Цьогоріч створено 12 нових партій. 50 змінили свої назви

“Екологічна альтернатива”

Наприклад, партія “Екологічна альтернатива”, створена в липні 2020 року (тоді мала назву “Досвід”), націлена саме на вибори в Києві й висуває свій список до Київради, а також кандидата на посаду міського голови – екснардепа Єгора Фірсова. Політсила просуває екологічний порядок денний (якість води та повітря, поводження зі сміттям, захист тварин тощо), але, судячи з масштабів кампанії, має досить обмежені ресурси. Близько мільйона гривень партія заплатила як заставу для реєстрації кандидата в мери та свого списку до міської ради. Ще близько 420 тисяч гривень вона витратила на рекламу в соцмережах. Загалом же “Екологічна альтернатива” робить ставку на вуличні акції, як-от прибирання сміття, виготовлення веганської шаурми та акції протесту.

ВАРТА

Партію “ВАРТА” засновано в червні цього року, під час реєстрації вона називалася “Разом”. Назва політсили асоціюється у львів’ян з однойменною спільнотою у Facebook “Варта 1”. Початково цю групу створили для координації дій активістів львівського Євромайдану, але зараз вона перетворилася на щось середнє між каналом новин, скарг, оголошень та бюро знахідок. Учасниками спільноти є понад 300 тисяч користувачів.

Існує ще й новинний сайт “Варта 1”, публікації з якого поширюються через групу у Facebook, що сукупно дає величезну перевагу й доступ до виборців. Співадміністратором групи є лідер партії “Варта” Ігор Зінкевич (ексукропівець, депутат міської ради), який балотується від цієї політсили на посаду мера Львова. Кандидатів партія висуває лише на Львівщині та у Львові, хоча, найімовірніше, плани були ширшими, адже впродовж кількох місяців під брендом “ВАРТИ” рекламну кампанію в Тернополі веде Ігор Сцібайло. Однак з якихось причин він, хоч і використовує партійний бренд, іде в міські голови самовисуванцем.

Згідно з даними ЦВК (ще доповнюються), на Львівщині “ВАРТА” висуває 681 кандидата в депутати, 37 з них балотуються одночасно до кількох рад. Окрім укропівців, до списків політсили увійшли й представники партії “Народний контроль”, яку до місцевих виборів 2015 року створив тодішній нардеп, а перед тим журналіст телеканалу ZIK Дмитро Добродомов.

“Ідея нації”

Ще одна новостворена партія з львівською “пропискою” – “Ідея нації” (“За своїх” під час реєстрації в липні 2020 року). Назва політсили є ідентичною до назви громадської організації “Ідея нації”. Лідером обох є Остап Стахів, відомий своєю активністю в соцмережах, де заперечує небезпеку пандемії коронавірусної хвороби. Такий контент має досить великий відгук у користувачів Facebook, тож безліч дописів Стахіва на цю тему мають тисячі поширень. Частину контенту зі сторінки Стахіва Facebook маркує як неправдиву. 

Лідер “Ідеї нації” на цих виборах балотується на посаду міського голови Львова та очолює список до Львівської міської ради. Кандидатів у депутати партія висуває лише до трьох рад – Львівської міської, Сокальської міської (Львівська область) та Ужгородської міської (Закарпаття).

Масштаби львівської кампанії “Ідеї нації” є досить скромними. Вона полягає передовсім у публікації авторських відео Остапа Стахіва в соцмережах, на що витратили близько 300 доларів. Зовнішньої чи друкованої агітації Рух ЧЕСНО не зафіксував.

“Команда Михайлішина”

До виборів у конкретному місті 2020 року заснували також партію “Команда Михайлішина”. Унікальна вона тим, що створили її за тиждень до офіційного старту виборчої кампанії, а свою актуальну назву вона дістала буквально за кілька днів до завершення реєстрації кандидатів. До перейменування політсилу зареєстрували в селі Пиріжки Житомирської області, а називалася вона “Місто щасливих людей”.

