Андрій Черняєв: Головне завдання — робочі місця, щоби люди не шукали роботи деінде

Проблеми громади

— Якими є три найгостріші проблеми вашої громади?

— Перша — це наш бюджет. Відсутність робочих місць. Наші території втратили всю минулу могутність. Наша промисловість і заводи на сьогодні не працюють, що, в свою чергу, тягне ненаповнення бюджету. Ми не покриваємо своїх видатків на захищені статті — зарплати й енергоносії. Тобто бюджет розвитку — нуль.
Тому перше, що ми плануємо робити — створювати робочі місця.
Потенціал для цього є. Інфраструктура міста чимала залишилася від колишніх заводів і підприємств, куди підведені світло, газ, вода. Є промислові майданчики, які мають санітарні розриви… там близько п’яти кілометрів. Тобто можна розміщувати будь-яке виробництво.

Зараз шукаємо інвесторів. Перше, з чого почали — це повністю описуємо ці майданчики. Ну і будемо... В тому числі і з вами (сміється), сподіваюся, спілкуватися і рекламувати себе як місто, що має готову інфраструктуру, має робочі руки, але, на жаль, поки що не має роботи. А це ж усе пов’язано: немає роботи, а основна частина наповнення бюджету — це ПДФО, тобто податки на доходи фізичних осіб. 

Друге проблемне питання — це трудова міграція. Оскільки на місці немає виробництва, основна маса робочих рук їздить на заробітки деінде. 

Більша частина населення, яке тут проживає, це люди похилого віку, пенсіонери. Прямо скажемо, є проблема — упущена наша лікарня, у якій виникають і кадрові питання, і матеріальні питання. Те, над чим треба працювати, — це її відновлювати. Ми вже маємо низку ідей, над якими працюємо. Поки все на стадії реалізації. Ми ж тільки почали. Уже пройшов останній етап першої сесії, коли призначені заступники, старости, виконкоми. Тобто зараз приступаємо до роботи вже повноцінно, всі люди на своїх місцях починають працювати.

— І третя проблема?

— Ну, третя проблема... Зрозуміло, випливає же з першої. Відсутність фінансування. Маємо повністю зношену інфраструктуру міста. У першу чергу це пов’язано з водопостачанням.

— Великі втрати води в мережі?

— Так. Втрати великі. Обслуговує нас підприємство “КП “Бахмут вода” в “КП “Вода Донбасу” — це комунальне підприємство обласної ради.

— Певне, там ще старі трифазні насоси?

— Старі трифазні насоси, усе, що було змонтоване з 1950-х і 1960-х років мережі водопостачання. Втрати води величезні, труби постійно рвуться, техніки нормальної в них немає. Та й сама “Вода Донбасу” де-факто має мільярдні борги. І навіть сьогодні ми не можемо його прийняти у нашу власність із двох причин. Перше — це те, що підприємство облради, якої немає. Тобто нам нікому його передавати. Друге — з наявною інфраструктурою і нашим бюджетом ми навіть боїмося приймати це підприємство, тому що тариф не покриває витрати на водопостачання. 

Сьогодні ми працюємо з благодійними організаціями, які дуже сильно нам допомагають. Чималі європейські кошти заходять із різних напрямків. І “Людина в біді” працює, і UNICEF, яка безпосередньо допомагає відновлювати інфраструктуру водопостачання для населення.

— Скажіть, а як ви визначали перелік проблем? З громадою радилися про пріоритетність?

— Річ у тім, що перед виборами я провів 103 зустрічі з жителями громади. Ми всю громаду фактично обійшли пішки. Окрім агітації й обіцянок, що ми плануємо робити, ми повністю зібрали всю проблематику не лише міста й усієї громади, адже громада нараховує три колишні сільські ради. Ми охопили приблизно 25–30% виборців, хто зміг прийти на ці зустрічі. Тепер ми розуміємо, над чим треба в першу чергу працювати.

— Тобто зібрали проблематику через зустрічі й особисте спілкування.

— Авжеж. А як інакше?

— А як триває робота над створенням проєкту бюджету? Ви якось залучаєте громаду?

— Ми самі намагаємося розібратися, що ми можемо. У нас же бракує 16 мільйонів на захищені статті видатків. Загалом ми маємо розуміння, звідки їх брати: частина — це рештки, що перейдуть, а частина — це робота з нашими боржниками, які винні бюджету.

— А після укрупнення сума бюджету в яку сторону змінилася?

— У десять разів збільшилася.

— І на 2021 рік ви приблизно плануєте який мати бюджет?

