Польові дослідження руху ЧЕСНО: як агітатори, які не голосують, переконують киян піти на вибори

Що почім на ринку агітпослуг

Агітаторів для партій набирають різними шляхами, один з яких – через оголошення в інтернеті від організаторів промоакцій. Інтернет рясніє отакими оголошеннями.

Журналісти Руху ЧЕСНО додзвонилися до низки роботодавців, щоб з’ясувати, за кого ведеться агітація, але ті були небагатослівними.

Зазвичай вони тільки підтверджують розмір оплати послуг і відповідають, що потреби в людях немає або “вам перетелефонують пізніше, якщо з’явиться вакансія”.

Згідно з оголошеннями, вартість послуг агітатора в наметі за добу становить від 500 до 700 грн. Графік роботи охоплює години найбільшого трафіку перехожих на вулицях.

Тож вакансії дуже швидко розбирають друзі та знайомі, приміром студенти, які агітують за Кличка.

На Виноградарі студентка Яна роздає газети УДАРу поблизу пішохідного переходу.

Видно, що дівчина заморилася – тулиться до дерева й зовсім не надокучає перехожим розмовами. Яна вивчає програмування й більше переймається тим, що одразу після виборів її навчальний заклад може знову перейти на дистанційне навчання, а це, за її словами, доволі складно.

– Узагалі, я не дуже політикою цікавлюся, – зізнається вона. – Знайшла можливість пороздавати газети через друзів. 

Дивуюся, який тоді сенс роздавати газети, якщо не цікавишся політикою. На це Яна мовчить.

Дівчина каже, що працюватиме на виборах чи то спостерігачкою, чи то членкинею виборчої дільниці, яка розташована поряд, у бібліотеці.

Спостерігач має право заявляти членам комісії про побачені порушення та вимагати їх усунення, але не має права торкатися бюлетенів. Член комісії має право торкатися бюлетенів – видавати їх виборцям, а потім рахувати. Також члени комісії голосують за ухвалення різних рішень, що стосуються виборчого процесу на дільниці. Наприклад, якщо виборець поставив якусь неправильну позначку в бюлетені, члени комісії вивчають бюлетень і голосуванням ухвалюють рішення, чи можна визначити волевиявлення громадянина, чи визнати бюлетень зіпсованим. 

Вирішую поцікавитися, як правильно заповнювати бюлетень, і моделюю ситуацію, коли виборець зіпсує бюлетень, проголосувавши за кандидата від однієї партії та за іншу партію одночасно. Яна не помічає моєї підступності.

– Тоді бюлетень буде дійсним. Порахують голос за одну партію та за іншого кандидата, – відповідає вона й додає, що, узагалі-то, у них незабаром буде тренінг про те, як працювати на дільниці, де їм розкажуть усі ці деталі.

Залишається сподіватися, що тренінг буде немарним, бо у змодельованій нами ситуації голос і за партію, і за кандидата зарахувати неможливо. Навіть з точки зору логіки голос – один, а агітаторка переконує, що зараховують його як два. 

Буквально через дорогу на ринку агітація за УДАР відбувається значно жвавіше й осмисленіше. Виявляється, тут присутній кандидат – третій номер у подільському списку партії, адвокат Віктор Домагальський. 

Крім загальноміської партійної газети, перехожим роздають районну газету з інформацією про шістьох із восьми кандидатів. Також від себе Домагальський додав листівку, візитівку та ручку зі своїм прізвищем і логотипом партії.

– Мало активних людей, – бідкається кандидат. – Пройшовся по ринку, купив ось хліба, а заодно роздавав свої анкети-опитувальники, щоб люди написали про проблеми, які вони хочуть вирішити. Як ви гадаєте, скільки людей узяли анкету? Лише 4 роздав. Мало активістів.

У цей час повз агітпункт проходить жінка, яка ставить кандидату запитання “в лоб”. 

– А що ви плануєте робити з недобудованим будинком культури на Виноградарі?

