Перша кримінальна справа за кнопкодавство: як рік розслідування увінчався лишень підозрою

Президент України Володимир Зеленський та його партія “Слуга народу”, йдучи 2019 року на вибори, обіцяли покласти край кнопкодавству у Верховній Раді. Кандидати у нардепи від СН навіть підписували меморандум з обіцянкою скласти мандат у разі неособистого голосування.

Меморандум, який підписали кандидати в нардепи від “Слуги народу”

Попервах нова влада розглядала широкий спектр варіантів, як покласти край порушенню нардепами Конституції та Регламенту ВРУ в частині особистого голосування.

На жаль, команда Зеленського відмовилася від ідеї під’єднання до парламентської системи голосування сенсорних кнопок, котрі з 2008 року вмонтовані в пульти в сесійній залі та могли б назавжди розв'язати проблему кнопкодавства. Їх тестування напередодні першого засідання Верховної Ради 9-го скликання зірвало Державне бюро розслідувань, а коштів на запровадження досконалішої системи голосування “слуги народу” у держбюджеті у подальшому не передбачили.

Натомість на Банковій вирішили закріпити у Конституції України механізм позбавлення парламентарія мандата за кнопкодавство та розробила відповідний законопроєкт №1027. Згідно з ним, якщо суд встановив факт неособистого голосування народним обранцем – тобто він голосував замість іншого нардепа або дав тому можливість проголосувати замість себе, – повноваження такого депутата припиняються достроково.

Законопроєкт №1027 Зеленський вніс до Верховної Ради 9-го скликання у перший же день її роботи, і парламент майже відразу направив його до Конституційного суду України для отримання висновку щодо відповідності Основному закону (згодом КСУ визнав його неконституційним).

Однак ледь встигла новообрана ВРУ розпочати роботу, як у ній з’явилися перші кнопкодави. Ними стали позафракційний нардеп Олександр Ковальов і, що найбільше приголомшило, два члени фракції “Слуга народу” – Олена Копанчук і Сергій Литвиненко. Коли ж представників монобільшості викрили на неособистому голосуванні, вони відразу довели нікчемність вищезгаданого передвиборчого меморандуму: від зобов’язання скласти мандат у разі кнопкодавства Копанчук і Литвиненко відхрестилися, лише перепросили за скоєне та для піару пообіцяли передати свої місячні зарплати на благодійність.

Вочевидь, у “Слузі народу” не очікували, що кнопкодавство у новому парламенті дасть про себе знати так швидко. Оскільки президентський законопроєкт про позбавлення кнопкодавів мандатів тільки-но передали до КСУ і законом він став би іще не скоро, владі довелося шукати тимчасове рішення.

Цим рішенням став проєкт закону №2148 про криміналізацію неособистого голосування, який вніс представник Зеленського у Верховній Раді, перший віцеспікер парламенту Руслан Стефанчук. Він запропонував надати кнопкодавству статус кримінального правопорушення й карати нардепів-порушників штрафом у розмірі від 51 тисячі до 85 тисяч гривень. Проте суть законопроєкту, за задумом Стефанчука, полягала не у санкції, а у тому, що депутат, котрого суд визнає винним у неособистому голосуванні, автоматично втратить мандат. Адже, згідно зі ст. 81 Конституції, наявність обвинувального вироку суду стосовно народного обранця тягне за собою дострокове припинення його депутатських повноважень у день набрання чинності цим вироком.

Проте для того, щоб покарати кнопкодава, потрібно спочатку відкрити кримінальне провадження – це має зробити генпрокурор або виконувач його обов’язків. Далі – досудове розслідування, яке здійснює Державне бюро розслідувань, і доведення провини народного депутата в суді.

29 жовтня 2019 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт про криміналізацію кнопкодавства за основу. Підготовкою документа до другого читання опікувався Комітет з питань правоохоронної діяльності. Під час цієї підготовки Рух ЧЕСНО закликав членів комітету додати до Регламенту ВРУ норму про те, що присутні на засіданні парламенту журналісти можуть повідомляти головуючого або Апарат про виявлені ними факти кнопкодавства, а ті своєю чергою зобов’язані на такі повідомлення реагувати.

Однак у підсумку комітет схвалив компромісний варіант цієї пропозиції: надати акредитованим представникам ЗМІ право повідомляти Апарат ВРУ про виявлені факти неособистого голосування, але не зобов’язувати Апарат реагувати на такі повідомлення.

Уже під час другого читання законопроєкту 19 грудня 2019-го член фракції ОПЗЖ Михайло Папієв спробував “збити” поправку щодо журналістів. Нардеп заявив, що ця норма нібито створює “корупційні можливості” для представників преси. Натомість він закликав розв’язати проблему кнопкодавства шляхом запровадження сенсорної кнопки.

На прохання Папієва поправку поставили на підтвердження, але вона “встояла”, отримавши 230 голосів “за”. Того ж дня Верховна Рада ухвалила законопроєкт №2148 у цілому: його підтримали 261 парламентарій. 13 січня 2020 року закон підписав президент, а 16 січня він набрав чинності.

Відтоді у Кримінальному кодексі України присутня стаття 364-2, згідно з якою умисне здійснення народним депутатом на пленарному засіданні Верховної Ради голосування замість іншого нардепа (неособисте голосування) карається штрафом від 3 тисяч до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51-85 тисяч гривень).

