Неприбуткові ГО профінансували партії на 25,6 мільйона гривень. Неофіційно – значно більше

Утім, звіти є певною опорою, від якої можна відштовхуватись у дискусії про те, що за ці 4 роки не спрацювало й чому. Розмірковуючи над тим, що варто змінити, перезапускаючи реформу, політики та експерти мають масив офіційних даних і їхній точковий аналіз від журналістів та аналітиків. Ці дані дають змогу значно осмисленіше підійти до напрацювань нових змін у законодавстві.

Однією з проблем, яка не зникла, а лише увиразнилася за ці роки, є пряме та приховане фінансування партій громадськими організаціями. Аналіз Руху ЧЕСНО показує, що тільки офіційно ГО профінансували політсили щонайменше на 25,6 млн грн. Левову частку цих коштів партії та кандидати одержали цільово до президентської та парламентської кампаній 2019 року. Для порівняння: від ГО надійшло на 20% більше внесків, аніж партіям офіційно перерахували фігуранти списку ТОП-100 найбагатших українців, серед яких є й найвідоміші олігархи.

Фінансування партій громадськими організаціями становить проблему навіть тоді, коли воно є офіційним. ГО як неприбуткові організації функціонують здебільшого завдяки внескам юридичних і фізичних осіб. За фактом це означає, що ГО є узаконеним посередником у фінансуванні партій. Прямої норми в законі “Про політичні партії в Україні”, яка б регулювала питання фінансування партій громадськими організаціями, немає. Юридичним особам, котрими є, зокрема, і ГО, дозволено фінансувати партії. З-поміж юросіб зі статусом неприбутковості заборона на фінансування поширюється лише на благодійні фонди.

ГО працівників “Опоблоку” фінансують свого ж роботодавця

Лідером із заведення коштів через ГО з великим відривом є “Опозиційний блок”. Партію та виборчий фонд кандидата в президенти Олександра Вілкула 2019 року профінансували на 10 млн грн три громадські організації (Вілкул висувався від “Опозиційного блоку – партії миру та розвитку”, оскільки через конфлікт з Юрієм Бойком і Ко будь-яка діяльність “Опоблоку” впродовж кількох місяців була заблокована). Схоже, що принаймні дві з трьох ГО було створено саме для роботи на користь партії та Олександра Вілкула.

Засновниками ГО “Інститут миру та розвитку” є екснардеп від Партії регіонів, член політради партії “Опозиційний блок” Олександр Касянюк, а також нинішній очільник київського обласного осередку Партії регіонів Євген Демидко. Касянюк разом із дружиною Іриною від грудня 2017 року до грудня 2019-го офіційно отримали від “Опозиційного блоку” як зарплату майже мільйон гривень. 

Євген Демидко з лютого 2018 року теж працевлаштований у партії. Цікаво, що і Касянюки, і Демидко від січня до вересня 2019 року не одержували зарплати, бо в цей період партія не мала державного фінансування. Від жовтня, коли “Опоблок” знову почав отримувати держкошти, виплати поновилися. У вимушеній “відпустці” Касянюки й Демидко не припиняли працювати в інтересах партії. Через свою ГО вони профінансували її на 1 млн грн. Ще 2,7 млн їхня ГО переказала до виборчого фонду Вілкула.

ГО “Опозиційний блок” створено у грудні 2018 року. У червні-липні 2019-го вона профінансувала партію “Опоблок” на 2,9 млн грн. Засновницями ГО є Анна Ребрик і Лариса Петрова. Ребрик – донька працівниці партії Наталії Гончаренко, а Петрова є матір’ю Гончаренко (і бабусею Анни Ребрик). Раніше Ребрик працювала інспекторкою патрульної поліції, а в січні 2020 року подала декларацію кандидатки на посаду помічниці слідчого. Саме в деклараціях вона навела інформацію про родинні зв’язки з Гончаренко та Петровою, хоча доходу матері від партії не зазначила.