Домагальський одразу ж вручає їй 5-ту анкету, щоб вона заповнила звернення зі своїми пропозиціями. Перехожа неохоче бере аркуш: мовляв, хіба воно допоможе?

Інша жінка бере газету й запитує, чому не роздають захисні маски від партії.

Кандидат їй відповідає, що дарування масок – це передвиборча “гречка” і він такого не робить. Рух ЧЕСНО фіксував у Києві роздавання масок виборцям і називав це “виборчою гречкою”, коли виборцям пропонують якісь послуги або матеріальні блага в обмін на їхню прихильність.

Коли Домагальський дізнається, що до нього із запитаннями причепився журналіст Руху ЧЕСНО, то сміється.

– Отак, бачте, й агітую. Я у списку третій, тому треба докласти зусиль, аби набрати 2,5 тисячі голосів. А це мені допомагають мої волонтери, не партійні. 

За кілька метрів так само на ринку стоїть намет з агітацією за Олександра Попова та ОПЗЖ. У ньому дві жінки спілкуються про свої домашні проблеми. 

Прошу їх поагітувати мене й пояснити, чому я маю голосувати за кандидатуру Попова на посаду міського голови.

– Ну він же 7 станцій метро відкрив, – каже агітаторка, додаючи одну зайву станцію Попову, хоча навіть у газеті, яку вони роздають, написано про 6 станцій.

Нагадую їй, що, коли Попов відкривав станцію "Теремки”, будівельників спеціально квапили закінчити роботи до 6 листопада – дати визволення Києва від німецьких окупантів. Імовірно, через цей поспіх було погано зроблено гідроізоляцію, тому з першими осінніми дощами інтер’єр новозбудованої станції прикрасили тазики для збирання дощової води зі стелі. А з першими з морозами повідпадала лицювальна плитка в підземному переході.

Жінки не розгубилися й кажуть, що в усьому цьому винні робітники, котрі поклали плитку на “не той розчин”. Відчувається, що за Попова вони всім серцем і душею, бо на кожен аргумент знаходять своє логічне пояснення, чому Олександр Попов – молодець.

Агітаторок заганяє в глухий кут запитання про команду Попова, яка балотується разом з ним. Вони не знають нікого з тих, хто зображений на першій шпальті газети, крім самого Попова.

Володимира Ялового, чинного депутата Київради від “Єдності” Олександра Омельченка, жінки ще сяк-так упізнають і щось про нього чули.

Нагадую, що свого часу Яловий був депутатом Шевченківської райради, коли Виноградар належав до Шевченківського району. І тоді, 20 років тому, він обіцяв добудувати виноградарський будинок культури. 

В іншому наметі за ОПЗЖ та особисто Попова агітують так палко, що складно вставити контраргументи. Коли ж нарешті вдається щось сказати, агітатори роблять власні висновки: “Ага! То ви за Кличка! Що ж ви голову морочите?” Пояснюю їм, що спілкуюся з представниками різних політсил і всім намагаюся щось заперечити, аби почути відповіді, але бачу, що свій інтерес до мене як до об’єкта агітації вони вже втратили. 

Ще в одному агітпункті ОПЗЖ нам зізнаються, що працюють не задарма.

– Ну а що ж? Яка нормальна людина буде просто так стояти днями газети роздавати? Хоч нам і сказали нікому про це не говорити, але скажу вам, що нам таки платять.

Перепитую, скільки платять: “500 грн за день?” Людина ствердно киває й додає, що за участь у роботі комісії на виборах обіцяють платити вдвічі більше. 

Біля станції метро “Академмістечко” поставили одразу два намети від ОПЗЖ – один навпроти одного. Журналістка Руху ЧЕСНО намагається знайти програму партії або кандидата в мери Попова для ознайомлення.

На одній локації працюють молодики, на вигляд – студенти. Невиспані лаштують своє робоче місце, але спілкуються охоче. Програми не мають, лише газету.