Уже через місяць після криміналізації кнопкодавства Рух ЧЕСНО виявив першого порушника процедури особистого голосування. Ним став позафракційний мажоритарник із Закарпаття (нині є членом групи “Довіра”) Владіслав Поляк. На засіданні Верховної Ради 21 лютого 2020 року він щонайменше тричі кнопкодавив за відсутнього колегу під час розгляду поправок до законопроєкту щодо відкриття ринку землі.

Того ж дня генпрокурор Руслан Рябошапка вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо факту вчинення Поляком неособистого голосування. Так було розпочато перше кримінальне провадження за фактом кнопкодавства. За досудове розслідування взялося ДБР.

Представники Руху ЧЕСНО погодилися всіляко сприяти слідству в цій справі й свідчили на допитах. А наш відеограф Дмитрій Єршов не лише надав Офісу генпрокурора відеодокази кнопкодавства Поляка, а й був змушений віддати слідству свій смартфон, на який зафільмував неособисте голосування нардепа (його наразі так і не повернули).

Рух ЧЕСНО взявся прискіпливо моніторити справу Поляка як першу реальну спробу притягнути нардепа-кнопкодава до відповідальності. За цей рік представники влади неодноразово робили заяви на тему кнопкодавства у парламенті, котрі не відповідали дійсності. Так, у червні 2020 року перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що справу Поляка нібито вже розглядає суд; заяву першого віцеспікера підхопила низка ЗМІ. Тоді Рух ЧЕСНО спростував неправдиву інформацію, озвучену Стефанчуком.

А у липні 2020-го голова Верховної Ради Дмитро Разумков стверджував, що за перший рік роботи ВРУ-9 було зафіксовано 3-4 випадки кнопкодавства (насправді їх було аж 50), а після ухвалення закону про кримінальну відповідальність – жодного (хоча Поляк кнопкодавив якраз після того, як закон набрав чинності).

У вересні 2020-го Рух ЧЕСНО надіслав ДБР запит щодо перебігу розслідування справи Поляка, але відповіді не отримав.

На погоджувальній раді 25 січня 2021 року Разумков звернув увагу на те, що розслідування “кримінальних проваджень” (спікер вжив це словосполучення у множині, хоча, судячи з контексту, йшлося лише про одну справу – Поляка) за фактами кнопкодавства триває майже рік і досі не дійшло до логічного завершення. Це із жалем також констатував Стефанчук.

“Мені як людині, за авторством якої були прийняті зміни до Кримінального кодексу [щодо криміналізації кнопкодавства], дуже прикро, що ми зі свого боку зробили все, що можливо, а закон, на превеликий жаль, починає приторможувати. Дев’ять місяців тому я звертався до ДБР, минулого тижня я знову звернувся. Жодним чином не втручаючись у діяльність правоохоронних і судових органів, я вважаю, що 12 місяців на розслідування кримінальної справи, по якій все зрозуміло, є всі фіксації та все інше, – це трохи забагато”, – сказав перший віцеспікер.

Через три тижні після цих заяв, 12 лютого Офіс генпрокурора повідомив Поляку про підозру у кнопкодавстві. В ОГП зазначили, що належним чином викликали депутата для вручення повідомлення про підозру, однак він не з’явився та про причини неявки не повідомив. З огляду на це письмове повідомлення про підозру направили до Апарату Верховної Ради, за місцем проживання нардепа, на його електронну поштову скриньку та на інші відомі стороні обвинувачення засоби зв’язку.

В Офісі генпрокурора також наголосили, що “вживають заходів” для завершення слідства та скерування обвинувального акту щодо Поляка до суду.

Водночас на запит Руху ЧЕСНО в ОГП відповіли, що “з метою збереження таємниці досудового розслідування” не можуть повідомити про слідчі та інші процесуальні дії у цьому провадженні, а також їхні результати.

Ексгенпрокурор Руслан Рябошапка, котрий рік тому відкрив провадження стосовно Поляка, у своєму Facebook висловив думку, що цю справу насправді можна було завершити “за два-три місяці”, натомість її досі розслідують.

“Пояснення цій процесуальній “жувачці” лише одне – затягнути справу, щоб закінчилися строки на притягнення до відповідальності й щоб кнопкодав залишився непокараним”, – переконаний Рябошапка.

Нагадаємо, окрім справи Поляка, офіційно відомо про ще два кримінальні провадження за фактами кнопкодавства у Верховній Раді. Одне з них стосується мажоритарника з Івано-Франківщини, члена групи “Довіра” Андрія Іванчука, котрий порушив процедуру особистого голосування на засіданні парламенту 5 листопада 2020 року, що зафіксував Рух ЧЕСНО. Справу щодо Іванчука Офіс генпрокурора відкрив лише із другої спроби.

Друге провадження ОГП розпочав за фактом кнопкодавства під час голосування Верховної Ради щодо призначення Сергія Шкарлета міністром освітРух ЧЕСНО закликає насамперед запобігати кнопкодавству, а не карати за це, та вкотре пропонує парламенту розглянути можливість запровадження сенсорної кнопки для голосувань. Поки у Верховній Раді ніяк не можуть запровадити сенсорну клавішу, ця система успішно працює в Київській міській та Вінницькій обласній радах.