— Приблизно 65–70 мільйонів гривень. З урахуванням того, що розшириться сфера платників. Розумієте, до укрупнення я ж був міським головою, який створював цю громаду в 2017 році. На жаль, чи на щастя, я тоді програв вибори. Але ми створювали цю громаду. І на той період робота велася більше соціальна. Інфраструктура, школи, лікарні… Вони були на балансі районного бюджету. А отже, ми за них не платили. А на сьогодні школи вже на нашому бюджеті. Зі збільшенням бюджету додалися і значні статті видатків. 

З 1 січня нам уже передається все. Районний бюджет не буде з 1 січня утримувати ні лікарню, ні інші об’єкти соціальної інфраструктури. Тепер усе це наше, і звідси й вилазять ці 16 мільйонів дефіциту. 

— Стривайте, а як щодо дотацій з обласного бюджету? Вони передбачені? 

— На сьогодні ми їх не бачимо. Область дуже допомагає відновлювати нашу інфраструктуру. Те, що нам починали робити обласним бюджетом — збудували опорну школу, відремонтували підірвані у війну мости. Цьогоріч ми бачимо, що виділені кошти на під’їзні шляхи до опорної школи. Тому скажу, що область приділяє значну увагу серйозним інфраструктурним проєктам. При цьому зрозуміло, що наші дороги місцевого значення вони не ремонтували й не будуть ремонтувати. 

— Приблизно скільки ви плануєте видатків на освіту і медицину?

— Важко на сьогодні про це говорити, бо ми ще все прораховуємо. Лікарня ще не передана нам на баланс. У загальних рисах лише комунальні витрати на лікарню становлять близько п’яти мільйонів. Спортивний палац тягне комунальних витрат на три з половиною мільйони щороку. Зрозуміло, що левова частка бюджету уходила на освіту — це на зарплату вчителів і енергоносії по школах. Ми дуже вдячні, що в нас зараз дуже багато працюють благодійні організації. Наші ініціативні жителі й громадські організації великі молодці, що пишуть заявки на гранти і співпрацюють із благодійними організаціями. Завдяки їм і дитячі майданчики ставлять, і низку інших об’єктів.

— Які три обіцянки зі своєї програми ви вже почали виконувати?

— Зараз працюємо над інфраструктурою лікарні. На початковому етапі в нас програма енергозбереження в місті. Вночі наше місто освітлене оранжевим світлом. Дорожно-вуличне освітлення, натрієва лампа на 150 ватт. А сьогодні нові світлодіодні лампи при тому самому освітленні споживають 50 ватт. І така лампа себе окупить за два-три місяці, з урахуванням затрат на її придбання та встановлення. А що таке 100 ватт різниці на годину? Взимку вона більше десяти годин світить. Тобто кіловат. От і рахуйте, що за 30 діб 30 кіловат в середньому лампа економить, одна лампа, тобто приблизно 60 гривень щомісяця. А якщо таких ламп 500?

Також ми вже маємо попередні домовленості з підприємствами щодо опалювального сезону. Нам треба буде оцінити якість опалення на соціальних об’єктах, щоб розуміти, куди вкладати кошти в модернізацію. Щоб ми могли з наступного року ощадливіше витрачати на енергоносії.

Також починаємо видаляти аварійні дерева в місті. Це теж досить велика проблема. 

— А що у вашому розумінні означає словосполучення “спроможна громада”?

— Коли планується бюджет, є таке поняття, як захищені видатки. Це зарплати й енергоносії. У міській раді люди повинні працювати й надавати послуги населенню. Також має працювати належним чином уся інфраструктура для забезпечення життя наших громадян, щоб вони змогли отримати необхідні послуги. І це перше. А друге — це бюджет розвитку, коли все це має не лише підтримуватися в належному стані, а й оновлюватися й розвиватися.

Отже, на мою думку, спроможна громада — це громада, яка може повністю забезпечити захищені видатки і при цьому може собі дозволити мати бюджет розвитку. Для того, щоб не просто стояти на місці, а рухатися вперед і мати можливість у першу чергу відновити інфраструктуру. 

Громада і коронавірус

— Наскільки громада готова до другої хвилі?

— У моєму розумінні, є два етапи. Перший — це профілактика. Людям треба пояснювати, і ми це робимо у школах, дитячих садках, на підприємствах. Треба захистити себе і свого ближнього.

Другий етап — це наша лікарня. На сьогодні вона ще не готова у повному обсязі. Але вірусних хворих вона й не приймає. З проблем — це старенький рентгенапарат, на якому начебто визначається пневмонія. І ось дивіться, яка ситуація. Приходять люди в нашу лікарню, розуміють, що на щось хворі. Лікар бачить певну симптоматику й відправляє на якісь види аналізів. Зокрема це й рентген, і тест на коронавірус. І в нас рентгенапарат є, а лікаря, який би розшифрував знімок, немає. Виходить, знімки їдуть в інше місто на розшифровку, а повертаються за тиждень. А ви самі розумієте, що таке тиждень при пневмонії!

