Радикальний злет і радикальне падіння партії Ляшка

Крізь терни до політики

Шлях Олега Ляшка в політику був справді тернистим. За даними ЗМІ, 1994 року його засудили до шести років ув’язнення з конфіскацією майна за афери з купівлею автомобілів “Волга” під прикриттям МВС та незаконне отримання квартири у Вишневому під Києвом. Ляшку інкримінували розкрадання державного майна в особливо великих розмірах і використання службового становища в особистих цілях.

Покарання він нібито відбував в Ізяславській колонії №31 лише рік (від грудня 1994-го до квітня 1995 року) і звільнився за амністією. 1998 року судимість було знято. 

1996 року Олег Ляшко стає головним редактором київської газети “Політика”, а 1998-го – політиком. Саме тоді він уперше балотується на парламентських виборах у 209-му окрузі (м. Чернігів), однак знімає свою кандидатуру. Цікаво, що Ляшко “змагався” з Валерієм Вощевським, на той час бізнесменом і представником аграрного сектору, якому для обрання забракло 4% голосів. Згодом Вощевський стане першим заступником міністра економіки в уряді Януковича та очільником Укравтодору за Азарова. У Кабміні Яценюка він буде вже віцепрем’єром. За збігом обставин нині Валерій Вощевський – заступник Олега Ляшка в Радикальній партії.

Однак цим історія із засудженнями Ляшка не закінчується. 1997 року газета “Політика” надрукувала низку матеріалів з критикою тогочасного в.о. прем’єр-міністра Василя Дурдинця та деяких інших чиновників часів Кучми, зокрема про його зловживання владою й утиски осіб, пов’язаних з газетою, де працював Ляшко. 1999 року суд закриває газету – нібито через розголошення державної таємниці. Ляшка засудили до умовного покарання за статтею “наклеп”. 2001 року поняття “наклеп” прибрали з Кримінального кодексу України, а Олега Ляшка звільнили від відповідальності. Та на цьому він не зупинився й подав позов проти України до Європейського суду з прав людини, який йому вдалося виграти.

2002 року Ляшко балотувався до ВРУ у 217-му окрузі (Печерський район Києва) як самовисуванець. У підсумку посів третє місце з результатом 12,41%, або 14484 голоси виборців, програвши представникові партії “Єдність” Станіславу Сташевському.

2006 року Олега Ляшка обрали депутатом ВРУ 5-го скликання від БЮТ (26-й номер у списку). На позачергових парламентських виборах 2007 року він теж став нардепом 6-го скликання від БЮТ (29-й номер у списку). 

У жовтні 2010 року Олега Ляшка виключили з “Блоку Юлії Тимошенко” “за співпрацю з коаліцією більшості (Партією регіонів, – прим. ЧЕСНО), зокрема за голосування за зміни до Конституції, закон про Кабінет Міністрів та регламент Верховної Ради”. 

Про шлях становлення Олега Ляшка як політика читайте в матеріалі "Радикальна деградація: від Франка до Ляшка".

Створення Радикальної партії

1890 року у Львові Іван Франко заснував Русько-українську радикальну партію (РУРП) – першу політичну партію в історії України. 

120 років по тому партію вирішили відновити, використавши в назві політсили слово “радикальна”. У вересні 2010 року в Україні з’явилася партія з назвою “Українська радикально-демократична партія” на чолі з Владиславом Теліпком. 

За рік УРДП перейменували на Радикальну партію Олега Ляшка, а лідером обрали позафракційного депутата ВРУ Олега Ляшка замість Владислава Теліпка, якого призначили першим заступником голови партії. 

Виборчі спроби

На своїх перших парламентських виборах 2012 року Радикальна партія посіла 8-ме місце з результатом 1,08% (221 144 голоси виборців), переважно голоси (10,69%) дала Чернігівщина – батьківщина Ляшка. А з-поміж 28 мажоритарних кандидатів від РПЛ переміг лише один – лідер партії Олег Ляшко (округ №208, Чернігівщина) з результатом 55,67% (49 928 голосів). У Раді Ляшко став заступником голови комітету з питань фінансів і банків.

