Всі по місцях! Які партії претендують на найбільшу кількість мандатів у місцевих радах

ВО "Батьківщина"

Партія існує від 1999 року й була представлена в усіх скликаннях Верховної Ради, тричі входила до урядових коаліцій, брала участь у Революції Гідності. Незмінна лідерка “Батьківщини” Юлія Тимошенко двічі була прем’єр-міністром і тричі безрезультатно балотувалась у президенти.

"Батьківщина" має розгалужену мережу осередків у країні – 658 парторганізацій, що є рекордом з-поміж нинішніх парламентських партій. На місцевих виборах 2015 року та на виборах в ОТГ політсила провела до рад загалом понад 10 тисяч своїх кандидатів (найбільше з-поміж усіх партій), більш ніж 300 її представників обрали головами. 

2019-го "Батьківщина" провела до парламенту 24 списочники (8,2% голосів) та двох мажоритарників. У Раді фракція спочатку утримувалася від відвертої критики "Слуги народу", проте після голосування за законопроєкт про ринок землі, проти відкриття якого партія Тимошенко виступає, перейшла в опозицію.

"Батьківщина" виступає за деокупацію Криму й Донбасу дипломатичним шляхом із залученням до перемовин, зокрема, США та Великої Британії. 

У передвиборчій програмі 2019 року партія обіцяла європейські зарплати, справедливі пенсії й тарифи, “нову економічну стратегію”, що включала в себе “нову енергетичну політику”, реформу агросектору, запровадження оптимальної податкової системи.

На цих виборах “Батьківщина” висуває найбільшу кількість кандидатів з-поміж усіх партій – понад 22,5 тисячі (тут і далі дані з сайту ЦВК станом на 19 жовтня, але лише щодо балотування до рад у громадах із щонайменше 10 тисячами виборців). Політсила висунула кандидатів до всіх облрад.

За прогнозами соціологів, на виборах до обласних рад і Київради “Батьківщина” може посісти 4-у позицію по Україні (близько 7,5% голосів). Найбільшу підтримку партія зазвичай має на Заході та в Центрі.

"Голос"

Партію "Голос" до березня 2020 року очолював співак Святослав Вакарчук. Зареєстрували її 2015-го з назвою "Платформа ініціатив". У травні 2019 року, за два місяці до парламентських виборів, політсила набула нинішньої назви. Першим номером партійного списку до ВРУ був Вакарчук.

У Верховній Раді "Голос" отримав 17 мандатів за списком (5,8% голосів) і ще 3 — в округах; партія утворила найменшу фракцію в парламенті.

Навесні 2020-го Вакарчук залишив посаду голови партії (замість нього обрали Кіру Рудик), а в червні заявив про складання депутатських повноважень.

"Голос" називає Росію державою-агресором, а Мінські домовленості — мертвими. Партія виступає за "холодну деокупацію" Донбасу та Криму — дипломатичним шляхом з одночасним зміцненням армії. У програмі “Голосу” йдеться про справедливе правосуддя в Україні, реальне покарання за корупційні злочини, зменшення впливу олігархів, розбудову високотехнологічної економіки тощо.

"Голос" має 20 регіональних осередків, переважно на заході та в центрі України. Станом на жовтень 2020-го в місцевих радах є 9 депутатів, обраних від цієї політсили.

На цих виборах партія за кількістю висунутих кандидатів посідає 11-е місце. Загалом до місцевих рад балотуються дещо більш ніж 5,2 тисячі представників “Голосу”. На мандати в облрадах політсила претендує на Івано-Франківщині, Київщині, Львівщині, Рівненщині, Тернопільщині та Черкащині.

Згідно з агрегованим рейтингом, на виборах до облрад “Голос” може отримати загалом близько 1,6% голосів та посісти 11-е місце по країні. Найбільше партії симпатизують у західних і центральних областях. Щоправда, в цих регіонах “Голос” поступається, наприклад, “Батьківщині” та “Європейській солідарності”.

