Виборча реформа в Україні: що і чому пішло не так

Після запуску реформи децентралізації, коли фінанси та повноваження спустилися до громад, вкрай важливим було провести якісну виборчу реформу. Громади мають знайти тих управлінців, які зможуть запустити за наявних ресурсів ефективні проєкти, які дадуть можливість примножувати, а не проїдати бюджети і невідновлювальні ресурси громади. 

В Україні виборча реформа не спрацювала ефективно, зокрема і через домовленості партії центральної влади “Слуг народу” та ОПЗЖ - політичною силою, яка тяжіє до проросійських настроїв. 

Відкриті списки спрацьовували лише тоді, коли партії мали значний рейтинг. У іншому разі кандидати заходили за списком у тому порядку, який визначила партія, а не виборці. Через те, що вдесятеро збільшилися округи і з’явилася застава, кандидати не могли вести попередньо інформаційну роботу з виборцями та мали знайти значно більші ресурси для ведення виборчої кампанії. 

Держава скоротила кількість депутатів після процесів укрупнення і створення ОТГ до майже 43 000, але не передбачила для депутатів місцевого рівня зарплати чи компенсацію за витрачений час. Відповідно, у депутати можуть йти ті, хто хоче обстоювати інтереси свого бізнесу. Майже третина депутатів міськрад обласних центрів зберегли свої мандати.

Для українських парламентарів вкрай важливо усвідомити, які норми мають бути невідкладно змінені до наступних парламентських виборів, адже вони мають проходити згідно з нормами Виборчого кодексу, який нарешті встановив єдині правила для виборів всіх рівнів.

Громадська організація “Рух ЧЕСНО”, яка відстежує виборчий процес і є вочдогом, проаналізувала результати виборчої реформи. 

Неможливість планування кампаній

Ті, хто планував брати участь у виборах, не міг планувати свою кампанію заздалегідь і працювати з виборцями. Межі округів різко збільшили і їх затвердили лише влітку 2020 року перед виборами. Іноді межі округу зросли мало не вдесятеро. Таким чином ті активні громадяни, які були готові долучитися до місцевого самоврядування і працювали з мешканцями в межах колишніх округів - суттєво програвали. На вдесятеро більший округ потрібні значно більші ресурси і команди.

До останнього не було відомо, до якого рівня парламент спустить обов’язкове висування кандидатів від партій. До цього вибори були за партійною системою лише у великих містах. Села і селища обирали депутатів за мажоритарною системою. Тепер парламент ухвалив рішення спустити партійне висування до громад від 10 000 виборців. А тут ніколи не було партійних осередків. 

Це призвело до того, що партії почали домовлятися з колишніми мерами і депутатами малих рад і на їхній основі формувати списки своєї партії. З огляду на те, що мери мали доступ до бюджетних ресурсів впродовж 5 років, у них значно вищі шанси бути переобраними.

Як спрацювала застава

Раніше на місцевих виборах ні кандидати в мери, ні партії не мали платити застави. На цих виборах заставу треба було заплатити всім. 

Парламентарі навіть не подумали про те, як кандидати в мери самовисуванці чи просто самовисуванці мають фандрайзити кошти за відсутності відкритого передвиборчого рахунку. Більш-менш чіткий механізм був лише для партійних.

Навіщо водилася застава? Щоб змусити технічні партії, які беруть участь у виборах для того, щоб заводити за жеребкуванням членів виборчих комісій, відсіятися. В Україні члени комісії від маловідомих партій - це предмет торгів. І так партії, які є серйозними гравцями, докуповують собі квоти у комісіях для формування більшості й подальшого прийняття потрібних рішень. Наприклад, щоб купити квоту в виборчій комісії на рівні маленького міста під Києвом (десь 50 000 виборців), де дорога земля, і від рішення виборчої комісії багато що залежить у встановленні результатів виборів, ціна може становити за 1 представника в ТВК і $5000 і $7000. 