У першій п’ятірці виборчого списку РПЛ 2012 року балотувалися: мати-героїня, провідниця пасажирських вагонів з Кіровоградщини Оксана Шевченко, тодішній аспірант і помічник Ляшка Андрій Лозовой, студентка Ксенія Сапунова, переможець вокального конкурсу “Голос країни” Іван Ганзера та мер міста Щорс Чернігівської області Роман Зуб. 

На позачергових виборах Президента України 2014 року Олег Ляшко посів третє місце з результатом 8,32% (1 500 377 голосів), більшість з яких дали Чернігівська, Волинська та Рівненська області. 

Того самого року РПЛ йшла до парламенту з гучними заявами й обіцянками: “Радикальна партія знищить хабарництво. Почне працювати суспільний антикорупційний корпус – для реакції на скарги громадян. До складу цього корпусу увійдуть безкомпромісні ветерани воєнних дій на Сході. Інший дієвий інструмент – техніка провокування хабарів із негайним затриманням і покаранням хабарника. Їх майно – офіційне й неофіційне – буде націоналізовано”. Однак обіцяний антикорупційний корпус за каденції РПЛ у Раді так і не запрацював, натомість деяких депутатів-радикалів підозрювали в корупції.

На виборах партія посіла п’яте місце, здобувши 7,44% (1 173 131 голос виборця). Жоден зі 171 кандидата-мажоритарника від РПЛ до парламенту не пройшов.

За даними низки соцдосліджень, лише 19% виборців Радикальної партії мали вищу освіту, а половина мешкала в сільській місцевості.

На місцевих виборах 2015 року РПЛ посіла шосте місце та завела до рад 2120 депутатів (1,95% мандатів, коли навіть БПП, переможець з-поміж партій, одержав 6,84%).

У міських радах результати були такими:

Крім того, на місцевих виборах 2015 року Радикальна партія показала свою спроможність кандидуватись у містах – вона була другою партією за кількістю охоплених округів на Київщині.

На виборах Президента України 2019 року в першому турі Олег Ляшко опинився на сьомому місці, набравши трохи більш ніж 5% голосів виборців.

На позачергових парламентських виборах 2019 року Радикальна партія Ляшка посіла шосте непрохідне місце, отримавши дещо більш ніж 4%, або 586 384 тисячі голосів. Найбільше голосів за РПЛ віддали виборці Рівненської та Чернігівської областей, найменше – Донеччини та Києва.

Під час виборчої кампанії Олег Ляшко з радикалами обіцяли скоротити кількість нардепів до 250, а міністерств – до 10, зробити пенсії для доярок і свинарок вищі, ніж у прокурорів, а також дотувати щонайменше 5000 грн на худобину, аби повернути в село корів.

Радикали в парламенті

У Верховній Раді 8-го скликання РПЛ отримала 22 мандати за партійним списком. Фракцію очолив Олег Ляшко, а його заступником став Андрій Лозовой. РПЛ увійшла до коаліції з “Блоком Петра Порошенка”, “Народним фронтом”, “Батьківщиною” та “Самопоміччю”. Після створення коаліції нардепа від РПЛ, колишнього голову Укравтодору Валерія Вощевського призначили на посаду віцепрем’єра з питань інфраструктури. Депутати-радикали Сергій Скуратовський і Сергій Рибалка стали керівниками парламентських комітетів з питань будівництва та фінансової політики відповідно.

У вересні 2015 року після голосування за зміни до Конституції України в розділі децентралізації Радикальна партія оголосила про свій вихід з коаліції та перехід в опозицію. 