"Європейська солідарність"

Юридично партія п’ятого президента Петра Порошенка існує від 2000 року. Напередодні виборів до Верховної Ради 2014-го її перейменували на “Блок Петра Порошенка” (пізніше – БПП “Солідарність”). Назву "Європейська солідарність" політсила дістала в травні 2019-го. Тоді ж її очолив Порошенко, котрий змінив на посаді голови Віталія Кличка.

2014 року БПП провів до Верховної Ради 63 списочники (21,8% голосів) і 64 мажоритарники, утворивши найбільшу фракцію, й увійшов до урядової коаліції. Попри обіцянку провести виборчу реформу та запровадити відкриті списки, коаліція так і не запустила цей процес. 

На виборах-2019 партія (уже з назвою ЄС) одержала 8,1% голосів та здобула 23 мандати за списком і 2 — в округах.

ЄС завзято критикує президента Володимира Зеленського та "Слугу народу", але водночас періодично віддає голоси за важливі для монобільшості ініціативи (наприклад, закон про ринок землі). 

Партія активно обстоює курс України на інтеграцію до Євросоюзу та НАТО. Політсила наголошує на деокупації Криму й Донбасу політико-дипломатичним шляхом з одночасним посиленням санкцій проти Росії, зміцненням української армії та виконанням Мінських домовленостей.

У ЄС стверджують, що в основі їхньої ідеології лежить ідея “європейської солідарності”: сильна держава, сильні та самоврядні громади, захист українських традицій і цінностей тощо.

ЄС має обласні осередки в кожному регіоні України. За результатами місцевих виборів-2015 і виборів в ОТГ партія провела до рад близько 10 тисяч депутатів, понад 500 її висуванців стали головами.

За кількістю кандидатів на цих виборах ЄС посідає 4-е місце. До рад, зокрема до всіх обласних, ідуть майже 21 тисяча кандидатів від цієї партії.

В агрегованому рейтингу соціологів “Європейська солідарність” посідає 3-є місце з 11,7% голосів. Політсила може похвалитися найбільшою електоральною підтримкою на Заході та в Центрі.

“За майбутнє”

У серпні 2019 року у Верховній Раді 9-го скликання виникла депутатська група “За майбутнє”, до якої увійшли 23 нардепи-мажоритарники – ексрегіонали, члени партій “Відродження” та УКРОП, колишні БППшники та “нарфронтівці”. 

У травні 2020-го представники цієї групи оголосили про створення партії “За майбутнє”. Політсилу очолив нардеп з Волині Ігор Палиця – бізнес-партнер і соратник олігарха Ігоря Коломойського.

Незважаючи на, здавалося б, “молодий вік” партії “За майбутнє”, юридично вона існує з липня 2008 року, а перша її назва була “Україна майбутнього”.

У різні періоди політсилу очолювали Андрій Павленко, пов’язаний з донькою лідерки ВО “Батьківщина” Євгенією Тимошенко, чинний голова Дніпропетровської облради Святослав Олійник, котрого називають “людиною Коломойського”, та Станіслав Нікітін, один із адвокатів заступника глави Адміністрації президента часів Віктора Януковича Андрія Портнова.

На місцевих виборах 2010 року “Україна майбутнього” здобула 41 депутатський мандат у радах різних рівнів (здебільшого на Дніпропетровщині). Партія двічі висувала кандидатів на виборах народних депутатів – 2012-го й 2014-го, але жодного разу не пройшла до Верховної Ради. 

У місцевих виборах 2015 року та парламентських 2019-го “Україна майбутнього” участі не брала. А у жовтні 2019 року політсила отримала нинішню назву – “За майбутнє”.

Партія має обласні осередки в усіх регіонах України, переважна більшість успадковані від “України майбутнього”. Згідно з партійним фінзвітом, офіційно політсила у І кварталі 2020 року не мала жодного працівника, не володіла й не користувалася жодним майном. При цьому “За майбутнє” зареєстрована у київському бізнес-центрі “Міленіум”, де розташований офіс Палиці.

