Чому в Україні процвітає популізм та що таке справжня партія, розповідає український політик, громадський діяч, автор проекту виборчого кодексу, президент Інституту виборчого права Юрій Ключковський.
Провідні політологи світу погоджуються з тим, що стабільна демократія можлива тільки у країнах з достатньо високим рівнем життя. У жебрацькій країні побудувати стабільну демократію практично неможливо. Це забирає дуже багато зусиль. Звідси і беруться популісти: там, де люди живуть добре, популізм не приживається, а там, де погано, люди готові повірити у популістські рішення. Це погіршує доступ до політики.
Класична теза: партія, яка не виховує своїх членів у дусі демократії, не може проводити демократичну політику. За “демократичними” статутами наших партій їхні керівники часто можуть змістити будь-якого посадового партійця одноосібним рішенням або розпустити місцеву організацію партії.
У нас немає справжніх політичних партій. У нас є політичні проекти, створені під лідерів з джерелами фінансування. Звідси і походить внутрішньопартійний авторитаризм, коли лідер диктує партії, як діяти.
В Європі є два підходи до питання внутрішньопартійної демократії. Перший – коли держава не помічає політичних партій. “Хай вони роблять, що хочуть, нас це не обходить”, – так ставляться до партій в Англії та Франції. А от, скажімо, німці “попеклися” на Гітлерові, тому вимогу про внутрішньопартійну демократію закріпили в Конституції.
Партіям треба пояснити, що вони не мають права підпорядковувати собі депутатів, що партійний імперативний мандат є жахливим пережитком, який робить нас чужими для Європи. Депутати мають розуміти, що вони повинні діяти, дослухаючись до власної совісті, що вони відповідальні за свої рішення перед народом.
Якщо ви відкриєте будь-яку передвиборчу програму, то побачите шалену еклектику несумісних речей: від консерватизму через лібералізм до соціальної демократії з державним регулюванням і націоналізацією підприємств. І це в програмі однієї партії! Яка після цього може бути послідовна програма дій?
Ми почали приймати закони, орієнтуючись на правильну назву, але не на правильний зміст. Назви можуть збігатися у законопроектів з дуже різним змістом! Ще одна погана тенденція – приймати закони за принципом “є певні недоліки, але там дуже багато доброго”. Якість закону вимірюється не кількістю хороших норм, а виключно кількістю поганих норм у ньому.
Спецпроект з НВ "Доступ до політики" — рубрика, в якій зібрано уривки з глибинних експертних інтерв’ю, проведених громадськими організаціями "Центр UA" та "Колегіум Анни Ярославни" в рамках повного циклу публічної політики за напрямком "Рівний доступ до політики".
Джерело: Новое время
Поділитись