“31 серпня 2015 року увійде в історію українського парламентаризму як ще одна чорна дата календаря. Своїми цинічними й безвідповідальними діями Президент Порошенко разом з фракціями свого іменного блоку та “Народного фронту” прем’єр-міністра Яценюка за участі регіоналівських недобитків з “Опозиційного”, а насправді кремлівського злодійського блоку та олігархічних депутатських груп поховали у Верховній Раді України демократичну коаліцію, на яку покладали сподівання мільйони українських громадян”, – ішлося в заяві Радикальної партії.

Парламентська каденція для РПЛ позначилася низкою скандалів і викриттів. Так, у лютому 2015 року з фракції виключили першого командира батальйону “Айдар”, нардепа Сергія Мельничука. Після цього він долучився до групи “Воля народу”, однак пізніше залишив її, ставши позафракційним.

Згодом мандат склала й співачка Злата Огнєвіч (№4 у списку партії), заявивши:

“Тиску й погроз, спрямованих на мене, я не боюсь і вважаю за доцільне надалі оприлюднювати факти корупції у владі. Я боюся зовсім іншого – за останній рік у цьому парламенті замість плідної законотворчої діяльності створюються непопулярні лобістські законопроєкти, ведеться політична війна одного політичного угруповання проти іншого, обстоюються інтереси певних хазяїв тих чи інших політичних груп”.

2015 року тодішній генпрокурор Віктор Шокін звинуватив заступника голови РПЛ Ігоря Мосійчука у вимаганні хабарів за депутатський запит і лобіювання комерційних інтересів, показавши в сесійній залі ВРУ відео з матеріалів розслідування. 

Після цього депутати проголосували за притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт Ігоря Мосійчука. Згодом суд ухвалив його заарештувати, але за ґратами той був недовго. Наступного року Верховний Суд визнав арешт Мосійчука незаконним, а ГПУ відкликала своє подання про його арешт.

У липні 2017 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до ВРУ подання про позбавлення іншого заступника лідера РПЛ Андрія Лозового недоторканності у зв’язку з підозрою в ухиленні від сплати податків майже на 2 млн грн. Однак Рада відмовилася знімати з нардепа недоторканність. Тоді ж голова САП Назар Холодницький заявив, що через це слідство заходить у глухий кут.

2017 року виник скандал зі ще одним нардепом-радикалом Андрієм Артеменком після опублікування в американському виданні The New York Times інформації про те, що цей політик через адвоката Дональда Трампа Майкла Коена передав план нормалізації відносин між Україною та Росією ексраднику Президента США Майклу Флінну незадовго до його відставки. У лютому того самого року Артеменка виключили з фракції РПЛ. 29 квітня 2017 року президент Петро Порошенко підписав указ про припинення громадянства України Андрія Артеменка через наявність у нього громадянства Канади, і вже у травні парламент позбавив Артеменка мандата.

Формальні депутати

У фракції Радикальної партії були деякі депутати, які формально в ній залишалися, хоча фактично через внутрішні конфлікти підтримували й голосували разом з іншими фракціями.

Так, 18 вересня 2015 року нардеп Артем Вітко заявив про вихід з фракції РПЛ, осудивши участь Радикальної партії в мітингу під Верховною Радою 31 серпня. Тоді під час сутичок четверо військовослужбовців Нацгвардії загинули внаслідок вибуху гранати та 157 осіб зазнали тілесних ушкоджень.

У коментарі Руху ЧЕСНО Олег Ляшко так пояснював ситуацію:

“Три роки тому його (Артема Вітка, – прим. ЧЕСНО) купили, узяли на кримінальній справі – десь він контрабандою провозив бурштин… Його на цьому взяли, фактично защемили яйця, і він зробив заяву про вихід із фракції. Ми провели з’їзд, позбавили його мандата, подали до ЦВК документи, щоб зайшов у Раду інший депутат. Але за командою Порошенка ЦВК рішення заблокувала. Вітко формально наче перебуває у фракції, бо потім він зрозумів, що втратив мандат і не виходив із фракції, а реально сидить у секторі БПП, і як “штопаний гандон” щоразу ним користуються тоді, коли ним треба закрити дірки чи підтерти задницю комусь із влади”.