У березні 2020-го на партійний рахунок “За майбутнє” надійшов єдиний за весь квартал внесок – 100 тисяч гривень від ТОВ “Міленіум 2018”. За даними YouControl, ця компанія пов'язана з групою “Приват” Ігоря Коломойського й Геннадія Боголюбова. 

Раніше ТОВ “Міленіум 2018” профінансувало загалом на 2,35 мільйона партію УКРОП. Фінзвіт “За майбутнє” за ІI квартал 2020 року на сайті НАЗК відсутній.

На місцевих виборах “За майбутнє” позиціонує себе як “нова політична партія, яка об’єднала досвідчених політиків із вагомим досвідом у господарюванні й управлінні”. За кількістю висунутих кандидатів посідає 3-є місце – їх балотується понад 21 тисяча, в тому числі до всіх обласних рад.

Соціологи прогнозують “За майбутнє” близько 7,2% голосів по країні та, відповідно, 5-у позицію з-поміж партій. Політсила, скоріш за все, продемонструє найкращий результат на Волині, де значний вплив мають Ігор Палиця та його оточення, та в тих областях, де “За майбутнє” також представляють сильні місцеві еліти.

“Наш край”

Партію зареєстрували в липні 2011 року під назвою “Блокова партія”, сучасна назва – з грудня 2014-го. Важливу роль у процесі ребрендингу політсили відігравав нардеп-мажоритарник з Одещини, ексрегіонал Антон Кіссе (нині входить до групи “За майбутнє”). Певний час адреса реєстрації “Нашого краю” навіть збігалася з адресою приймальні депутата.

На місцевих виборах 2015 року політсила позиціонувала себе як партія мерів та “міцних господарників”, при цьому в її лавах було багато експредставників Партії регіонів. ЗМІ називали “Наш край” проектом Адміністрації президента Петра Порошенка, розрахованим на перехоплення від "Опозиційного блоку" виборців Сходу і Півдня. 

За результатами виборів 2015-го “Наш край” посів четверте місце з-поміж партій за кількістю обраних до місцевих рад депутатів. Станом на жовтень 2020 року в Україні налічується понад 3,7 тисячі місцевих депутатів і близько 100 міських, селищних і сільських голів, обраних від “Нашого краю”, в тому числі в ОТГ.

На проміжних виборах до Верховної Ради 2016 року “Наш край” отримав один депутатський мандат: на Луганщині переміг кандидат від цієї партії, фігурант антикорупційних розслідувань, кнопкодав і “гречкосій” Сергій Шахов, котрий нині балотується від “Нашого краю” в мери Києва. 

На парламентських виборах 2019-го політсила висунула чотирьох кандидатів в округах, проте жоден із них не здобув перемоги. Водночас до Верховної Ради пройшли деякі члени “Нашого краю”, які балотувалися самовисуванцями, – той самий Шахов, Сергій Вельможний, Олександр Сухов, Олександр Фельдман (зараз балотується в мери Харкова від ОПЗЖ).

Співголовами партії “Наш край” є Кіссе, Шахов та Олександр Мазурчак, ексмер Кам'янця-Подільського та ексзаступник голови КМДА Олександра Попова, який зараз балотується в мери Києва від ОПЗЖ. Політсила має обласні осередки в усіх регіонах України.

До програми “Нашого краю” на цьогорічних місцевих виборах включили питання місцевого самоврядування, децентралізації, охорони здоров'я, соцзабезпечення, екології тощо.

За кількістю висунутих кандидатів на цих місцевих виборах (трохи більш ніж 12,2 тисячі) “Наш край” посідає 6-е місце. Партія претендує на мандати в усіх облрадах.

Згідно з агрегованим рейтингом, “Наш край” може розраховувати на 6-е місце по Україні (4% голосів). Ця політсила, як і “За майбутнє”, ймовірно, покаже найкращий результат у тих регіонах, де її представляють сильні місцеві еліти, насамперед на Півдні та Сході.