Якщо технічні квоти не продані до виборів чи ситуація не дуже критична, то ціна може бути і $500. Іноді партії пропонують гуртову купівлю квот на рівні всієї області.

Так от, якщо порівнювати кількість партій, яка брала участь у виборах 2015 року з тією, яка брала участь зараз, то це 90 супроти 111. Тобто кількість зросла більше, ніж на 10%. І застава не допомогла, бо це бізнес, який, як твердять суб’єкти виборчого процесу, пов’язаний з чиновниками у Мін’юсті. Зареєструвати партії вкрай важко, їх часто перекуповують під вибори, про що свідчить зміна власника партії, кожна друга партія змінює назву під вибори. 

Отже великі партії й далі користувалися схемою, яка діяла раніше, тільки вона стала дорожчою, бо треба було за кожну з цих партій заплатити заставу.

Натомість молоді партійні ініціативи, які дійсно були налаштовані на партбудівництво, мали назбирати кошти і на заставу, і на кампанію в дуже короткі строки.

Парламентарі не розглядали можливість замінити грошову заставу підписами громадян, щоб ті, хто мають низову підтримку і не можуть зібрати достатньо коштів, могли взяти участь у виборах. До того ж такий спосіб активізував би роботу партій з виборцями ще до початку виборчої кампанії. А за наявності електронних ключів, які дають можливість підписатися за потенційних кандидатів, - навіть в умовах пандемії це міг би бути безконтактний спосіб, який можна було б зробити хоча б альтернативою грошової застави на місцевому рівні. 

Чому не спрацювали відкриті списки

Відкритих списків і не планували впроваджувати. Від самого початку в парламенті точилася дискусія, чи робити прохідний бар’єр для кандидата на рівні 5% виборчої квоти, чи робити цей бар’єр на рівні 25% виборчої квоти (Виборча квота - це кількість голосів, яка потрібна для того, щоб партія отримала один мандат. Відповідно, чверть від цієї квоти - це мінімальна кількість голосів, яку має взяти кандидат, щоб мати право на отримання мандату за результатами виборів в окрузі). Як повідомляв Рух ЧЕСНО, в парламенті відбулися домовленості між “Слугами народу” та ОПЗЖ і прохідний бар’єр для кандидата затвердили на рівні 25% виборчої квоти.

Як показала практика, у менш рейтингових партій (у яких рівень підтримки сягав десь 12-15%) було дуже мало кандидатів, які могли б подолати бар’єр у 25% виборчої квоти. У таких кандидатів більшість проходила за списком. Внутрішньопартійна боротьба могла дійсно точитися в партіях, чий рейтинг був на рівні хоча б 18-20%. Це чітко простежується на рівні міськрад.

За наявності загальних списків, навіть гендерна квота зашкодила формуванню жіночого лідерства. Так на прикладі Київради, ради столиці - міста-мільйонника, можна простежити, що депутатами ставали ті, хто отримав 15 чи 38 голосів.

Сильні жінки-кандидатки, які дійсно вели кампанію в округах і навіть взяли виборчу квоту, але партія не отримала достатньо голосів у цьому окрузі, щоб сформувати один мандат, не пройшли у раду. Аналогічна ситуація і з чоловіками.

Така система з наявністю списків, які дають можливість провести партії кандидатів, яких не підтримує громада, демотивує тих, хто дійсно працював з виборцями і самих виборців, бо їх, по суті, ошукали. Виборці навіть зараз до кінця не розуміють, як працює виборчий кодекс.

Парламентарі мали б відмовитися від загальних списків, які формує партія і розподілити всі мандати за округами та за рейтингом. 

І в бюлетенях варто відмовитися від цифри за кандидата і замінити її галочкою. Значна кількість бюлетенів була зіпсованою саме через те, що виборці не розуміли, як правильно заповнювати бюлетень. А ті, у кого є вади зору, не могли в кабінках розгледіти дрібні цифри. 

