Кнопкодавство за Шкарлета: навіщо нардепи шукають відеодокази

Під час Погоджувальної ради голова фракції “Голос” Ярослав Железняк наголосив спікеру Дмитру Разумкову, що УДО (Управління держохорони) два тижні не може надати відео з кнопкодавством за призначення плагіатора Сергія Шкарлета міністром освіти.

Рішення прийнято мінімально необхідною кількістю голосів — 226. Якби не подвійне голосування — Шкарлет не був би міністром. 

Уже є прецеденти, коли Конституційний суд визнавав недійсним рішення парламенту, які були ухваленні за допомогою неперсонального голосування в сесійній залі.

Щодо відеодоказів. Після криміналізації кнопкодавства для Руху ЧЕСНО маркерною стала справа по нардепу Владиславу Поляку.

12 лютого, майже через рік після порушення кримінального провадження, Офіс Генпрокурора оголосив йому підозру. Усе виглядає так, що це стало можливим виключно завдяки Руху, який зробив відеозапис кнопкодавства Поляка.

У цій справі УДО також відмовлялось передавати запис відео ДБР. Нам довелося віддати до прокуратури навіть телефон, на який зафільмовано порушення Конституції, аби позбавити правоохоронців можливості “відмазати” впливового порушника.

Чи нормально це з точки зору дотримання принципу верховенства права? Звісно, ні, бо в розслідуванні будь-якого злочину відсутність відео не може бути підставою для бездіяльності правоохоронців.

Відео — це підсилювальний доказ, а не основний.  У КПК не передбачено, що для доведення факту злочину він має бути обов'язково зафільмований на відео.

Отже, нова норма регламенту Верховної Ради, яка вимагає обов'язковість відео, виглядає не дуже законною, бо згідно з ієрархією законодавства, Кодекси є вищими за закони.

Відповідно, Рада прийняла норму щодо фактично окремої процедури доведення злочину нардепів по одній лише статті КПК, яка не застосовується до інших громадян по інших статтях. 

Для скасування прийнятого Верховною Радою рішення треба довести факт кнопкодавства. А для притягнення до відповідальності — факт вчинення цього злочину конкретним нардепом. 

Усе, що треба зробити слідчим — довести, що народні обранці, чиї картки спрацювали під час голосування за призначення міністра освіти (Віктор Медведчук, Григорій Суркіс), не були присутніми в залі у момент прийняття рішення.

Для цього є свідки, телефонна радіорозвідка та інші способи, передбачені чинним КПК. Доведення цього факту свідчитиме, що парламент не обирав Шкарлета міністром. 

Разом з тим дивно, що орган державної влади по жодній із трьох справ “не може” надати відео із камер спостереження у сесійній залі.

Постає питання: або робота УДО та застосування камер, на які витрачаються кошти платників податків, — неефективні, або державна охорона навмисно намагається приховати факт злочину.

І перше, і друге — дуже поганий сигнал. І свідчить про те, що на тлі такого саботажу роботу правоохоронців змушені виконувати громадські активісти.