ОПЗЖ

Партію "Опозиційна платформа — За життя" створили 1999 року. Політсила двічі змінювала назву, нинішню має від 2018-го. ОПЗЖ активно експлуатує тему припинення війни на Донбасі та замирення з Росією, питання мови й історії, соціальний порядок денний (тарифи, пенсії тощо). 

Партія виступає за прямі переговори української влади з проросійськими бойовиками на Донбасі. Риторика ОПЗЖ знаходить найбільшу підтримку на півдні та сході України.

В ОПЗЖ існують дві групи впливу: одна — на чолі з Юрієм Бойком і Сергієм Льовочкіним, другу очолюють Віктор Медведчук та Вадим Рабінович. Обидві групи контролюють низку телеканалів, котрі забезпечують партії потужну медіапідтримку. Також у політсилі виокремлюють групу колишнього "сірого кардинала" Києва, скандально відомого забудовника Вадима Столара.

На президентських виборах 2019-го ОПЗЖ підтримала Бойка, який ішов самовисуванцем. Торік партія завела до ВРУ 37 списочників (13,1% голосів) і 6 мажоритарників та утворила другу за чисельністю фракцію. Співголовами політсили й фракції є Юрій Бойко та Вадим Рабінович. ОПЗЖ критикує політику чинної влади, але водночас рятує своїми голосами деякі ініціативи "Слуги народу" (приклад – звільнення генпрокурора Руслана Рябошапки).

Партія має обласні осередки в усіх регіонах України. Станом на жовтень 2020-го в місцевих радах (переважно на півдні та сході країни) налічується 58 депутатів, обраних від "За життя"/ОПЗЖ.

На місцевих виборах 2020 року ОПЗЖ висунула майже 17 тисяч кандидатів і посіла за цим критерієм 5-е місце з-поміж усіх партій. Представники “Опоплатформи” балотуються до всіх облрад, окрім Івано-Франківської та Львівської.

Соціологи пророкують ОПЗЖ другу позицію в агрегованому рейтингу на місцевих виборах з майже 13% голосів. Без сумнівів, партія лідируватиме у східних та південних регіонах.

"Партія Шарія"

Партія є іменним політичним проєктом одіозного блогера Анатолія Шарія, котрий утік з України від кримінального переслідування й зараз мешкає за кордоном. Він здобув популярність як активний "борець із фейками" українських ЗМІ, хоча його самого неодноразово ловили на брехні та маніпуляціях.

Нині Шарій критикує українських політичних і громадських діячів — починав з тих, хто прийшов до влади після Революції Гідності, а зараз зосередився на президенті Володимиру Зеленському, якого спочатку всіляко підтримував, і "Слузі народу". У своїй риториці блогер часто повторює наративи російської пропаганди проти України, хоча й заперечує будь-який зв’язок із Кремлем.

Шарій оголосив про створення своєї партії в червні 2019 року, менш ніж за два місяці до парламентських виборів. Юридично політсилу зареєстрували 2015-го з назвою "Об’єднана Україна", яка раніше участі у виборах не брала. 

На виборах до Ради "Партія Шарія" висунула 31 списочника й 5 мажоритарників, проте набрала лише 2,2% голосів і жодного мандата не отримала.

Формально політсилу очолює дружина блогера Ольга Шарій (Бондаренко). Політрада партії складається з двох осіб — Ольги Шарій та експредставника "Народного фронту" Олександра В’юника.

"Партія Шарія" називає себе лібертаріанською. У своїй програмі вона виступає за нейтралітет і позаблоковий статус України та не пропонує шляхів деокупації Криму й Донбасу.

Станом на жовтень 2020 року "Партія Шарія" має 18 обласних осередків зі статусом юрособи. На цих виборах політсила висунула понад 1,3 тисячі кандидатів до місцевих рад, зокрема до Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Миколаївської, Одеської, Харківської обласних рад і Київської міської.

В агрегованому рейтингу соціологів “Партія Шарія” посідає 9-е місце з 2,6% голосів. Найбільше симпатиків цієї політсили — на Півдні та Сході, проте їх менше, ніж, наприклад, в ОПЗЖ.