Назвали партію на честь Віталія Михайлішина, політика зі значним, але не завжди успішним політичним досвідом. Результативними для нього були лише балотування до Чернівецької міської ради (2010-го від Партії регіонів та 2015 року від партії “Рідне місто”). Політик тричі намагався отримати мандат нардепа, однак щоразу безуспішно (2012 року від Партії регіонів, 2014-го як самовисуванець, а 2019-го від ОПЗЖ). 

Цікаво, що на власну кампанію 2019 року Михайлішин витратив тільки 52 тисячі гривень, тоді як партію ОПЗЖ профінансував на 1,2 мільйона гривень.

На цих місцевих виборах Михайлішин одночасно висувається й на мера Чернівців, і йде першим у списку партії до міської ради. Вочевидь, Михайлішин має намір утретє стати депутатом міськради, на що витрачає значні ресурси. Політик розміщує як зовнішню рекламу, так і пряму та приховану рекламу в місцевих медіа. Також Громадянська мережа “ОПОРА” фіксувала непоодинокі випадки піару Михайлішина на бюджетних коштах і навіть на міських проєктах, до яких той не мав стосунку.

“Команда Максима Єфімова “Наш Краматорськ”

Наприкінці червня зареєстрували партію “Команда Максима Єфімова “Наш Краматорськ”. Максим Єфімов – народний депутат поточного (позафракційний, група “Довіра”) та минулого скликань (БПП/ЄС). У 2006 та 2010 роках він обирався до Краматорської міськради від Партії регіонів. Назва в політичної партії не випадкова. Від 2006 року існує Благодійний фонд Максима Єфімова “Наш Краматорськ”. 

Найімовірніше, політсилу Єфімова створювали не для Краматорська, адже перші півтора місяця свого існування вона мала назву “Рідна Київщина”.

Іменна партія нардепа Єфімова на виборах міського голови Краматорська не конкуруватиме, але вона висунула 68 кандидатів до міської та районної рад.

“Березанська громада”

Для виборів до кількох рад у межах одного району створили також партію “Березанська громада”. Її зареєстрували під чинного міського голову Володимира Тимченка, який знову балотується в мери, а також очолює партійний список до міської ради Березані, котрий майже повністю складається з чиновників, комунальників і керівництва медичних та освітніх закладів. Крім Березанської міськради, політсила висуває кандидатів до Баришівської селищної ради, а також до Броварської райради, до якої входять Баришівка та Березань.

“Довіра”

Зовнішня реклама партії “Довіра” в місті Полтава. Серпень 2020 року. Фото: Наталія Норіцина

З-поміж нових партій найбільшу кількість депутатів висуває партія “Довіра”, зареєстрована в червні цього року. Її керівницею, згідно з реєстрами, є Олена Київець, професорка Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Фактичним же лідером політсили є голова парламентської групи “Довіра” Олег Кулініч, який останні три скликання висувався до парламенту у 147-му окрузі на Полтавщині. 

Попередні два скликання ВРУ Київець була помічницею Кулініча, але торік балотувалася до Верховної Ради за списком (№161) партії “Слуга народу”. Згідно з даними сайту “Посіпаки”, у новому парламенті Київець була помічницею двох нардепів від “Слуги народу” та є радницею першого заступника голови ВРУ Руслана Стефанчука.

Ототожнювати всіх 20 депутатів з групи “Довіра” у ВРУ з партією “Довіра” не варто. Наприклад, нардеп Сергій Шахов на цих виборах балотується на посаду міського голови Києва від партії “Наш край”. Ще четверо членів групи “Довіра” із Закарпаття розвивають власну локальну партію “Рідне Закарпаття”. Уже згаданий Максим Єфімов створив іменну політсилу для виборів у Краматорську. Сама ж “Довіра” висуває 1281 кандидата, з яких 789 – саме в рідній для Кулініча Полтавській області (дані про балотування на сайті ЦВК доповнюються). Ще 492 кандидати балотуються від партії в Тернопільській області, де розвитком політсили опікується нардеп Микола Люшняк. Цікаво, що, попри велику кількість кандидатів у міські голови райцентрів на Тернопільщині та Полтавщині, “Довіра” не виставляє своїх кандидатів у мери обласних центрів.

