Гра в наперстки: що партії (не)показали у своїх фінзвітах за вибори

Звідки гроші

Сама логіка подачі проміжних фінансових звітів ще до виборів полягає, передусім, у тому, щоб виборці могли ознайомитися з інформацією про фінансування партій. Адже це може дати розуміння, хто впливатиме на рішення цієї політсили. І саме цієї функції під час нинішньої кампанії проміжні фінансові звіти не виконали. 

Загалом, з моменту реєстрації та до 10 липня, партії отримали на свої виборчі рахунки понад 622 мільйони гривень. Із них лише 28 мільйонів (або 4,5% коштів) партії зібрали безпосередньо з фізичних та юридичних осіб. Решту 95,5% коштів, або 594 мільйони гривень, на виборчі рахунки надійшли з поточних рахунків партій.

10 з 20 партій наповнювали свої виборчі фонди виключно за рахунок “коштів партії”. У рейтингу з ТОП-10 партій за обсягами виборчих фондів лише дві отримували приватні внески. Серед політсил, що, згідно із останніми соцопитуваннями, претендують на місце в парламенті, всі без виключення наповнювали свої виборчі фонди лише за рахунок “власних коштів партії”.

Очевидно, що на поточні рахунки партій ці кошти також надходили від фізичних і юридичних осіб, але від кого саме — дізнаємося частково у серпні (із поточного звіту партії за 2 квартал) і частково аж у листопаді (зі звіту за 3 квартал, який охоплюватиме внески за липень). 

Тобто цю інформацію оприлюднять тоді, коли вона втратить актуальність. У проміжних фінансових звітах за виборчу кампанію ми здебільшого бачимо лише перерахування з поточного рахунку партії на виборчий. 

Формально, партії не порушували жодних законів. “Власні кошти партії” — законне джерело наповнення виборчих фондів. Але партія коштів не заробляє, а отримує їх від приватних донорів. Президентська виборча кампанія показала, що ці кошти не накопичують до кампанії, а збирають вже під час неї. Потім ці кошти і переспрямовуються на рахунок виборчого фонду. Таким чином, партія сама для себе стає посередником у перерахунку коштів на рахунок виборчого фонду і цим самим до виборів не афішує (чи приховує) реальне походження грошей.

Наповнення рахунків виборчих фондів “коштами партії” не новинка, адже така практика існувала і раніше. Однак не в таких масштабах. Під час президентської кампанії у структурі надходжень кандидатів, яких висували партії, частка “коштів партії” становила 49%. Виключно за рахунок “коштів партії” свою кампанію вела лише Юлія Тимошенко.

У частині випадків ми не знатимемо нічого про походження коштів навіть якщо на рахунок виборчого фонду вони надходили від фізичних та юридичних осіб. 

До прикладу, кампанію “Української стратегії Гройсмана” на 2 мільйони гривень профінансувала громадська організація “Громадський рух “Українська стратегія”. Очевидно, що ГО — неприбуткова організація та фактично стала посередником у перерахунку коштів. Формально, “Українська стратегія” (і ГО, і партія) не порушили жодних вимог законодавства, але така практика небажана з точки зору прозорості. Ймовірно, нове скликання парламенту має обмежити можливість неприбуткових організацій фінансували партії та вести замість них кампанію (про такий випадок дещо згодом).

До слова, є певний парадокс у тому, що партії зібрали так багато коштів, адже значна частина з них не має навіть банківських реквізитів на власних партійних сайтах. Мова йде про “Слугу народу”, “Опозиційну платформу — За життя”, “Європейську Солідарність”. Очевидно, більшість партій навіть не намагалися вести фандрейзингову кампанію і збирати кошти серед пересічних громадян. Це означає, що партії на старті кампанії або вже мали кошти, або знали, де їх взяти.

ЧЕСНО фіксував лише два випадки, коли партії зверталися до прихильників за фінансовою підтримкою. Так було із партією “Сила людей”, яка таким чином успішно зібрала кошти на грошову заставу (4,2 мільйони). Однак, активної кампанії не веде, та навіть не відкрила виборчого рахунку. 

Публічно про своє фінансування говорили і в “Голосі”. Там до цього питання підійшли сплановано і щотижня розкривали імена трьох своїх донорів. Зазвичай це були успішні бізнесмени з хорошою репутацією. Тож для “Голосу” публічна комунікація питання фінансування партії була елементом інформаційної кампанії і стратегією залучення додаткових прихильників. Щоправда, разом з іменами донорів у партії не розголошували сум їхніх внесків. 