"Перемога Пальчевського"

Андрій Пальчевський – бізнесмен, телеведучий, власник київської медичної клініки Eurolab. 2010 року був першим заступником міністра у справах сім’ї, молоді та спорту в уряді Миколи Азарова. 1995-го Пальчевський, будучи громадянином Росії, балотувався до Держдуми РФ від "Партії любителів пива".

У липні 2020 року Пальчевський оголосив про створення власної партії “Перемога Пальчевського”. Попередня назва політсили — "Україна завтра" (зареєстрована 2015 року). Особи, котрі очолювали партію до її ребрендингу, пов’язані з Народною партією й "Блоком Литвина" та працювали помічниками нардепів від цих політсил.

"Україна завтра" не брала участі в місцевих виборах 2015 року та виборах до Верховної Ради 2019-го. Це може свідчити про технічну природу партії.

Станом на жовтень 2020 року до політради "Перемоги Пальчевського", крім самого Пальчевського, входять особи, про котрих інформації у відкритих джерелах або немає, або обмаль. За даними ЗМІ, партії та її лідеру допомагає політтехнолог Сергій Влащенко, пов'язаний із нардепом від ОПЗЖ, колишнім “сірим кардиналом” Києва Вадимом Столаром.

У програмі "Перемоги Пальчевського" коротко згадано про економіку, соціальну й безпекову сфери, охорону здоров’я та "об’єднання країни", але не приділено уваги Донбасу й Криму. Партія має обласні осередки в усіх регіонах України.

На цьогорічних місцевих виборах “Перемога Пальчевського” посіла 13-е місце за кількістю висунутих кандидатів (близько 3,2 тисячі). Представники партії балотуються, зокрема, до Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Миколаївської, Одеської, Харківської, Херсонської, Чернівецької облрад, а також до Київради.

За прогнозами соціологів, “Перемога Пальчевського” може розраховувати на 12-е місце в агрегованому рейтингу з 1,6% голосів по Україні.

Радикальна партія Олега Ляшка

Політсилу зареєстрували у вересні 2010 року під назвою “Українська радикально-демократична партія”. 2011-го її очолив виключений з фракції “Блок Юлії Тимошенко” нардеп Олег Ляшко, тоді ж партія отримала сучасну назву.

На парламентських виборах 2012 року РПЛ набрала лише 1,1% голосів і до Верховної Ради не потрапила. Натомість сам Ляшко балотувався тоді не за списком партії, а в окрузі №208 на Чернігівщині, де й переміг (на проміжних виборах 25 жовтня 2020-го він знову спробує здобути перемогу в цьому самому окрузі). 

На виборах до Ради 2014 року Ляшко вже очолив список своєї політсили, котра отримала 7,4% голосів та завела до парламенту 22 списочники. У Верховній Раді 8-го скликання Радикальна партія деякий час входила до урядової коаліції з БПП, “Народним фронтом”, “Самопоміччю” та “Батьківщиною”. 

А от парламентські перегони 2019 року для політсили Ляшка закінчилися провалом: “радикалам” забракло 1% голосів, аби подолати виборчий бар'єр.

Місцеві вибори 2015-го принесли РПЛ понад 2 тисячі мандатів у радах різного рівня. Станом на жовтень поточного року налічується близько 2800 місцевих депутатів і понад 30 міських, селищних і сільських голів, обраних від партії Ляшка.

У своїй програмі на президентських виборах 2019-го Ляшко виступав проти відкриття ринку сільськогосподарських земель, підвищення комунальних тарифів, отримання Україною міжнародних кредитів та виконання вимог МВФ. Натомість кандидат закликав до інвестицій у розвиток української економіки, підтримки національного виробника, захисту селян тощо.

Раніше Радикальна партія отримувала необмежений доступ до ЗМІ олігарха Ріната Ахметова, лобіюючи при цьому його інтереси у ВРУ 8-го скликання.