Легше перейменуватися, ніж реєструватися

У попередні виборчі цикли не існувало практики реєстрації нових політичних сил за кілька місяців чи навіть за декілька днів до старту кампанії. Реєструвати партії заздалегідь політиків стимулювали правила, за якими партія, яка проіснувала менш ніж рік, не могла брати участь у виборах. Масовим було саме явище перейменування вже існуючих політсил. 4 з 5 парламентських партій були перейменовані напередодні виборів 2019 року, зокрема “Слуга народу” (перейменована у грудні 2017 року) та партія “Голос” (перейменована у травні 2019 року). Попри те, що Виборчий кодекс, на відміну від попередніх законів про вибори, не містить такої норми, практика перейменування партій усе ж збереглася та навіть отримала перед місцевими виборами “друге дихання”.

За підрахунками Руху ЧЕСНО, від січня до вересня 2020 року 50 партій змінили назву. З них 5 партій створено вже цьогоріч, однак невдовзі після реєстрації їх перейменовували.

Ще 3 партії від січня до вересня двічі змінювали назви. Наприклад, партію “Рідне Закарпаття” 7 лютого перейменували на “Київську громаду”, а вже за кілька днів повернули попередню назву – “Рідне Закарпаття”.

Двічі цього року змінювала назву партія “Простих людей Сергія Капліна” (ЄДРПОУ 39389563). Так, у лютому цього року політсила, яка під час реєстрації називалася “Контроль. Порядок. Справедливість”, змінила назву на “Команда Андрія Матковського”. Під цим брендом партія розгорнула активну діяльність у Полтаві та впродовж кількох місяців розміщувала рекламу.

Зовнішня реклама “Команди Матковського”. Березень 2020 року. Фото: Наталія Норіцина

Однак лідер партії Андрій Матковський невдовзі приєднався до ВО “Батьківщина”, а вже у вересні його іменну політсилу перейменували на партію “Простих людей Сергія Капліна”. При цьому партія з майже ідентичною назвою вже існує (“Партія простих людей Сергій Капліна, ЄДРПОУ 38238579). Її теж перереєстровували в березні цього року, до перейменування вона мала назву “Робітнича партія України”. Ба більше, таку саму назву у 2015-2016 роках мала Соціал-демократична партія (ЄДРПОУ 39651865). Згідно з даними реєстрів, Сергій Каплін був її керівником до жовтня 2018 року. Перші дві політсили Каплін очолює дотепер. Зрозуміти, яка саме з партій висунула Капліна в міські голови Полтави, досить складно.

Майже всі перейменовані 2020 року партії висувають своїх кандидатів у межах конкретного міста, району чи області. Але два винятки з правил усе ж є.

Так, “Перемога Пальчевського” дістала свою актуальну назву в червні цього року, а раніше вона називалася “Україна завтра” (зареєстрована 2015 року). З новим ім’ям партія вже навіть встигла подати фінансовий звіт за ІІ квартал 2020 року. Згідно з ним, станом на 30 червня партія взагалі не мала грошей на рахунках. При цьому в середині липня в політсили стартувала загальнонаціональна кампанія (передусім зовнішня реклама). Лідер партії Андрій Пальчевський на місцевих виборах позмагається за крісло міського голови Києва.

Липнева кампанія партії “Перемога Пальчевського”

Загальнонаціональну кампанію веде й партія “Пропозиція”, яка до квітня 2020-го мала назву “Нова європейська Україна” (зареєстрована 2014 року). Рекламу “Пропозиції” Рух ЧЕСНО почав фіксувати ще на початку серпня. Хоча політсила розгорнула загальноукраїнську кампанію й висуває кандидатів у безлічі міст, ядром для неї є Дніпро, де чинний міський голова Борис Філатов спробує переобратися саме від цієї партії.

Перша хвиля реклами партії “Пропозиція”. Київ, 5 серпня 2020 року

Серед перейменованих партій є ще й цілий кластер партій – вихідців з “Опозиційного блоку” та політиків з орбіти олігарха Ріната Ахметова. Представники цього середовища в різних містах висуваються від політсил, створених під конкретних політиків, передовсім чинних міських голів, але не тільки. Наприклад, на Дніпропетровщині колишні опоблоківці йдуть під парасолькою партії “Блок Вілкула “Українська перспектива”, який, зокрема, претендує на переобрання Юрія Вілкула на посаду міського голови Кривого Рогу. Від моменту реєстрації 2014-го цю партію перейменовували вже тричі, востаннє – наприкінці червня цього року.