“А нам сказали тільки біографію Попова напам'ять завчити”, – зазначає один з них.

Починають хутко шукати в газеті передвиборчі обіцянки, знаходять декілька пунктів та урочисто зачитують.

У наметі навпроти сидять дві літні жіночки, у них програми теж немає. Після запитання, а де ж її можна знайти, починають помітно нервувати. Одна жінка звертається до іншої:

“Я ж казала, що щось питатимуть. А що я відповім, як я не знаю?”

Пропонують залишити запит. Вносять питання до роздрукованої таблиці, просять номер телефону. Цікавимося навіщо. Кажуть, що так сказали робити, може, передзвонять та поінформують. Чекаємо.

У списку “Слуги народу” першим номером на Подолі балотується урбаніст Віталій Селик. 12 жовтня на масиві Виноградар з’явилися його агітаційні куби. Деякі – майже впритул до зупинок громадського транспорту.

Біля одного з кубів помічаю пані, котра ховає хвостики стяжок, якими закріплена агітація на каркасі. 

– Роблю, щоб було красиво, – пояснює вона й додає, що газет наразі немає, вони будуть пізніше.

Назвати, хто йде під другим номером у списку партії, чи хоча б сказати, хто такий Віталій Селик, жінка не може.

Один із прихильників “Голосу” в соцмережі поцікавився в Селика, чи законно розміщені його інформаційні куби. 

У відповідь кандидат навів приклад з Подолу, де агітаційна конструкція “Голосу” прив’язана до дерева на зеленій зоні.

На Солом’янці неподалік Кардач біля куба в кольорах партії Пальчевського агітують за другий номер у партійному списку – чинного депутата Київради від БПП “Солідарність”, гречкосія Андрія Андрєєва. 

Агітаторка жваво перелічує пункти з листівки Андрєєва. Коли раптом перехожий поважного віку підходить і запитує, скільки членів налічує “Перемога Пальчевського”.

Дівчина починає згадувати всіх кандидатів з територіального списку партії, але дідусь уточнює, що хотів би почути не про кандидатів, а саме про справжніх партійців.

На це представниці політсили Пальчевського й депутата Андрєєва нема чого відповісти, і втішений пенсіонер з вигуком “Отож!” та саркастичною посмішкою в маску під носа йде у своїх справах.

На Виноградарі біля ТРЦ “Орнамент” за партію Пальчевського агітує пані Неоніла. 

Вона каже, що в Києві мешкає останні 16 років і пам’ятає різних мерів за цей час. На Подолі від цієї політсили балотується чинний депутат Київради від БПП “Солідарність” Антон Дрепін. Агітаторка спершу жваво розповідає про якийсь його проєкт у Київраді, за яким вулиці Подільського району реконструюють, і про те, що депутат, за її словами, хоче зробити з Подолу “цукерочку”.

Зауважую, що “цукерочку” з Подолу обіцяють зробити в кожному агітаційному наметі від імені різних кандидатів. То чому я як мешканець Подільського району маю голосувати саме за Дрепіна? На це запитання їй складніше знайти відповідь.

Поруч із наметом пані Неоніли пан Віктор у жилетці із символікою “За майбутнє!” агітує за кандидата в мери, чинного депутата Київради Сергія Гусовського та список партії.

Віктор розповідає, що Гусовський – успішний київський ресторатор і водночас політик з досвідом роботи в Київраді. У газеті є програма міської партійної організації, а також більш-менш публічні кандидати з округів. 

Агітатор наголошує, що Гусовський значно поліпшить у Києві стан медичних послуг. На запитання щодо зв’язків з партією олігарха Ігоря Коломойського Віктор тільки знизує плечима.

Біля “Сільпо” на проспекті Правди за перший номер у списку “Європейської солідарності”, чинного депутата Київради Олексія Окопного агітує Євген, автослюсар за фахом. 

