Сергій Таран: "Популізм з’їдає все"

В Україні є доступ до політики, але немає тої рівності у ньому, якої б хотілось.  Рівність – це коли будь-який громадянин України, який хоче брати участь у політичному житті, може це робити. Для цього немає фінансових обмежень. Тим паче немає обмежень на дискримінаційній основі: регіону, раси, національності.

Сьогодні шлях до політики прокладено через дуже жорсткі зав’язки з потужним бізнесом. Бізнес наймає політика як лобіста. Але найбільша проблема, що це робиться “в тіні”. У США, наприклад, лобіювання робиться відкрито, у нас домовленості між політиками та бізнесом приховуються від громадян.  

У нас ступінь тіньової політики та тіньової економіки дуже високий. Переважна частина політики на Заході відбувається нагорі публічно. В Україні ж значна частина – під водою, основні рішення не ухвалюються публічно. Так, це притаманно будь-якій політиці, але кулуарних рішень в Україні непорівняльно більше, ніж  публічних.

В Україні ідеологія або програма партії взагалі не є мотиваційним інструментом. Тому, щоб відкрити доступ до політики, гроші мають відігравати набагато меншу роль, а політичні рішення мусять прийматись публічно.

• ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому підвищення політичної свідомості виборця має ключове значення серед змін для рівного доступу до політики, розповідає народний депутат фракції БПП та екс-голова Комітету виборців України​ Олександр Черненко​

Бізнес можна відділити від політики двома речами: це декларування партійних надходжень і витрат та якісна реформа судової влади. Правова система – це той інструмент, який дозволяє зробити прозорими відносини влади і бізнесу.

Якщо ми зараз заборонимо політичну рекламу, то фактичний доступ буде мати п’ять людей – власників телеканалів. Якщо є реклама, то у будь-кого з’являється можливість достукатись до виборця. Так, за великі гроші, але принаймні вона є.

В Україні є плюралізм інформації, але немає свободи слова. Як громадянин я можу отримати інформацію з різних джерел. Але свобода слова – це коли журналіст незалежний від власника, а у нас він – залежний. Коли йому будуть замовляти джинсу – він буде її просувати.

У нас люди люблять, коли їм говорять дурниці. Українці надзвичайно лояльні до популізму, до урівнялівки і дуже погано розуміють свою відповідальність. Тому треба реформувати інституції не тільки державні, а й суспільні. Ніша громадських організацій – говорити і пояснювати непопулярні речі, тому що у політиків нема міцності і сили духу для цього.

Коли говорять, що суспільство в Україні – погане, а політики – хороші, то це нісенітниця. Суспільство має так само бути готовим до змін, як і політики. Бо політики відображають те, чого хоче суспільство.

Людей можна політично мобілізувати трьома способами. По-перше, навколо патронажу: я тобі ковбасу, ти мені – свій голос. По-друге, на основі харизми лідера, але це вже великий крок вперед: я тобі ще не дав ковбаси, але ти вже проголосуй. По-третє – на основі програми. Помаранчева революція для України була завершенням патронажного етапу: люди навчились голосувати не за ковбасу. Але голосування за харизматичного лідера – це ще не якісна політика. Одне політичне покоління – це приблизно 15 років, тому  голосування за програми  слід очікувати через 15 років після Помаранчевої революції. Це буде початком ідеологічних політичних партій.

Популісти завжди мають високі шанси в дуже бідній країні при постійній політичній кризі.Поки буде така ситуація, у нас будуть партії з харизматичними лідерами. Коли криза проходить, з’являється запит на програми, які мають більший “цикл життя”, ніж від виборів до виборів.

Твердження, що у нас не оновлюється політика – то великий міф. Що не вибори – то у нас нові політичні сили. Тої швидкості, з якою оновлення політичних проектів відбувається у нас, немає ні в Європі, ні в Америці. Інше питання – яка якість.

• ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому не можна забороняти політичну рекламу, чому великі партії болісно сприймають звітування з політичних фінансів, а депутати міських рад не можуть займатись розвитком міст, пояснює заступник керівника Секретаріату ЦВК Сергій Дубовик​

Для партій на державному рівні має бути стимул шукати не грошові мішки, а якісних людей. Для цього партії мають бути залежними від бюджету, а не від олігархів. І це створює нову динаміку. В тому числі, державне фінансування партій стимулює внутрішньопартійні зміни.

Популізм з’їдає все. Коли політик говорить щось красиве і те, що хочуть чути, люди не розуміють, що це – найбільше зло. Всі хворі і не знають про це. Мають бути позаполітичні проекти, які пояснювали б людям, про що взагалі політика має бути. Особливо на місцевому рівні. Тільки так українські виборці подорослішають.

Спецпроект з НВ "Доступ до політики" — рубрика, в якій зібрано уривки з глибинних експертних інтерв’ю, проведених громадськими організаціями "Центр UA" та "Колегіум Анни Ярославни" в рамках повного циклу публічної політики за напрямком "Рівний доступ до політики". 

Джерело: Новое время