Цьогоріч до місцевих рад від РПЛ балотуються близько 9,2 тисячі кандидатів (8-е місце). “Радикали” претендують на мандати у 15 з 22 обласних рад.

Соціологи прогнозують, що партія Ляшка за результатами виборів до облрад і Київради отримає майже 4% голосів по країні та посяде 7-е місце. Найбільшою підтримкою РПЛ може похвалитися в Центрі, здебільшого в сільській місцевості.

ВО “Свобода”

“Свобода” – одна з найстаріших діючих політичних партій в Україні та чи не єдина українська політсила з виразно виявленою ідеологічною належністю. Націоналістична партія фактично існує з 1991 року, хоча офіційно її зареєстрували лише 1995-го. 

Перша назва – “Соціал-національна партія України”. У лютому 2004 року СНПУ перейменували на “Всеукраїнське об'єднання “Свобода”, а її лідером став Олег Тягнибок, котрий очолює партію досі.

З 2006-го “Свобода” регулярно бере участь у парламентських виборах, проте наразі лише один раз сформувала у Верховній Раді власну фракцію: 2012 року політсила провела до парламенту 25 списочників (10,4% голосів) та 11 мажоритарників. 

2014-го нардепами від “Свободи” стали шестеро кандидатів-мажоритарників, тоді як сама партія не подолала 5%-й виборчий бар'єр. А 2019 року “Свобода” завела до ВРУ лише одного представника – мажоритарницю Оксану Савчук.

У 2013-2014 роках політсила, перебуваючи в опозиції до Партії регіонів, брала участь у Революції Гідності. Після втечі Віктора Януковича “Свобода” увійшла до урядової коаліції й отримала три міністерські посади та крісло віцепрем'єра в першому Кабміні Арсенія Яценюка. Також націоналісти делегували своїх представників на посади в.о. генпрокурора України та голів п’яти ОДА.

На місцевому рівні “Свобода” вперше тріумфувала 2009 року, коли перемогла на позачергових виборах до Тернопільської облради та отримала в ній 50 зі 120 мандатів. 

На чергових місцевих виборах 2010-го партія здобула понад 2200 депутатських мандатів по всій Україні, а 2015 року – близько 1500. Станом на жовтень 2020-го у місцевих радах налічується майже 1800 депутатів і близько пів сотні міських, селищних і сільських голів, обраних від “Свободи”.

Політсила у своїй програмі говорить про “військовий план” деокупації Криму та Донбасу, збереження української ідентичності, відновлення історичної справедливості, економічний націоналізм, деолігархізацію тощо.

На цьогорічних місцевих виборах “Свобода” висунула до рад понад 9,7 тисячі кандидатів та посіла за цим критерієм 7-е місце. Кандидати від партії балотуються до Волинської, Дніпропетровської, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Черкаської, Чернівецької облрад, а також до Київради.

Згідно з агрегованим рейтингом соціологів, “Свобода” за підсумками виборів може розраховувати на 10-у позицію по країні (2,4% голосів). Традиційно політсила має найбільшу підтримку на Заході, насамперед у “галицьких” областях — Івано-Франківській, Львівській та Тернопільській.

“Слуга народу”

“Слуга народу” — партія президента України Володимира Зеленського. Перша в історії незалежної України політсила, котра сформувала в парламенті монобільшість. 

Проте останнім часом її фракції через внутрішні конфлікти дедалі складніше ухвалювати закони лише власними голосами. Сенсорну кнопку для голосування у ВРУ партія, яка обіцяла здолати кнопкодавство, так і не запровадила, хоча ініціювала й ухвалила закон про криміналізацію неперсонального голосування. 

Водночас кілька "слуг" кнопкодавили й, попри передвиборчу обіцянку скласти мандат у разі кнопкодавства, цього не зробили.

"Слуга народу" виступає за мирне врегулювання конфлікту на Донбасі, спричиненого російською агресією, та деокупацію Криму дипломатичним шляхом, хоч це й не було відображено у передвиборчій програмі партії. 