Дещо відмінною є ГО “Сильні регіони”, яка профінансувала кампанію Вілкула та партію “Опозиційний блок” на 3,4 млн грн. На перший погляд, засновники ГО взагалі не мають стосунку до “Опоблоку”. Ними, зокрема, є Максим та Яків Гольдарби. Обоє балотувалися до ВРУ в київських округах (№220 і №212), але не від “Опоблоку”, а як самовисуванці. При цьому Яків Гольдарб у 212-му окрузі мав конкурента від “Опоблоку”. Ще один співзасновник ГО “Сильні регіони” Матвій Холошин разом з Яковом Гольдарбом є очільником та підписантом Лейбористської партії України. Зв’язок засновників ГО “Сильні регіони” з “Опоблоком” можна простежити ще й через Вадима Новинського, котрий є керівником ГО “Партія миру”, де Гольдарби та Холошин є співзасновниками. Новинський є членом політради “Опозиційного блоку” й нардепом від цієї партії. Грошей “Опоблоку”, принаймні офіційно, з 2016 року він не давав, однак перерахував до виборчого фонду Вілкула 1,65 млн грн.

Фактично дві з трьох ГО заснували саме для фінансування “Опозиційного блоку”, а ще одну, не виключено, – для іншого проєкту, але її також використали для фінансування партії. 

ГО “Сильні регіони” своєю чергою вивела нас на ще одну організацію – ГО “Партія миру”, яка восени 2018 року розгорнула рекламну кампанію (щонайменше 450-500 площин зовнішньої реклами лише в одній з хвиль), що, ймовірно, мала закінчитися створенням партії.

Водночас роль принаймні однієї зі згаданих громадських організацій не зводилася виключно до посередництва в переказі коштів. Так, ГО “Опозиційний блок” також вела агітацію: під час парламентської виборчої кампанії й навіть після реєстрації в ЦВК списку кандидатів партії “Опоблок” вона розміщувала зовнішню рекламу.

Таку рекламу Рух ЧЕСНО фіксував у Києві, Харкові, Одесі. Хмельницькому та Кривому Розі.

Які ще витрати здійснювалися через припартійні ГО, сказати складно, однак правдоподібні припущення зробити можемо. У період від січня до вересня 2019 року видатки партії “Опозиційний блок” на зарплату знизились у понад 10 разів.

Мінімальні зарплати платили своїм працівникам лише кілька регіональних осередків. Для порівняння: 2018 року видатки партії на зарплату становили в середньому 2 млн грн, у грудні стався стрибок до 5,6 млн. У те, що “Опоблок” пройшов обидві виборчі кампанії фактично без працівників, повірити досить складно. 

Найімовірніше, працівників перевели на отримання зарплати або в конвертах, або від однієї чи кількох ГО. Різниця між обсягами видатків на зарплати в перші 9 місяців 2018 року та той самий період 2019 року перевищує 12 млн грн.

Партія стрімко почала знову виплачувати зарплату тільки після поновлення держфінансування в жовтні 2019 року.

Отже, лише офіційні видатки ГО на фінансування “Опоблоку” становлять 10 млн грн. Реальні ж витрати, навіть за скромними підрахунками, сягають кількох десятків мільйонів гривень.

“Слуга народу” – нова партія, традиційні практики

Низка журналістських розслідувань показала, що партія “Слуга народу” мала проблеми зі збиранням коштів на виборчі кампанії. Полягали вони не так у відсутності грошей, як у тому, через кого ці кошти заводили на офіційні рахунки. “Слуга народу”, як і “Опоблок”, використала ГО і для прямого фінансування, і для приховування витрат.

У березні 2019 року ГО “Ліга волонтерів” перерахувала партії 2 млн грн. Ці кошти спрямували на виборчу кампанію Володимира Зеленського. ГО заснували за 3 місяці до цього. Жодної інформації про її діяльність у відкритих джерелах немає. За двома винятками. Перший – це власне факт фінансування партії. Другий – ГО “Ліга волонтерів” зареєструвала в ЦВК майже 1900 спостерігачів.

