Секрет успіху. Хто і чому потрапив у ТОП-50 найсильніших кандидатів на місцевих виборах?

Лідери списку найуспішніших депутатів

Найуспішніший кандидат на виборах-2020 в обласні ради — 56-річний Артур Мартовицький (ОПЗЖ), нардеп 7-го (від Партії регіонів) і 8-го скликань Верховної Ради (як самовисуванець).

У 2000–2012 роках Мартовицький обіймав керівні посади на шахтах Донбасу, металургійному заводі та вуглевидобувному підприємстві, які входять до групи СКМ олігарха Рината Ахметова.

У 2010 році вперше був обраний депутатом Дніпропетровської облради. У 2012 році виграв вибори у Верховну Раду у 36-му окрузі (Павлоград, Дніпропетровська область).

Під час тієї кампанії у місті були вивішені білборди, на яких Артур Мартовицький був зображений разом із тодішнім головою ОДА Олександром Вілкулом, що було ознакою використання адмінресурсу у кампанії.

Мартовицький неодноразово кнопкодавив у Верховній Раді, голосував за “диктаторські закони” 16 січня 2014 року та був одним із нардепів, який отримував компенсацію за оренду житла у Києві в 2014 та 2017 роках (попри багатомільйонні задекларовані статки).

У 2019 році нардеп не зміг знову потрапити до Верховної Ради, програвши вибори кандидату від “Слуги народу” Роману Каптєлову.

У 2014 році Мартовицький заснував організацію “Благодійний фонд сприяння соціально-економічному розвитку Західного Донбасу” і неодноразово використовував її для гречкосійства.

Наприклад, у 2016 році фонд фінансував будівництво автобусної зупинки в селі Нові Вербки Павлоградського району. Пізніше нардеп проводив зустрічі з мешканцями села поряд із зупинкою.

У 2018 році на офіційному сайті Межиріцької ОТГ Павлоградського району вийшов  матеріал із ознаками “джинси” про фінансову допомогу місцевому дитячому садку від нардепа коштом фонду.

Мартовицький продовжив гречкосіяти і після обрання депутатом. На День святого Миколая він роздавав подарунки дітям з недільної школи.

В особі найуспішнішого кандидата виборів-2020 співпали кілька типових факторів успішної політичної кампанії в Україні — використання адмінресурсу, гречкосійство “під маскою” благодійного фонду, підтримка впливового олігарха та активна робота на окрузі.

Другий за кількістю набраних голосів виборців став 53-річний Володимир Квурт.

Ще у 2006 році він став депутатом Львівської міськради та її секретарем. До цього  працював у менеджменті місцевих тютюнових компаній і був заступником директора Фонду соціальної адаптації молоді України при Кабміні.

У 2015 році його обирають міським головою Винників. Місто має унікальний статус — є частиною обласного центру. Тому деякі проєкти у місті фінансувались коштом Львова.

Місцеві ЗМІ пов’язують його з львівським бізнесменом і політиком Григорієм Козловським, найбагатшим депутатом Львівської міської ради 2018 року.

В одному з інтерв’ю Квурт заявляв, що має “позитивні робочі стосунки” з Козловським.

З 2015 року Квурт стає позаштатним радником з політико-правових питань голови Львівської держадміністрації Олега Синютки.

У 2019 році Квурт стає кандидатом у депутати Верховної Ради. На вибори йде як самовисуванець, якого підтримали кілька партій. Але основну підтримку кандидату надавала “Європейська солідарність”.

Зокрема, в ефірі місцевого телеканалу НТА особисту підтримку йому висловлював  Петро Порошенко. Втім, на виборах нардепа Квурт зайняв лише третє місце.

Вести передвиборчу кампанію йому допомагала посада співведучого програми “Великий Львів” на радіо “Львівська хвиля”. За оцінкою Руху ЧЕСНО, програму можна вважати агітаційною, оскільки політик є засновником ГО “Великий Львів” і використовував це гасло у своїй передвиборчій кампанії.

Журналісти видання “Наші гроші. Львів” у 2019 році писали про мережу фейкових акаунтів у Facebook, які працювали на підтримку Квурта.

На сторінці у Facebook під час кампанії кандидат постив фотографії з ремонтами вулиць і будівель у Винниках. Описи на зразок “прокладаємо каналізаційну мережу”, “облаштовуємо тротуарні доріжки” формували враження, що це не роботи, які проводяться коштом бюджету, а особиста заслуга мера.

Можна зробити висновок, що взяти рекордний результат на виборах-2020 кандидату допомогли великий політичний досвід, значна присутність у медіа, підтримка популярних у регіоні політиків і партій, а також піар на інфраструктурних проєктах, реалізованих коштом бюджету міста або навіть львівського бюджету.