При пневмонії через тиждень знімок пацієнту вже не потрібен з двох причин. Картина хвороби змінилася: людина або видужує, або… самі розумієте.

Але лікарі наші молодці, їм величезна шана. Вони ризикують на передовій боротьби з хворобою. Адже ми розуміємо, що пацієнт може бути хворий на коронавірус, але доки немає офіційного підтвердження, його жодна інша лікарня, яка на цьому спеціалізується, не прийме. 

— А куди мають везти пацієнта у випадку підтвердження діагнозу? 

— У Бахмут у першу чергу. А там теж лікарні заповнені. От і виходить, що наші лікарі змушені знаходити вихід зі становища, облаштовують окремі палати.

— Як переживає карантинні обмеження місцевий бізнес?

— Тут простіше. У нас немає великих виробництв, крупних пунктів громадського харчування. Тому скарг не було також. Карантин вихідного дня працює. 

Виборча реформа: робота над помилками

— У вас скільки тисяч виборців?

— 8800, тобто до десяти тисяч, і обговорювати тут особливо немає чого.

Принципово нічого не змінилося для нас у виборчій системі. Єдине, що не сподобалося, як нарізали виборчі округи. Ось у нас десять виборчих дільниць було, а виборчих округів шість. 22 депутати в раді. Ці шість виборчих округів природно були нарізані приблизно по півтори тисячі чоловік. У селах у нас проживає 300–400 жителів. От і виходить, що до сіл було приєднано по тисячі виборців з міста. Ми хвилювалися, що в нашій громаді не буде сільських депутатів. Але моїй команді вдалося завести всіх трьох депутатів з усіх трьох старостинських округів. Тобто село у нас не залишилося без представництва. 

— А як домовлялися з партійними брендами у вашій громаді? 

— У нас до десяти тисяч виборців. Загалом можна було йти й самовисуванцями. Хоча, безумовно, використовували й бренди. У нас було представлено три партії — ОПЗЖ, “Наш край” і “Слуга народу”. “Наш край” не провів жодного депутата, ОПЗЖ провела з 22 кандидатів 14 депутатів. Увійшли шість депутатів від “Слуги народу”, а два депутати — це самовисуванці. 

— Як ви вважаєте: зараз діє двотурова система на виборах мера у громадах від 75 тисяч виборців — чи треба знижувати планку й робити двотурову систему у громадах із меншою кількістю виборців?

— Вважаю, варто залишити як є.

— А вам би потрібен був другий тур?

— Ви зараз запитуєте в людини, яка виграла вибори. Тому нам другий тур не треба! От конкурентам — це інша справа.

— Питання справді вийшло кумедне. Гаразд, а скажіть, будь ласка, який функціонал, на вашу думку, має бути в райраді і які повноваження самої райради? 

— Знаєте, я спілкуюся на цю тему з колегами, й ми не вповні розуміємо функції районних рад. Крім однієї — передати нам у громади всю власність, яка в них є на балансі: лікарні, школи. 

— Тобто суто ліквідаторська функція?

— На сьогодні ми розуміємо це таким чином. Але на перспективу могла би бути й регуляторна функція. До прикладу, громади нарізані по-різному. Є бідніші, без виробництв, які ледь животіють, а є дуже багаті, які зможуть невдовзі собі не лише дороги зробити, а й золоті фонтани. От якраз районні ради могли би як орган, який об’єднує громади на одній території, якимось чином своїм бюджетом урегульовувати ці питання. 

Візьмемо колишній Артемівський район. Тут створено за перспективним планом Сіверську, Часовоярську, Соледарську, Бахмутську і Світлодарську громади. Врешті Соледарська і Світлодарська громади мають найкрупніші підприємства — “Артемсіль”, “Кнауф”. У них бюджети зашкалюють. Відповідно, по якійсь формулі вони могли би ділитися. У Світлодарську ТЕЦ. Там величезні екологічні гроші. Громада невелика, труїть усі округи навколо, а безпосередньо отримує кошти сама?

От райради могли би врегульовувати дисбаланси, щоб не було в одному місці пусто, а в іншому густо. 

Цей дисбаланс через п’ять–десять років стане дуже помітний. Ми будемо їхати по одній країні, в якій у різних громадах буде різна ситуація. В одній будуть ідеальні дороги, а в другій буде складно проїхати. 

