних та центральних списках — ці жінки не пройшли б без набрання виборчої квоти, але набрали її (Богдана Зубрицька з “Самопомочі”, Тетяна Шевченко та Наталія Сомик з ЄС), 3) популярність жінок, що мали лідерські позиції в окружних списках та високі — у центральних, вони мали майже гарантоване обрання і набрали квоту та пройшли від округу (Вікторія Христенко з “Голосу”, Вікторія Довжик та Юлія Хомчин із “Самопомочі”, Уляна Пак та Лейла Мелесова-Вальчак із ЄС). 

Були і кандидатки, які балотувались під № 1 в окружному списку, але не змогли подолати квоту (Марія Чижишин з “Голосу”). № 3 в окрузі та № 4 у центральному списку “Самопомочі” Оксана Динік стала депутаткою від округу, але квоту не здолала. 

Інші ж депутатки пройшли завдяки високим позиціям у загальнопартійних центральних списках (Наталія Шелестак була № 3 у центральному списку “Варти” і № 12 в окрузі, Неля Васюта — № 5 у центральному списку “Варти” і № 10 в окрузі, Анастасія Окряк — № 8 у центральному списку ЄС і № 3 в окрузі). З цього випливає, що деякі з них одразу планували зайти через центральні списки і не вести активну виборчу кампанію у межах визначеного виборчого округу. 

Гендерний баласт

З-поміж 16 кандидатів, які набрали найменшу кількість голосів і стали депутатами, шестеро — жінки. У ТОП-6 осіб з найменшою кількістю голосів жінок четверо, і всі вони, крім Оксани Динік, пройшли у раду завдяки високим позиціям у загальних партійних списках. 

Більше того, аутсайдером Львівської міськради залишилася кандидатка з ЄС Ірина Бжезінська, яка набрала квоту, але партія не отримала достатньої кількості голосів для мандата в окрузі, аби вона стала депутаткою. 

Також була група кандидаток, які не набрали квоту, але набрали значно більше, аніж деякі з обраних депутаток, у тому числі колег по фракції. Вже згадана Дідух, що стане депутаткою ради через відмову колеги від мандата, також не набрала виборчу квоту, але показала високий результат у 639 голосів. 

А тепер оцініть справедливість системи стосовно кандидатів і виборців: кандидатка від “Варти” Шелестак отримала 103 голоси і стає депутаткою, а Ірина Оршак від цієї ж партії отримала 594 голоси, але бути депутаткою за результатами виборів їй не випадає. Ще один приклад, коли Окряк з ЄС із 299 голосами стає депутаткою, а Бжезінська з цієї ж партії, з 796 голосами та подоланою виборчою квотою, також депутаткою не стає. І зараз мова не про те, хто з них краща і більш доброчесна кандидатка — йдеться про те, що правила гри на виборах мають бути зрозумілими і чесними стосовно кандидатів і виборців.

З усіх кандидаток, які набрали значну кількість голосів, але недотягли до квоти і не стали депутатками, більшість займали перше–третє місця в окружних списках, але були й такі, що попри № 6–8 чи 10 в окружному списку майже змогли подолати виборчу квоту. Кандидатки УГП не пройшли, бо партія не перетнула виборчий бар’єр. Не пройшли тут кандидатки з високою позицією у центральних списках, бо Любомира Вовчок зі “Свободи” втратила потенційний мандат через показники колег по партії в округах, а деякі представниці менших партій не пройшли через малі партійні результати. Інші були на низьких позиціях у списках і могли розраховувати лише на виборчу квоту. 

Вплив квотування на прикладі Львівської міськради дуже простий, бо в усіх партіях у списках було 40–44% кандидаток-жінок, впритул до вимог квоти. У списку ЄС було 44% жінок, у “Голосу” — 43%, у “Варти” і “Свободи” — 41%, “Самопомочі” — 40%. Але в підсумку ЄС провела у раду 35% жінок у складі фракції, “Варта” та “Самопоміч” — по 29%, “Голос” — 25%, а “Свобода” не провела жодної жінки-депутатки. 

Відповідь на питання, чому так сталося, знову криється не в тому, чи розвинули партії жіноче лідерство і чи стала політика більш якісною. Просто у менш рейтингових партій, яким було доволі важко набрати 25% виборчої квоти і голосів на цілий мандат, кандидати проходили за списком. А у списку гарантовано було 40% жінок. Якби система дозволяла пройти, коли кандидат бере 5% виборчої квоти, це збільшило б чесну конкуренцію серед усіх кандидатів незалежно від квоти. Але за домовленістю “Слуги народу” та ОПЗЖ бар’єр свідомо підняли до 25% виборчої квоти, щоб партії, а не виборці могли впливати на те, хто пройде по списку. Виборча квота в руках парламентарів замість інструменту для формування лідерства стала інструментом для формування партійної диктатури. 

Підсумки політичного недопредставлення жінок

Те, що жінки недопредставлені у депутатському корпусі міськради, має своїм наслідком їх недостатнє представництво на посадах у владі міста різних рівнів. 

Якщо аналізувати перебування жінок на керівних посадах у депутатських комісіях ради, то з 36 керівних посад, до яких входять посади голів, заступників та секретарів, 11, або 31%, займають жінки. Жінки очолюють п’ять депутатських комісій, троє обіймають посади заступниць голів та троє є секретарями комісій. У двох комісіях із 12 (17%) жінки мають більшість голосів. У ще одній комісії є гендерний паритет.

Ще один важливий маркер на рівні депутатського корпусу — це відсоток жінок на керівних посадах у депутатських фракціях. З 12 керівних посад, а саме голів та заступників голів фракцій, жінки мають дві посади, або 17%. 

Можна припустити, що ці фактори можуть мати вплив на кадрову політику у своїх голосуваннях. Рух ЧЕСНО писав, що на початку лютого 2021 року у Львові оновили склад виконкому міськради. Серед дев’яти його членів двоє жінок — 22%. Серед заступників мера Львова жінками є 40%, або двоє з п’яти. 

Відсоток жінок у депутатському корпусі та в депутатсько-фракційних органах ради суттєво відрізняється від відсотка на керівних посадах у виконавчих та комунальних органах влади Львова, де грає роль не виборча система, не рада, а управлінський відбір. 

Серед 25 штатних та позаштатних радників Андрія Садового вісім жінок, або 32%. Серед штатних радників четверо з восьми, або 50%, жінки. На рівні виконавчих структур міськради 5 з 13 департаментів, або 38%, очолюють жінки. З 47 управлінь та відділів міськради жінки очолюють 20, або 43%. Жінки очолюють чотири з шести, або 67%, районних адміністрацій Львова. Хоча і точна кількість комунальних підприємств у Львові є предметом дискусії, але якщо оцінювати наявні на офіційному сайті міськради 70 таких підприємств, то можна відзначити, що жінки очолюють 28 з них, або 40%.

Все це означає, що перед українськими політиками та суспільством стоїть завдання виправлення вад виборчої системи у Виборчому кодексі, зміни внутрішньопартійної культури щодо висунення жінок-кандидаток, зміни політичної культури суспільства в частині рівного політичного представництва та гендерної рівності. 

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал “ЧЕСНО”.

Приєднуйтесь до нашої сторінки у Facebook!