Зрештою, на рахунок виборчого фонду кошти були заведені з поточного рахунку партії, тож жодної офіційної інформації про донорів “Голосу” ми не будемо мати аж до серпня, коли партія подасть свій перший фінансовий звіт.

Куди витрачали

Загалом, до 10 липня партії витратили на агітацію майже 560 мільйонів гривень. Традиційно, у структурі видатків домінує телебачення. У цілому, на телерекламу політичні партії витратили 76,4% коштів виборчих фондів, або ж 427,7 мільйонів гривень.

Одразу у чотирьох партій частка витрат на телерекламу перевищує 90% (“Батьківщина”, “Радикальна партія”, “Аграрна партія”, та партія “Сила права”). Високу частку витрат на телебачення можна було би пояснити короткотривалістю кампанії й тим, що саме телебачення дозволяє охопити найбільшу частку виборців. Однак, під час президентської кампанії частка витрат на телебачення була такою ж високою.

На другому місці зовнішня реклама. На неї в цілому витратили майже 14% всіх коштів (77,2 мільйони). При цьому, відчутна певна кореляція між розміром виборчого фонду та часткою витрат на зовнішню рекламу. Більше на зовнішню рекламу витрачали ті партії, які мають менші виборчі фонди. Ймовірно, це означає, що ті політсили, які не можуть собі дозволити дороговартісної реклами на ТБ (до 300 тисяч гривень за 1 хвилину в праймі) розглядають зовнішню рекламу як дешевшу альтернативу.

Третя за обсягами стаття витрат — це власна друкована агітація. На неї офіційно витратили 18 мільйонів гривень (3,3% від загальних витрат). Ще 15 мільйонів пішло на рекламу на радіо (2,7%).

Значна увага на цих виборах прикута до витрат в інтернеті, а особливо у Facebook та Instagram. Окремої статті, присвяченої видаткам на рекламу в інтернеті чи в соцмережах у фінзвітах немає. З-поміж усіх партій витрати на соціальні мережі нам вдалося ідентифікувати лише у “Голосу” (1,5 мільйони) та “Партії Шарія” (1,3 мільйона). 

Незначні видатки на “рекламу в інтернеті” є також у “Батьківщини”, “Самопомочі”, “Аграрної партії” та “Громадянської позиції”. Загалом на соцмережі чи “рекламу в інтернеті” партії витратили трішки більше 3 мільйонів гривень. Назвати такі обсяги правдоподібними навряд чи можливо. Згідно із даними бібліотеки Facebook, у проміжку часу з 3 по 9 липня на ці потреби партії, які беруть участь у виборах, сукупно витратили близько 8,7 мільйонів гривень (зі сторінок партій, їх осередків, сторінок підтримки та сторінок лідерів партій). 

І це лише за тиждень, тоді як виборча кампанія стартувала в останні дні травня, а ЦВК зареєструвала майже всі партії ще до 25 червня. Тож можемо сказати, що більшість витрат на соцмережі проходять повз офіційну звітність.

Трапляються навіть випадки, коли на ведення соцмереж витрачали десятки тисяч доларів, які жодним чином не показали у фінансовому звітів. Це стосується, зокрема, партії “Соціальна Справедливість”, яка задекларувала 100 тисяч гривень внесків та 0 (нуль) гривень витрат.

Лідерка партії Алла Шлапак пояснила відсутність витрат у фінансовому звіті складнощами з відкриттям виборчого рахунку (його відкрили лише 9 липня). У коментарі Шлапак також запевнила, що всі витрати покаже в остаточному фінансовому звіті. Як у партії звітуватимуть про такі витрати “заднім” числом — не зрозуміло. Формально, згідно з вимогами законодавства, “Соціальна справедливість” з дня своєї реєстрації не мала права витрачати будь-які інші кошти, крім як із рахунку виборчого фонду.

Однак і у лідерів перегонів виявити витрат на соцмережі не вдається. Зокрема, видатків на соцмережі ми не знайшли у фінансовому звіті “Слуги народу”. У той час, коли реклама на користь партії транслювалася і із основної сторінки, і з низки регіональних сторінок партії. “Слугу народу” вказано платником за рекламу у Facebook для цілої низки сторінок партії та навіть її мажоритарників. Ще в частині випадків платником вказано кілька громадських організацій, зокрема ГО “Команда Зеленського”.

Найбільше на соцмережі партії витрачали впродовж останнього тижня, тому підрахунки по задекларованих і прихованих витратах можна буде підрахувати лише після виборів.