2017 року фракція РПЛ вимагала від нардепа Ігоря Попова скласти мандат через ситуацію щодо його сина, якого підозрювали у скоєнні розбійного нападу на магазин у Києві. Проте Попов формально залишився членом фракції до кінця каденції ВРУ 8-го скликання.

2018 року Олег Ляшко повідомив, що депутатка Оксана Корчинська є членкинею фракції РПЛ лише формально, а насправді вже два роки не має з нею жодного зв’язку, і вимагав скласти мандат. У свою чергу Корчинська заявила, що РПЛ “продає голоси олігарху Ахметову, узгоджує більшість голосувань у ВР з “Опозиційним блоком”, а лідера РПЛ Олега Ляшка цікавлять лише гроші й піар”.

Під час президентських перегонів 2019 року нардеп Юрій Шухевич зазначив, що “зміна головнокомандувача під час війни призведе до катастрофи”, після чого його обматюкав заступник голови фракції РПЛ Андрій Лозовой і звинуватив у “продажності”. 

У березні 2019 року САП передала генпрокурору подання про зняття недоторканності з радикала Сергія Скуратовського для притягнення його до кримінальної відповідальності за наведення недостовірних відомостей у декларації, а саме приховування наявності в його родини корпоративних прав на три юрособи загальною вартістю понад 24 млн грн, користування транспортним засобом Mercedes-Benz S450 та нежитловим приміщенням вартістю 1,5 млн грн.

Наприкінці парламентської каденції навіть заступник лідера РПЛ Ігор Мосійчук заявив про вихід з партії, аргументуючи такий крок “серйозними ідеологічними розбіжностями з окремими членами команди”. На це Ляшко відповів: “Я вітаю це його рішення: баба з воза – кобилі легше”. Згодом Мосійчук балотувався у 94-му окрузі на Київщині, де, зокрема, змагався з ексголовою обласного осередку БПП, самовисуванцем Ігорем Кононенком і ведучим програми “Гроші”, кандидатом від “Слуги народу” Олександром Дубінським. Тоді Мосійчук заявив, що йому запропонували бути технічним кандидатом Кононенка, але він вирішив “докласти зусиль, щоб Кононенко не став нардепом і не уникнув кримінальної відповідальності”. Натомість він зняв свою кандидатуру (хоча заяву зробив після спливу терміну для зняття з реєстрації, тому його прізвище залишилось у бюлетені; у результаті Мосійчук отримав в окрузі 420 голосів, – прим. ЧЕСНО) і закликав голосувати за Дубінського. 

Як радикали голосували в Раді

У Верховній Раді 8-го скликання фракція РПЛ брала участь у голосуваннях на рівні 30%.

У пофракційних голосуваннях за законопроєкти в цілому, що вже підписані президентом, у ВРУ 8-го скликання “ляшківці” підтримали трохи менш ніж 70% рішень.

Під час голосувань за поправки, які отримали щонайменше 226 голосів у парламенті минулого скликання, фракція РПЛ була на третьому місці.

Отакий вигляд мала законодавча активність радикалів протягом каденції у Верховній Раді 8-го скликання.

У парламенті РПЛ голосувала солідарно з групою депутатів, підконтрольних тому чи іншому олігарху. Аналіз Руху ЧЕСНО показав, що нардепи від Радикальної партії не лише публічно лобіювали рішення, вигідні Рінату Ахметову, а й за деякі з них голосували в унісон з “Опозиційним блоком”. Зокрема, для порівняння візьмемо законопроєкти, запропоновані депутатами від РПЛ: №2216а – про діяльність технологічних парків, №6382 і №3868 – про зменшення дефіциту брухту чорних металів, №6475 – про розвиток суднобудівної промисловості та №7206 “Купуй українське, плати українцям”.