Для виборів у Маріуполі в лютому цього року опоблоківці перейменували партію “Соборність”, яка тепер має назву “Блок Вадима Бойченка”. Хоча політсила з такою назвою з'явилася лише цьогоріч, вона ще до виборів отримала найбільшу фракцію в міській раді (46 депутатів), що з'явилася внаслідок перейменування фракції “Опозиційний блок”, яка 2015 року одержала в раді абсолютну більшість.

До виборів у Запоріжжі опоблоківці створили ще одну іменну політичну силу – “Партію Володимира Буряка “Єднання”.

З вичерпним списком партій та історією змін їхніх назв можна ознайомитися тут.

У чому проблема?

Найочевиднішою є проблема існування тіньового ринку з купівлі-продажу політичних партій. Просто зараз у пошуковику можна знайти принаймні 2 рекламні оголошення від різних юридичних фірм з пропозиціями купити політичну партію.

У цьому питанні є щонайменше 2 корупціогенні моменти – під час реєстрації та під час перейменування партії.

Чинний закон “Про політичні партії в Україні” вимагає зібрати 10 тисяч підписів громадян принаймні у ⅔ областей України та у ⅔ районів Автономної Республіки Крим. Попри втрату контролю над Кримом, норму про збирання там підписів не скасували. 

Єдиний спосіб виконати цю норму – шукати переселенців із кримською пропискою. Та й саме збирання підписів у масштабах країни є досить складною логістичною процедурою. Попри це, від квітня 2014 року Мін’юст зареєстрував 175 нових партій. Для реєстрації такої кількості політичних сил потрібно було зібрати 1 мільйон 750 тисяч підписів. Можемо припустити, що частина партій 2014 року реєструвалась, уже маючи на руках підписи, зібрані ще до анексії Криму, але що з іншими – не відомо. Очевидно, що заскладна й неактуальна процедура реєстрації лише спонукає до оминання правил.

Абсолютна більшість зареєстрованих після анексії Криму партій створена у 2014-2016 роках (156 партій). Згодом, у 2017-2020 роках, партії перейменовували та подавали виборцям як нові. У теорії для цього існуюча партія має провести з'їзд, переобрати керівництво та ухвалити рішення про перейменування. На практиці неможливо сказати, на яких умовах політики отримували контроль над юридичними особами партій. На відповідь наштовхують рекламні оголошення про продаж партій. Якоїсь фіксованої ціни за партію немає. Політологи називають суми від кількох десятків тисяч доларів і вище, однак якогось фактологічного підтвердження не існує. Очевидно, що партія не може коштувати дешевше, ніж оплата офіційного адміністративного збору (307 тисяч 580 гривень) та роботи компанії, яка й забезпечувала реєстрацію.

Але є й менш очевидні проблеми, пов'язані з реєстрацією та масовим перейменуванням партій. Найчастіше новостворені чи перейменовані політсили – це лише інструмент і технологія для старих політиків для того, щоб утриматися при владі чи повернутися до неї. Це явище найлегше пояснити на прикладі Верховної Ради минулого скликання, коли 5 з 6 партій раніше не були в парламенті, але 44% новообраних депутатів уже були нардепами. Постійний запит суспільства на нові обличчя у владі спонукає політиків не так зберігати та примножувати рейтинг існуючих партій, як витрачати значні ресурси на розкручування нових брендів.

Легких розв’язань цієї проблеми не існує. Спрощення процедури реєстрації партій може ліквідувати економічні передумови для корупції під час їхньої реєстрації, а можливо, і сам ринок купівлі-продажу вже існуючих партій. Водночас купівля та продаж – це про те як, а не про те, чому та для чого. Існування більшості партій виключно впродовж одного скликання парламенту чи місцевої ради саме по собі є проблемою, адже це, з одного боку, є перешкодою для певної політичної тяглості, а з іншого – здорожчує політику, адже системне розкручування нових брендів зі старими обличчями коштує надто дорого. І цю ціну готові сплачувати лише дуже вмотивовані політики та їхні донори.