Прошу його розповісти мені про досягнення Окопного. Агітатор дає якісно зроблений буклет і скоромовкою переповідає факти з біографії кандидата. Відчувається, що їх тренували вчити напам’ять цю інформацію.

– У нас уже сьогодні була перевірка, яку ми пройшли, – повідомляє Євген, коли я йому нарешті зізнаюся, що є журналістом Руху ЧЕСНО.

Євген, корінний виноградарець, у свою чергу звіряється, що не надто полюбляє політику. Ще більше, каже, не любить, коли забудовники вирубують дерева, а натомість зводять бетонні нетрі. Прямого зв’язку між місцевою політикою й забудовами він, здається, не бачить. Тож доводиться пояснювати, як міська рада розпоряджається землею та бюджетом столиці, після чого й постають нові квартали житлових будинків.

– Ви прихильник Окопного? – хором запитують мене дві агітаторки на сусідній вулиці.

Удаю здивоване обличчя й питаю, хто такий Окопний. У відповідь чую майже все те саме, що вже розповів мені Євген. Хіба що одна з жінок хизується, що це її третя агітаційна кампанія за цього кандидата.

Відчувається, що він для неї є прикладом самореалізації людини в політиці – така собі виноградарська мрія.

– Розумієте, він починав з нуля. Окопний сам був куратором, а тоді зумів вибитися в депутати. Ех, я теж хочу в політику. Хто б мене оце взяв? – зітхає жінка.

Її напарниця Наталя до середини вересня працювала на інфокасі в “Новусі” на Варшавському кварталі, а тепер після скорочення шукає нову роботу. Жінки запевняють, що волонтерять, але водночас кажуть: “Це вже третя кампанія, і нас ніколи не кидали та не обманювали”.

На інформаційні куби без агітаторів кандидата від “Батьківщини”, чинного депутата Київради Юрія Дідовця агітаторки Окопного дивляться скоса: “Понаставляв ото за державні гроші агітації”. 

Й одразу ж одна з них розповідає про державне фінансування партій. За словами агітаторок, за тим, аби банери висіли рівно й без складок, дивляться навіть перевіряльники та спостерігачі з ОБСЄ.

За другий номер у списку ЄС, чинного депутата Київради Вадима Сторожука так само агітують люди, які здебільшого знають його біографію та можуть перелічити кілька об’єктів, де “за сприяння” депутата зробили ремонт. Чи платять їм гроші за роботу, вони не зізнаються.

Що стосується кандидата Юрія Дідовця, то він сам проводить зустрічі з виборцями біля своїх банерів. А звіти про це викладає в соцмережах. 

Аналогічно звітує про свою активність на окрузі кандидат від “Нашого краю” Микита Григор’єв.

Кандидати від “Голосу” ходять і роздають газети особисто.

На світлині із соцмереж кандидатки номер один у списку “Голосу” на Подолі видно, що є агітаційний банер.

А от інформаційних кубів чи іншої реклами партії “Голос”, яка б звідусіль впадала в очі, як у їхніх конкурентів, на Виноградарі не видно. 

Замість висновків

Як показало наше польове спостереження, агітатори поділяються на загальнопартійних, які здебільшого просто сидять у наметах і роздають газети про партію, та від конкретних кандидатів, котрі краще знають біографію свого кандидата в депутати Київради.

Обидві категорії агітаторів твердять, що вони волонтери, не знають програми партії та погано орієнтуються у виборчій системі й правилах заповнення бюлетенів. Ба більше, агітатори зізнаються, що або ще самі не вирішили, за кого голосуватимуть, або що не підуть на вибори взагалі. Хоча саме вони мали б мотивувати громадян відвідати виборчу дільницю та проголосувати за їхнього кандидата. 

Нагадаємо, Рух ЧЕСНО зробив бюлетень з досьє кандидатів на посаду міського голови. Також перевірити ваших кандидатів ви можете на ресурсі Політхаб.