За словами економістів, основними вигодоодержувачами зазначених законів є українські виробники металу, що використовують брухт як сировину. Серед них – “АрселорМіттал Кривий Ріг”, “Метінвест” (СКМ), “Інтерпайп”. Саме ці три компанії брали активну участь у тендерах “Укрзалізниці” на продаж брухту. 

Ба більше, у лютому 2018 року виконавчий комітет Радикальної партії очолив Юрій Зінченко, який до вересня 2017-го працював гендиректором Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, а потім його перевели на посаду директора одного з департаментів компанії “Метінвест”, що належить до холдингу олігарха Ріната Ахметова “СКМ”. Саме Зінченко зробив найбільшу пожертву партії в першому кварталі 2019 року – 1 млн 650 тис. грн. Таку саму суму РПЛ перерахував ще один співробітник підприємства Ахметова Антон Глівинський.

Читайте також: "Депутати за викликом: як радикали Ляшка Ахметову допомагають"

Що стосується важливих голосувань у ВРУ 8-го скликання, то, наприклад, фракції “Опоблоку” та РПЛ дали найменший відсоток голосів за законопроєкт №7440 про створення в Україні Вищого антикорупційного суду.

Натомість фракція РПЛ підтримала призначення 14 нових членів ЦВК. До оновленого складу ЦВК увійшла й радикалка Тетяна Юзькова.

А от за затвердження держбюджету РПЛ голосувала по-різному. Так, за бюджет-2019, який став “найпізнішим” за чотири роки (його ухвалили аж після 6-ї ранку), фракція Радикальної партії не дала жодного голосу. Разом із РПЛ не голосували “Батьківщина” та “Самопоміч”.

Під час голосування за бюджет на 2019 рік не минулося без кнопкодавства, яке депутати від РПЛ знімали на смартфони. Раніше Рух ЧЕСНО фіксував “дива” голосування самих радикалів. Картки нардепів від РПЛ Дмитра Лінька, Андрія Лозового та Ігоря Мосійчука, а також їхнього колеги з “Народного фронту” Євгена Дейдея (улітку 2018 року став членом РПЛ, не залишаючи лав фракції НФ) голосували у Верховній Раді, хоча самі вони перебували в Одеській області. А Олег Ляшко виявився сотим порушником Конституції, зафіксованим Рухом ЧЕСНО в парламенті 8-го скликання.

Фракція РПЛ також дала максимальний відсоток голосів під час голосування у ВРУ 8-го скликання за подовження мораторію на продаж землі (№9355-5) у грудні 2018 року.

Радикальна готовність

На позачергових виборах до Верховної Ради 2019 року РПЛ пішла ва-банк, але програла – її кампанія виявилася провальною. 

Передвиборчу програму написали начебто зі слів фермера, лікаря, учителя, шахтаря та пенсіонера: 

“Для початку зробимо так, щоб у кожного українця був повний холодильник, у якому м’ясо водиться щодня, а не лише на свята. Щоб бабуся не обирала – поїсти їй, полікуватися чи заплатити за комуналку. Щоб батьки не відмовлялися від дітей, бо їх нічим годувати. Щоб наші лікарі та вчителі не їхали в Польщу мити туалети, а мали гідну зарплату в Україні. Щоб кожна дитина, незалежно від статків батьків, мала можливість отримати професію. Щоб земля належала не олігархам та іноземцям, а українським селянам”.

Під час парламентської кампанії 2019 року РПЛ витратила 111,8 млн грн. Цю інформацію зазначено в остаточному фінансовому звіті про використання коштів виборчого фонду партії. Левову частку грошей Радикальна партія спрямувала на телерекламу – 103,8 млн грн. Найбільше (30,9 млн) віддала ТРК “Україна” Ріната Ахметова. 

