Процедуру фінансування партій спростять, недоброчесна конкуренція залишається

Спроба узаконення онлайн-платежів

Ініціатори законопроекту, що вносить зміни до закону "Про політичні партії в Україні", пропонують узаконити перерахунок коштів на користь партій через онлайн-платіжні системи та скасувати необхідність подання разом із внеском спеціальної паперової заяви. Чинна процедура здійснення пожертви дуже ускладнена, про що неодноразово заявляли і представники партій, й експерти.

Для того, аби переказати гроші на партійний рахунок, зараз потрібно роздрукувати й підписати спеціальну заяву та відвідати банківське чи поштове відділення, маючи із собою документ, що посвідчує особу. При цьому заява, яку донор повинен передати касиру разом зі своїм внеском, не є документом фінзвітності для банків, тому там часто відмовляються її приймати. Складна процедура здійснення внесків на користь партій, з одного боку, негативно впливає на бажання та спроможність політсил організовувати масштабні фандрейзингові кампанії, а з іншого – знеохочує потенційних донорів перераховувати ці кошти, особливо коли йдеться про дрібні внески.

Масштаби ефекту від такого процедурного спрощення спрогнозувати складно, однак це, безсумнівно, дасть умотивованим партіям інструмент для залучення численних дрібних пожертв від прихильників на противагу обмеженій кількості великих внесків від бізнесу, який часто фінансує певну політсилу не із симпатії, а через намагання впливати на рішення обраних від неї депутатів.

За податковий борг більше не каратимуть

У законопроекті також пропонується скасувати неоднозначну норму чинного закону, що забороняє фінансувати партії особам, які мають податковий борг. Відколи діє ця норма, НАЗК виписало без перебільшення сотні протоколів на донорів партій у випадках, коли ті мали дрібний податковий борг. Дуже часто внескодавці навіть не здогадувалися про наявність такої заборгованості, а перевірити це вкрай проблематично.

Неодноразово виникали ситуації, коли через податковий борг на десятки чи сотні гривень партії були змушені або повернути внески донорам, або ж узагалі перерахувати одержані кошти до держбюджету. Такий випадок трапився, наприклад, із "Самопоміччю", якій з цієї причини довелося відмовитися від понад 500 тисяч гривень внесків.

Депутати зможуть фінансувати партії через свої підприємства

У проекті закону також запропоновано скасувати норму, яка забороняє депутатам місцевих рад переказувати кошти на користь партій через власні компанії. Така заборона поширювалася на них через те, що місцеві обранці є особами, уповноваженими на виконання функцій держави й органів місцевого самоврядування. Фактично норма, яка визначала обмеження для чиновників, необачно була поширена й на депутатів, чиї підприємства втратили право фінансувати партії. Водночас поширення цієї норми на депутатів не було очевидним, тому у 2016-2017 роках внесків від їхніх фірм було досить багато. Це своєю чергою призводило до конфіскації або повернення коштів та складення адмінпротоколів на керівників таких підприємств. Чи не найбільше адмінпротоколів було оформлено на директорів компаній, які належали депутатам місцевих рад від Аграрної партії України.

Електронна звітність для партій

Законопроектом також передбачено створення Єдиного державного реєстру звітності політичних партій. 

Фактично йдеться про створення електронної системи звітності для партій, які зараз подають звіти одразу у трьох формах: паперовій (разом із банківськими виписками, актами та договорами), а також копії звітів у форматах pdf та Excel (дуже часто неякісно відскановані та з чималою кількістю об'єднаних клітинок, що ускладнює опрацювання й аналізування звітності). Обсяг паперової звітності однієї партії може бути настільки великим, що для її транспортування до НАЗК потрібно кілька легкових автівок чи одна вантажівка. Нині лише для того, аби роздрукувати форми звітів для всіх осередків ВО "Батьківщина", необхідно витратити близько 70-80 пачок паперу. Додатково роздруковують документи, які підтверджують відомості зі звітності: виписки з банків, акти, договори. У законопроекті таку документацію пропонується подавати не за замовчуванням раз на квартал, а тільки на вимогу НАЗК.

Електронна форма звітності має неабияк спростити процес звітування для партій, перевірку їх Національним агентством з питань запобігання корупції (інформацію зі звітів можна буде автоматично зіставляти з держреєстрами), а також аналіз цих даних іншими зацікавленими сторонами. До речі, згідно зі стратегією НАЗК, електронна система звітності для партій мала запрацювати ще у другій половині 2018 року.

Обмеження можливостей НАЗК

Водночас у проекті закону є й негативні норми, які ускладнять чи навіть унеможливлять якісний аналіз звітності партій. Ініціатори законопроекту пропонують визначити для НАЗК 30-денний строк для перевірки квартальної партійної звітності. 

Зараз тривалість перевірки регулюється не законом, а внутрішніми документами НАЗК і сягає 60 днів, що також є занадто малим строком, зважаючи на те, що НАЗК потрібно перевірити всіх партійних донорів, а також проаналізувати фактичну діяльність партій та відповідність реальних витрат задекларованим. Кожне порушення має бути належно задокументоване, оформлене та передане на розгляд суду. Це завдання є складним як через нинішній формат звітів, так і тому, що в департаменті, який приймає та перевіряє фінзвітність партій, працюють приблизно 15-20 осіб, котрі повинні опрацювати звіти близько 360 партій. 

Фактично кожному співробітнику департаменту, який безпосередньо перевіряє звітність, доведеться за короткий проміжок часу перевіряти звіти в середньому 20-ти політсил та їхніх осередків. Деякі партії мають по 400-650 регіональних організацій зі статусом юридичної особи, і всі вони подають окремі звіти. Тож у разі затвердження цієї норми парламентські партії лише ускладнять і так непростий процес перевірки їхньої ж звітності, що суперечить меті законопроекту, яка, згідно з пояснювальною запискою, полягає, зокрема, у "підвищенні ефективності здійснення НАЗК своїх контрольних повноважень у сфері фінансування політики".

Чого в законопроекті немає?

Поряд із позитивними змінами й деякими негативними нормами законопроект не розглядає інших проблемних моментів закону "Про політичні партії в Україні". 

Гроші на розвиток партій чи на рекламу?

Наприклад, уже давно назріла потреба врегулювання питання, куди політичним партіям дозволено чи заборонено витрачати кошти державного фінансування. Саме тому вони розпоряджаються бюджетними грошима на власний розсуд і доволі часто понад третину цих коштів спрямовують на рекламу, передовсім на телеканалах.

Так, "Опозиційний блок", отримавши держкошти 2017 року, повернув телеканалу "Інтер" 6,4 мільйона гривень давнього боргу за свої рекламні ролики, які транслювалися 2015-го, напередодні офіційного старту місцевих виборів. Ще частину бюджетних грошей "Опоблок" заплатив "Інтеру" за розміщення нових рекламних роликів. "Народний фронт" традиційно понад третину держкоштів витрачав на телевізійну, зовнішню рекламу та публікації у ЗМІ. Особливо багато спрямовували на рекламу в "Народному фронті" наприкінці року, що, ймовірно, пов'язане з тим, що невикористані протягом року державні кошти партії мусять повернути до держбюджету. Радикальна партія Олега Ляшка взагалі витрачала гроші платників податків на джинсу та оплачувала ними участь у теле- й радіоефірах у регіонах (ці сюжети не маркувалися як рекламні). Такі способи витрачання держкоштів, зокрема, могли стати одним із чинників, що призвели до ініційованого Президентом України скорочення державного фінансування вдвічі.

Фейкові партійні донори й тіньове фінансування

Парадокс існування відкритої фінансової звітності партій полягає в тому, що, попри опублікування політсилами звітів, ми досі не можемо з упевненістю сказати, хто ж їх фінансує. Хоча у фінзвітах є тисячі імен і прізвищ осіб, котрі нібито фінансували партії. Левова частка цих імен не відома навіть самим партійцям. Протягом трьох років, відколи Рух ЧЕСНО аналізує партійні фінансові звіти, ми спілкувалися з десятками людей, які гадки не мали, що профінансували котрусь із партій. І навіть коли внескодавці твердять, що переказували кошти тій чи іншій політсилі, цей факт може бути сумнівним, адже частина з них є або безробітними, або бюджетниками, або працює на низькооплачуваних посадах. Касирка магазину разом зі своєю родичкою, які передали одній з партій по 1,5 мільйона гривень кожна, – один з найяскравіших прикладів.

Якщо у звітах і трапляється хтось із ТОП-100 найзаможніших людей країни, то їхні внески є зіставними з пожертвами безробітних, освітян, касирів, пенсіонерів тощо. Десятки таких історій було виявлено за ці роки, але щодо більшості з них справа не дійшла навіть до складання адміністративних протоколів. Щось схоже відбувається і з прихованими витратами партій, які до звітності не потрапляють. Почасти це проблема відповідальних за перевірку звітів органів, але значною мірою це також питання недосконалості законодавства.

Спрощення процедур і вилучення із закону неоднозначних норм, безумовно, є кроком уперед. Однак ігнорування питань підставних донорів, повноважень НАЗК, прихованих витрат, регулювання видатків з коштів державного фінансування знівелює позитивні зміни. За актуальних обставин недоброчесна партія має конкурентні переваги, і зміни цієї ситуації не варто відкладати на потім. За відсутності відповідальності партіям буде значно легше й вигідніше використати десяток підставних донорів, аніж залучати тисячі менших внесків від своїх прихильників.

Зрештою, новий парламент декларує готовність вивести з тіні ринок землі, ФОПів, ігровий бізнес, видобуток бурштину. Довіра до цих потуг була б значно вищою, якби політики паралельно почали виводити з тіні власні фінанси.