Керівниця й співзасновниця ГО “Ліга волонтерів” Олена Кострійчук щонайменше до середини 2018 року була юрисконсульткою в комунальному закладі “Теплицький районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги” у Вінницькій області. Сергій Кострійчук з того ж таки смт Теплик улітку 2019 року став кандидатом у нардепи від “Слуги народу” (№140 у списку, на той момент був тимчасово безробітним). Найімовірніше, він або брат, або чоловік Олени Кострійчук. Від мандата його віддаляють лише 2 місця у списку.

Читайте також: Посуньтеся! Лава запасних “Слуги народу”

У лютому 2020 року Кострійчук увійшов до Вищої ради партії та відповідає за організаційно-масову роботу. Заробітної плати від “Слуги народу” ані Олена, ані Сергій Кострійчуки до грудня 2019-го не отримували (офіційно партія взагалі не має працівників).

На 3,3 млн грн партію “Слуга народу” профінансувала також ГО “Команда Зе”, засновниками якої є списочники “Слуги народу” Олександр Корнієнко, Михайло Федоров і Михайло Крячко. Усі троє під час президентської кампанії були членами виборчого штабу Зеленського.

Однак самими лише грошовими внесками від ГО не обійшлося. Михайло Федоров і Михайло Крячко у штабі Зеленського опікувалися диджитал-складовою кампанії. Уже після виборів Федоров розповів, що на рекламу в соцмережах витратили 250 тис. дол. (7 млн грн). Таких видатків ані в партійному звіті, ані у звіті про кампанію Зеленського немає. В іншому інтерв’ю Федоров повідомив, що в диджитал-команді у штабі повний день працювали 10 осіб, а загалом команда складалася з 30 людей. Платежів на користь ТОВ “Есемемстудіо”, де до депутатства були офіційно працевлаштовані Федоров і Крячко, теж не було. Зарплат партія 2019 року не платила.

Верифікованим платником за рекламу зі сторінки “Команда Зеленського” було зазначено ГО “Команда Зеленського” (згідно з реєстром, її співзасновником є Михайло Федоров), а в інформації про рекламодавця наведено адресу е-пошти: [email protected].

Таку саму модель ведення кампанії “Слуга народу” обрала й під час парламентських виборів. Згідно з даними бібліотеки реклами, які проаналізував Рух ЧЕСНО, загальна сума витрат партії та її кандидатів на рекламу у Facebook та Instagram сягає 540 тис. дол., або понад 14 млн грн (від 1 червня до 19 липня 2019 року). Частину цих видатків наведено у звітах мажоритарників від “Слуги народу”. Однак більшої частки витрат на рекламу і мажоритарників, і на користь партії у звітах не відображено.

Частина сторінок верифікувала платником за рекламу саме ГО “Команда Зеленського”, зокрема й уже згадувана сторінка “Команда Зеленського”, а також низка мажоритарників. Наприклад, кандидат від партії в окрузі №139 (Одещина), згідно з даними Facebook, витратив на рекламу в соцмережах майже 5 тис. дол., або 130 тис. грн. Його офіційні видатки на кампанію становили 120 тис. грн, і серед них не було жодного платежу за рекламу в соцмережах, тож реальні витрати Васильковського в понад 2 рази перевищували задекларовані.

Достовірно сказати, чи й справді “Слуга народу” не мала жодного працівника впродовж 2019 року, складно. Напевне, про це можна дізнатися лише після податкової перевірки пов’язаних з партією громадських організацій. Фактом є те, що, як і “Опозиційний блок”, “Слуга народу” фінансується посередниками у вигляді ГО, які не просто прямо фінансують партію, а ще й ведуть спільно з нею рекламні кампанії, що у звітності партії не відображено.

Парадоксально, але “Слуга народу” мала від ГО не лише користь, а й клопіт. Під час парламентської виборчої кампанії деякі кандидати-мажоритарники написали у своїх біографіях про членство чи роботу в різних ГО та ТОВ з назвою “Слуга народу”. У липні Рух ЧЕСНО ідентифікував 6 ГО, 7 приватних підприємств та 12 ТОВ, які близько 80 кандидатів-клонів зазначили у своїх біографіях.

“Самопоміч”: межі між партією та однойменною ГО немає

Ще один яскравий приклад взаємодії партій і громадських організацій демонструє “Об'єднання “Самопоміч”. Цікавим він є саме тим, як ГО вела масштабну рекламну кампанію Андрія Садового восени 2018 року, незадовго до офіційного старту президентських перегонів.

Якщо в попередніх двох прикладах ГО створювали в інтересах уже існуючої партії, то партія “Об’єднання “Самопоміч” 2014 року фактично трансформувалася з ГО “Об’єднання “Самопоміч”, яку Андрій Садовий заснував аж у грудні 2005 року, перед своїм першим успішним балотуванням на посаду міського голови Львова. Партію “Об’єднання “Самопоміч” зареєстрували 2013 року.

До отримання державного фінансування у вересні 2016 року партія “Об’єднання “Самопоміч” організувала свою діяльність через ГО “Об’єднання “Самопоміч”, яка, крім назви, мала майже ідентичний брендбук. Попри зазначену 2016 року на партійному сайті інформацію про команду з кількох десятків осіб, офіційно партія працівників не мала. Вочевидь, формально вони працювали в ГО. Після одержання держкоштів фактично всі ці люди почали офіційно отримувати зарплату від партії, котра навіть розширила штат до кількох сотень працівників у національному масштабі. Завдяки держфінансуванню партія “Самопоміч” протягом наступних кількох років організовувала свою діяльність з мінімальним залученням ГО.

Ситуація змінилась у другій половині 2018 року, з наближенням президентської кампанії. Тоді, крім держкоштів, партія почала отримувати й приватні внески. Серед її найбільших донорів фігурують та сама ГО “Об’єднання “Самопоміч” і пов’язана з нею ГО “Львів – безпечне місто” (її співзасновником є працівник партії). Разом вони профінансували партію на 2,5 млн грн. 

Згодом, у жовтні 2018 року, у різних куточках країни з’явилася реклама Андрія Садового без вихідних даних зі словом “Наступний”.

Представники партії “Самопоміч” тоді повідомили Рух ЧЕСНО, що розмістили 1500 білбордів. Рекламною кампанією опікувалася саме ГО. Про витрати на неї у фінзвіті партії не зазначено, адже формально це була персональна реклама Андрія Садового, хоча й виконана в такому самому стилі, яким послуговувалася партія (як і ГО). Тоді в “Самопомочі” навіть назвали імена донорів ГО “Самопоміч”. Найбільшими з них були двоє ФОПів-спрощенців, котрі перерахували ГО загалом понад 17 млн грн. Вони ж фінансували й партію – кожен дав по 1,4 млн грн.

Завдяки посередництву ГО партія “Самопоміч” оминула обмеження на максимальну суму внеску, яка того року становила 1,6 млн грн, та уникла дії норм закону щодо лімітів і звітування про походження коштів та обсяги витрат. Ще одна проблема полягає в тому, що сумнівною є спроможність двох ФОПів-спрощенців з річним оборотом не більш ніж 5 млн грн профінансувати партію та ГО на 20 млн. Тобто, попри декларовану відкритість партії, непевними залишилися як походження коштів, так і спосіб, у який велася політична рекламна кампанія через ГО.

Колядник, який надрукувала та поширювала ГО “Самопоміч” у грудні 2018 року

Згідно з даними, наданими партією “Самопоміч” Руху ЧЕСНО, від жовтня 2018-го до 11 січня 2019 року ГО отримала майже 25 млн грн внесків. Витратили ці кошти на рекламну кампанію Андрія Садового ще до того, як він офіційно зареєструвався кандидатом у президенти.

У рекламній кампанії на користь “Самопомочі” під час парламентських виборів була задіяна ще щонайменше одна ГО – “Твій вибір” (зареєстрована на партійців “Самопомочі”), яка оплатила рекламу зі сторінки “Прихильники “Самопомочі” на 16 тис. дол.

Так чинять лише окремі партії?

ГО використовують майже всі основні політичні партії в Україні (їхні представники це, вочевидь, заперечуватимуть). Можна назвати ще такі приклади:

• Десятки тисяч доларів витрачено ГО “Я за Тимошенко” на рекламну кампанію Юлії Тимошенко та партії “Батьківщина” у 2018-2019 роках. Також є питання до фінансування ГО “Молода Батьківщина”, яка діє в інтересах партії (зокрема, фінансує діяльність кіровоградського осередку “Батьківщини”).

• Функціонування припартійних ГО, що працюють на “Європейську солідарність” (агітація, видавнича діяльність і навіть пряме фінансування кандидатів-мажоритарників від “ЄС” громадськими організаціями “Справа громад”, “Солідарна справа громад”, “Солідарність”).

• Приховані мільйонні витрати ГО “Народний контроль” на виробництво та поширення відеопрограм “Народний контроль” на користь партії “Народний контроль”.

• Фінансування ГО “Спільна справа” та ГО “Сила права” реклами в соцмережах щонайменше на 170 тис. дол. в інтересах партії “Сила права”.

Таку модель поведінки копіюють і місцеві партії та політики, тож сповна оцінити масштаби використання ГО вкрай складно. Однак навіть викладені вище факти засвідчують, що йдеться щонайменше про 100 млн грн протягом останніх кількох років.

Що з цим робити?

Є два можливі варіанти – врегулювання та заборона.

Варіант із врегулюванням передбачає збереження норм, які надають можливість фінансування партій громадськими організаціями. Такий варіант матиме ширшу підтримку в тих, хто ухвалюватиме рішення в парламенті, адже чи не кожна партія, представлена у ВРУ нового скликання, тією або іншою мірою використовує у своїй діяльності ГО. З погляду підзвітності та прозорості цей варіант є прийнятним лише за умови поширення правил звітування про надходження й витрати на громадські організації. Дещо схожа практика регулювання третіх сторін політичного процесу існує у Великій Британії та США (підзвітність профспілок, комітетів політичної дії (PAC) тощо). Водночас, розширивши коло підзвітних організацій, ми навряд зможемо належно організувати перевірку звітності та зіставлення задекларованих і реальних видатків. Ця проблема вже існує зі звітами політичних партій, тож її масштаби можуть тільки зрости.

Заборона прямого та непрямого фінансування партій громадськими організаціями є ще одним варіантом розв’язання проблеми. Можливо, найочевиднішим. Однак, як і в попередньому варіанті, така норма потребує належного контролю з боку НАЗК. Фактично навіть зараз приховане фінансування партій та виборчих кампаній, зокрема й громадськими організаціями, є поза законом. Однак жорсткого контролю та притягнення порушників до відповідальності контролюючі органи забезпечити не можуть. І тут проблема полягає не так у законах, як у їхній інституційній спроможності (яка, ймовірно, підвищиться після перезапуску НАЗК). Та все ж таке рішення зробить закон чіткішим і простішим до виконання як самими партіями, так і контролюючими органами.

Проте звичайною забороною для самих лише ГО не обійтися. Глобального розв’язання потребує питання взаємодії політиків та партій з низкою інших структур і приватних осіб. Останній місяць продемонстрував істотне зрощення політиків і благодійних фондів, їхню спільну роботу на партійний бренд. Піар партій на соціальній допомозі у зв’язку з коронавірусом сягає таких масштабів, що починає здаватися, ніби самоціллю є саме реклама, а соцдопомога – лише інформаційний привід. Загрозливих масштабів набрало й використання припартійних та заангажованих медіа, зокрема й телеканалів, які фактично почали виконувати роль PR-служб політичних партій. Найімовірніше, медіа, благодійні фонди та громадські організації отримують і витрачають на свою діяльність на користь політиків та партій аналогічні, а то й більші ресурси, ніж самі партії.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” в межах проекту “Аналіз імплементації реформи політичного фінансування та пропозиції рішень щодо вирішення проблем у фінансуванні партій”.