Більше про це читайте в матеріалі "Радикальний ва-банк: партія Ляшка в лідерах за витратами на вибори"

Крім того, РПЛ найбільше витратила на політичну телерекламу до та після реєстрації партійного списку в ЦВК.

Читайте також: "Хто і скільки витратив на політичну телерекламу до та після реєстрації?"

Протягом 2019 року парламентські партії отримали на свої рахунки загалом понад мільярд гривень. Найбільше грошей надходило в червні та липні, тобто перед виборами до Верховної Ради. Радикальна партія Олега Ляшка опинилася на другому місці за обсягами отриманих коштів. Торік вона одержала 257 млн грн, проте до ВРУ 9-го скликання не пройшла.

Водночас, як бачимо з фінансових звітів РПЛ за минулий рік, провальна парламентська кампанія та втрата державного фінансування виявилися для політсили катастрофічними. Так, якщо на початку 2019 року в партії працювали майже 190 осіб, а перед виборами – понад дві сотні, то вже наприкінці року їх залишилося тільки 8.

Крім того, на сайті партії зазначено, що осередки РПЛ є в усіх 24 областях України та у столиці, однак з фінансових звітів видно, що радикали не мають жодної регіональної парторганізації зі статусом юридичної особи. 

Також у партійному фінзвіті немає відомостей про членські внески. Зараз на сайті РПЛ відсутні партійні повідомлення, є лише коментарі Олега Ляшка у ЗМІ, інших партійних спікерів немає. На сторінках лідера Радикальної партії в соцмережах теж відсутня інформація про партійну діяльність, є тільки коментування Ляшком актуальних суспільно-політичних проблем, привітання зі святами та відео з новоствореного акаунту в TikTok. 

За даними нещодавнього дослідження КМІС, Радикальна партія Олега Ляшка має 2,7% підтримки з-поміж тих, хто вже визначився з вибором.

Низький рівень підтримки виборців змушує лідера РПЛ використовувати будь-яку можливість, аби нагадати про себе та партію. Саме тому епатаж і скандальні перформанси від Олега Ляшка тривають і після провальної кампанії до Верховної Ради 9-го скликання. 

Так, у листопаді 2019 року Олег Ляшко побився з нардепом від “Слуги народу” Андрієм Герусом у залі аеропорту “Бориспіль” для приймання міжнародних делегацій. Бійка сталася на енергетичному підґрунті, а саме через поправку Геруса, що дозволяє імпорт електроенергії з Росії. Ляшко твердив, що цією поправкою Герус зробив послугу тільки олігархам і РФ.

У квітні під час карантину лідер Радикальної партії замурував піноблоками ресторан “Велюр”, що належить депутату ВРУ від “Слуги народу” Миколі Тищенку.

23 травня був знайдений мертвим з вогнепальним пораненням голови у власному офісі нардеп-мажоритарник Валерій Давиденко. У його окрузі №208 на Чернігівщині мають відбутися перевибори. Найпевніше, балотуватиметься й лідер Радикальної партії Олег Ляшко, адже саме в цьому окрузі він пройшов до парламенту 2012 року.

Рух ЧЕСНО публікує огляди політичних сил – шпаргалки для виборців з нагадуванням історії та сьогодення їхніх політичних фаворитів. Матеріал підготовлено для онлайн-платформи Polithub.org – онлайн-хабу для українських виборців з інформацією про партії та політиків, які хоч раз балотувалися до Верховної Ради чи місцевих рад України.

Нагадаємо, такі огляди вже вийшли про інші політичні партії, як-от: “Слуга народу”, “Голос”, “Опозиційна платформа – За життя”, “Європейська солідарність”, “Батьківщина”, “Свобода”, “Народний контроль”, “Народний фронт”, “Наш край”, “Демократичний альянс”, Аграрна партія України, “Національний корпус”, “Опозиційний блок”, “Громадянська позиція”, “Основа”, “Самопоміч”.

Цей матеріал підготовлено за підтримки Фонду з прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні.