ОПЗЖ: як дві групи впливу поділили партію згори донизу

“Центр” – “За життя” – ОПЗЖ

Історія ОПЗЖ починається далекого 1999 року під назвою “Всеукраїнське об'єднання “Центр”. Партія двічі змінювала назву та 4 рази брала участь у парламентських виборах (у складі блоків та самостійно). Перший голова політсили Віктор Головко зараз є членом політради ОПЗЖ, а на виборах-2019 балотувався в нардепи за її списком, проте мандат не отримав. Також Головко та його син друге скликання поспіль працюють помічниками Вадима Рабіновича на платній основі.

Етап під назвою “ОПЗЖ” розпочався 2018-го. Влітку того року до лав очолюваної Рабіновичем партії “За життя” вступив лідер руху “Український вибір”, кум президента РФ Володимира Путіна Віктор Медведчук. Згодом з партії йде голова її політради Євгеній Мураєв, а Медведчук посідає його місце.

Читайте також: За життя, за Рабіновича, за Медведчука

У вересні 2018 року “За життя” розпочало перемовини з ідеологічно близьким “Опозиційним блоком” про об'єднання напередодні президентських виборів. У підсумку це призвело до розколу в “Опоблоці”: група Ріната Ахметова, що не забажала об'єднуватися з Медведчуком і Рабіновичем, вигнала з фракції Юрія Бойка та Сергія Льовочкіна, котрі в листопаді уклали із “За життя” сепаратну угоду про створення ОПЗЖ.

За задумом ініціаторів, “Опозиційна платформа – За життя” мала стати майданчиком для об'єднання опозиційних сил на засадах “встановлення безумовного миру в країні”, нейтрального статусу України на міжнародній арені та “припинення економічного геноциду українців”. Згодом до ОПЗЖ долучилася Партія розвитку України, котру пов'язують з Льовочкіним. На президентських виборах 2019 року “Опозиційна платформа” підтримала Юрія Бойка, котрий, щоправда, балотувався як самовисуванець.

Керівництво партії й орбіти впливу

Таким чином, “акціонерами” ОПЗЖ стали Медведчук, Рабінович, Бойко та Льовочкін (а за посередництва двох останніх “частку” в партії отримав і їхній соратник, олігарх Дмитро Фірташ). У травні 2019 року, за 2 місяці до позачергових парламентських виборів, в “Опоплатформі” оновили склад партійного керівництва, де розподілили “ролі”: Бойко та Рабінович стали співголовами ОПЗЖ, Медведчук очолив стратегічну й політичну ради, а Льовочкін – виконком партії.

Політична рада “Опоплатформи” складається з 56 осіб, тоді як стратегічна – з чотирьох вищезгаданих “акціонерів”. Згідно зі статутом ОПЗЖ, стратегічна рада є вищим керівним органом партії в період між засіданнями політради. Зокрема, стратегічна рада має право:

• скликати з'їзд партії;

• погоджувати кандидатури голови/співголів фракції у ВРУ та його/їхніх заступників;

• ухвалювати рішення про участь парторганізацій у місцевих виборах та погоджувати кандидатури кандидатів;

• ухвалювати рішення про створення/ліквідацію парторганізацій, скасовувати рішення їхнього керівництва;

• видавати накази й розпорядження, обов'язкові до виконання партійними структурами всіх рівнів;

• затверджувати бюджет партії.

Повноваження політради ОПЗЖ, порівняно зі стратегічною, мають більш загальний характер:

• ухвалення політичних рішень;

• розробка стратегії діяльності партії, визначення стратегії й тактики політсили на виборах;

• прийняття в члени партії;

• затвердження партійної символіки, зразків партквитка, печаток, штампів, бланків тощо, затвердження розмірів членських внесків;

• ухвалення від імені партії заяв, резолюцій, звернень тощо;

• вирішення питань про співробітництво з політичними партіями України та інших держав.

Політрада ОПЗЖ практично порівну поділена між групами Бойка-Льовочкіна та Медведчука-Рабіновича. Наприклад, до першої групи, окрім орієнтованих на Бойка та Льовочкіна нардепів “Опоплатформи”, входять колишні регіонали й екслідери “Опоблоку” в областях Олександр Башкаленко, Василь Берташ та Олександр Стрельченко, чотири помічники депутата Сергія Ларіна, а також пов'язані з Фірташем екснардепи Іван Мирний та Олександр Нечаєв.

Представниками групи Медведчука й Рабіновича є афілійовані з першим депутати, особи, котрі очолювали обласні осередки партії ще до перетворення “За життя” на ОПЗЖ (як-от Віталій Голець, Євген Бейдерман), соратники й помічники Рабіновича (Володимир Кацман, Віктор Головко, Йосип Аксельруд тощо), активісти руху “Український вибір” та, відповідно, соратники Медведчука (Іван Чубирко, Інна Іваночко, Андрій Лесик та ін.).

У політраді ОПЗЖ можна також виокремити київського бізнесмена-забудовника, голову столичного осередку партії Вадима Столара – до цього підштовхує наявність у нього власної квоти у парламентській фракції. З ним пов'язаний інший член політради – екскерівник “Київзеленбуду” Михайло Наконечний.

Читайте також: Орбіти Вадима Столара: кого веде до ВРУ колишній регіонал і сірий кардинал Києва

Окремо в статуті ОПЗЖ виписані повноваження голови стратегічної ради, котрим зараз є Медведчук. Очільник цього органу:

• без доручення представляє партію у відносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами та іншими юрособами, з фізособами в Україні та за кордоном у межах своїх повноважень;

• має право підписувати фінансові та інші документи, звіти, договори від імені партії, затверджує штатний розпис;

• видає та скасовує довіреності від імені партії;

• видає розпорядження та дає доручення в межах своїх повноважень.

Голову стратегічної ради обирають на з'їзді партії строком на 4 роки.

ОПЗЖ у Верховній Раді

На позачергових парламентських виборах 2019 року ОПЗЖ отримала 13,1% голосів (2-е місце серед партій) та провела до Верховної Ради за списком 37 народних депутатів. Ще шестеро кандидатів від партії перемогли в мажоритарних округах на Донеччині, Луганщині та Запоріжжі. Уже в парламенті до лав ОПЗЖ долучився харківський мажоритарник-самовисуванець, нардеп кількох скликань Олександр Фельдман. У підсумку партія Бойка-Рабіновича-Медведчука сформувала фракцію з 44 осіб, 17 з яких (39%) були депутатами попереднього, 8-го скликання. Співголовами фракції обрали Юрія Бойка та Вадима Рабіновича.

Читайте також: Детальний аналіз першої, другої й третьої десяток списку ОПЗЖ

У фракції ОПЗЖ Рух ЧЕСНО нарахував 29 фігурантів журналістських антикорупційних розслідувань, 13 кнопкодавів та 12 “гречкосіїв”. Фракція складається з 39 чоловіків і лише 5 жінок. ОПЗЖ має представників у всіх 23 комітетах Верховної Ради 9-го скликання.

Із 44 членів фракції ОПЗЖ 20 обіймають керівні посади в парламентських комітетах (голова комітету, перші заступники й заступники голів, секретарі, голови підкомітетів). Так, комітет з питань свободи слова очолює Нестор Шуфрич. Нагадаємо, що під час Революції гідності Шуфрич, будучи нардепом від Партії регіонів, голосував за так звані “диктаторські закони 16 січня”, які, зокрема, передбачали обмеження для ЗМІ.

За більш ніж півроку роботи парламенту ОПЗЖ продемонструвала найнижчий показник позитивних голосувань за законопроєкти в цілому – лише 23% (маються на увазі закони, які вже підписав президент). Раніше Рух ЧЕСНО писав, що найменшою підтримкою в “Опоплатформи” користуються проєкти законів у сфері безпеки та оборони.

У внутрішньофракційному розрізі картина така: найчастіше на кнопку “за” в голосуваннях щодо законопроєктів у цілому настикає Юрій Загородній, найрідше – Юрій Солод, Вадим Столар і Вадим Рабінович.

Якщо ж брати до уваги всі голосування (поправки, організаційні питання тощо), то ОПЗЖ посідає друге місце за відсотком позитивних голосувань.

Також Рух ЧЕСНО повідомляв, що ОПЗЖ подала найбільше поправок до законопроєкту про ринок землі №2178-10. Проте загалом поправки від цієї фракції комітети враховують найрідше.

Читайте також: Зміни до регламенту. Нардепи проголосували за поправковий запобіжник “слуг”. “Спамери” проти

Незважаючи на свій статус опозиції, ОПЗЖ неодноразово рятувала “Слугу народу” тоді, коли монобільшості бракувало власних голосів для ухвалення важливих рішень. Наприклад, так було під час голосувань про висловлення недовіри генпрокурору Руслану Рябошапці, про призначення Максима Степанова міністром охорони здоров'я, щодо змін до Регламенту Верховної Ради, спрямованих на боротьбу із “законодавчим спамом”.

Читайте також: Бойкотуюча опозиція: як голосує та що пропонує фракція ОПЗЖ

Раніше Рух ЧЕСНО писав про те, що 10 членів фракції ОПЗЖ повідомили НАЗК про передачу своїх підприємств і корпоративних прав іншим особам.

Партійні фінанси

Наприкінці літа 2019 року Володимир Зеленський заявив, що “є великі питання” щодо джерел фінансування ОПЗЖ і з приводу цього буде “дуже гучна історія, яка дуже погано закінчиться”.

“У нас є відповіді, об'єми кеша, звідки і з якої країни вони все це отримують”, – наголосив президент України.

Медведчук назвав закиди Зеленського “абсурдними” та наголосив, що партія є “прозорою у своєму фінансуванні”. Минуло більш ніж півроку, проте жодної анонсованої президентом “гучної історії” так і не відбулося.

Згідно з фінансовим звітом “Опоплатформи”, протягом 2019 року партія отримала внесків від фізичних та юридичних осіб на 142 мільйони гривень. Левову частку цієї суми ОПЗЖ перерахували впродовж 1-3-го кварталів, коли в Україні відбувалися президентські й парламентські вибори.

У 1-му кварталі політсила отримала 768,5 тисячі гривень, майже все – від Медведчука. Наступного кварталу ОПЗЖ фінансували Сергій та Юлія Льовочкіни, Марина та Григорій Суркіси, брати Козаки, Нестор Шуфрич і десяток підприємців з Бердянська, пов'язаних з місцевим нардепом-мажоритарником від “Опоплатформи” Олександром Пономарьовим.

Загалом протягом квітня-червня 2019 року партії перерахували 61,9 мільйона гривень, 45 мільйонів з яких надійшло від фізосіб. Майже 11 мільйонів ОПЗЖ витратила на грошові застави в ЦВК для участі в парламентських виборах, іще 26 мільйонів переказала на рахунок свого виборчого фонду. Фактично, Льовочкіни, Суркіси, Козаки та Шуфрич профінансували виборчу кампанію партії. Загалом ОПЗЖ зібрала на парламентські вибори 65,6 мільйона, витратила – 60,3 мільйона.

У 3-му кварталі “Опоплатформа” зібрала 37,9 мільйона гривень від фізосіб. З цієї суми 35,2 мільйона перерахували 22 людини, котрі пожертвували партії по 1,6 мільйона кожен (максимально дозволена сума внеску від фізособи). Більшість цих заможних донорів – ФОПи, деякі з них фінансували президентську кампанію Бойка 2019 року. Також по 1,6 мільйона ОПЗЖ дали чинні нардепи від цієї політсили Вадим Столар і Дмитро Ісаєнко.

Водночас частина внескодавців ОПЗЖ 3-го кварталу не мають зареєстрованого бізнесу, їхні імена не згадуються в жодному держреєстрі чи в інтернеті загалом. Окрім того, у 3-му кварталі політсила повернула 9,8 мільйона громадянам, котрі перераховували їй гроші у 2-му кварталі.

А от у 4-му кварталі 2019-го “Опоплатформу” проспонсорували всього на 3,3 мільйона гривень. Майже всі ці кошти надійшли від двох жінок з Донецька. Натомість 3,2 мільйона партія повернула іншим двом донорам – Столару та підприємниці Валентині Мельніковській.

Відповідно до фінзвіту ОПЗЖ, в партії офіційно працюють лише 4 осіб – 3 в центральному апараті в Києві та 1 в обласній організації. Політсила не має у власності жодного нерухомого чи рухомого майна, лише володіє веб-сайтом вартістю 288 гривень. На праві користування “Опоплатформа” має офісне приміщення в Києві на вулиці Мечникова, 14/1, кабінет №316. За цією самою адресою зареєстровані київський міський осередок ОПЗЖ та фонд Вадима Рабіновича.

Місцеві осередки та представництво в радах

Згідно з Єдиним держреєстром та фінзвітом партії, “Опозиційна платформа – За життя” налічує 30 зареєстрованих партійних організацій – 24 регіональні (обласні) та 6 міських (Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Чернігів, Кривий Ріг). Усі вони свого часу були створені як осередки ВО “Центр” або “За життя”. Тим часом розділ “Регіональні офіси” на сайті ОПЗЖ перебуває в стані розробки.

За даними з сайту ЦВК, на виборах 2015 року тодішнє ВО “Центр” провело до місцевих рад 101 депутата. 2017-го – уже під брендом “За життя” – партія вперше взяла участь у виборах в об'єднаних територіальних громадах (ОТГ) та отримала чотири депутатські мандати на Одещині, ще один – на Луганщині. Загалом упродовж 2017-2019 років політсила провела 57 депутатів до рад 19 ОТГ у семи областях.

На мандати в обласних радах ОПЗЖ може розраховувати за результатами чергових місцевих виборів. Проте вже зараз партія, фактично, представлена в низці облрад депутатськими групами. Ці групи сформували депутати, котрі пройшли до рад від інших партій, але згодом переорієнтувалися на “Опоплатформу”.

Зокрема, групи під назвою “ОПЗЖ” (або “За життя”) зареєстровані в шести облрадах та в міськрадах шести обласних центрів. Вони складаються здебільшого з депутатів, обраних від “Опозиційного блоку” та “Нашого краю”. Наприклад, 2019 року в Кіровоградській облраді та міськраді Кропивницького фракції “Опоблоку” саморозпустилися, а їхні члени в повному складі увійшли до груп ОПЗЖ.

В очікуванні виборів

Незважаючи на пандемію COVID-19, українська влада наразі не планує відтермінування цьогорічних місцевих виборів, запланованих на кінець жовтня. Тож партії потроху готуються до виборчих перегонів, і “Опоплатформа” не є винятком. Голова виконкому ОПЗЖ Сергій Льовочкін у нещодавньому інтерв'ю повідомив, що партія вже створила виборчий штаб, котрий очолили він сам і Вадим Рабінович.

“Мы будем участвовать в выборах на всей территории Украины и делать все, чтобы наши кандидаты победили. В том числе во всех крупных городах. В первую очередь, юго-востока”, – заявив політик.

Льовочкін наголосив, що ОПЗЖ наразі не планує об'єднуватися з іншими силами для спільної участі у виборах.

Тим часом у регіонах ще з минулого року триває розбудова осередків “Опоплатформи”. У деяких областях цей процес супроводжує зміна керівництва парторганізацій. Кожен з очільників обласних осередків належить до тієї чи іншої групи впливу всередині ОПЗЖ – за тим самим принципом, що й у випадку з політрадою.

Яскравим маркером приналежності керівника регіональної чи місцевої організації до конкретної групи впливу, на нашу думку, є присутність на партійній конференції, де особу обирають керівником, когось із членів стратегічної ради ОПЗЖ (нагадаємо, до неї входять Бойко, Льовочкін, Медведчук і Рабінович). Ця рада напередодні погоджує кандидатуру голови осередку, а учасникам конференції її представляють або Бойко, або Медведчук з Рабіновичем – іншими словами, якась одна з двох груп впливу. Можливо, єдиним винятком стала Одещина, де Рабіновича обрали керівником обласної організації без його присутності.

У низці регіонів можна чітко відстежити, як внутрішньопартійні групи впливу поділили між собою посади в місцевих структурах “Опоплатформи”. Наприклад, на Харківщині обласну парторганізацію очолив Ігор Райнін з орбіти Бойка-Льовочкіна, тоді як міським осередком у самому Харкові керує соратник Медведчука Андрій Лесик. Полтавську обласну організацію ОПЗЖ довірили афілійованому з Бойком Олегу Сазонову, а міську – Іллі Киві, пов'язаному з Медведчуком і Рабіновичем.

Вадима Рабіновича обрали очільником ОПЗЖ в Одеській області, а от його попередника на цій посаді Миколу Скорика (група Бойка й Льовочкіна) “понизили” до голови осередку в Одесі. Юрій Бойко з листопада 2019-го очолює обласну організацію “Опоплатформи” на Луганщині, тоді як його першим заступником є Ростислав Дубовий, соратник Рабіновича ще з часів партії “За життя” (керував луганським осередком до Бойка, а 2017 року став топ-донором “За життя” – перерахував політсилі 500 тисяч гривень).

Читайте також: "За життя": хто кому Вадим Рабінович?

Наразі невідомо, кого ОПЗЖ висуватиме кандидатами в мери великих міст. Проте намір балотуватися на посаду міського голови вже озвучив щонайменше один представник цієї політсили: харківський мажоритарник Олександр Фельдман заявив, що позмагається за крісло очільника Харкова. У нардепа зараз напружені стосунки з чинним мером міста Геннадієм Кернесом, котрого Фельдман звинувачує у спробі рейдерського захоплення його бізнес-активу – торгівельного центру “Барабашово”.

Тим часом пандемія коронавірусної хвороби дала українському політикуму чудовий привід зайвий раз нагадати про себе за півроку до місцевих виборів. Як окремі політики, так і цілі партії заходилися роздавати громадянам засоби захисту від інфекції й продуктові набори та забезпечувати медзаклади необхідним обладнанням. При цьому про свою благодійність вони активно розповідають у ЗМІ та соцмережах. Рух ЧЕСНО наголошує: політсили, котрі отримали від виборців мандат влади, мали б спрямовувати свої зусилля на системне розв'язання проблем у сфері охорони здоров'я, а не на такі точкові заходи.

ОПЗЖ в піарі на допомозі під час пандемії не пасе задніх. Так, на сайті партії з'явився розділ про те, як нардепи та інші представники політсили роздають засоби захисту й продуктові набори, передають до лікарень апарати штучної вентиляції легень тощо. Цю активність “Опоплатформи” висвітлюють телеканали “акціонерів” партії – пов'язані з Медведчуком “112 Україна”, NewsOne і ZIK, а також “Інтер”, котрим володіють Фірташ і Льовочкін.

 Дивитися з 13:20

А Віктор Медведчук іще в березні взяв своєрідне шефство над Закарпатською областю. Політик та його дружина Оксана Марченко передали регіону щонайменше дві партії допомоги. Варто нагадати, що саме від одного з округів Закарпаття Медведчук вперше був обраний до Верховної Ради (1997 рік). До того ж, сильні позиції в цій області мала партія СДПУ(о), лідером котрої був Медведчук. Тож можна очікувати, що за результатами місцевих виборів ОПЗЖ отримає представництво в радах Закарпаття.

Громадський рух ЧЕСНО публікує огляди політичних сил – шпаргалки для виборців з нагадуванням історії та сьогодення їхніх політичних фаворитів. Матеріал підготовлено для онлайн-платформи Polithub.org – онлайн-хабу для українських виборців з інформацією про партії та політиків, які хоч раз балотувалися до Верховної Ради та місцевих рад України.

Нагадаємо, такі огляди вже вийшли про інші політичні партії, як-от: “Слуга народу”, “Голос”, “Батьківщина”, “Свобода”, “Самопоміч”, “Народний контроль”, Радикальна партія Олега Ляшка, “Народний фронт”, “Наш край”, “Демократичний альянс”, Аграрна партія України, “Національний корпус”, “Опозиційний блок”, “Громадянська позиція”, “Основа”.

Фото на кавері – zagittya.com.ua

Цей матеріал підготовано за підтримки Фонду з прав людини Посольства Короліства Нідерландів в Україні.