Як оновився склад місцевих рад

Якщо брати цей виборчий цикл, то в обласних центрах в середньому 31% депутатів зберегли мандати.

Що стосується мерів великих міст, то тут також переобралися майже ті ж самі політики.

Чинним депутатам і мерам легше зберегти мандати, бо вони мають доступ до бюджетів та місцевих ЗМІ, що одразу дає їм на старті сильні позиції. В Україні досі існують депутатські фонди, які дають можливість щороку давати виборцям округу матеріальну допомогу готівкою. Таким чином відбувається підкуп виборців за бюджетні гроші. 

Депутатські фонди, які бюджет міста, часто використовує для того, щоб дарувати подарунки чи продукти виборцям. Наприклад, до свята в іменному пакеті від депутата з брендом партії приносять великодній чи новорічний набір.

Ускладнює якісне оновлення рад те, що в Україні відсутні механізми компенсації депутатам їхнього часу роботи в раді. Навіть Київрада, де в рік депутат може бути залучений понад чотири місяці у засідання сесій, комісій та роботи в окрузі він не отримує коштів. Тому у владу можуть йти ті, кому треба доступ до бюджетних ресурсів та землі. Або ті, кому треба лобіювати інтереси свого бізнесу. 

Без компенсації або зарплат реформа децентралізації не спрацює, бо знайти армію в 43 000 порядних волонтерів, а саме стільки депутатів потрібно Україні 2020 року, нереально. Вони мають п’ять років безкоштовно працювати для громад і не отримувати компенсацію.

Який рівень представництва

Нова виборча система дала дуже нерівномірний розподіл навантаження на депутатів. Якщо в одному районі столиці на депутата припадає 11 000 виборців, то в іншому - майже втричі більше.

Окремо варто зауважити, що спершу Виборчий кодекс зобов’язував кожного кандидата брати довідки про несудимість. І не було налагодженого механізму, хто і як має ці довідки видати у короткі строки. За таких умов з’явилися приватні сервіси, які через зв’язки з МВС замовляли довідки і що ближче до виборів, то пропорційно вищою була ціна таких довідок. Якщо на початку кампанії така довідка коштувала через приватні руки $12, то наприкінці тарифи сягали вже $120 і більше.

Якщо взяти лише кандидатів, які балотувалися за партійною системою (а таких понад 229 000) і порахувати це за найнижчою ціною $12, то загальна сума складе $2,7 млн.

Необхідність подати таку довідку парламент скасував по суті за кілька днів до виборів, коли ті, хто мали заробити на цій послузі, вже отримали кошти.

Підсумовуючи, законотворцям в Україні для того, щоб запустити наступний парламентський виборчий цикл більш якісно, треба врахувати, що межі округів суб’єкти виборчого процесу мають дізнатися якнайшвидше. Заставу можна замінити підписами хоча б частково. Для прохідного бар’єру слід ввести бар’єр у 5% виборчої квоти і загальні списки мають бути скасовані як такі, що вбивають внутрішньопартійну конкуренцію. Весь розподіл мандатів має відбуватися за рейтингом між кандидатами в округах, де вже врахована гендерна квота і саме тут має починатися чесна внутрішньопартійна конкуренція.  

Що стосується таких органів як ТВК і ДВК, то вкрай необхідно, щоб тут були незалежні і професійні представники, а не представники партій, які політизують процес або не можуть зробити якісно і оперативно. Вони мають отримувати оплату від держави, а не від партій готівкою. Для порівняння, держава платить суму в еквіваленті $17, у той час як партія могла заплатити на рівні роботи в малій ТВК в еквіваленті понад $350.  

Деякі ТВК не могли дуже тривалий час встановити результати волевиявлення. І тут могла мати місце, як некомпетентність, так і спроба спотворити результати. Торгівля квотами в комісії має бути унеможливлена, а до підрахунку за введення складної виборчої системи мають бути підготовлені відповідні незалежні кадри.

Рух ЧЕСНО спеціально для LIGA.net