Заступник міського голови Чернігова з питань діяльності виконавчих органів ради 52-річний Олександр Атрощенко є найменш публічним серед ТОП-3 успішних кандидатів. Нам не вдалося знайти його сторінок у соцмережах, про кандидата не часто писали місцеві ЗМІ.

У 1993–2006 роках він працював начальником комунальних підприємств у Новозаводському районі Чернігова.

У 2010–2012 і 2015–2017 роках — головою Новозаводської районної у місті Чернігові ради. Також працював в урядових службах на керівних посадах. У 2017 році Атрощенко став заступником мера.

20 листопада 2020 року він знову стає заступником міського голови у новій Чернігівській міській раді. Можна зробити висновок, що Атрощенко відмовився від мандата обласної ради та балотувався туди лише заради того, щоб підняти рейтинг партії мера в області.

Очевидно, що взяти такий високий рівень підтримки на виборах кандидату допоміг високий рейтинг мера міста Владислава Атрошенка (77,5% підтримки у першому турі). Можна зробити припущення, що частина виборців думала, що голосує за чинного мера Чернігова, оскільки прізвища Атрошенко та Атрощенко відрізняються лише однією літерою, а кандидат представляє партію мера.

ТОП-50: портрет найуспішнішого кандидата

Середній вік 50 успішних кандидатів — 48 років. При цьому наймолодшому серед них 31 рік (Микита Шенцев), а найстаршому — 71 рік (Володимир Святаш).

До “топу” потрапили лише дев’ять жінок. Нагадаємо, на місцевих виборах була встановлена гендерна квота у 40%. При майже рівній кількості жінок і чоловіків у списках жінкам значно рідше вдавалося набрати на окрузі значну кількість голосів.

Це може свідчити як про низький рівень довіри до жіночого лідерства серед українських партій, так і про неможливість вести кампанію на рівні з чоловіками у зв’язку з нижчим середнім майновим станом жінок в Україні.

Єдиний учасник ТОП-50, який не має вищої освіти, — депутат від “За майбутнє” в Одеській облраді Юрій Карабаджак (має професійно-технічну освіту).

Понад половину кандидатів-рекордсменів обрано у Львівській і Харківській облрадах, де зосереджено близько 13% виборців.

Серед 14 учасників ТОП-50 з Львівської облради 11 представляють партію “ЄС”, а 7 з 8 успішних кандидатів Харківської обласної ради — “Блок Кернеса — Успішний Харків”. Високий рейтинг політсил у цих областях — не єдина причина успіху кандидатів.

Успіх на виборах у Львові та області мав велике репутаційне значення для “Європейської солідарності”. Львівська область була єдиним регіоном, де Петро Порошенко переміг на виборах президента у 2019 році.

Перемогти на виборах мера Львова намагався кандидат від ЄС Олег Синютка, який був колишнім головою Львівської ОДА, що допомогло партії заручитися підтримкою найвпливовіших політичних фігур регіону.

Представники партії “Блок Кернеса — Успішний Харків” та її лідер Геннадій Кернес також мали значний політичний вплив у області та місті.

17 із 50 найуспішніших кандидатів причетні до підприємницької діяльності. 16 є чиновниками обласного, міського та районного рівня або очільниками місцевих комунальних (не медичних) підприємств. Робота ще 8 кандидатів-рекордсменів пов’язана з медициною.

Очікувано потрапили у перелік найуспішніших кандидатів чинні нардепи. Депутати Верховної Ради з групи “За майбутнє” та кандидати у Волинську облраду Ігор Гузь і Ірина Констанкевич зайняли 17-ту та 39-ту позиції рейтингу. Жоден із них не відмовився від мандата нардепа для роботи в обласній раді.

ТОП-50: політичний досвід

Досвід балотувань об’єднує абсолютну більшість найуспішніших кандидатів у депутати облради. Лише 4 “рекордсмени” не мали жодного досвіду участі у виборах. Це Віолета Лабазюк (№ 10 у ТОП-50, Хмельницька облрада), Ілля Гуменюк (№ 31, Вінницька облрада), Андрій Аносов (№ 36, Одеська облрада), Валерій Бойко (№ 50, Харківська облрада).

Близько двох третин найуспішних кандидатів вже балотувалися до облради у минулому.

Ці факти доводять, як важливо бути “впізнаваним”. Кандидату, який жодного разу не працював у своєму окрузі, складно взяти високий результат.

Більшість кандидатів із ТОП-50 хоча б один раз балотувалися на виборах до Верховної Ради у мажоритарному окрузі. Ведення кампанії під час виборів до парламенту в  мажоритарному окрузі було подібним до участі у виборах в облради. Відтак цей досвід також був корисним.