Чого немає у звітах

Насамперед, до виборчих звітів не потрапляють усі витрати на агітацію до офіційної реєстрації в ЦВК. Згідно із аналізом ЧЕСНО, лише на телерекламу на 18-ти центральних телеканалах у травні-червні витратили близько 86 мільйонів гривень.

Найбільше на рекламу до реєстрації витрачала “Європейська солідарність” (23,2 мільйони), “Українська стратегія Гройсмана” (19,4 мільйони), “Опозиційний блок” (17 мільйонів) та “Опозиційна платформа — За життя” (16,4 мільйони). Мав телерекламу до реєстрації і “Голос”. Сукупно на неї мали витратити, згідно із розрахунками ЧЕСНО, близько 8 мільйонів гривень.

Ймовірно, можна очікувати, що за ці витрати партії відзвітують у своїх поточних звітах, які подадуть у серпні. Однак, досвід дочасної кампанії перед президентськими виборами показує, що частина партій не відображає цих витрат у фінзвітах взагалі, або звітує лише частково.

Під час цієї кампанії традиційним елементом агітації є організація агітаційних заходів, які супроводжуються концертами.  У всіх звітах нам вдалося ідентифікувати лише кілька десятків платежів за оренду техніки, приміщень та організацію концертів. Загальна сума витрат на них становить 3,4 мільйони гривень. Нагадаємо, що це витрати 20-ти партій.

Трапляються і унікальні випадки, коли за вже зареєстровану партію рекламу розміщує третя сторона, а отже і обсяги витрат і походження цих коштів залишається в таємниці. 

Так було із зовнішньою рекламою “Опозиційного блоку”, яку по всій країні розмістила громадська організація “Опозиційний блок”. Уперше цю рекламу ЧЕСНО зафіксував 24 червня, на наступний день після реєстрації “Опозиційного блоку” в ЦВК. Лише за тиждень після реєстрації цю рекламу почали змінювати на рекламу, яку замовила вже безпосередньо партія “Опозиційний блок”.

Перелік витрат, які не потрапляють у фінансові звіти, довгий: прихована реклама (джинса), соціологічні опитування, технологи, штаби партій, оплата роботи агітаторів, оплата роботи членів виборчих комісій тощо. Підрахувати точно, скільки партії витрачають поза офіційними фондами, практично неможливо. На думку автора цього тексту, розмір “чорної каси” суттєво перевищує офіційні видатки партій.

Висновки

Це перші парламентські вибори, які проходять за новим законодавством, що регулює фінансування партій та кампаній. Однак, навряд чи можна назвати ці вибори прозорішими і доброчеснішими, аніж будь-які до цього. Є ціла низка об’єктивних причин, які ускладнювали цю виборчу кампанію — неочікуване оголошення дочасних виборів, стислі терміни кампанії, надскладна процедура здійснення внеску тощо.

Та йдеться також і про недосконалість законодавства та просто недоброчесну поведінку партій. Суспільство очікує від партій докорінної зміни правил гри. І одним з перших кроків нового парламенту має стати зміна правил для самих себе. Саме тих правил, які дозволяли ухилятися від одних норм і уникати відповідальності за порушення інших.

Є речі, які потребують спрощення (наприклад, процедура здійснення внеску). Є норми, які потребують скасування (наприклад, заборона на здійснення внесків особам з податковим боргом). 

Є низка норм, які мають зробити правила чіткішими та логічнішими, а санкції за їх порушення значно жорсткішими. Окремі зловживання можна мінімізувати, поширивши відповідальність на інших учасників процесу. Як варіант, чому б не заборонити політичну рекламу до офіційної реєстрації та відкриття виборчого рахунку? А відповідальність поширити у першу чергу на медіа, власників рекламних площин тощо (санкції мають бути такими, щоб зник фінансовий стимул заробляти, порушуючи правила).

До слова, згідно із законом “Про політичні партії в Україні” партії, які подолають 5% бар’єр та потраплять у Верховну раду отримають з держбюджету повну компенсацію за витрати здійснені на ведення агітації. Ймовірно, варто скасувати цю норму закону. За умови, коли держава не може належно відслідковувати походження грошей на виборчу кампанію, та доки реальні витрати партій будуть в рази відрізнятися від задекларованих, доти така компенсація небажана, адже дискредитує державне фінансування партій, як таке.

Очевидно, багато змін потребують додаткового обговорення. Найраціональніше почати це обговорення одразу після виборів, аби місцеві вибори у 2020 році ми могли назвати найпрозорішими за всю історію.