Окремі “слуги” опонують деяким суперечливим ініціативам Банкової щодо Донбасу на кшталт призначення Вітольда Фокіна до Тристоронньої контактної групи.

Заснована 2016 року як Партія рішучих змін, у грудні 2017-го політсила успадкувала свою нинішню назву від популярного телесеріалу з Володимиром Зеленським у головній ролі. Тоді ж партію очолив друг Зеленського Іван Баканов, якого згодом призначили головою СБУ.

У січні 2019-го "Слуга народу" висунула Зеленського кандидатом на посаду президента. Той переміг Петра Порошенка у другому турі виборів з результатом 73% голосів. На виборах до Ради політсила посіла 1-ше місце (43,2% голосів) й отримала 124 мандати за списком і 130 — в округах.

Нині партію очолює нардеп Олександр Корнієнко. На кінець 2019 року "Слуга народу" не мала жодного осередку зі статусом юрособи. Її обласні парторганізації зареєстрували здебільшого влітку 2020-го. 

Станом на жовтень налічується близько 500 місцевих депутатів і майже 30 міських, селищних та сільських голів, обраних від партії влади.

На цьогорічних виборах від “Слуги народу” до місцевих рад, зокрема до всіх обласних, балотуються близько 22,5 тисячі кандидатів (2-е місце з-поміж партій).

За прогнозами соціологів, “Слуга народу” посяде першу позицію за підсумками виборів до облрад і Київради, отримавши близько 17% голосів по країні. Ймовірно, партія влади продемонструє високі результати в усіх регіонах, проте може поступитися, наприклад, ЄС на Заході та ОПЗЖ на Сході й Півдні.

УДАР

Партія "УДАР Віталія Кличка" поновила політичну діяльність та йде на вибори самостійно, хоча після Революції Гідності УДАР і БПП балотувалися разом під одним брендом. 

Цьогоріч навесні відбувся закритий з’їзд, на якому головою політсили знову обрали чинного мера Києва Віталія Кличка, котрий до 2019-го очолював “Блок Петра Порошенка”. 

Партію створили у квітні 2010 року шляхом перейменування політсили "Нова країна" (заснована 2005-го), її очільником обрали Кличка. УДАР має обласні осередки в усіх регіонах України.

На місцевих виборах-2010 партія здобула в радах 427 мандатів, а 2012-го на виборах до ВРУ 34 її представники стали нардепами за списком і 6 — в округах.

У 2013–2014 роках "ударівці" брали участь у Революції Гідності. Після повалення режиму Януковича політсила увійшла до урядової коаліції, але міністрів до Кабміну не делегувала.

2014-го Віталія Кличка обрали мером Києва, а УДАР провів до Київради 77 депутатів зі 120 можливих. За мерства Кличка у міськраді обладнали систему голосування, яка унеможливлює кнопкодавство.

2014 року до ВРУ та 2015-го до місцевих рад "ударівці" балотувалися від "Блоку Петра Порошенка", котрий до 2019-го очолював Кличко. До Ради 9 скликання реанімований УДАР висунув 14 кандидатів в округах, але жоден з них не переміг.

Прийшовши до влади, Володимир Зеленський та керівник його офісу Андрій Богдан намагалися позбавити Кличка одноосібного керування Києвом шляхом звільнення його з посади голови КМДА. Проте згодом Банкова відмовилася від цих намірів, на що, зокрема, вплинув наступник Богдана Андрій Єрмак.

На цьогорічних місцевих виборах УДАР посів 12-е місце за кількістю висунутих кандидатів – їх понад 4 тисячі. Представники партії претендують на мандати лише в чотирьох облрадах – Івано-Франківській, Київській, Львівській та Херсонській.

За прогнозами соціологів, партія Кличка отримає по Україні близько 3% голосів та посяде в агрегованому рейтингу 8-е місце. Можна припустити, що УДАР як політсила мера Києва покаже найкращий результат саме у столиці.

Стаття вперше була опублікована на "Українській правді"