60% рекордсменів були депутатами попереднього скликання відповідної облради. Для порівняння, у більшість міських рад, а також у Київську обласну раду переобралися близько третини колишніх депутатів. Не всі політичні сили ведуть багато депутатів попереднього скликання у місцеві ради, але саме колишні депутати часто приносять партіям найбільше голосів.

Це підтверджує, що вибори для депутатів та інших представників місцевої влади — “нерівна гра”, в якій вони мають перевагу з огляду на доступ до бюджетів.

Понад дві третини депутатів із ТОП-50 були лідерами списків своїх партій в округах. Кандидати, що займали 4–8 місця у списках (умовно “непрохідні” місця), мали б найбільш активно вести свою кампанію, оскільки взяти 25% виборчої квоти та набрати більше голосів, ніж їхні колеги за списком, — єдиний спосіб для них здобути мандат.

Втім, лише 6 “рекордсменів” мали “непрохідні” місця у списках.

Отже, відкриті списки не стимулювали конкуренцію всередині партії. Політсили знали, які кандидати найбільш впізнавані в округах або мають фінансову спроможність активно вести кампанію, і ставили їх на прохідні місця у територіальних списках. А кандидати, яким не щастило зайняти прохідне місце, не часто намагались перемогти своїх однопартійців у конкурентній боротьбі в окрузі.

Трохи менше двох третин кандидатів-”рекордсменів” хоча б один раз балотувались від іншої партії. Такі цифри свідчать про кризу партбудівництва в Україні. На кожних нових виборах в Україні з’являється нова партія-гегемон. І впливові регіональні політики згодні покинути попередню партію заради неї.

Стратегії успіху

6 з 50 кандидатів-рекордсменів були родичами політиків. Лише в одному з цих випадків родич політика був менш впливовий, аніж сам кандидат — депутат Київської обласної ради від ЄС Олег Іваненко (№ 24 у ТОП-50) є сином депутата Броварської ради Валерія Іваненка.

В інших 5 випадках кандидати-рекордсмени були родичами впливових політиків і нардепів, чиє прізвище було добре знайоме виборцям в окрузі.

Як правило, мажоритарні округи родичів-нардепів збігалися з територією округів, де у 2020 році балотувались в обласну раду кандидати. Таким чином, впізнаване в окрузі прізвище стало головною причиною рекордних результатів цієї групи кандидатів.

Ба більше, у деяких випадках кандидати в обласну раду очолювали благодійні фонди своїх родичів-нардепів. Тому мали можливість піаритись на “засіванні” округів фондами.

Піар на гречкосійстві чужих благодійних фондів використовували не лише родичі нардепів.

У квітні Володимир Гройсман, мер Вінниці Сергій Моргунов і голова Вінницької обласної адміністрації Владислав Скальський створили “Спецфонд СтопВірус”, який діє як проєкт благодійного фонду “Подільська громада”.

Двоє представників цього фонду — його координатор лікар Ілля Гуменчук (№ 31 у рейтингу) і представник фонду та радник міського голови Жмеринки Олег Легеза (№ 45) — потрапляють у перелік найуспішніших кандидатів.

Юрист благодійного фонду “Слобожанщина” і кандидат від “Блоку Кернеса – Успішний Харків” Альберт Кононенко став 26-м за успішністю кандидатом. А нардепка Ірина Констанкевич, яка є членом правління фонду Ігоря Палиці “Тільки разом”, взяла 39-те місце у ТОП-50.

Координатори, члени правління та інші представники власних благодійних фондів нардепів мають можливість для передвиборчого піару на “благодійності” фонду.

Наприклад, у квітні Констанкевич піарилася на забезпеченні лікарень свого округу коштом фонду “Тільки разом”.

Ще одна особливість виборів у облради — успіхи “людей мера”. Всього серед 50 “топ-кандидатів” — п’ять чиновників, призначених мером обласного центру, або очільників міських комунальних підприємств.

Зокрема, три заступники мера з питань діяльності виконавчих органів: Олександр Атрощенко (№ 3) — заступник чернігівського міського голови, Володимир Гончарук (№ 4) — заступник мера Хмельницького, Михайло Лисенко (№ 15) — заступник мера Дніпра.

Мер Хмельницького Олександр Симчишин і мер Чернігова Владислав Атрошенко потрапили у трійку мерів із найвищим результатом на виборах міського голови у обласних центрах. Очільник Дніпра Борис Філатов здобув впевнену перемогу у другому турі.

Отже, мери з високим рівнем підтримки “делегували” своїх заступників у списки для того, щоб піднімати рейтинг партії мера в області. Подібна тактика часто приносила результат.

Рух ЧЕСНО  для "Українська правда"