— У Мінрегіонбуді є законопроєкт стосовно мера, ради. У профільного комітету Верховної Ради своє бачення. Ситуація яка: міністерство пропонує, якщо мера знімають із посади двома третинами голосів, є така норма, то рада теж повинна йти на перевибори: мовляв, ви берете на себе відповідальність, знімаєте мера — будьте добрі так само йдіть і переобирайтесь. Законотворці в парламентському комітеті хочуть знімати мера через референдум, якого немає, механізму немає. Як ви вважаєте, що в цій ситуації потрібно зробити і як врегульовувати такі конфлікти, де є клінч рада — голова?

— Через діалог, однозначно діалог. У нас у раді є більшість. Але я не виношу ті питання, які би стали проблемними для когось. Має бути тільки діалог, хоча мені імпонує пропозиція про перевибори. Якщо рада не знаходить спільної мови з головою, то нема чого шукати, хто правий, а хто ні. Не дійшли згоди — уходьте всі! Хай будуть нові вибори. Це спонукає всіх до пошуку діалогу й більшої відповідальності.

— Попередній склад парламенту не призначав вибори мера майже у 200 громадах, навіть там, де мери померли. Тому що політична ситуація в парламенті так складається, що їм, можливо, не вигідно на місці проводити перевибори. Як на вашу думку, парламент у таких випадках повинен призначати перевибори чи це має бути якась інша модель?

— Будь-які ради — це політичний орган, який буде приймати рішення на догоду своїй політичній силі. Якщо мер не може здійснювати своїй повноваження і ми розуміємо, що завтра він теж не зможе, то вибори мають призначатися автоматично. Звісно, мають бути певні умови, які стосуються часу. Який сенс обирати на півтора роки чи рік людину, якщо вона тільки півроку буде входити в курс справ? Тобто мають бути часові обмеження до наступних виборів. Але це має вирішуватися суто технічно, без політики. 

— Тобто ЦВК? 

— Так, ЦВК. Але часові рамки має визначати закон. ЦВК приймає рішення, збирається ТВК і запускає процес. 

Це має бути визначено все в законі. Наприклад, мер захворів і два місяці лежав у лікарні — то тут не можна приймати рішення про вибори. Але якщо людина розуміє, що вже не зможе виконувати свої функції і вийти на посаду мера, то це вже інша справа.

— Згідно з тим самим законопроєктом Мінрегіон вбачає за доцільне обмежувати повноваження секретаря. Бо секретар, по суті, може виконувати обов’язки міського голови. У проєкті планується зробити так, щоб секретар виконував обов’язки виключно в частині організації роботи ради. А що стосується виконкому, то це сфера роботи керуючого справами. А як би ви розподілили ці сфери повноважень? 

— Як є зараз. Коштами в місті під підпис розпоряджаються народні обранці — тобто або міський голова, або секретар ради, якщо немає голови. Те, що пропонує Мінрегіонбуд, — дозволити розпоряджатися коштами громади людині, яку не обирала громада.

З іншого боку, якщо керівник апарату, то до цієї людини мають бути певні вимоги при призначенні на посаду. Тут однозначного рішення немає, бо секретар обирається з депутатського складу. А якщо в депутатському корпусі немає такої підготовленої людини? Він не буде розуміти, під чим ставить свій підпис?

Тому тут двояка ситуація. З одного боку, коштами громади має розпоряджатися людина, яку громада обрала, а з іншого — професіонал. 

— Як ви гадаєте, депутати мають отримувати якісь зарплати за свою роботу? Бо поки що на кожних місцевих виборах доводиться шукати волонтерів. 

— Маєте рацію. Це справді волонтери. Коли я формував свою команду, підібралися переважно небайдужі люди, які вже займалися на місцях вирішенням якихось проблем, отриманням грантів на проєкти тощо. Отримуючи мандат депутата, вони просто мають більше повноважень. 

Що стосується оплати, то всяка робота має гідно оплачуватися. 

У 2010 році я був у Польщі. У них рішенням ради прийняті зарплати кожному депутату від 100 до 300 євро щомісяця за депутатську роботу. Але не хотілося б, щоб це стало важелем для заохочення голосувати так, як потрібно міському голові. Має дотримуватися демократія. 

— Законотворці також пропонують як альтернативу ввести нову посаду. Це голова апарату ради. Тобто щоб керуючий справами відповідав за виконком, а голова апарату ради займався виключно питаннями ради.

— Замість секретаря? Я це питання вперше від вас чую. Треба ознайомитися, що там пропонується. Бо якщо щось змінювати, то треба розуміти, якої мети ти хочеш досягнути. Має бути принцип “не нашкодь”. 

— Яка ваша найамбітніша мета, якої прагнете досягнути за каденцію?

— Створення робочих місць. Наша громада має стати самодостатньою. Щоб наші люди не виїздили шукати роботи деінде. Якщо ми цього досягнемо за п’ять років, значить, ми працювали не марно. Це найголовніше стратегічне завдання. Усе інше — справа техніки.